Дієсловомназиваєтьсячастинамови, щоозначаєдіюабостанпредметаякпрцес.

Художній.

Розмовний стильОсновні ознаки:1) безпосередня участь у спілкуванні;2) усна форма спілкування;3) невимушеність спілкування;4) використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

5) використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка);6) емоційна реакція.Розмовний стиль поділяється на:1)розмовно-побутовий;2) розмовно-офіційний.

Ораторський стиль

Це стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу. Переконливе, пристрасне слово – дійовий засіб організації стосунків між людьми у діловій сфері, могутній чинник виховання.

3.Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, заяв, автобіографій, протоколів, наказів, розписок та ін.. підстилі:1) законодавчий – використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах;2) дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах;

3) юридичний– використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує і регламентує правові та конфліктні стосунки

4) Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрізняють такі структурно-мовні види норм:орфоепічні норми (вимова);акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);орфографічні норми (написання слів);пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

5. Культу́ра мо́влення — це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживаннямовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.Ознаками:- правильністю;- змістовністю;- послідовністю;- точністю; - доречністю та доцільністю.

6.Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.

7.Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей.Правил риторики:1. Тезис и лозунг (Тезис (греч.) — положение (мысль), которое автор или оратор намерен доказать, защитить или опровергнуть. Другими словами, тезис есть мысль, которую следует доказать. Лозунг (нем.) — призыв, краткая, четкая, хорошо запоминающаяся фраза, не требующая никаких обоснований или доказательств ни для говорящего, ни для слушающих. Например: «Да здравствует Первое мая!» или «Кадры решают все!»)2. Формула Цицерона (Итак, если перечитать формулу Цицерона, то можно обнаружить в ней пять составляющих, пять требований, которые автор считает нужным предъявлять к оратору:Оратор есть тот, кто любой вопрос (требование 1) (по тематике оратора, разумеется) изложит со знанием дела (2), стройно (3А), изящно (3Б), с достоинством (4) при исполнении). 3. План и эпистема

Будем исходить из того, что в формальной логике есть понятие модальности суждений. Введем понятие эпистемической модальности, под которой понимается выраженная в суждении информация об основаниях принятия и степени обоснованности самого понятия.

8.Мова - втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за присутність мови, за багатство мови... (Максим Рильський). Види розумової діяльності: легка розумова праця, оперативне мислення, засвоєння нової інформації. Розумові прийоми: аналіз, синтез (обєднання властивостей в одне ціле), порівняння, абстрагування (виділення одних ознак і абстрагування від інших), узагальнення (обєднання за спільними суттєвими ознаками).

9.  Публі́чний ви́ступ — це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна,ітингова,ювілейна), бесіда, лекція, репортаж),проповідь.До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство.

Бесідою називається форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями тощо. Вона сприяє тому, щоб партнери активізували свої зусилля для забезпечення співробітництва та впливу одне на одного.
Бесіди виконують такі функції: - обмін інформацією; - формування перспективних заходів і процесів;
- контроль і координація вже розпочатих дій; - взаємне спілкування людей під час виконання виробничих завдань; - підтримання ділових контактів на рівні виробничих підрозділів, регіонів, держав; - пошук, висунення і оперативна розробка робочих ідей; - стимулювання людської думки в новому напрямку;

- розв´язання етичних проблем, що виникли в якійсь ситуації тощо.

Службо́ва нара́да — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.

мета переговорів - шляхом спільного пошуку укласти угоду з якогось питання, досягти такого результату, яким усі сторони були б задоволені. Іншими словами, це ухвалення взаємовигідного рішення, найбільш

прийнятного в даній ситуації. За допомогою переговорів установлюються ділові зв'язки, укладаються угоди , координується спільна діяльність різних фірм, підприємств, установ.

10. Існує 4 типи підготовки до виголошення промови: - ті, що написані і читаються за конспектом;
- ті, що готують заздалегідь, але не вчать напам’ять; - ті, що готують заздалегідь і вчать напам’ять;
- імпровізовані (експромти).

