Суть і форми кредиту. Структура сучасної

Тема 10. Фінансовий механізм і фіскальна політика.

План.

                   1. Суть і роль фінансів. Структура фінансової системи.             

                   2. Державний бюджет і його структра. Бюджетний дефіцит.

                   3. Податкова система і податкова політика держави.

4. Суть і форми кредиту. Структура сучасної кредитної системи.

       І. Суть і роль фінансів. Структура фінансової системи.

           Термін "фінанси" походить від латинського finantia, що означає в перекладі "дохід", "платіж".

       У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП і національного доходу.

       Фінанси, таким чином, безпосередньо пов"язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм. Так, до фінансів не належать гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (купівля товарів у роздрібній торгівлі, оплата комунальних послуг, особистих транспортних засобів, зв"язку, охорони здоров"я). Гроші, отримані у вигляді заробітної плати чи грошового переказу від родичів, теж не є фінансами. Не є фінансами і гроші, які, наприклад, центральний банк надає у позику комерційним банкам, або гроші фізичних та юридичних осіб, що перебувають на рахунках комерційних банків. Не відносяться до фінансів і гроші, отримані у спадщину або від реалізації нерухомості громадянами і інше. Це означає, що гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.

           Незважаючи на те, що існування фінансів безпосередньо пов"язані з існуванням грошей, причиною, що зумовила виникнення та існування їх, є не гроші, а потреби суб"єктів економіки (домогосподарств, підприємницького сектору та держави) у ресурсах, які б забезпечували їхню життєдіяльність.

       Фінансам властиві дві функції: розподільча і контрольно-стимулююча. В своїй розподільчій функції фінанси обслуговують процес розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу. В результаті цієї функції утворюються різні грошові фонди і здійснюється їх використання. Розглядувана функція проявляється, перш за все, через систему оподаткування, трансфертні платежі, утримання бюджетної сфери і інше.

В контрольно-стимулюючій функції фінанси виступають як засіб економічного контролю за процесом утворення, розподілу і перерозподілу грошових ресурсів. Грошові потоки в економіці контролюються фінансовими органами. В цьому проявляється контрольна функція фінансів. В той же час, для стимулювання певних галузей економіки, окремих виробництв можуть надаватись фінансові пільги при оподаткуванні, збільшення трансфертних платежів через дотації, субсидії, субвенції тощо. В цьому виражається стимулююча функція фінансів.

       Фінансова система – це система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування.

Структура фінансової системи країни включає в себе такі складові:

       1. Державні фінанси – головний елемент в структурі фінансової системи. Це система грошових фондів, що знаходяться в розпорядженні держави і призначені для фінансового забезпечення властивих їй функцій (управління народним господарством, утримання законодавчої та виконавчої влади, оборона, охорона законності та правопорядку, розвиток фундаментальної науки, охорона природи та ін.).

       2. Фінанси областей (регіонів) та органів місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв"язанню проблем місцевого рівня. 3. Фінанси суб"єктів господарювання, які становлять систему відносин, що виникають у процесі господарської діяльності у зв"язку з формуванням і використанням грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах підприємства (фірми). За структурою власності фінанси суб"єктів господарювання поділяють на приватні, змішані та державні.

       4. Фінанси населення – це грошові фонди, які формуюються у населення країни із доходів, отриманих на основі трудової, господарської та інших видів діяльності.

       5. Позабюджетні фонди, що займають особливе місце в системі фінансів. Державні позабюджетні фонди (пенсійний, фонд соціального страхування, приватизації, іноваційний та ін.) створюються за рахунок закріплених джерел (в тому числі державного бюджету). Недержавні позабюджетні фонди формуюються за рахунок джерел, які зазначені в їхніх статутах (наприклад, благодійний фонд).

       Державним фінансам (державні бюджетні та позабюджетні фонди) належить провідна роль у всій фінансовій системі. Це своєрідний барометр, що відбиває загальний стан економіки, потужний чинник, що визначає її розвиток.

ІІ. Державний бюджет і його структура. Бюджетний дефіцит.

Єдиним хорошим бюджетом

є збалансований бюджет.

Адам Сміт

       Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття. Структура бюджету країни залежить перш за все від її державного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій, бюджетна система має двухрівневу побудову – державні і місцеві бюджети. В країнах з федеративним устроєм (США, ФРН, Росія) має місце проміжкова ланка – бюджети штатів, земель, республік). Державний бюджет являє собою, таким чином, не тільки бюджет центрального уряду, але сукупність бюджетів всіх рівнів державних адміністративних властей.

       Функції державного бюджету:

e Фіскальна полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел частини доходів громадян, підприємств і організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ тощо.

e Розподільча полягає в тому, що акумульовані в державному бюджеті грошові засоби уряд використовує для перерозподілу (розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, прискорення НТП, вирішення соціальних проблем та ін.).

e Стимулююча проявляється в тому, що змінюючи базу і ставки оподаткування, використовуючи пільги уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику.

e Контрольна виконується завдяки тому, що бюджет у грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

F  податки;

F  відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

F  державна позика (внутрішня та зовнішня);

F  емісія грошей;

F  продаж державного майна.

