Розвиток скелету в ранньому онтогенезі.

Модуль І. Характеристика фізіологічних систем організму на різних етапах онтогенезу.

Тема 1.3. Вікові особливості нервової системи, ендокринної системи, рухового апарату.

Лабораторна робота № 4.

Тема: Визначення порушень постави у дітей. Педометрія й плантографія.

Мета:навчитися розрізняти види порушень постави та проводити педометрію й плантографію.

Обладнання: таблиці, атласи, сантиметрова стрічка, товстотний циркуль.

Теоретичні відомості.

Розвиток скелету в ранньому онтогенезі.

Череп - скелет голови. Розрізняють два відділи черепа: мозковий, або черепну коробку, і лицевий, або кістки обличчя. У новонародженого кістки черепа з'єднані одна з одною м'якою сполучнотканинною перетинкою. Ця перетинка особливо велика там, де сходяться декілька кісток. Це – тім’ячка. Завдяки тім'ячкам кістки склепіння черепа можуть заходити своїми краями одна на одну. Це має велике значення при проходженні голівки плоду по родових шляхах. Малі тім'ячка заростають до 2-3 місяців, а найбільше - лобове - легко прощупується і заростає лише до півтора років. У дітей у ранньому віці мозкова частина черепа більш розвинена, ніж лицева. Найактивніше кістки черепа зростають протягом першого року життя. З віком, особливо з 13-14 років, лицевий відділ зростає більш інтенсивно і починає переважати над мозковим. У новонародженого об'єм мозкового відділу черепа в 6разівбільший від лицевого, а у дорослого в 2-2,5 рази.

Ріст голови спостерігається на всіх етапах розвитку дитини, хоча найінтенсивніше він відбувається в період статевого дозрівання. З віком істотно змінюється співвідношення між висотою голови і зростом. Це співвідношення використовується як один із нормативних показників, що характеризують вік дитини. У осіб чоловічої статі лицевий череп росте в довжину швидше, ніж у жінок. Якщо до періоду статевої зрілості в хлопчиків і дівчаток обличчя округле, то після настання статевої зрілості в чоловіків обличчя, як правило, витягується в довжину, у жінок зберігає округлість. Чоловічий череп більший, ніж у жінок, що пов’язано з більшими загальними розмірами тіла. Мозковий череп розвинутий краще в жінок, а лицевий – у чоловіків. Зазвичай, чоловічий череп відрізняється виразнішим рельєфом, що пояснюється більшим розвитком прикріплених до нього м’язів; у жінок рельєф черепа згладжений. Статеві відмінності черепа людини незначні, тому іноді важко відрізнити чоловічий череп від жіночого. У чоловіків на черепі сильніше розвинуті горбистість та лінії, до яких прикріплюються сильніші м’язи. Зокрема, у чоловіків більше виражений потиличний виступ, каркові лінії й надбрівні дуги. Очні ямки більші за розмірами, повітроносні пазухи виражені сильніше. Кістки черепа чоловіків товстіші, ніж у жінок. Поздовжній і вертикальний розмір черепа в чоловіків більший. Чоловічий череп у зв’язку з великими загальними розмірами тіла більший, ніж жіночий. Об’єм мозкового черепа в чоловіків у середньому дорівнює 1559 см³, у жінок – 1347 см³. Однак відносний об’єм черепа на одиницю довжини тіла в жінок більший, ніж у чоловіків.

