Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Факторіальна екологія і сфера її досліджень. Принцип єдності організму і середовища за М.І. Сеченовим




Сучасна екологія як наука, структура екології

Сучасна екологія є комплексною, складною і інтегрованою наукою, яку вважають філософією виживання людства і часто називають новою екологічною філософією.

Сучасна екологія – це наука про взаємовідносини живих організмів між собою та неорганічною природою, що їх оточує, а також про структуру та функціонування тих систем, яким підпорядковано існування живих організмів.

Як видно з рис. 1, сучасна екологія поділяється на теоретичний і прикладний блоки.

Рис. 1. Структура сучасної екології (за Г.О. Білявським, Р.С. Фурдуй, 1995)

До теоретичної екології відносяться біоекологічні науки, які є фундаментом екологічної науки. Розрізняють екологію рослин, тварин, мікроорганізмів, екології людини. Кожний із біоекологічних напрямків (екологія рослин, тварин, мікроорганізмів, екології людини) залежно від рівня дослідження має свої галузі.

Аутекологія – екологія особин. Демекологія – екологія популяцій. Ейдекологія – екологія видів. Синекологія – екологія угруповань.

Крім вказаних на рис. 1, до цього розділу входять такі нові галузі як біоекологічний моніторинг, основи біоіндикації, еволюційна екологія тощо.

Основним завданням біологічної екології є пошук закономірностей розвитку природи та їх пояснення. Біоекологія розглядає в основному той бік взаємодії організмів із середовищем, який зумовлює розвиток, розмноження та виживання особин, структуру й динаміку чисельності популяцій і співтовариств та їхню роль у біоценозах. Наприклад, фізіолог вивчає залежність від температури процесів, які відбуваються в організмі, біоеколог же вивчає, як впливають зміни температури на інтенсивність розмноження і плодовитість організмів, тривалість їхнього життєвого циклу, на характер трофічних зв’язків і напрямок біологічних процесів, що беруть участь у колообігу речовин в екосистемах.

Виходячи із цього, результати досліджень біоекологічних наук дають необхідний матеріал для вирішення ряду питань прикладного значення, зокрема: виділення територій для природо–заповідного фонду (наприклад, без інформації про специфіку побудови сховищ та нір, характер взаємовідносин між видами, неможливо вірно вибрати розмір території, з’ясувати кількість та типи біогеоценозів, що мають входити до її складу). Таким чином, біоекологія є праматір’ю і фундаментом сучасної екології.

Прикладна екологія (або неоекологія) включає в себе три основні розділи: геоекологічний, соціоекологічний і техноекологічний. Кожний з цих розділів у свою чергу має десятки галузевих підрозділів.

До геоекологічного напряму відносяться науки про охорону й раціональне використання ресурсів неживої природи.

Техноекологія об’єднує науки про техногенні фактори забруднення довкілля. Зокрема промислово-екологічний напрям включає усі типи промисловості.

Соціоекологічний напрям включає науки, які вивчають взаємозв’язки суспільства та природи.

Водночас, комплексне використання матеріалів теоретичної та прикладної екології дозволяє виробити стратегію та основні закони економіки природокористування. Оскільки, вирішити питання природокористування неможливо у межах лише однієї держави, то існує ще один розділ «Міжнародна екополітика», основним завданням якого є вирішення екологічних проблем на міжнародному рівні.

Факторіальна екологія і сфера її досліджень. Принцип єдності організму і середовища за М.І. Сеченовим

Факторіальну екологію іноді називають аутекологією. Термін аутекологіябув введений у 1896 р. Шретером. Проте на відмінну від аутекології, яка є екологію лише особин, поняття “факторіальна екологія” є дещо ширшим, оскільки цей розділ досліджує не лише вплив різних факторів на особини та адаптивні реакції, які при цьому в них виникають, але й вивчає комплекс найбільш важливих факторів для існування популяцій та біоценозів. Виходячи з цього, факторіальна екологія тісно пов'язана із фізіологією та морфологією організму, оскільки адаптивні ознаки проявляються на морфологічному або фізіологічному рівнях (тобто зміна зовнішнього обліку та швидкості перебігу фізіологічних реакцій: інтенсивність накопичення органічних речовин в процесі фотосинтезу, тривалість життєвого циклу, кількість часу від проростання рослини до її цвітіння та плодоношення тощо).

Класичним об'єктом факторіальної екології є система особина-середовище, яка називається моноцелом. Слово «середовище» часто використовується у багатьох біологічних і небіологічних дисциплінах в різноманітних значеннях. В екології під середовищем розуміють все те, що оточує організм і прямо або опосередковано впливає на його стан, розвиток, ріст, виживання, розмноження та ін. Виділяють два типи середовищ:

1) в яких проживає живий організм (водне, наземно–повітряне, ґрунтове та живі організми як середовище проживання (наприклад організм хазяїна для паразита));

2) які оточують живий організм (абіотичне, природне, антропогенне, культурне, соціальні середовища тощо).

