Субкультура мережі Інтернет

Інтернет

Інтернет (пишеться з великої літери, від англ. Internet, дослівно − «міжмережа») − всесвітня система добровільно об’єднаних комп’ютерних мереж, побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. Інтернет утворює глобальний інформаційний простір, слугує фізичною основою доступу до вебсайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних. Часто згадується як «Всесвітня мережа» чи «Глобальна мережа». У побуті іноді говорять Іне́т, Інтерне́трі або Не́трі.

Сьогодні при вживанні слова «Інтернет» найчастіше мається на увазі саме веб і доступна через нього інформація, а не сама фізична мережа, що призводить до різноманітних юридичних колізій та правових наслідків.

В англійській мові якщо слово «internet» написано з малої літери, воно означає просто об’єднання мереж (англ. interconnected networks) за допомогою маршрутизації пакетів даних. У такому разі не мається на увазі глобальний інформаційний простір. У вітчизняній технічній літературі також іноді роблять такий розподіл понять.

Зміст

1. Історія мережі Інтернет

2. Ключові принципи Інтернету

3. Протоколи Інтернету

4. Служби мережі Інтернет

5. Субкультура мережі Інтернет

6. Цензура в мережі Інтернет

7. Український сегмент Інтернету

Історія мережі Інтернет

У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство передових досліджень США (англ. ARPA) запропонувало розробити для цього комп’ютерну мережу. Її розробка була доручена Каліфорнійському університетові Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network − Мережа Агентства передових досліджень). В рамках проекту мережа об’єднала названі заклади; всі роботи по її створенню фінансувались за рахунок Міністерства оборони США. Потім мережа ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп’ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам’яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти по мережі, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії; мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа в основному використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982 − 1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об’єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET появився серйозний суперник − Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під’єдналось близько 10 тисяч комп’ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету по телефонній лінії (т. зв. «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з’явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп’ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши по об’єму трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об’єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об’єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп’ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

На даний момент Інтернет став доступним не лише через комп’ютерні мережі, але й через супутники зв’язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв’язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід’ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн.

У 2005 р. на всій Землі за оцінками є понад 77 млн дітей і підлітків, що користуються Інтернетом.

Ключові принципи Інтернету

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об’єднання різнорідних по архітектурі мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним по відношенню до фізичних каналів зв’язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. В результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force − група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments − запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board − Рада по архітектурі Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) − організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету.

Протоколи Інтернету

В даному випадку протокол − це спосіб взаємодії, обміну даними між комп’ютерами при роботі у мережі. Щоб різні комп’ютери могли разом працювати, вони повинні «розмовляти однією мовою», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP (TCP/IP − це абревіатура терміну Transmission Control Protocol / Internet Protocol (Протокол керування передачею / Протокол Internet). Фактично TCP/IP не один протокол, а декілька. Саме тому ви часто чуєте, як його називають набором, або комплектом протоколів, серед яких TCP і IP − два основних. Фактично TCP/IP представляє цей базовий набір протоколів Інтернету, відповідальний за розбивку вихідного повідомлення на пакети (TCP), доставку пакетів на вузол адресата(IP) і збирання (відновлення) вихідного повідомлення з пакетів (TCP)).

Нижче у алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI (модель взаємодії відкритих систем − абстрактна модель для мережних комунікацій і розробки мережних протоколів. Представляє рівневий підхід до мережі. Кожен рівень обслуговує свою частину процесу взаємодії. Завдяки такій структурі спільна робота мережного обладнання й програмного забезпечення стає набагато простіше й зрозуміліше):

На прикладному рівні:

DNS − доменна система імен (англ. Domain Name System, DNS) − розподілена система перетворення імені хоста (комп’ютера або іншого мережевого пристрою) в IP-адресу.

FTP − протокол передачі файлів (англ. File Transfer Protocol, FTP) − дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп’ютером мережі що підтримує протокол FTP. Установивши зв’язок із віддаленим комп’ютером, користувач може скопіювати файл із віддаленого комп’ютера на свій або скопіювати файл із свого комп’ютера на віддалений.

HTTP − протокол передачі даних, що використовується в комп’ютерних мережах. Назва скорочена від Hyper Text Transfer Protocol, протокол передачі гіпер-текстових документів.

На сеансовому рівні:

SSL − специфікація протоколу для передачі по Інтернету зашифрованих, аутентифікованих повідомлень, розроблений компанією Netscape Communications. Широко застосовується для перевірки повноважень і шифрування даних на транспортному рівні при роботі веб-оглядача з веб-сервером. Забезпечує безпеку каналу зв’язку між веб-сервером та веб-браузером.

