Специфіка мови проф..спілкуваняя

Мова і література в системі культурних цінностей укр..сусп.

Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова належить до індоєвропейської мовної родини, слов'янської групи і разом з російською та білоруською до східнослов'янської підгрупи. Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова, адже обидві ці мови походять від давньоукраїнської і почали окремо розвиватися, починаючи з 15-17 століть. Українська мова має три групи діалектів. Існують проекти кодифікації певних українських говірок в окремі мови. Наприклад, декілька південно-західних говорів було кодифіковано в русинську мову. Кількома зарубіжними мовознавцями ці кодифіковані говірки вважаються окремою.

Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї. Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».

Державна мова – це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. У багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення. Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV – першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.

Мова- суспільне явище. Функції мови.

Мова-духовне надбання всього народу, всієї нації, це суспільне явище, безпосередньо пов”язане з усім матеріально-виробничим, загальнокультурним, інтелектуальним, психічним, з усім суспільним і побутовим життям людини. Будь-які зміни в житті людей безпосередньо видбиваються в мові. Саме тому рівень розвитку мови й визначає рівень розвитку суспільства.

У мовознавчій літературі немає загальноприйнятого чіткого визначення і поділу ф-цій мови та їх назв. З-поміж багатьох ф-цій мови в житті людини і суспільства основними називаються такі:

1.Комунікативна ф-ція або ф-ція спілкування. Суть її полягає в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв”язок у суспільстві.

2.Номінативна ф-ція або ф-ція називання. Усе пізнане людиною (предмети, особи, явища, властивості, процеси, закономірності) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в свідомості мовців.

3.Мислетворча ф-ція. Мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4.Гносеологічна ,тобто пізнавальна, ф-ція мови. Вона полягає в тому, що світ людина пізнає не тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ.

5.Експресивна або виражальна ф. мови. Мова надає найбільше можливостей розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для ін. людей , вплинути силою своїх переконань чи почуттів на ін.людей.

6.Волюнтативна ф-ція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7.Естетична ф-ція . Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8.Культуроносна ф-ція. Мова є носієм культури народу-мовотворця.

9.Ідентифікаційна ф-ція мови полягає в тому, що мова виступає засобом індентифікації мовців, тобто засобом вияву належності їх до однієї спільноти, певного ототожнення.

10.Магічно-містична ф-ція мови збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажагий хід дій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі.

Укр. літературна мова і мова професійного спрямування.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, побут людей.

Сучасна укр. літ. мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та ін. культурними діячами. Вона за своїм походженням зв”язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літ. мова і місцеві діалекти завжди перебувають у взаємозв”язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літ. мова впливає на місцеві говори і сприяє їхньому зближенню із загальнонародною національною мовою.

Укр. літ. мова, єдина для всієї укр. нації, є найважливішою формою національної культури. Вона й нині є важливим засобом її відродження.

Багато відомих людей відзначали велич і красу укр.мови. В.Сухомлинський так характеризує укр. мову: “Надзвичайна мова наша є таєм=ицею. В ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших.. Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: в ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисто, як самі перла”.

Укр. літ. мова постійно розвивається і збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон- досконалу літ. мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

Специфіка мови проф..спілкуваняя

 Слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії, називаються професіоналізмами. Професійні слова — це назви понять певної галузі виробництва, роду занять тощо (вікно редактора, вінчестер, командний рядок — зі сфери комп'ютерної техніки; зняти касу, вивести баланс - зі сфери банківсько-фінансової діяльності). За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Значна частина професіоналізмів - неофіційні розмовні замінники термінів Професіоналізми утворюються різними шляхами. По-перше, завдяки вживанню слова загальнонародної мови у спеціальному значенні. По-друге, шляхом усічення основ слів на зразок кібер (кібернетик), термояд (термоядерна реакція); скороченням слів та словосполучень: мех-мат (механіко-математичний факультет), юрфак (юридичний факультет). По-третє, через зміни в наголошенні слів: атомний, компас, рапорт. По-четверте, звичайна потреба професіоналів визначити деталі виробничого процесу чи виробу призводить до появи фахових назв, наприклад: дно - нижня частина виробу, машина - комп'ютер. По-п'яте, шляхом заміни деяких граматичних законів літературної мови. Наприклад, професійній мові властиве вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині: масла, жири, солі, сталі. Професійні слова можуть виникати шляхом додавання префіксів і суфіксів. Найчастіше Професіоналізми вживаються в усному неофіційному мовленні людей певної професії. У ділових паперах їх слід уникати, вони можуть викликати непорозуміння, ускладнювати ділові стосунки. Мета професіоналізмів - спростити спілкування. Окрім професіоналізмів існує ще одна група вузьковживаних слів - це терміни. Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів. Термін - це не лише найменування предмета, явища чи поняття, а й їх точне визначення. Значення терміна фіксують державні стандарти, словники, довідники. Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, юридичні, технологічні, математичні, економічні та ін. Існує й загальнонаукова термінологія, що використовується в усіх галузях науки, суспільного життя: аналіз, синтез, держава, проблема, машина, право. Терміни позбавлені образності, експресивно-стилістичного забарвлення.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі стилі:

розмовний, який має два різновиди:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний;

2) книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній).

Очевидно, що стилями професійного спілкування є розмовно-офіційний різновид розмовного стилю, офіційно-діловий і науковий.

                   Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері. Розмовно-офіційне спілкування (або ділове) визначається соціальними функціями мовців, на відміну від побутового, готується заздалегідь і, як правило, не виходить за межі обумовленої теми. Для цього підстилю характерне вживання простих коротких речень, певна емоційність висловлювань, усні діалоги і полілоги, використання несловесних засобів (жестів, міміки, інтонації, логічних наголосів).