Походження, суть і функції грошей.

Тема 3. Форми організації суспільного виробництва.

                                                                   Гроші.

                                                                   План.

       1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво.

       2. Товар і його властивості. Теорії вартості.

       3. Походження, суть і функції грошей.

Гроші всюди присутні і, якщо порушити

грошовий обіг, порушиться нормальне фун­-

кціонування усього господарського організму.

Мілтон Фрідмен

              1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво.

           Історично склалися дві форми суспільного господарства – натуральне виробництво і товарне виробництво.

       Форма суспільного виробництва –це певний спосіб організації господарської діяльності.

Натуральне виробництво характеризується тим, що продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробника. Споживання тут, як правило, збігається з виробництвом. Грунтується на ручній праці. Законом його розвитку є просте відтворення. Відсутність обміну.

       В усіх докапіталістичних формаціях господарство в основному було натуральним. У цих господарствах існував замкнений кругообіг, який, як правило, не виходив за їхні межі. На Заході такі господарства називаються закритою економікою.

       Якщо ефективність таких господарств дуже низька (а це очевидно), то логічно можна припустити, що таких господарств сьогодні вже нема.

       Натуральне господарство широко збереглося і в сучасному світі. В економічно слабо розвинутих країнах воно існує в масових масштабах, окремі осередки натурально-господарських відносин зберігаються і в розвинутих країнах.

       Більш прогресивною формою суспільного господарства є товарне виробництво. Товарне виробництво характеризується тим, що його продукт створюється для обміну. Виникненню товарного виробництва сприяли дві соціально-економічні умови: 1) суспільний поділ праці, який призвів до появи надлишку продукту (чим більший був надлишок, тим більше мотивів, щоб його обміняти або продати); 2) поява приватної власності, що дало можливість розпоряджатися результатами своєї праці (тобто виробленим надлишком).

       Зародження товарного виробництва почалось ще в період розпаду первісно-общинного ладу і зародження рабовласницького. Але в докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали підпорядковану (не основну) роль. Товарні відносини стали швидко розвиватись в умовах розпаду феодального ладу. Вони значною мірою сприяли цьому процесу, створюючи передумови для виникнення капіталізму.

       Розрізняють два типи товарного виробництва: просте і розвинуте.

Дві соціально-економічні умови ще не пояснюють, чому люди вступають у обмін або торгують (діляться плодами своєї праці). А.Сміт відзначав: "Чи хто бачив, щоб собака ділилася кісткою? А люди діляться. Чому?"

       Відповідь на це питання дає теорія порівняльних переваг. Найбільший вклад у розвиток цієї теорії вніс Д.Рікардо. Він стверджував, що люди беруть участь у обміні, щоб поліпшити свої позиції. При обміні ніхто, як правило, не програє, всі отримують вигоду і економічний стан у цілому поліпшується. Будь-які обмеження в обміні на економіку впливають негативно. 

       Приклад: дві сім"ї, Петренки і Сидоренки, виробляють зерно і тканини. На виробництво зерна і тканини Петренки повинні витратити:

                                                           1 ц зерна - 8 год.

                                                           1 м тканини - 10 год.

Загальна кількість годин на виробництво 1 ц зерна і 1 м тканини – 18 годин.

           Відповідно Сидоренки:

                                                           1 ц зерна - 15 год.

                                                           1 м тканини – 12 год.

                                                            Разом:     - 27 год.

           Абсолютних переваг немає (вони були б, якщо, наприклад, Сидоренки витрачали на 1 м тканини не 12 год., а 9, тобто менше, ніж Петренки – 10).

           Чи можливий обмін між цими сім"ями?

           Якщо Петренки виробляють тільки зерно (спеціалізація), а Сидоренки – тільки тканини і обмінюють між собою (продають) 1 ц зерна за 1 м тканини, то вони повинні витратити:

           Петренки 16 год. за 2 ц зерна і всього 16 год. за 1 ц зерна і 1 м тканини, яку купуватимуть;

           Сидоренки: 24 год. за 2 м тканини і всього 24 год. за 1 м тканини і 1 ц зерна, яке купуватимуть.

           Економія часу: 2 години у Петренків, 3 години у Сидоренків.

           Від торгівлі (обміну) обидві сім"ї мають виграш.

           Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві". Що це значить? Це значить, що, приділяючи велику увагу сільському господарству, здійснюючи спеціалізацію у цьому напрямку, Україна буде мати великий економічний виграш.