11)Види бесід: співбесіда при прийомі на роботу, співбесіду при звільненні з роботи, проблемні і дисциплінарні бесіди. Бесіда при прийомі на роботу носить характер "приймального" ​​інтерв'ю ", - основна мета якого оцінити ділові якості що надходить на роботу.Правила: 1 Не слід починати бесіду з негативної відповіді або з запевнення, що справу неможливо вирішити. Навіть коли відповідь буде негативною, секретар повинен доброзичливо, тактовно переконати співрозмовника в неможливості вирішення питання, посилаючись на об’єктивність причини; слід переконати відвідувача, що ви доклали всіх зусиль щодо вирішення його проблеми.2. Не рекомендується під час розмови перебивати співрозмовника, займатися сторонніми справами, розмовляти по телефону. Коли співрозмовник викладає своє питання, секретар має бути уважним аби не прийшлося уточнювати та перепитувати вже сказане. Можливі підбадьорюючі слова та зауваження, наприклад: розумію, цікаво, прошу. 3. Якщо розмова набуває конфліктного характеру, секретар повинен, зберігаючи спокій та ввічливість, терпляче вислухати заперечення, навіть коли вони помилкові, докласти зусиль аби переконати, довести свою правоту; якщо потрібно, то проявити самокритичність, обов’язково подякувати за переконливі аргументи.

12) Етика ділового спілкування - вчення про прояв моралі і моральності в діловому спілкуванні, взаєминах ділових партнерів. В основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація інтересів.

13)До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку вона буде охарактеризована шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.
Сторони спілкування:Комунікативнасторона спілкування (або комунікація у вузькому смислі слова) - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток.Інтерактивна - організація взаємодії суб’єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями.Перцептивну - процес взаємного сприймання й пізнання співрозмовників, та установлення на цій основі взаєморозуміння.Техніка

Перший етап — підготовка до спілкування. Другий етап— орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Напочатку спілкування важливо уникати:* вибачень (це проявневпевненості);*критики (це змусить співрозмовника захищатися);*зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).

14)Правило ДС: 1.Говоріть чітко, розбірливо, щоб слухач розумів, про що ви говорите, адже це напевно що-небудь цікаве; 2.Уникайте такого явища як монотонність. Монотонна мова наганяє тугу, від неї хилить на сон і хочеться втекти куди-небудь і не повертатися! Людині від природи дана можливість керувати своїм голосом - так використовуйте її; 3.Слідкуйте за тим, щоб ваша мова була середнього темпу, уникайте крайнощів! Занадто повільна мова змушує крім волі відволікатися від слів говорить, а якщо ви говорите занадто швидко - співрозмовник не встигає за вашими думками, і хорошою комунікації в цьому випадку не вийде.4.Чергуйте короткі і довгі фрази. Якщо ви говорите довгими реченнями, з великою кількістю граматичних конструкцій - співрозмовнику не просто їх сприйняти на слух. Мова, що складається з коротких фраз, теж не виробляє гарного враження; 5.Правильно ставте питання. У діалозі однаково важливу роль відіграють і відкриті питання (які передбачають розгорнутої відповіді), і закриті (які передбачають однозначної відповіді: або «так», або «ні»); 6.Вмійте чути, слухаючи співрозмовника. Перебивати співрозмовника вважається непристойним, уникайте цього. Вникайте в те, що він говорить. Показуйте свою зацікавленість жестами, поглядом.

7.Ключ успішної бесіди - це взаєморозуміння.8.Продумайте свою промову. Якщо вам належить виступати на планерці, на презентації, перед своїм начальником. Складіть план своєї промови. Він повинен містити вступ, основну частину і обов'язково - підсумки.

15)Правила при дискусії:Говорити по черзі.Не переривати того, хто говорить.Критикувати ідеї, а не особу.

Поважати всі висловлені думки.Не змінювати тему дискусії.Усі мають однаковий час на виступ.

16.Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення.

