Методика техніко-економічних порівнянь варіантів при виборі схем електропос-тачання, електроустаткування

   Визначення витрат по кожному варіанту схеми.

   Метою техніко-економічних розрахунків є визначення оптимального варіанта схеми, параметрів електромережі і її елементів. Для систем електропостачання промислових підприємств характерна багатоваріантність рішень задач, яка обумовлена широкої взаємозамінністю технічних рішень.

При техніко-економічних розрахунках систем промислового електропостачання дотримуються наступні умови порівнянності варіантів:

- технічні, при яких порівнюють тільки взаємозамінні варіанти при оптимальних режимах роботи і оптимальних параметрів, що характеризують кожен розглянутий варіант;

- економічні, при яких розрахунок порівнюваних варіантів ведуть стосовно однакового рівня цін і однаковою досяжності прийнятих рівнів розвитку техніки з урахуванням одних і тих же економічних показників, що характеризує кожен розглянутий варіант.

Кожен розглянутий варіант повинен відповідати вимогам, що пред'являються до системи промислового електропостачання відповідними директивними матеріалами, галузевими інструкціями і ПУЕ.

  У техніко-економічних розрахунках використовують укрупнені показники вартості (УПС) елементів системи електропостачання, а так само УПС споруди підстанцій в цілому.

  В УПС не включені деякі статті витрат, тому їх не застосовують для визначення реальної вартості спорудження об'єкта, а використовують при порівняльних розрахунків варіантів. УПС основних елементів системи електропостачання наведені в додатку до даного посібника.

   Відповідно до існуючої методикою техніко-економічних розрахунків в якості основного методу оцінки рекомендується метод терміну окупності. В цьому випадку показниками є капітальні вкладення (витрати) і щорічні (поточні) експлуатаційні витрати.

   Економічні (вартісні) показники в більшості випадків є вирішальними при техніко-економічних розрахунках. Однак, якщо розглянуті варіанти рівноцінні щодо вартісних показників, перевагу віддають варіанту з кращими технічними показниками.

При економічних розрахунках для порівняння двох варіантів використовують метод терміну окупності, років,

Струм = (К2-К1) / (СЕ1-СЕ2),

де К1 К2 - капітальні вкладення в варіантах;

Се1, Се2 - щорічні експлуатаційні витрати, тис. Грн / рік, в тих же варіантах.

Обчислений термін окупності порівнюють з нормативним. При Струм = Тн порівнювані варіанти вважають одно економічними, при Струм <Тн економічним буде варіант з великими капітальними вкладеннями і великими річними експлуатаційними витратами.

  При порівнянні двох варіантів не завжди виникає необхідність у використанні терміну окупності. Так, наприклад, якщо один варіант має менші щорічні експлуатаційні витрати і вимагає менших капіталовкладень (Се1 <Се2, К1 <К2), то він є економічно більш вигідним. У варіанті з рівними капіталовкладеннями і різними експлуатаційними витратами найбільш економічним буде варіант з меншими експлуатаційними витратами. Якщо ж капітальні вкладення різні, а експлуатаційні витрати однакові, то перевагу слід віддавати варіанту з меншими капітальними витратами.

  При розгляді трьох і більше варіантів критерієм економічності є мінімум приведених витрат, тис. Грн / рік,

З = РНК + Се,

де рн - нормативний коефіцієнт економічної ефективності, що дорівнює 0,15; К - капітальні одноразові вкладення, тис. Грн / рік (в загальному випадку складаються з капітальних витрат на спорудження живлячих ліній Кл, установку високовольтної апаратури Кап і установку силових трансформаторів Кт); Се - щорічні експлуатаційні витрати тис. Грн \ рік; Се = Сп + Са, де Сп-вартість втрати електроенергії, тис. Грн / рік, Сп - вартість втрат, тис. Грн / рік.

  При виборі схеми зовнішнього електропостачання промислового підприємства на основі техніко-економічних розрахунків визначають перетину проводів і жил кабелів ліній живлення і раціональне напруга.

Економічно доцільне перетин визначають в результаті зіставлення наведених витрат для ліній, що мають різне перетин. За основу беруть стандартне перетин, вбрання за технічними умовами. Додатково розглядають стандартні найближче більше і найближчим менший перетин. Визначають приведені витрати, а потім будують залежність З = f (s).