                   2. Товар і його властивості. Теорії вартості.

       Товар –це продукт праці, що задовілняє певну потребу людини і вироблений для обміну. Праця товаровиробника одночасно є суспільною і приватною. В цьому полягає глибока суперечність товарного виробництва, яка є прогресивною. Товаровиробник виробляє продукт не для себе, а для інших членів суспільства. В той же час за виробництво відповідальність несе не суспільство, а товаровиробник.

       Сьогодні більшість західних економістів у своїх дослідженнях не проводять чіткої межі між продуктом і товаром. Під продуктом вони розуміють все те, що може бути поставлене на ринок для задоволення потреб покупців. Подібне широке поняття включає в себе і товари, і послуги.

       Розрізняють об"єктивні і суб"єктивні продукти (товари). Об"єктивний продукт– товари або послуги, описані у відповідності з своїми фізичними параметрами (додається паспорт з описом можливостей продукту). Суб"єктивний продукт описується з точки зору потреб, що їх задовольняють.

Кожний товар має споживну вартість і вартість. Властивість товару задовольняти ту чи іншу потребу людей називається споживною вартістю.Вартість проявляється через мінову вартість. Здатність товару в певних кількісних пропорціях обмінюватися на інші товари називається міновою вартістю. Мінова вартість, виражена в грошах, є ціна.

Вартість (цінність) – одна з основних категорій економічної теорії. Історично в її тлумаченні було дві течії. Перша виходила з того, що вартість товару у своїй основі об"єктивна, що її джерелом є витрачена на виробництво товару праця. Це положення розробляли представники англійської класичної політичної економії (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо), К.Маркс і його послідовники, прихильники теорії витрат виробництва (Сеніор, Дж.Міль і інші), представники теорії трьох факторів виробництва (Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа).

А.Сміт вважав, що вартість визначалась працею тільки у "первісному стані суспільства", коли не було капіталістів і найманих працівників (тобто, в термінах К.Маркса, при простому товарному виробництві). Для умов капіталізму вартість товару просто складається з витрат, включаючи заробітну плату робітників і прибуток капіталістів. Маркс не погодився з такою трактовкою вартості. Він вважав, що вартість створюється тільки найманою працею робітника. Не отримана робітником вартість свідчить про його експлуатацію.

Основні ідеї Сміта відносно формування вартості були розроблені прихильниками теорії витрат виробництва. Вони виходили з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін (вартості) на товари цінами на елементи витрат.

       Родоначальники теорії трьох факторів виробництва французські економісти першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів "створює" відповідну частину вартості: праці – заробітну плату, капітал – процент, а земля – ренту (А.Маршалл пізніше вводить фактор підприємницьких здібностей, що "створює" прибуток).

       Друга течія вважала вартість суб"єктивною і виводила її з оцінки людьми корисності товару. Це положення в останній третині ХІХ ст. розробляли представники теорії граничної корисності (австрійська школа – Менгер, Візер, Бем-Баверк і інші). Граничний (останній) екземпляр товару, який може бути куплений і визначає його вартість (ринкову ціну). На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.

       Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. А.Маршалла. Відкинувши принцип монізму у з"ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політичної економії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності. А.Маршалл виходив з того, що формування ринкових цін (вартості) відбувається у результаті взаємодії попиту і пропозиції і пов"язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва. Цю теорію підтримував видатний український економіст М.І.Туган-Барановський, який вказував, що теорія граничної корисності висвітлює цінність (вартість) з іншого боку, а тому не спростовує, а доповнює трудову теорію вартості, утворюючи з нею органічну єдність.

       У 80-х роках ХХ ст. в західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства. У рамках цієї теорії з"явилась нова концепція вартості – інформаційна. Один з засновників концепції американський професор Д.Белл відмічає: "Якщо знання у своїй системній формі застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів, … то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості".         

       Поширеною на Заході сьогодні є теорія альтернативної вартості. Кількість благ, яку людина захоче купити, визначається цінністю того, чим необхідно пожертвувати для їх придбання. Це і є визначення альтернативної вартості. При визначенні альтернативної вартості потрібно постійно порівнювати витрати і вигоди. Для кожної людини вартість може бути своя. Вона встановлюється шляхом порівняння альтернатив (витрат і вигод).

