Цілісний підхід до вивчення людини у психології

Тема. Психологія як наука

· 1. Поняття про психологію як науку. Психіка.

· 2. Наукові та життєві психологічні знання

· 3. Предмет психології

· 4. Цілісний підхід до вивчення людини у психології

· 5. Зв'язок психології з іншими науками

· 6. Основні галузі психології

· 7. Методи психології

· 8. Запитання для самоконтролю

Поняття про психологію як науку. Психіка.

Психологія(грец. psyche – душа, logos – наука) – наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки. Наприклад:

- досліджуючи процес сприймання людиною довколишніх предметів, психологи встановили суттєвий факт: образ предметів зберігає відносну постійність незалежно від умов його сприймання – так, уночі за поганого освітлення, ми сприймаємо предмети такими ж, як і вдень;

- спеціальні дослідження засвідчують, що постійність сприймання не дається людині від народження; воно формується поступово за своїми законами (це одна із закономірностей психіки);

- у психічній діяльності беруть участь конкретні анатомо-фізіологічні утворення, що забезпечують той чи інший психічний процес; наприклад, процес сприймання забезпечується діяльністю аналізаторів (це один із механізмів функціонування психіки).

Іншими словами, психологію можна охарактеризувати як науку, яка вивчає процеси активного відображення людиною об’єктивної дійсності у формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та інших явищ психіки.

☺ Слово «психологія» у перекладі з древньогрецького означає «наука про душу». Існує легенда, за якою грецький бог Ерот покохав земну дівчину Психею, що було заборонено небожителям. Тому мати Ерота Афродіта змусила дівчину пройти складні випробування. У процесі їх подолання дівчина вразила богів Олімпу своєю наполегливістю, тому останні звернулись до Зевса з проханням допомогти. Верховний бог дав згоду, і Психея була переведена у ранг богині, що дозволило їй укласти у шлюб із Еротом. Психея, набувши безсмертя, стала символом душі.

Будь-які дослідження, що здійснюються психологією, базуються на таких керівних положеннях – принципах:

Завдання сучасної психології:

- розвивати теоретичні дослідження;

- адекватно вирішувати практичні проблеми.

Значення психології:

- дає можливість розбиратись у психічному житті людей;

- допомагає розбиратись у своєму психічному житті, розуміти свої сильні і слабкі сторони, правильно організовувати свою розумову працю тощо.

Знання психології важливе для фахівців різних галузей. Так, обізнаність у закономірностях та механізмах психіки сприяє:

- розумінню себе, особливостей своїх психічних процесів, психічних властивостей, психічних станів;

- розумінню психологічних особливостей інших людей, з якими доводиться працювати у групі;

- розумінню психологічних феноменів, що виникають у групі, у спілкуванні з іншими;

- удосконаленню власної професійної діяльності через знання:

- своїх індивідуально-психологічних особливостей (які з них сприяють успішній діяльності, які перешкоджають),

- способів управління власними емоційними станами, розвитку своїх індивідуально-психологічних особливостей,

- психологічних особливостей діяльності та впливу професії на людину (наприклад, що сприяє більш ефективній профдіяльності, що необхідне для успішної професійної адаптації, яким чином можна попередити професійне вигорання);

- розумінню причинно-наслідкових зв’язків у різних життєвих та професійних ситуаціях, знаходженню їх сенсу, що є важливою умовою психологічного благополуччя людини;

- розумінню психіки тварин.

Наукові та життєві психологічні знання

Ще задовго до становлення психології як науки люди накопичували життєві психологічні знання один про одного. Ці знання закріплювались, передавались від покоління до покоління у мові, пам’ятках народної творчості. Психологічні знання вбирали казки, притчі, прислів’я, приказки. Наприклад, прислів’я «Краще один раз побачити, ніж десять разів почути» свідчить про переваги зорового сприймання і запам’ятовування перед слуховим; а прислів’я «Звичка – друга натура» говорить про роль закріплених звичок.

Життєві психологічні знання можуть бути досить обширними, вони до певної міри допомагають людині, інколи у певних межах є правильними і відповідають дійсності. Так, кожен із нас із дитинства вміє «читати» за зовнішніми проявами – мімікою, жестами, інтонацією, особливостями поведінки – емоційний стан іншої людини. Тобто кожен – по-своєму психолог, оскільки в суспільстві неможливо жити без певних уявлень про психіку людей.