Форми виплат із державного бюджету:

F  асигнування – видатки на утримання підприємств та установ;

F  субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;

F  субвенції – державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

F  дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

Бюджетне фінансування – надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат передбачених бюджетом.

Однією із форм бюджетного фінансування є бюджетний кредит – надання бюджетних засобів суб’єктам господарювання й органам влади на засадах поворотності та платності.

За станом розрізняють державний бюджет:

· нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

· дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

· профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

В Україні виникло явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявляється у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2-3%, він не є небезпечним; якщо ж він перевищує 3%, існує загроза інфляційних явищ в економіці (абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).

       ІІІ. Податкова система і податкова політика держави.

Сплачувати податки і помирати

мусить кожний.

Бенджамін Франклін

Головним джерелом доходів держави є податки. П.Самуельсон у підручнику "Економікс" відмічає: "У далекому минулому податки встановлювалися тими, хто був при владі, виключно заради їхньої вигоди, й оподатковувалися ті, хто не був при владі".

       Податки – обов’язкові внески до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.

       Податкова система – сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їхньої побудови, а також інститутів та організіцій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Податки виконують три найважливіші функції:

       1.Фіскальна – забезпечення фінансування державних витрат.

       2.Розподільча – перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами.

       3.Регулююча – державне регулювання економіки.

У розвиненій ринковій економіці податкова система побудована на таких принципах:

       1. Платежеспроможність. Рівень подакової ставки повинен встановлюватись з урахуваннчм можливостей платника податків, тобто рівня доходів.

       2. Ефективність. Податок не повине перешкоджати активності виробника. Податок повине стимулювати людей до роботи і до інвестицій в новий бізнес. Відомий американський вчений в галузі оподаткування А.Лаффер ще в середині 70-х років ХХ ст. показав, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки і податкової бази (суми доходів). По мірі того, як податкова ставка зростає, база скорочується.

       Лаффер зробив висновок про те, що завдання пожвавлення ділової і перш за все інвестиційної активності потрібно вирішувати шляхом радикального полегшення податкового навантаження. На його думку у вигляді податків не можна вилучати у бюджет понад 30% всієї суми доходів підприємців і населення. Високі податки не збільшують, а зменшують надходження в бюджет.

       3. Простота. Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, які збирають податки.

       4. Обов"язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу.

       5. Оподаткування повинно носити одноразовий характер.

       6. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних потреб.

       7. Диференційованість в оподаткування різних сфер діяльності. Наприклад, не можна брати однакові податки з підприємств виробничої сфери і з закладів посередницької сфери, в яких практично немає основних фондів, а отже, і необхідності їх відтворення. Це дозволяє брати з них більший відсоток податків.

       8. Пільговість для малозахищених підприємств, підприємств окремих видів діяльності, деяких інвестицій.

       Методиоподаткування:

Þ пропорційне оподаткування – не враховує диференціації доходів при встановленні податкової ставки (податок з доходів громадян в Україні – 13%, який планується підвищити до 15%);

Þ прогресивне оподаткування – середня ставка податку зростає в міру збільшення доходу (справляє найсильніший тиск на соіб з високими доходами);

Þ регресивне оподаткування – грунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу (таке оподаткування вигідне для осіб із високим рівнем доходу, але вразливе для дрібних платників податків).

Класифікація податків

Залежно від рівня державних структур:

§ загальнодержавні (встановлюються державними органами влади вищого рівня);

§ місцеві (встановлюються місцевими органами влади та управління).

За об’єктом оподаткування:

§ податки на доходи фізичних і юридичних осіб (зарплату, прибуток, ренту тощо);

§ податки на майно;

§ податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

За методами стягнення:

§ розкладні – спочатку встановлюється обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, а потім цю суму розкладають на окремі частини за територіями, і окремими платниками;

§ окладні – встановлюється спочатку податкові ставки, а далі розмір податку для кожного платника.

За формою оподаткування розрізняють такі податки:

§ прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу.

- реальні (земельний податок, на грошовий капітал тощо);

- особисті – встановлюються для конкретного платника особисто (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток корпорацій тощо).

§ непрямі– вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу;

- фіскальні монополії – це встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження.

- акцизи – це непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, яка (надбавка) належить державі. У перекладі з латинської мови accido (акциз) означає «відрізати», «відсікати».

- мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів на території певної країни транзитом.

Акцизи існують у таких формах:

Ÿ фіксовані – встановлені на одиницю товару в грошовому вираженні;

Ÿ пропорційні – як відсоток до обсягу реалізації;

Ÿ специфічні – на окремі види товарів (тютюнові вироби, автомобілі тощо);

Ÿ універсальні – встановлені на весь обсяг реалізації (податок з продажу, податок з обороту, податок на додану вартість).

