Безробіття, його причини, темпи та наслідки.

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва, тобто залучення у виробничий процес додаткових засобів виробництва, кількості працюючих, сировинних ресурсів тощо.

       Інтенсивний типекономічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто ефективного використання наявного виробничого потенціалу. Базується на широкому використанні високоефективних, якісно більш досконалих факторів виробництва.

       Метою економічного зростання є підвищення добробуту людей, що знаходить свій прояв у зростанні доходів населення, збільшенні вільного часу, підвищенні якості і розширенні асортименту вироблених товарів і послуг.

       Економічне зростання будь-якої країни визначається певними факторами. За способом впливу на економічний ріст їх розрізняють на фактори прямої і непрямої дії.До факторів прямоговпливу відносяться:

       - ріст чисельності і підвищення якості трудового потенціалу;

       - збільшення обсягів і поліпшення якості основного капіталу;

       - вдосконалення технології організації виробництва;

       - кількість і якість природних ресурсів, які залучаються у виробничий процес.

       До факторів непрямої дії відносяться: ступінь монополізації ринків, рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового відсотку.

На економічне зростання важливий вплив здійснюють і фактори попиту. Основними з них є ріст споживчих, інвестиційних і державних витрат, розширення експорту внаслідок освоєння нових ринків збуту, підвищення конкурентоздатності продукції країни на світовому ринку.

                   2. Циклічність розвитку економіки. Економічні кризи.

       Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потів це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці.

       Проблеми коливань в економіці та їх причини вивчали багато економістів 19-20 ст. Розглянемо деякі з теорій циклів.

       Монетарна теорія (Н. Хоутрі) пояснює цикли розширенням і згортанням банківського кредиту. Інструментом впливу на банківський кредит є відсоткова ставка.

       Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен) пояснює цикли використанням у виробництві важливих нововведень (залізниці, авіація, супутниковий зв’язок та ін.).

       Теорія недоспоживаннявбачає причину криз у надмірному заощаджуванні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення соживання і т.д.

       Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес) вважають причиною криз надмірне, а не недостатнє інвестування.

       Психологічні теорії (А. Пігу, Дж. Кейнс) виходять з того, що песимістичні й оптимістичні очікування впливають на ділову активність не меншою мірою, ніж відсоткова ставка і грошовий потік.

       Теорія зовнішніх факторів (У.С.Джевонс), який зв"язав економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності. Він опублікував ряд праць, в яких досліджувався вплив сонячних плям на урожайність, на ціни на зерно і на торговий цикл.

       Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.

       За тривалістю економічні цикли поділяють на:

Þ короткі цикли (до 3 років);

Þ середні цикли (8-10 років);

Þ довгі цикли (понад 10 років).

Класична схема ділового циклу об’єднує чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

       Кризахарактеризується: перевиробництвом товарів, скороченням кредитних ресурсів та підвищенням позичкового проценту, зростанням безробіття, зниженням рівня зарплати, спадом рівня прибутку, дезорганізацією кредитної системи.

        За кризою наступає слідуюча фаза циклу – депресія. Її характерними особливостями є: застій виробництва, низький рівень цін, незначний обсяг торгівлі, невисока ставка позичкового відсотка, ліквідація товарного надлишку.

Пожвавлення:розширення обсягів виробництва до масштабів докризового рівня, зростання цін, підвищення прибутку, зростання зайнятості, пожвавлення торгівлі.

       Піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва докризового рівня, швидке зростання зайнятості, кредитна експансія, штучне стимулювання сукупного попиту, розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

       Економічний (діловий) цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності, коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.

                   3. Інфляція, її суть та причини. Антиінфляційна політика.

Інфляція(від лат. inflation – роздування)є однією із важливих макроекономічних проблем, що за своєю природою зв"язана з рухом грошей. Вперше цей термін став уживатись у Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і обозначав розбухання паперово-грошового обігу.

Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них, що зумовлює зростання загального рівня цін. Однак це не означає, що підвищуються обов"язково всі ціни. Деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші навіть знижуватись.

       Інфляція вимірюється при допомозі індексу цін:

                                                       Ціна ринкової корзини даного року     

                               І_ц даного року = –––––––––––––––––––––––––––––– 

                                                       Ціна аналогічної ринкової корзини

                                                                      базового року

       Механізми інфляції пов"язані, перш за все, з сукупним попитом і сукупною пропозицією. Проникаючи в економіку, інфляційна грошова маса осідає на боці попиту, а він у свою чергу давить на ціни в сторону їх підвищення.

На практиці розрізняють два типи інфляції:

Інфляція попиту(інфляція з боку покупців). Надлишковий попит приводить до підвищення цін при постійному реальному обсязі продукції. Найбільш влучно інфляцію попиту характеризує така фраза: "Велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів".

Інфляція витрат. Цей тип інфляції зумовлений зростанням витрат на одиницю продукції. Ріст витрат виробництва генерують два фактори – зростання номінальної заробітної плати та ріст цін на сировину, паливо, матеріали тощо. Як результат зменшується пропозиція товарів і послуг, а відтак зростають ціни.

       Інфляція може бути у відкритій або подавленій формі. Це залежить від характеру державного втручання в економіку і інструментів антиінфляційної політики. Процес інфляції у відкритій формі протікає в умовах вільного руху цін. Він вимірюється темпом приросту рівня цін, зниження курсу національної валюти і т.д. Відкрита інфляція буває трьох видів:

       1) Помірна (повзуча) інфляція – для неї властиве поступове (менше 10% в рік) зростання цін. Вартість грошей зберігається.

           2) Галопуюча інфляція – ціни зростають до 100% в рік. Більшість контрактів "прив"язується" до іноземної валюти.

       3) Гіперінфляція – кількість грошей в обігу і ціни зростають астрономічними темпами (1-2% в день). Розходження цін і заробітної плати стає катастрофічним. Спостерігається масова втеча людей від грошей, їх трансформація у нерухомість.

        Причини інфляції:

Ÿ порушення пропорцій суспільного виробництва;

Ÿ надмірна емісія паперових грошей;

Ÿ дефіцит державного бюджету;

Ÿ мілітаризація економіки;

Ÿ зростання державного боргу;

Ÿ недосконалість податкової системи;

Ÿ кризвові явища у фінансово-кредитній системі;

Ÿ монополізація виробництва;

Ÿ зовнішньоекономічні фактори.

       Економічні наслідки інфляції:

F руйнуються нормальні господарські зв’язки, посилюються диспропорції в економіці;

F капітали переливаються із виробництва у сфери обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки;

F порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи;

F згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на оснвові бартерних угод;

F негативний вплив на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.

Соціальні наслідки інфляції:

F знижується життєвий рівень населення, особливо тих, які мають фіксовані доходи;

F знецінюються грошові заощадження населення в банках та інші паперові активи;

F посилюється безробіття, соціальна диференціація населення і соціальна напруга.

Антиінфляційна політика. Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

Þ зростання виробництва і насичення ринку товарами;

Þ обмеження емісії грошей;

Þ скорочення дефіциту державного бюджету;

Þ стимулювання нагромаджень та інвестицій;

Þ проведення обгрунтованої кредитної та податкової політики;

Þ збільшення безготівкового обігу;

Þ скорочення ставок податків;

Þ регулювання валютного курсу;

Þ проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

       Досвід країн з розвинутою ринковою економікою показує, що успіх у боротьбі з інфляцією досягають уряди тих країн, які гнучко поєднують коротко і довготривалу антиінфляційну стратегію, що включає: гасіння інфляційних очікувань, перш за все, цінових; здійснення грошової політики – що передбачає встановлення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації; зведення до мінімуму впливу на національну економіку зовнішніх інфляційних імпульсів.