ОСНОВНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ

Основною (елементарною) функціональною одиницею біосфери є екосистема. Екосистема — єдиний природний комплекс, утворений за довгий період живими організмами й середовищем, в якому вони існують, і де всі компоненти тісно пов'язані обміном речовин і енергії. Але, згідно з уяв­ленням Ю. Одума, не всяка комбінація життя — середови­ще — може бути екосистемою. Нею може стати лише се­редовище, де має місце стабільність і чітко функціонує внутрішній кругообіг речовин. Виділяють мікроекосистеми (пеньок з грибами, болітце), мезоекосистеми (ділянка лі­су, озеро, водосховище) і макроекосистеми (континент, оке­ан). Глобальною екосистемою є біосфера нашої планети.

 Біотоп — однорідний за абіотичними факторами середови­ща простір, зайнятий біоценозом (тобто місце життя виду, організму), а біоценоз—спільнота організмів (продуцен­тів, консумєнтів і редуцентів), що мешкають у межах одного біотопу. Поняття «біоценоз»—умовне, оскільки поза се­редовищем існування організми жити не можуть, але ним зручно користуватися у процесі вивчення екологічних зв'яз­ків між організмами.

Залежно від місцевості, відношення до людської діяль­ності, ступеня насичення, повноцінності тощо розрізняють біоценози суші, води, природні та антропогенні, насичені й ненасичені, повночленні та неповночленні.

Біотоп і біоценоз є Компоненти біогеоценозу.

Одним з важливих екологічних понять є гомеостаз. Го­меостаз— стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи (екосистеми), що підтримується регулярним від­новленням її основних елементів і речовинно-енергетичного складу, а також постійним функціональним саморегулю­ванням компонентів. Гомеостаз є характерним і необхідним для всіх природних систем— від атома й організму до кос­мічних утворень

Усі популяції маюіь властивості, завдяки яким вони підтримують свою чисельність на оптимальному рівні в умовах середовища, що постійно змінюються. Ці властивості й є гомеостазом

Природне середовище — це все живе й неживе, що ото­чує організми і з чим вони взаємодіють. Розрізняють повіт­ряне, водне та ґрунтове середовище, останнім може бути й тіло іншого організму (для паразитуючих організмів).

Екологічні фактори — всі складові (елементи) природ­ного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями присто­сування (за межами здатності пристосуванню настає смерть) Раніше виділяли три групи екологічних факто­рів—абіотичні (неорганічні умови: хімічні й фізичні, такі, як склад повітря, води, грунтів, температура, світло, воло­гість, радіація, тиск тощо), біотичні (форми взаємодії між організмами—хазяїн—паразит) та антропогенні (форми діяльності людини).

Екологічна валентніст - діапазон зони отимуму й песимуму в межах яких живі ор­ганізми мають  здатності пристосовуватися до змін умов середовища. Кіль­кісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид нормально існує. Екологічна валентність різних видів може бути дуже різною (північний олень витримує коливання температури повітря від —55 до +25—30°С, а тропічні корали гинуть вже прн зміні температури на 5— 6 °С).

Важливим є також поняття лімітуючі фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, концентрація якого нижча або вища оптималь­ної. Найчастіше лімітуючими факторами є температура, світло, біогенні ре­човини, течії, тиск у середовищі, пожежі тощо.

Наступним важливим поняттям є ланцюг живлення (тро­фічний ланцюг) — взаємовідносини між організмами під час переносу енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні. На цьому шляху переносу енергії діють ав­тотрофи—представники рослинного світу і а гетеротрофи різного ступеня.

Біомаса — це загальна маса особин одного виду, груп видів чи спільноти в цілому (рослини, тварини, мікроорга­нізми), яка припадає на одиницю поверхні (об'єму), місця. проживання (в сирому чи сухому вигляді). Виражають біо­масу в кілограмах на гектар, грамах на квадратний або ку­бічний метр чи в джоулях (одиницях енергії). Найбільшу біомасу на суші серед гетеротрофів мають безхребетні та грунтові мікроорганізми (біомаса дощових червів може ся­гати 1000—1200 кг/га), близько 90 % біомаси біосфери припадає на біомасу наземних рослин, які за допомогою фотосинтезу — біосферного процесу — засвоюють вільну енергію та забезпечують існування всього живого.

Протягом останніх десятиріч дедалі частіше вживається термін «агроценоз» Агроценози — молоді біоценози, що сформуються в наш час, характеризуються видовою бідніс­тю та одноманітністю й піді римуються людиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних і агрохімічних за­ходів. Це вторинні, видозмінені .подітою бюгеоценози (по­ля, городи, сади, підводні плантації мідій тощо).

У агроценозах регуляторні зв'язки дуже ослаблені, що призводить до різкою збільшення чисельності шкідників і збудників різних хвороб Але агроценози дають людству до 90 % продуктів харчування

Агроценозн — результат екстенсивного розорювання зе­мель, суперірнгащй і неграмотних меліорацій, активного ви­пасу худоби, вирубки лісів, суперхімізації земель, а також тривалого вирощування тих самих культур на одних і тих .же полях Вони існуюгь порівняно з природними дуже не­тривалий час (зернові агроценози—рік, садові—ЗО—40 років)

Гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівновап: природної системи, який підтримується шляхом регуляр­ною відновлення основних її сірукгур, речовинно-енерге­тичного складу та постійної функціональної саморегуляції її компонентів Цей стан характерний для всіх природних систем — від атома та організму до Галактики.

Ієрархія екосистем — функціональна підпорядкованість. (належність дрібних і простих систем до більших і склад­ніших) екосистем різного рівня організації Ієрархічний ряд має такий вигляд: біогеоценоз— біогеоцснотичний ком­плекс—ландшафт (ландшафтна провінція)—природний пояс — біогеографічна область (підсфера біосфери, або екосистеми суші, океану, атмосфери, глибин Землі) — біо­сфера. Екосистеми кожного рівня мають свій кругообіг ре­човин.

Катаценоз—завершальна стадія вимирання біотичної спільності, деградація біотичного середовища.

Клімакс—завершальна фаза біогеоценотичної сукце-сії; завершальний етан розвитку біогеоценозів у даних умо­вах існування; завершальна досить стійка фаза (не зміню­ється протягом десятиліть) природної біогеоценотичної су~ кцесії, що найбільше відповідає екологічним умовам даної місцевості в певний період геологічного часу.

Негентропія—величина, зворотна ентропії; міра відда­леності від стану енергетичної рівноваги, прагнення до нерівномірності. Негентропія збільшується із зростанням ор­ганізованості системи. Організми та екосистеми мають значну негентропію.

Принцип Реді—живе походить від живого, а між жи­вою та неживою речовиною існує неперехідна межа.

Сукцесія—послідовна зміна біоценозів, що виникаєнаодній і тій же території (біотопі) під впливом природних або антропогенних факторів.