17.У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з інших мов. Вонивливалися до складу української мови з різних джерел. Це, зокрема,економічні, політичні та культурні взаємозв'язки українського народу з

народами Заходу й Сходу, внаслідок чого українська мова перейняла значнукількість слів. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики іграматики, пристосувала до правил українського словотвору семантичнихсистем. Так, одні з них, що давно вже засвоєні означають назви загальновідомихявищ і предметів, увійшли до Української мови і вже сприймаються якактивна лексика. Наприклад: крейда, м'ята, агроном.Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не єзагальновідомими і рідко вживаються в мові мають виразні ознакиіншомовних слів, не властиві українській мові, наприклад: адажіо,мольберт, фрикасе, вуаль, ланцет, ландшафт.У словниковому складі української мови особливе місце посідаютьзапозичення грецького походження. Вони означають:- назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;- назви побутових предметів: парус, миска, ванна;- поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, ангел, антихрист, ікона,ієрей, ладан, ідол;- терміни науки, культуру, мистецтва: апостроф, ідея, театр, музей,

корал, філософія, комедія.З грецької мови засвоєно чимало імен людей: Софія, Федір, Олена, Петро.В українській мові чимало слів латинського походження вони належать допонять наук, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин,медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, меридіан,

екзамен, депутат, декан.З латинської мови запозичені імена: Юлія, Валерія, Віктор, Павло, Марко.З французької мови засвоєні слова що стосуються побуту, назв одягу,науки, техніки, мистецтва, технічних і військових понять. Наприклад:абажур, браслет, пудра, бюлетень, екіпаж, бюст, кабінет, маршал,

пансіон.З німецької мови прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту,рослин, птахів, ігор, наприклад: штат, шахта, цех, бухгалтер, бинт,

фельдшер, кеглі, матрац.Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської. Наприклад: опера,

бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата,барикада.

18. Те́рмін — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття.Терміноло́гія — це сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняютьсяточністю семантичних меж. Термінів певні вимоги:1. Системність (Належність терміна до певної системи, тобто до певно-го термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова); 2. Однозначність (Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін); 3. Мотивованість (це така мовна форма терміна, яка до-помагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника); 4. Точність; 5. Відсутність синонімів.

19.Розрізняють два типи словників – енциклопедичні і лінгвістичні. Енциклопедичними словниками називаються словники, у яких наводяться відомості про позначувані словами явища і предмети, а також наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події тощо.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова (тлумачення прямих і переносних значень слів, з’ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження).Бувають діалектні словники, етимологічні словники, зворотні словники, історичні словники (різновид тлумачного словника), ономастичний словник, орфоепічний словник, орфографічний словник, перекладний словник, словник антонімів, словник епітетів, словник іншомовних слів, словник мови письменника, словник омонімів, словник паронімів, словник синонімів, словник скорочень, словник сполучуваності, словник топонімів, словотвірний словник, термінологічний словник, тлумачний словник.

Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано

термінологію галузі (кількох галузей) знань.

20. Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту. Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми "фальшивими друзями перекладача", "підводними рифами у мовленні", "ключами, що відмикають зовсім різну дійсність". Провокаційна близькість слів – однаковість (чи приблизна однаковість) звучання - створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу.Результатом досліджень явища російсько-української міжмовної омонімії став словник, який нараховує близько 2,5 тисяч омонімічних пар31. Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах. Дібрала та докладно пояснила правильне вживання таких омонімів І. Фаріон: Ми часто боліємо за „Шахтар" (замість уболіваємо); називаємо по фамілії (замість на прізвище, а фамілія живе у селі); губимо чужу долю (замість занапащаємо, а губимо речі); мішаємо працювати (замість заважаємо, а мішаємо кашу); їмо обід з трьох блюд (замість із трьох страв на різних блюдах); лишаємо когось прав (замість позбавляємо, а лишаємо напризволяще); відказуємо у послузі (замість відмовляємо, а відказуємо на запитання); дурно себе почуваємо (замість погано, зле, але дурно кудись йдемо); смутно згадуємо (замість нечітко, ледве, а смутно хіба від цього на душі); приїздимо зі свитою (замість із почтом, але у старій свиті); путаємо терміни (замість плутаємо, а путаємо коней); заказуємо квитки (замість замовляємо, але заказуємо туди їхати); заставляємо щось робити (замість змушуємо, а заставляємо хату меблями і річ у ломбарді); доказуємо теорему (замість доводимо, а доказуємо казку до кінця); цілу неділю ходимо на роботу (замість тиждень, а в неділю відпочиваємо); заїжджаємо комусь урожу (замість у пику, а рожі зацвітають у саду); поступаємо до університету (замість вступаємо, а поступаємо комусь шмат городу); гойдаємо дитину в люльці (замість колисці, а люльку куримо). ПаронімиНепорозуміння у результаті неправильного вживання слів-паронімів Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний — фотогігієнічний та ін.).

21. Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись. Морфологічні синоніми (Це варіанти форм слів на позначення того самого поняття: гуляє — гуля, співає — співа, літає — літа, питає — пита, стрибає — стриба, лунає — луна); Синтаксичні синоніми (Різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї самої думки. Напр.: Замість того, щоб критикувати інших, візьми та й зроби сам. — Замість критикувати інших, візьми та й зроби сам. Я їду працювати в Одесу, бо дуже люблю це місто. -Я їду працювати в Одесу — дуже люблю це місто.); Словотвірна синонімія (Наявність префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико — стилістичними відтінками: писав, написав, понаписував, пописав; темніти — темнішати, біліти — білішати; їсти, їстки, їстоньки; спати, спатки, спатуні, спатунечки);Фразеологічні синоніми (Варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття. Так, на поняття «бути байдужим до чогось»: тримати нейтралітет, моя хата скраю, про мене — хай вовк траву їсть, наше діло півняче: проспівали, а там хоч не розвидняйся!!!!! не сповна розуму, губляться ключі від розуму, вискакують клепки, не варить баняк (вжив. на Галичині), у голові літають джмелі, замість мозку росте капуста, нема лою під чуприною); Фонетичні синоніми (дублети — різні форми того самого слова, що з'являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних: імення — ймення, іти — йти, учитель — вчитель, уже — вже, узяти — взяти, імла — мла, іржа — ржа); Ідеографічні (значеннєві) синоніми (Відрізняються відтінками значення: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати. Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю», вражати — «викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось», приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження», потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі». Візьмімо ще один синонімічний ряд:відомий, видатний, знаменитий (славнозвісний));Стилістичні синоніми ( Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням).

22. Калька — особливий вид запозичення: утворення нового фразеологізму, слова, або нового значення слова через буквальний переклад відповідного іншомовного елемента.Словотворчі або структурні кальки — поморфемний переклад іншомовного слова, напр.: «внутрішньом'язовий», «заміщення» , «надлишок»

Семантичні кальки — запозичення переносного значення слова. Це корінні українські слова, які під впливом слів-відновників з іншої мови набувають нового значення: «обмежений» в значенні «тупенький, тупоголовий», «центрист» в значенні «особу, яка обіймає помірних політичних поглядів», «блискучий» із значенням «надзвичайний, довершений». Фразеологічні кальки — дослівний переклад фразеологізму:«тут собака заритий» в значенні «у цьому суть справи», «не в своїй тарілці» що означає «не по собі». Напівкальки — відносяться до неповного перекладу з іншої мови: частину слова або вислову перекладається, а частина залишається без перекладу. Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції.Тавтологія — у риториці, використання повторювання або надлишковості у мові, коли одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої.Су́ржик — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Плеона́зм (від грец. πλεονασμός — надлишок, надмірність) — надлишковість засобів, що використовуються для передачі лексичного чи граматичного змісту висловлювання. Приклади: пам'ятний сувенір (сувенір — «подарунок на пам'ять»), передовий авангард (авангард — «ті, хто попереду»), спільна співпраця (співпраця — «спільне розв'язання проблем, спільна робота»), народний фольклор (фольклор — «народна творчість»), прейскурант цін (прейскурант — «довідник цін»), вільна вакансія (вакансія — «вільна, незайнята посада»), основний лейтмотив (лейтмотив — «провідний мотив, основна думка твору»), дублювати двічі (дублювати — «повторювати»), демобілізуватися з армії (демобілізуватися — «увільнитися зі збройних сил»).

