Боротьба Польщі за Галичину. Кревська унія.

2. Підкорення українських земель Польщею. Люблінська унія.

1.У 1349 р. Польща підкорила Галичину. Це сталося при королі Казимирі III (1333 – 1370 рр.), в правління якого Польща подолала феодальну роздробленість і об’єдналася. Польські феодали, відчуваючи потребу в нових землях, спрямували свою експансію на Галицько-Волинську державу, яка у 1340 р. втратила свою династію. На Галичину заявила права й Угорщина, бо у 1214 – 1219 рр. угорський королевич займав галицький престол. Проте поляки домовилися з угорцями: якщо Казимир III помре бездітним, то угорський король стане королем Польщі. Так і сталося у 1370 р. Тому у 1370 – 1387 рр. Галичина перебувала під владою Угорщини.

Але польські феодали прагнули повернути Галичину і потребували в цьому зовнішньої підтримки. Їм вдалося її знайти. У 1385 р. між Королівством Польським і Великим князівством Литовським було укладено Кревську унію, за якою великий литовський князь Ягайло одружився на польській королеві Ядвізі (1384–1385 рр.) і став королем Польщі.

Кревська унія мала практичні наслідки для обох держав.

За підтримки литовців у 1387 р. поляки повернули собі Галичину, яка залишалася під їх владою до 1772 р.

Унія Польщі і Литви посилила їх проти спільного ворога – Тевтонського ордена, держави рицарів-хрестоносців у Прибалтиці, яка існувала з 20-х рр. XII ст. і здійснювала агресію на польські, литовські та руські землі. У 1410 р. у Грюнвальдській битві військо Тевтонського ордена було розбите, а його експансія зупинена. У 1466 р. Тевтонський орден став васалом Польщі.

Також польські феодали самі здійснювали зовнішньополітичну експансію, спрямовану переважно на українські землі, що теж було однією з причин Кревської унії.

У 30-х рр. XV ст. остаточно були ліквідовані залишки автономного устрою Галичини у складі Королівства Польського, тобто були втрачені будь-які ознаки власної державності, а Галичина перетворилася на звичайну провінцію.

2. Польські феодали намагалися оволодіти й іншими українськими землями, які були у складі Великого князівства Литовського. Під час міжусобної війни 1430–1435 рр. у Великому князівстві Литовському польські феодали, як союзники Сигізмунда, захопили Західне Поділля.

Надалі польські феодали робили все, щоб зберегти унію Королівства Польського і Великого князівства Литовського, досягаючи цього через обрання єдиного правителя для обох держав. Але польські феодали прагнули утворити єдину державу, чому опиралися литовські магнати. Проте поразка від Росії під час Ливонської війни (1558 – 1583 рр.), що створило серйозну загрозу для Литви, примусила литовських феодалів піти на укладення нової унії.

У 1569 р. Люблінська унія завершила процес об’єднання Польщі і Литви в єдину державу – Річ Посполиту, яка мала єдиного (виборного) короля, єдиний сейм, фінанси, зовнішню політику, але Велике князівство Литовське у складі Речі Посполитої зберігало автономію (свій суд, військо, скарб, адміністрація, офіційна мова діловодства – руська ). Проте всі українські землі у складі Речі Посполитої перейшли під безпосереднє управління польських феодалів, а білоруські залишилися у складі Великого князівства Литовського. Тобто польські феодали досягли своєї головної мети, оволодівши за результатами Люблінської унії всіма українськими землями.

У складі Речі Посполитої українські землі поділялися на сім воєводств: Київське, Брацлавське, Чернігівське, Подільське, Волинське, Руське, Белзьке.

Виникнення українського козацтва та Запорозької Січі.

Реєстрове козацтво

Причини виникнення українського козацтва, його становлення.

Утворення Запорозької Січі, її організація та устрій.