       Приклад. Чому бідні люди частіше подорожують автобусами, а багаті – літаком? Проста відповідь – автобус дешевший. Але він не дешевший. Це дуже дорогий транспортий засіб для тих, у кого висока альтернативна вартість часу. Один з найбагатших людей Англії Пол Реймонд за 1 годину заробляє 11 тис.ф.ст. Навряд чи він заробляв би такі гроші, якщо б подорожував автобусом.

Походження, суть і функції грошей.

       Гроші є дуже важливим складовим елементом сучасного життя. Без грошей сучасний поділ праці неможливий (існують бартерні операції, але це не сучасний поділ праці). П.Самуельсон відмічав:"В усіх цивілізаціях, за винятком найпримітивніших, люди прямо не обмінюють один товар на інший". Вони продають свій товар за гроші, а потім на виручену суму купують необхідні товари.

       Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей:

       Раціоналістична: пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів.

       Еволюційна: стверджує, що гроші виникли, стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну.

Переваги використання грошей у порівнянні з натуральним (бартерним) обміном величезні. Витрати обміну були б набагато більшими, а суспільне багатство внаслідок цього набагато меншим, якщо б не існувало грошей. При натуральному обміні людям довелось би витрачати велику кількість часу на пошуки тих, з ким їм вигідно було б обмінятись.

       У суспільстві, обмеженому натуральним обміном, різко зменшується спеціалізація виробництва і втрачаються вигоди порівняльних переваг.

       Виникнення і суть грошей тісно пов"язані з поняттям ліквідності товару. Ліквідність товару безпосередньо пов"язана з витратами його обміну на інші види товарів. Товар, витрати обміну якого на будь-який інший товар дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Товар, який взагалі неможливо обміняти тому, що ніхто інший не захоче дати будь-що взамін, буде абсолютно неліквідним. Наприклад, ваша зубна щітка.

Гроші – це особливий, високоліквідний товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів.

       Слід відмітити, що витоки деяких сучасних концепцій грошей починаються в теоріях, які зародилися ще у 17-18ст.

· Металевій (Т. Ман, У. Стаффорд, Д. Норе) – визнавали лише металеві гроші з благородних металів /золото і срібло є грошима завдяки своїм природним властивостям, а не розвитку відносин обміну/.

· Номіналістичній (Дж. Берклі, Дж. Стюарт) – вважали гроші суто умовними знаками, номінальними розрахунковими одиницями, встановленими державною владою.

· Кількісній(Дж. Локк, Д. Юм, Ш. Монтеск’є) – стверджували, що вартість грошей та рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу.

З точки зору виникнення і розвитку розрізняють товарні, паперові і банківські гроші.

       Історично засобом обміну у той чи інший період були різні товари – худоба, хутро, шкіра, мідь, золото, срібло, раби чи жінки і т.п.

       Більшість видів товарних грошей мали певну вартість чи корисність. Але ці гроші були незручні як засіб обігу і їхня ліквідність була не дуже високою. Діяли ці гроші тільки на певній території (худоба не ділиться, срібло блищить, але на повітрі темніє, розрізаний на частини діамант втрачає цінність тощо).

       Епоху товарних грошей замінила епоха паперових.Паперові гроші уособлюють суть грошей, їх внутрішню природу, тобто високу ступінь ліквідності. Паперові гроші набули поширення тому, що вони дуже зручні як засіб обміну. Їх неважко носити і зберігати.

       Уперше паперові гроші з"явились у Китаї у ХІІ ст. У 1769 р. уряд Катерини ІІ вперше випустив в обіг паперовий рубль у вигляді паперових асигнацій.

       Самі по собі паперові гроші вартості не мають. Чим визначається їх висока ліквідність? Вона визначається такими ознаками.

       1. Прийнятністю грошей. Це парадокс, але гроші визнають тому, що вони визнані. Поки за дану субстанцію (гроші) можна купувати і продавати речі, люди погоджуються за її допомогою продавати і купувати.

       2. Законний платіжний засіб. Паперові гроші по суті є декретивними грошима. Вони стають грошима тому, що так вирішила держава.

       3. Відносна рідкісність. Вартість паперових грошей визначається їх рідкісністю по відношенню до їх корисності (ліквідності).

       З епохою паперових грошей збігається також епохабанківських грошей або банківських чекових депозитів. Сьогодні не менше 9/10 усіх угод – якщо не за кількістю, то за вартістю – здійснюються за допомогою чеків. Наприклад, платня професора після стягнення прибуткового податку і податку на соціальне забезпечення прямо переводиться на його рахунок у банку. Рахунок за його квартиру чи рахунок його зубного лікаря сплачується за допомогою чеків, бензин і рахунки готелів – за допомогою кредитної картки. Тому протягом року він майже не тримає у себе готівку, за винятком невеликих сум на сніданки і на утримання автомобіля. Кредитні картки знаходять все більше поширення і в Україні.