Хребетний стовп людини є осьовою частиною, стрижнем скелету, який верхньою частиною з’єднаний з черепом, нижньою - із кістками таза. Він займає 40% довжини тіла. У ньому розрізняють наступні відділи: шийний (7 хребців), грудний (12 хребців), поперековий (5 хребців), крижовий (5 хребців) і куприковий (4-5 хребців). Хребці останніх двох відділів зростаються між собою. Між хребцями розташовані міжхребцеві диски з волокнистого хряща; вони сприяють рухливості хребтового стовпа. З віком висота дисків змінюється. Ріст хребетного стовпа найбільше інтенсивно відбувається в перші 2 роки життя, в 7-9 років і в період статевого дозрівання, після завершення якого прибавка в рості хребта дуже невелика. Довжина хребетного стовпа в немовлят складає 40 % від довжини всього тіла. У перші два роки життя його довжина збільшується майже удвічі. До півтора року всі відділи хребта ростуть інтенсивно, особливо помітний ріст у ширину. Від 1,5 до 3-х років ріст хребців сповільнюється в шийному і верхньогрудному відділах хребта. Від трьох до п’яти років інтенсивно ростуть поперековий і нижньогрудний відділи хребетного стовпа, а ріст шийного й верхнєгрудного відділу хребта сповільнюється. У віці від 5-ти до 10-ти років весь хребет росте повільно, але рівномірно в довжину та в ширину. Від 10 до 17 років швидко росте весь хребет, але переважно поперековий і нижньогрудинний відділи, а грудні хребці – у ширину. Ріст хребта завершується приблизно до 23–25 років. Ріст хребта зупиняється в жінок раніше, ніж у чоловіків.

Вигини хребта, що є його характерною рисою, формуються в процесі індивідуального розвитку дитини. У самому ранньому віці, коли дитина починає тримати голову, з'являється шийний вигин, направлений опуклістю вперед (лордоз). До 6 місяців, коли дитина починає сидіти, утворюється грудний вигин з опуклістю назад (кіфоз). Коли дитина починає стояти і ходити, утворюється поперековий лордоз (рис. 1). З його утворенням центр тяжіння переміщається назад, перешкоджаючи падінню тіла при вертикальному положенні. До 1 року у дитини є уже всі вигини хребта. Але вигини, що утворилися, не фіксовані і зникають при розслабленні мускулатури. До 7 років уже є чітко виражені шийний і грудний вигини, фіксація поперекового вигину відбувається пізніше - у 12-14 років.

Рис. 1. Формування вигинів хребта в онтогенезі дитини

Вигини хребта складають специфічну особливість людини і виникли в зв'язку з вертикальним положенням тіла. Завдяки вигинам удари і поштовхи при ходьбі, бігу, стрибках послабляються і загасають, що охороняє мозок від струсів. Тобто вони збільшують його ресорні властивості, а також ємність грудної клітки і тазової порожнини. Порушення вигинів хребта, що можуть виникнути в результаті неправильної посадки дитини за столом і партою, призводять до несприятливих наслідків у її здоров'ї.

Окостеніння, що починається ще з ембріонального періоду, продовжується протягом усього дитячого віку і завершується з закінченням ростових процесів - до 21-23 років. Пізнє окостеніння хребта обумовлює його рухливість і гнучкість у дитячому віці. У людей похилого віку внаслідокзменшення товщини міжхребцевих дисків і збільшення кривизни грудного кіфозу довжина хребетного стовпа зменшується на 3–7 см. Спостерігається загальне розрідження кісткової рідини хребців (остеопороз), що зменшує ресорні властивості хребта, а також його рухливість і міцність.

Грудна клітина. Грудна клітина утворює кісткову основу грудної порожнини. Вона захищає серце, легені, печінку і служить місцем прикріплення дихальних м'язів і м'язів верхніх кінцівок. Грудна клітина складається з грудини, 12 пар ребер, з'єднаних позаду з хребтом. Форма грудної клітини істотно змінюється з віком. У грудному віці вона ніби стиснута з боків, її переднє-задній розмір більший від поперечного (конічна форма). У дорослого ж переважає поперечний розмір. Зменшується кут ребер відносно хребта. Відповідно зміні грудної клітини збільшується об'єм легень. Зміна положення ребер сприяє збільшенню рухів грудної клітини і дозволяє ефективніше здійснювати дихання. На форму грудної клітини впливають фізичні вправи і посадка. Під впливом фізичних вправ вона може стати ширшою та об’ємнішою. При тривалій неправильній посадці, коли дитина обпирається грудьми об край столу або кришку парти, може відбутися деформація грудної клітини, що порушує розвиток серця, великих судин і легень.