Теоретичну основу факторіальної екології складають узагальнення російського фізіолога І.М. Сєченова, що сформульовані як принцип єдності організму і середовища, згідно якого живий організм (рослинний чи тваринний) – є саморегулюючим, тривалим в часі механізмом, який є своєрідною циркулюючою машиною, що тісно пов'язана із своїм оточенням через процеси обміну речовинами та енергією.

Кожний організм для підтримання свого життя черпає із оточення енергію та необхідні для його життєдіяльності матеріали і виділяє у нього продукти свого обміну. Організм залежить від середовища перш за все через його ресурси і фактори, які впливають на метаболізм, у свою же чергу, середовище змінюється в результаті діяльності організмів. Зв'язок організм-середовище має чітко визначений двосторонній характер і є взаємним, постійним та нерозривним.

Середовище кожного організму складається із багатьох елементів неорганічної та органічної природи, а також елементів, що вносяться людиною її виробничою діяльністю. Ці елементи мають назву екологічних факторів.

Фактор екологічний – будь-яка умова середовища, на яку реагує організм пристосувальними реакціями (за межами пристосування лежать летальні фактори).

За своїми особливостями фактори середовища досить різноманітні, мають різну природу і специфіку дії. Зокрема, за походженням екологічний фактор ділиться на: біотичний, абіотичний і антропогенний.

Абіотичні фактори — це комплекс умов неорганічної природи, які впливають на організм. До абіотичних факторів відносяться кліматичні, едафічні, топографічні, гідрофізичні та гідрохімічні.

Кліматичні фактори – основне екологічне значення мають температура, світло та вологість. Від інтенсивності дії температури залежить обмін речовин організмів і їх географічне поширення. Значення світла, як екологічного фактору, визначається довжиною його хвиль, які зумовлюють протікання процесів фотосинтезу, добові ритми організмів, явище геліотропізму тощо.

Едафічні фактори – відноситься вся сукупність фізичних і хімічних властивостей ґрунтів (структура, хімічний склад, циркулюючі в ґрунті речовини – газ, води, органічні і мінеральні елементи та ін.). Едафічними факторами визначається життєдіяльність організмів, які проживають в ґрунті або частково.

Гідрохімічні або гідрофізичні фактори – відносяться всі фактори, які пов'язані з водою. Роль води як екологічного фактора визначають її фізичні і хімічні властивості та її рухливістю.

Біотичніфактори— це різноманітні форми впливу на організм інших живих істот. Виділяють прямі і опосередковані біотичні фактори. Останні вливають на організм через оточуючу його неживу природу. Наприклад, бактерії впливають на склад ґрунту.Одним із видів біотичних факторів є трофічні взаємовідносини, які виникають тоді, коли один вид харчується іншим. Це можуть бути живі особини або їх мертві рештки, або продукти життєдіяльності. Основною формою трофічних взаємовідносин є стосунки типу хижакжертва (хижацтво) і паразитживитель (паразитизм). Це прямі трофічні зв’язки, які для одного з партнерів мають негативні, а для другого — позитивні наслідки.

Антропогенніфактори — це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції). Частина антропогенних факторів пов’язана з вилученням природних ресурсів та порушенням природних ландшафтів. До цієї групи відносять вирубку лісів, осушування боліт тощо. Інші антропогенні впливи обумовлені забрудненням природного середовища відходами виробництва і споживання. Антропогенні фактори, пов’язані з виробництвом, будівництвом, використанням техніки, машин, які впливають на природні екосистеми і оточуюче людину середовище називаються техногенними. Нетехногенна частина антропогенних факторів пов’язана з побутом і поведінкою людини у природі — нетехнізованим промислом і “активним відпочинком”. Людство не може існувати не використовуючи природні ресурси, не впливаючи на їхню кількість та якість, а, відповідно, не вносячи зміни в оточуюче середовище.

Зовнішнє оточення кожного організму складається із великої кількості факторів, які важко піддаються підрахунку. Відмінність в екологічній спеціалізації окремих видів означає, що одні і ті ж фактори мають для різних видів неоднакове значення. Одні з них є основними, без яких організм не може обходитися, другі мають менше значення, треті не здійснюють на організм рослин і тварин безпосередньої дії. Німецький гідробіолог і еколог А. Тіннеман визначив, що для кожного організму є дві групи найбільш важливих екологічних факторів:

– це ті, які забезпечують його життєдіяльність (тобто ріст, розвиток, розмноження тощо);

– та ті, які визначають його морфологічні ознаки, тобто зовнішній вигляд.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 675.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...