Однак в цілому ці знання позбавлені систематичності, глибини, доказовості.

Основні відмінності життєвих психологічних знань від наукових полягають у наступному:

Наукова психологія володіє різноманітним, широким фактичним матеріалом, недоступним у всьому обсязі жодному носію життєвої психології.

Отже, прагнення людини до пізнання невідомого та необхідність прогнозувати поведінку інших у тих чи інших обставинах потребували наукових, тобто об’єктивних та достовірних знань про психіку людини.

Предмет психології

Психологія має тривалу історію свого розвитку – з часів античності (розвивалась у межах філософії) і до наших днів. При чому становлення психології як самостійної науки пов’язують з кінцем ХІХ століття, коли активно розвивалась природнича наука. Офіційним роком заснування психології як самостійної науки вважають 1879, коли в Німеччині у місті Лейпциг Вільгельм Вундт відкрив першу психологічну лабораторію. У ній вивчались відчуття, сприймання, час реакцій людей на різні подразники. Відразу зазначимо, що предмет вивчення психології протягом історії її розвитку змінювався.

За зміною предмету вивчення психології у її розвитку виокремлюютьтакі періоди:

а) з античних часів до середини ХVІІ століття – предмет вивчення – душа: у працях відомих філософів (Геракліт, Демокрит, Аристотель, Платон, Анаксагор та ін.) ідеться про співвідношення душі й тіла, про складові душі, про її властивості, рівні розвитку тощо;

б) із середини ХVІІ століття до кінця ХІХ століття – предмет вивчення – свідомість: визначення свідомості як предмету психології бере свій початок з ідей Рене Декарта про те, що найсуттєвішим є те, що думає людина, переживає у кожен конкретний момент часу, а отже, досліджувати треба свідомість. Як метод дослідження запропонував інтроспекцію – самоспостереження. Вважав, що тільки сама людина може пізнавати себе;

в) початок ХХ століття – предмет вивчення – поведінка: поведінка як предмет психології постала у зв’язку з дослідженнями американських учених Едварда Лі Торндайка, Джона Брадауса Уотсона та ін. Вони звернули увагу на те, що вивчення свідомості з допомогою інтроспекції не дає достовірних результатів та ставить під сумнів їх об’єктивність. Тому вивчати потрібно те, що можна досліджувати з допомогою об’єктивних методів, наприклад, спостереження, а саме – поведінку;

г) ХХ століття і до наших днів – предмет вивчення – психіка, психічні явища.

Нині предметом вивчення психології є психіка та психічні явища як окремої людини, так і таких, що спостерігаються у групах.

Психіка – це властивість високоорганізованої живої матерії, яка полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, у побудові суб’єктом картини цього світу і регуляції на цьому підгрунті поведінки та діяльності.

Психічні явища на рівні окремої людини поділяються на такі види:

Психічні явища на рівні групиподіляються на такі види:

1) психічні процеси: спілкування, міжособистісне сприймання, міжособистісні стосунки та ін.;

2) психічні властивості: організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності та ін.;

3) психічні стани: конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість чи закритість групи, паніка та ін.

Цілісний підхід до вивчення людини у психології

У психології людину позначають такими поняттями:

1) індивід – людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens. Властивості індивіда – первинні (властиві усім людям: наприклад, вікові особливості, статевий диморфізм, індивідуально-типологічні характеристики, у тому числі конституційні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної асиметрії великих півкуль головного мозку), вторинні (динаміка психофізіологічних функцій і структура органічнихпотреб);

2) особистість – індивід як суб’єкт соціальних стосунків та свідомої діяльності; усі тлумачення особистості сходяться в одному: «особистість» характеризує людину як соціальну істоту;

3) суб’єкт діяльності – це поняття займає проміжне становище між поняттями «індивід» та «особистість», поєднує в єдине ціле біологічне начало та соціальну сутність людини, якби людина не володіла здатністю виступати суб’єктом діяльності, то навряд чи вона могла б розглядатись як соціальна істота, оскільки її еволюція і соціальний розвиток неможливі без діяльності. Суб’єкт – це індивід як носій свідомості, який володіє здатністю до діяльності.

4) індивідуальність – це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності й неповторності. Передумовою формування індивідуальності служать анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються у процесі виховання, що має суспільно зумовлений характер. Різноманіття вроджених характеристик і умов виховання породжує широку варіативність проявів індивідуальності.