TLS − криптографічний протокол, який забезпечує передачу даних між вузлами в мережі Інтернет.

На транспортному рівні

TCP − один з основних мережевих протоколів Інтернету, призначений для управління передачею даних в мережах і підмережах TCP/IP.

UDP − один із протоколів в стеку TCP/IP. Від протоколу TCP він відрізняється тим, що працює без встановлення з’єднання. UDP − це один з найпростіших протоколів транспортного рівня моделі OSI, котрий виконує обмін дейтаграмами без підтвердження та гарантії доставки. При використанні протоколу UDP обробка помилок і повторна передача даних має виконуватися протоколом більш високого рівня. Але, не зважаючи на всі недоліки, протокол UDP є ефективним для серверів, що надсилають невеличкі відповіді великій кількості клієнтів.

На мережевому рівні

BGP − основний протокол динамічної маршрутизації в Інтернет. Він відрізняється від інших протоколів динамічною маршрутизацією, його призначення для обміну інформації про маршрути не між окремим маршрутизаторами, а між цілими автономними системами, і тому, крім інформації про маршрути в мережі, перенести також інформацію про маршрути на автономні системи.

ICMP − мережевий протокол, що входить в стек протоколів TCP/IP. В основному ICMP використовується для передачі повідомлень про помилки й інші виняткові ситуації, що виникли при передачі даних.

IP − найбільш широко розповсюджена реалізація ієрархічної схеми мережної адресації. Використовуваний в мережі Інтернет, протокол відповідає за адресацію пакетів, але не відповідає за встановлення з’єднань, не є надійним і дозволяє реалізувати тільки негарантовану доставку даних.

OSPF − протокол динамічної маршрутизації, заснований на технології відстеження стану каналу (link-state technology), що використовує для знаходження найкоротшого шляху Алгоритм Дейкстри (Dijkstra’s algorithm).

RIP − один із найбільш розповсюджених протоколів маршрутизації в невеликих комп’ютерних мережах, який дозволяє маршрутизаторам динамічно оновлювати маршрутну інформацію, отримуючи її від сусідніх маршрутизаторів.

На канальному рівні

Ethernet − базова технологія локальних обчислювальних (комп’ютерних) мереж з комутацією пакетів, що використовує протокол CSMA/CD (множинний доступ з контролем несучої та виявленням колізій). Цей протокол дозволяє в кожний момент часу лише один сеанс передачі в логічному сегменті мережі. При появі двох і більше сеансів передачі одночасно, виникає колізія, яка фіксується станцією, що ініціює передачу. Станція аварійно зупиняє процес і очікує закінчення поточного сеансу передачі, а потім знову намагається повторити передачу. Ethernet-мережі функціонують на швидкостях 10Мбіт/с, Fast Ethernet − на швидкостях 100Мбіт/с, Gigabit Ethernet − на швидкостях 1000Мбіт/с, 10 Gigabit Ethernet − на швидкостях 10Гбіт/с. В кінці листопада 2006 року було прийняте рішення про початок розробок наступної версії стандарту з досягненням швидкості 100Гбіт/с (100 Gigabit Ethernet).

Frame relay − протокол канального рівня мережевої моделі OSI. Служба комутації пакетів Frame Relay в наш час широко поширена в усьому світі. Максимальна швидкість, яку допускає протоколом FR − 34.368 мегабіт/сек (канали E3).

SLIP або PPP (Point to Point Protocol − протокол точка − точка). Дуже рідко зустрічається термін X-Remote. Це таке з’єднання TCP/IP, як і в постійному з’єднанні, але воно розраховано на використання телефонної лінії, а не інформаційної мережі.

Окрім того існує цілий ряд ще нестандартизованих, але вже доволі популярних протоколів. Як правило, це протоколи децентралізованого обміну файлами та текстовими повідомленнями; на деяких з них побудовані цілі файлообмінні мережі. Це такі протоколи, як: OSCAR; CDDB; eDonkey; BitTorrent; Gnutella; Skype.

Служби мережі Інтернет

На даний момент найпопулярнішими службами Інтернету є:

Веб

Веб-форуми

Блоги

Вікі-проекти (в тому числі й Вікіпедія)

Інтернет-магазини

Інтернет-аукціони

Електронна пошта та списки розсилки

Групи новин (в основному, Usenet)

Файлообмінні мережі

Електронні платіжні системи

Інтернет-радіо

Інтернет-телебачення

IP-телефонія

Системи обміну повідомленнями

FTP-сервери

Субкультура мережі Інтернет

Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних та культурних граней. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг та навчання. За допомогою Інтернету стало можливо робити покупки та оплачувати послуги. Для багатьох людей Інтернет − це спосіб заробітку. А в цілому Інтернет − це віддзеркалення сучасного суспільства та світосприйняття.