Скелет кінцівок. Скелет верхніх кінцівок складається з поясу верхніх кінцівок (лопатки і ключиці) і кісток вільних кінцівок. Ключиці відносяться до стабільних кісток, що мало змінюються в онтогенезі. Лопатки перетворюються на кістку поступово і процес цей завершується після 16-18 років. Окостеніння вільних кінцівок починається з раннього дитинства і закінчується в 18-20 років, а іноді і пізніше. Кістки зап'ястка у новонародженого лише намічаються і стають ясно видимими до 7 років. З 10-12 років з'являються статеві відмінності процесів окостеніння. У хлопчиків вони спізнюютьсяна 1 рік. Окостеніння фаланг пальців завершується до 11 років, а зап'ястка в 12 років. Ці дані варто враховувати в педагогічному процесі. Остаточно не сформована кисть швидко стомлюється, дітям молодших класів не вдається швидке письмо. Водночас - помірні і доступні рухи сприяють розвитку кисті. Гра на музичних інструментах із раннього віку затримує процес окостеніння фаланг пальців, що призводить до їхнього подовження («пальці музиканта»).

Скелет нижніх кінцівок складається з тазового поясу (криж і нерухомо з'єднані з ним дві тазові кістки) і кісток вільних нижніх кінцівок. У новонародженого кожна тазова кістка складається з трьох кісток, зрощення яких починається з 5-6 років і завершується до 17-18 років. У підлітковому віці відбувається поступове зрощення крижових хребців у єдину кістку - криж. У дівчат при різких стрибках із великої висоти, при носінні взуття на високих підборах кістки тазу, що не зрослися, можуть зміститися, що приведе до неправильного зрощення їх і, як наслідок, звуження виходу з порожнини малого тазу. Після 9 років починають проявлятися відмінності у формі таза хлопчиків та дівчат: у хлопчиків таз більш високий і вузький, у дівчат – нижчий та ширший. У новонароджених дітей нижні кінцівки ростуть швидше, вони стають довшими від верхніх. Найбільша швидкість росту нижніх кінцівок спостерігається в хлопчиків у 12–13 років. У дівчаток збільшення довжини ніг відбувається у 13–14 років. Стопа людини утворює склепіння, що обпирається на п'яткову кістку і на голівки плесневих кісток. Склепіння стопи властиве тільки людині, і його формування пов'язане з прямоходінням. Склепіння діє як пружина, пом'якшуючи поштовхи тіла при ходьбі. У новонародженої дитини склепіння стопи не виражене (фізіологічна плоскостопість) і формується пізніше, коли дитина починає ходити (рис.2).

Рис. 2. Вікові особливості формування поздовжнього склепіння стопи.

Необхідною передумовою оптимального функціонування органів руху, правильного розташування внутрішніх органів і положення центра ваги є правильна постава.

Постава – це звичне невимушене положення тіла людини під час ходьби, стояння, сидіння і роботи. Правильна постава характеризується:

• однаковим рівнем надпліч, сосків, кутів лопаток;

• прямим триманням голови;

• рівною довжиною шийно-плечових ліній (відстань від вуха до плечового суглоба);

• глибиною трикутників талії (простір, утворений виїмкою талії і вільно опущеною рукою);

• прямою вертикальною лінією остистих відростків хребта;

• рівномірно вираженими фізіологічними вигинами хребта в передньо-задньому напрямку;

• однаковим рельєфом грудної клітки і поперекової області (у положенні нахилу вперед);

• прямими ногами без сплющення стоп.