       Суть грошей найбільш повною мірою виражається у їх функціях:

       1. Міра вартості. Суть цієї функції у тому, що вартість всіх товарів виражається в грошах. Грошовий вираз вартості товару утворює його ціну. Ціни встановлюються при допомозі масштабу цін (грошова одиниця, яка ділиться на певні частини: 1 гривня – 100 копійок, 1 долар – 100 центів і т.п.).

           2. Засіб обігу. Товарний обмін замість вигляду Т-Т приймає вигляд Т-Г-Т. Гроші як засіб обігу обслуговують процес реалізації товарів.

       3. Засіб нагромадження. Суть цієї функції полягає в тому, що гроші, перериваючи свій обіг, нагромаджуються. Підприємства, установи, окремі люди для забезпечення поточних потреб створюють грошові резерви, які зберігаються в банках.

       4. Засіб платежу. Цю функцію гроші виконують тоді, коли їх рух не супроводжується зустрічним потоком товарів або наданням певних послуг. Ця функція охоплює широку сферу кредитних відносин в народному господарстві, а також сферу безготівкових розрахунків, оплату праці робітників, службовців і т.д.

       5. Світові гроші. В цій функції вони виступають на світовому ринку. Раніше золото виконкувало цю функцію. Зараз ніде в світі в якості грошового матеріалу золото не фігурує . Золото перетворилося на звичайний товар. Функцію світових грошей виконує американський долар, євро і ряд інших валют.

       Грошовий обіг здійснюється за певними законами. Вперше на це звернув увагу ще А.Сміт. Він запропонував формулу кількості грошей, які необхідні для товарного обігу.

                                                                   С_ц

                                                              К.г.о.= –– ;

                                                                   Q

де С_ц – сума цін товарів, що реалізуються;

Q – число оборотів однойменних грошових одиниць.

       Формула А.Сміта була доповнена рядом елементів К.Марксом і дістала такий вигляд:

                                                       С_ц – К + П – В

                                           К.г.о.=      О

де К – сума цін товарів, проданих в кредит;

П – сума платежів за товари, куплені в кредит раніше;

В – сума платежів, що взаємно погашуються (бартерні угоди).

       Сьогодні при плануванні грошового обігу частіше використовується формула Фішера:

                                                       M ^. V = P ^. Q,

де  M – середня маса грошей, які знаходяться в обігу;

 V – кількість оборотів середньої грошової маси;

 P – обсяг товарів, які знаходяться в обігу;

 Q – ціни товарів на ринку.

       Однак сьогодні потреба у грошах не обмежується лише товарними угодами. Вона доповнюється попитом на гроші, зумовленим залщадженнями готівкових грошей населення, придбанням комерційних та державних цінних паперів тощо. Якщо позначити цей попит показником  L(r), то формула набуде такого вигляду:

Існує поняття конвертованості грошей. Внутрішня конвертованість грошей досягається, коли немає порушень у класичній формулі:

M ^. V = P ^. Q,

       Зовнішня конвертованість валют – гарантована державою можливість обміну національної валюти на іноземну. При обміні валют формується валютнийкурс.

       Валютний курс – це ціна іноземної грошової одиниці, виражена в національних грошових одиницях. Обмінний курс являє собою ціну національної валюти. Існує теорія паритету купівельної спроможності. Ця теорія обгрунтована Д.Рікардо (1817р.). Згідно з цією теорією необхідно порівнювати (зіставляти) ціни умовної "корзини" споживчих товарів в довгостроковому плані. Якщо, наприклад, в Україні така "корзина" коштує 25 грн, а в США – 5 дол., то, поділивши 25 на 5, отримаємо ціну 1 дол., який дорівнює 5 грн.  

       У цьому питанні ми повинні ознайомитись ще з рядом категорій. Перевищення кількості грошових одиниць, які знаходяться в обігу, над сумою товарних цін означає інфляцію. Девальвація – це зниження курсу вітчизняної валюти щодо іноземних валют. Вона є результатом інфляції. Ревальвація – підвищення курсу вітчизняної валюти щодо іноземних валют.  Дефляція –загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.