Суть і форми кредиту. Структура сучасної

                                                кредитної системи.

Кредитори мають кращу

пам'ять, ніж боржники.

Бенджамін Франклін

В ринковій економіці непорушним законом є те, що гроші повинні знаходитись у постійному обороті, здійснювати безперервний обіг. Цьому допомагає функціонування кредитної системи.

        Термін кредитпоходить від латинського слова creditum – борг, позичка (від слова credо – вірю, довіряю).

       Існування кредиту тісно пов’язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками, як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

       Рух позичкового капіталу називають кредитом.

       Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

       Принципи функціонування кредиту: обов’язковість повернення кредиту; платність; строковість.

Кредит виконує важливі функції в ринковій економіці:

       1.Перерозподільча –приватні збереження, прибутки підприємств, доходи держави перетворюються в позичковий капітал і направляються в прибуткові сфери народного господарства. У більшості країн світу найбільшим джерелом збережень є приватні особи.

       2.Емісійна –створення нових платіжних засобів кредитними установами.

3.Економія витрат обігузавдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

       4.Прискорення концентрації і централізації капіталу. Кредит активно використовується у конкурсній боротьбі, сприяючи процесу поглинання і злиття фірм. Тут велику роль відіграють умови надання кредиту – пільгові чи жорсткі.

       В процесі історичного розвитку кредит набув різноманітних форм, основні з яких – це комерційний і банківський кредит.

       Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому у вигяляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал. У більшості випадків комерційний кредит оформляється векселем (вид цінного паперу, грошове зобов"язання, незаперечний борговий документ). Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку. Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від банківського і входить у ціну товару та суму векселя.

       Банківський кредит – це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Мета – отримання прибутку з позик. Банківський кредит не має цільового обмеження.

Банківські кредити поділяютьсяна короткострокові(до 1 року), середньострокові(від 1 року до 3 років),і довгострокові(понад 3 роки).

       До інших розповсюджених форм кредиту слід віднести:

       1. Ломбардний кредит– короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту.

           2. Споживчий кредит – надається банком приватним особам при купівлі, перш за все, споживчих товарів довготривалого користування. Позичковий процент за цією формою досить високий.

       3. Іпотечний кредит –довгострокова позика під заставу нерухомості (землі, споруд). Іпотечний кредит використовується головним чином для оновлення основних фондів в сільському господарстві і сприяє концентрації капіталу у цій сфері.

       4. Державний кредит– являє собою систему кредитних відносин, в якій держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес – кредиторами грошових засобів. Джерелом засобів державного кредиту служать облігації державних позик, які можуть випускатись не тільки центральними, але і місцевими органами влади. Держава використовує дану форму кредиту, перш за все, для покриття дефіциту державного бюджету.

       5. Міжнародний кредит –являє собою рух позичкового капіталу у сфері міжнародніх економічних відносин. Міжнародний кредит надається в товарній або грошовій (валютній) формі. Кредиторами і позичальниками є банки, приватні фірми, держава, міжнародні і регіональні організації.

       6. Лізинговий кредит– відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуютьсяукладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

       Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна струткура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином: центральний банк; комерційні банки; спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Головне положення в кредитній системі займає Центральний банк, який історично виділився з маси комерційних банків ще в ХVІІІ-ХІХ ст. на ранніх стадіях капіталізму. Центральні банки виконують ряд важливих функцій:

1) емісію банкнот (паперових грошей);

2) зберігання державних золото-валютних резервів;

3) зберігання резервного фонду інших кредитних установ;

4) грошово-кредитне регулювання економіки;

5) кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговування державних установ;

       6) проведення розрахунків і перевідних операцій;

       7) контроль за діяльністю кредитних установ.

       За допомогою норми резервування (зараз в Україні вона складає __%), норми облікової ставки (в Україні станом на 10.08.05 – 9,5%) та операцій на ринку цінних паперів держава через центральний банк проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Сучасний комерційний банк є кредитно-фінансовою установою універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення і підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів. Операції комерційного банку підрозділяються на пасивні (залучення засобів) і активні (розміщення засобів). Крім того, банки можуть займатись посередницькими операціями (за дорученням клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).

       Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові установи, такі, як пенсійні фонди, страхові компанії, позичково-зберігальні асоціації і т.п. Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути приймають активну участь у процесах нагромадження і ефективного розміщення капіталу. Сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже удвічі перевищують активи комерційних банків цієї країни (в США нараховується більше 13 тисяч комерційних банків).

       Таким чином, сучасна ринкова економіка передбачає широке використання грошей і кредиту. Це дозволяє здійснювати глибоку спеціалізацію виробництва, використовувати продуктивну технологію і в кінцевому рахунку підвищувати ефективність суспільного відтворення.