Передумовами порушень постави може бути те, що дитину рано садять, обкладаючи подушками, неправильно носять на руках, дуже рано навчають ходьбі, під час прогулянок постійно тримають за руку. Основними причинами формування неправильної патологічної постави є:

• висока питома вага гіпокінезії і гіподинамії дітей і підлітків, що призводить до м’язової гіпотрофії і ослаблення суглобово-зв’язкового апарату;

• надмірна маса тіла;

• збільшення статичних навантажень на хребет, пов’язане з необхідністю тривалого підтримання робочої пози;

• неправильні звички сидіння горблячись і викривляючи хребет вбік, стояти з упором на одну ногу, ходити з нахиленою вниз головою і опущеними та зведеними вперед плечима;

• нераціональний одяг, захворювання внутрішніх органів, зниження зору, слуху, недостатня освітленість робочого місця, невідповідні зросту дитини меблі та ін.

Порушення постави можуть бути в сагітальній та фронтальній площинах. У сагітальній площині розрізняють порушення постави із зменшенням чи збільшенням фізіологічної кривизни хребетного стовпа.

До порушень постави із збільшенням кривизни хребетного стовпа відносяться (рис. 3):

а) сутулуватість - збільшення грудного кіфозу у верхніх відділах при згладжуванні поперекового лордозу; б) кругла спина - збільшення грудного кіфозу на всьому протязі грудного відділу хребта; в) увігнута спина (тотальний кіфоз) - посилення лордозу у ділянці нирок; г) кругло-увігнута спина - збільшення грудного кіфозу і збільшення поперекового лордозу, збільшений також кут нахилу таза.

Рис. 3. Порушення постави

При сутулуватій і круглій спині груди западають, плечі, шия і голова нахилені вперед, живіт випнутий, сідниці сплощені, лопатки крилоподібні випнуті, для компенсації відхилення центру ваги від середньої лінії людина стоїть на зігнутих в колінних суглобах ногах; при кругло-увігнутій спині голова, шия, плечі нахилені вперед, живіт виступає, коліна максимально розігнуті, м'язи задньої поверхні стегна, що прикріпляються до сідничного горба, розтягнуті і тонші в порівнянні з м'язами передньої поверхні.

До порушень постави із зменшенням фізіологічної кривизни хребетного стовпа відносяться:

а) плоска спина - сплощення поперекового лордозу, нахил таза зменшений (грудний кіфоз виражений погано, грудна клітка зміщена вперед, нижня частина живота випирає, лопатки крилоподібні);

б) плоско-увігнута спина - зменшення грудного кіфозу при нормальному або дещо збільшеному поперековому лордозі (грудна клітка вузька, м'язи живота ослаблені).

До порушень постави у фронтальній площині відноситься так звана асиметрична постава - (рис. 4). Вона характеризується вираженою асиметрією між правою і лівою половинами тулуба. Хребетний стовп при огляді дитини, яка стоїть прямо, являє собою дугу, звернену вершиною вправо і вліво. Відзначається нерівномірність трикутників талії, голова нахилена в сторону. При порушенні постави у фронтальній площині плече і лопатка з одного боку опущені в порівнянні з іншою стороною. Зазвичай розрізняють три ступені порушення постави у фронтальній площині. Щоб визначити, чи є викривлення вже сталим, стійким, дитину просять випрямитися.

Рис. 4. Асиметрична постава

Деформація 1-го ступеня - викривлення хребта вирівнюється до нормального положення при випрямленні.

Деформація 2-го ступеня - частково вирівнюється при випрямленні дитини або при висі на гімнастичній стінці.

Деформація 3-го ступеня - викривлення не змінюється при висі або випрямленні дитини.

Сколіоз на початковій стадії розвитку процесу, як правило, характеризується тими ж змінами, що і порушення постави у фронтальній площині. Але на відміну від порушень постави при сколіотичній хворобі крім бокового викривлення хребта спостерігається скручування хребців навколо вертикальної осі (торсія). Про це свідчить наявність реберного випирання по задній поверхні грудної клітки (а при прогресуванні процесу формування реберного горба) і м'язового валика в поперековій області. На пізнішому етапі розвитку сколіозу відбувається розвиток клиноподібної деформації хребців, розташованих на вершині дуги викривлення хребта. Залежно від тяжкості деформації сколіози ділять на чотири ступені.