Інтернет-товариства

Інтернет пропонує широкі можливості для спілкування; в ньому легко знайти людей зі спільними інтересами, хобі та світоглядом. Окрім того, в мережі психологічно значно простіше спілкуватись, аніж при особистій зустрічі. Ці причини обумовлюють створення та активний розвиток інтернет-товариств − груп людей зі спільними інтересами, котрі спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово грають все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства.

Інтернет-залежність

Із зростанням популярності Інтернету стали проявлятись і негативні сторони його застосування. Зокрема, дехто настільки захоплюється віртуальним простором, що проводить за комп’ютером до 18 годин на добу. Таку залежність багато хто порівнює з тютюнопалінням чи наркоманією. Визначення інтернет-залежності звучить так: «Це наполегливе бажання вийти в Інтернет, перебуваючи off-line, і нездатність вийти з Інтернету, знаходячись on-line». Згідно з даними різноманітних досліджень, сьогодні інтернет-залежними є близько 10 % користувачів у всьому світі. Фахівці вже розробили методики позбавлення від цієї залежності.

Інтернет-знайомства

Знайомства в Інтернеті зазвичай пов’язують із розвагами або пошуком чоловіка за кордоном. Обидва напрямки нерідко стають своєрідною залежністю. Дуже рідко можна знайти службу знайомств, що здійснює виключно серйозні знайомства для шлюбу, зокрема, знайомства для християн чи, взагалі, людей з традиційними поглядами на шлюб.

Тролінг

Тролінг − це психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, котрі спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, в групах новин Usenet, у вікі-проектах), завдання яких − викликати конфлікти між учасниками, флейм, образи тощо. Такі статті чи повідомлення також іноді називають тролями, а процес їх написання − тролінгом. Сьогодні будь-який популярний ресурс (форум, група новин, вікі-проект) стикається з цим явищем.

Кіберпанк

Інтернет, кіберпростір і віртуальна реальність знайшли свій відбиток і в сучасному мистецтві. Ще в середині 1980-х років сформувався особливий жанр наукової фантастики, що фокусується на комп’ютерах, високих технологіях і проблемах, що виникають у суспільстві у зв’язку із застосуванням плодів технічного прогресу. Сюжетом творів цього жанру часто стає боротьба хакерів із могутніми корпораціями. Жанр набув широкої популярності в літературі, кінематографі, графічних творах (особливо аніме) та в комп’ютерних забавах. Сам термин кіберпанк придумав письменник Брюс Бетке, який 1983 року опублікував однойменне оповідання.

Цензура в мережі Інтернет

У деяких країнах є серйозні обмеження на функціонування мережі: на державному рівні блокується доступ до деяких веб-сайтів (англ. web-sites).

У Китаї діє так звана «Велика китайська інформаційна стіна» (Great_Firewall_of_China), яка блокує ІР-адреси веб-сайтів «сумнівного змісту». При цьому обов’язки блокувати такі веб-сайти китайський уряд переклав на місцевих провайдерів.

Показовим є блокування сайту «Google», скасоване лише у січні 2006 року. Однак, згідно з домовленостями з китайським урядом, результати пошуків для китайських користувачів будуть «дещо обмежені».

Заборонена у Китаї і Вікіпедія. Що цікаво, китайський уряд зробив це під приводом «боротьби з пропагандою насильства».

Незважаючи на наявність каналу зв’язку з Інтернетом, Північна Корея не має на своїй території доступних серверів тенет; декілька веб-сайтів, що належать північнокорейському урядові, фізично перебувають за межами країни. Тим не менш, з 2004 року в КНДР працює електронна пошта, доступна обмеженому колу осіб. Водночас на території країни діє не зв’язана з Інтернетом власна комп’ютерна мережа «Кванмен».

На Кубі Всесвітньою павутиною можуть користуватись лише лікарі; іншим громадянам країни це заборонено на законодавчому рівні.

Починаючи з 3 грудня 2006 року для користувачів Ірану було закрито доступ до низки сайтів, серед яких Вікіпедія, YouTube, IMDb. Вважається. що це пов’язано з розгорнутою в країні компанією боротьби зі згубним впливом західної культури.