Діти з нормальною поставою можуть займатися будь-якими видами спорту. Однак треба мати на увазі, що вузька рання спеціалізація в асиметричних видах спорту призводить до порушення постави. Діти з порушеннями постави і сколіозом 1-го ступеня повинні бути орієнтовані в симетричні і змішані види спорту. Але таким дітям протягом першого року занять необхідно проводити ортопедичне обстеження не менше двох разів на рік, щоб не проґавити прогресування процесу. При наявності ознак прогресування заняття спортом повинні бути заборонені. Заняття асиметричними видами спорту при порушеннях постави у фронтальній площині і сколіозах 1-го ступеня протипоказані. Вони сприяють прогресуванню наявних змін. При наявності у дітей хронічних захворювань органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, органів виділення на фоні порушень постави та сколіозу 1-го ступеня заняття спортом протипоказані.

Плоскостопість – це деформація стопи, її часткове або повне опущення поздовжнього або поперечного склепіння. Діти і підлітки, що мають плоскостопість, швидко стомлюються при ходьбі і бігові, скаржаться на біль в ногах. Плоскостопість буває набутою і вродженою. Набута плоскостопість серед учнів зустрічається частіше, ніж вроджена. Вона може бути статичною, паралітичною і травматичною. Найчастіше зустрічається статична плоскостопість. Основними причинами її виникнення є надмірна маса тіла, носіння вантажів, носіння взуття на твердій підошві і без каблука. З метою профілактики плоскостопості змінне шкільне взуття повинно мати невеликий (1,5 – 2 см) каблучок. Небажаними в якості шкільного взуття є тапки, особливо на войлочній підошві. Для зміцнення м’язів, які підтримують склепіння стопи рекомендується ходьба босоніж по нерівній (але м’якій) поверхні, ходьба на носках, п’ятах, внутрішній і зовнішній поверхнях стопи тощо. Деякі з цих вправ доцільно використовувати під час фізкультхвилинок учнів початкових класів. Дівчатам не бажано носити взуття з надмірно високими підборами, оскільки це сприяє розвитку поперечної плоскостопості і, окрім того, може призвести до порушень постави.

Профілактика порушень опорно-рухового апарату.

Фізична активність. Для опорно-рухової системи шкідливі як перевантаження, так і брак руху. У першому випадку зростає ризик травмування і передчасного зношування тканин. У другому - скелет і пов'язані з ним структури, не працюючи належним чином, поступово втрачають свої функції. Так, в суглобових хрящах може порушуватися обмін речовин, що веде до їх поступового руйнування. М'язи стають в'ялими і слабкими, зв'язки - менш еластичними, кісткова тканина - пористішою і крихкою.Важливо, щоб оптимальне навантаження було щоденним. Хороший варіант - ходьба, приблизно по годині в день. До цього кілька разів на тиждень можна додати заняття фітнесом або плавання в басейні.

Маса тіла. Надмірна вага негативно впливає на опорно-руховий апарат. На тлі цього значно зростає навантаження на суглоби, особливо колінні і кульшові, а також на хребет. До того ж жир, що відкладається навколо суглобів, ускладнює доступ до них крові, а значить, і поживних речовин, необхідних для нормальної роботи. Зайва вага збільшує ризик травм м'язів і зв'язок, адже при невдалому русі (спіткнулися, підсковзнувся) на них буде діяти велика сила. Однак, на здоров'ї опорно-рухового апарату погано позначається і дефіцит ваги. Недостатня маса тіла і крихка статура вважаються важливим фактором ризику розвитку остеопорозу. До того ж у тих, хто має низьку вагу, зазвичай спостерігається дефіцит і м'язової тканини, яка в нормі повинна зменшувати навантаження на кістки і суглоби.

Харчування. Щоб опорно-руховий апарат добре функціонував, організм повинен бути забезпечений поживними речовинами. Для міцності кісток особливо важливі кальцій, фосфор, магній і вітамін D. Тому в раціоні обов'язково повинні бути молочні продукти, зернові, зелень і листові овочі, горіхи, риба. У дітей нестача вітаміну D може призвести до розвитку рахіту, у дорослих – до зниження щільності кісткової тканини, а потім до остеопорозу. Щоб отримати добову дозу вітаміну D, досить близько 15 хвилин пробути на вулиці в сонячний день з відкритим обличчям. Для суглобових хрящів необхідна сірка – вона бере участь в утворенні їх тканини і підтриманні її стабільності. Сірки багато в яйцях, цибулі, часнику, капусті, ріпі. Потрібен суглобам і желатин – речовина, яка є похідним колагену – білка, що входить до складу хряща і робить його міцним і еластичним. Тому корисно їсти желе, холодець з риби, в помірній кількості – холодець (в останньому багато холестерину, тому його не всім можна). Для здоров'я суглобів важливо, щоб організм був добре забезпечений двома речовинами – хондроїтин сульфатом і глюкозаміном. Це структурні компоненти сполучної тканини, завдяки яким суглобовий хрящ може повноцінно витримувати робочі навантаження. Хондроїтин сульфат – головний компонент, який входить до структури хрящової тканини, становить основу пульпозного ядра міжхребцевих дисків, локалізується в сухожилках, зв'язках, судинній стінці, кістках. Він пом'якшує навантаження на суглоб і забезпечує плавність і пластичність рухів. Глюкозамін пригнічує ферменти, що руйнують сполучну тканину, є «будівельним матеріалом» для синовіальної рідини, яка служить мастилом суглоба. Він має протизапальну дію, при артрозі зменшує суглобові болі, допомагає хрящам краще відновлюватися після навантаження. І хондроїтин сульфат, і глюкозамін синтезуються в організмі. Проте з віком або при пошкодженні суглобового хряща їх виробництво сповільнюється, і суглоб отримує їх в недостатній кількості. В цьому випадку потрібно обов'язково поповнювати запаси цих корисних речовин з допомогою біодобавок чи препаратів. Для побудови м'язової тканини потрібен білок, причому як рослинний, так і тваринний. Його ми черпаємо з м'яса, молочних продуктів, риби, яєць, бобових, горіхів.

Старіючи, організм гірше утримує вологу. Від вмісту води сильно залежить пружність і еластичність хрящів та міжхребцевих дисків, їх здатність компенсувати навантаження, що створює умови для розвитку таких захворювань, як артроз і остеохондроз. Вважається, що їх ознаки в тій чи іншій мірі спостерігаються у всіх, хто перейшов 60-річний рубіж. Щільність кісток особливо швидко зменшується у жінок в період постменопаузи. Справа в тому, що в цей період різко знижується вироблення естрогену, який не тільки забезпечує репродуктивну функцію жінки, але і пригнічує процеси руйнування клітин кістки. Відповідно, ці процеси активізуються. Ось чому жінкам після 50 років, бажано, по можливості, пройти денситометрію – дослідження щільності кісткової тканини. А також, порадившись з лікарем, для профілактики приймати препарати на основі кальцію.

Для міцності кісток важливо, щоб кальцій не тільки потрапив в організм, але і «добрався» до кісткової тканини. Існують продукти, які перешкоджають цьому, тому їх споживання бажано обмежувати:

· солодка газована вода містить ортофосфорну кислоту, яка прискорює виведення кальцію;

· кава та інші напої, що містять кофеїн, вимивають кальцій з кісток;

· спиртні напої: алкоголь блокує засвоєння кальцію;

· шпинат, щавель та інші продукти, багаті щавлевою кислотою, перешкоджають засвоєнню кальцію.

Хід роботи:

1. Розгляньте за допомогою атласів та рис. 5. анатомічну будову стопи. Зробіть підписи на рис. 6.

	
	Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 246. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...