23.Явище абревіації полягає у скороченні довгих мовних формул і згортанні їх у семантичну єдність - абревіатуру. Класифікація абревіатур залежно від їхньої структури та вимови має такий вигляд:1. Ініціальні абревіатури - утворені з початкових літер слів, які входять у вихідне словосполучення:
а) буквені - їх вимовляють як букви: СНД- Співдружність Незалежних Держав; МЗС - Міністерство закордонних справ; СБУ- Служба безпеки України; МВФ — Міжнародний валютний фонд; ЛНУ—Львівський
національний університет; ТзОВ—Товариство з обмеженою відповідальністю; СП— спільне підприємство; ТСН— Телевізійна служба новин;б) звукові - їх вимовляють як звуки: ЄШКО - Європейська школа
кореспондентської освіти; НАН - Національна академія наук; ЧАЕС— Чорнобильська атомна електрична станція; ВАТ — Відкрите акціонерне товариство; ДАІ - Державна автомобільна інспекція; ЗМІ -засоби масової інформації; ЦУМ — центральний універсальний магазин; СНІД — синдром набутого імунного дефіциту.
2. Абревіатури складового типу - утворені усіченням основ двох (або більше) слів, з початкових складів мотивуючого складного найменування: інтерпол (інтернаціональна поліція), Бенілюкс (об'єдну-вальна назва трьох європейських держав — Бельгії, Нідерландів і Люксембургу), військкомат (військовий комісаріат), торгпред (торговельний представник), міськком (міський комітет), держстрах (державне страхування), нардеп (народний депутат).

3. Абревіатури змішаного типу - утворені з початкової частини або частин слів і повного слова. Це дуже поширений тип абревіатур у сучасній українській мові: держмито, спецзамовлення, госпрозрахунок, дипкур 'єр, генпрокурор, держсекретар, начштабу, техогляд, медсестра, турбюро, Донвугілля, Нацбанк, Галсервіс.
4. Комбіновані абревіатури - утворені одразу двома зазначеними вище способами: НДІБудшляхмаш, НДІторгмаш, ХарБТІ, АвтоЗаЗ.Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочень значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення. Зберігається написання великих та малих літер, дефісів, наприклад: півн.-сх. (північно-східний), Півн.-Крим. канал (Північно-Кримський канал). Не скорочуються слова на голосну, якщо вона не початкова в слові, і та ь. Наприклад: український може бути скорочене укр., україн., українськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення робимо після першого приголосного: щін. робота; відмін, навчання. За збігом двох і більше різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного: мід., мідн. (мідний); висот., висоти, (висотний).

24. Орфографічний перенос:Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з — до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).Апостроф і м'який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери:бу-р’ян (а не бур-’ян), кіль-це (а не кіл-ьце), Лу-к’ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).

Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний:ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець).Відповідно не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як:або, моя, око, шия тощо.При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу:багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не восьмиг-ранний), далеко-східний (а не далекос-хідний).Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр:АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра.Це правило поширюється й на суфікси:бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гре-цький і грець-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.Технічний перенос:Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться:М. Т. Рильський (а не М. Т. // Рильський), гр. Іваненко (а не гр. // Іваненко), акад. (доц., проф.) Гончаренко (а не акад. (доц., проф.) // Гончаренко), тов. Гнатюк(а не тов. // Гнатюк). Примітка. Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Максим Тадейович Рильський й Максим // Тадейович Рильський, академік // Агатангел Кримський і т. ін.Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать:1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см³ або 20 куб. см (а не 20 // см³ або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).Примітка. Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін.Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити:2-й (а не 2- // й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) й т. ін.

Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо.Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

25. Цитата це дослівно наведений уривок з якогось тексту для\\підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки. Цитата обов'язково береться в лапки. У цитаті не можна\\нічого змінювати, навіть розділових знаків.
Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній\\позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки це\\«гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч».\\ Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у\\вигляді непрямої мови.\\ Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, то розділові\\знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко\\був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани\\колоніалізму, тому й заявляв: «Встане правда! встане воля!»\\«Борітеся — поборете!»_закликав він.\\Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському\\реченні, то до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої\\мови (цитата береться в лапки й починається з малої букви): Поета
не лякає, що, може, десь у «снігу на чужині» доведеться йому\\загинути, «в неволі плачучи», умерти. Йому болить лише те, що«Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую,збудять...».

Правила оформлення посилань:Посилання завжди повинні бути підкреслені, навіть якщо це здається комусь негарним.Не можна підкреслювати на вебі текст, який не є посиланням.Прибирання підкреслення у посилання при підведенні курсора - помилка.Активні посилання завжди повинні бути синього кольору (як виняток - чорні або темно-сірі). Відвідані посилання повинні бути бузкового кольору. Посилання інших кольорів гарантовано збивають з толку читача.Колір, відведений для посилань, не повинен використовуватися для інших елементів.

Добре і правильно підсвічувати посилання червоним або оранжевим при підведенні до неї курсора. Як варіант - підсвічувати фон або рамку навколо.Пунктирна посилання означає, що натискання на текст зробить якусь дію (відкриється калькулятор, приїде підказка, розкриється подробиця), а повторне натиснення поверне все в початковий стан. Пунктирні посилання не повинні переносити читача на іншу сторінку. А суцільне підкреслення, в свою чергу, не можна використовувати для тимчасово викликаються елементів.Перевірка дизайну на правильність проста: якщо глядач, не доторкаючись до миші, може вгадати, де посилання, а де ні, - перед нами хороший сайт. Це правило переважує всі інші.Приклад бібліографії:Потенко Н.Я., Скиртач Г.Є. Українське ділове мовлення і спілкування/ Н.Я. Потенко, Г.Є. Скиртач. – К.: «Вища школа», 2003. – 129 с. –книжку; Потенко Н.Я., Скиртач Г.Є. Українське ділове мовлення і спілкування/ Н.Я. Потенко, Г.Є. Скиртач. – Диво світ. - №12, 2013. – с. 44-45. – журналу.

36.Прийме́нник — незмінна частинамови, щовиражаєзалежність іменника, прикметника, числівника, займенника відінших слів у словосполученні та реченні .Разовічасткиувиразнюютьодинізкомпонентівречення, абовиражаютьставленнямовцядозмістувсьоговисловлювання. Вониподіляютьсяна:

а) вказівні: ось, оце, це, осьде, ген, то, ото;

б) видільні: навіть, лише, тільки, хоч би, хоча б, аж, уже, таки, і, й, та (у ролі часток), же, бо;

в) означальні: просто, прямо, саме, якраз, справді, точно, майже.

Модальні частки вказують на відношення до дійсності і поділяються на:

а) модальні (виражають сумнів, невпевненість, упевненість або припущення): мовляв, навряд чи, ледве чи, ой, ну, чи не;

б) стверджувальні: так, еге, аякже, авжеж, атож;

в) заперечні: не, ні, ані;

г) питальні: чи, хіба, невже, що за;

ґ) спонукальні: давай, бодай, нехай, хай, ну;

д) емоційно-експресивні (підсилюють емоційну оцінку висловлювання): як, який, що за, що то за.

Словотворчі частки поєднуються з іншими словами й служать для творення нових слів: будь-, небудь-, казна-, хтозна-, -завгодно, -би, -б, -же,-ж, не-, ні-, де-, аби- (казна-що, абихто, дехто, як завгодно).

Формотворчі частки допомагають утворити форми:

а) наказового способу дієслів: хай, нехай;

б) умовного способу дієслів: б, би;

в) найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників: най-, як-, що-;

г) зворотної форми дієслова: -ся, -сь.

37.Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові правилами, законами.

Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити вголос українське і запозичене слова: повітряний і аероіонізатор (з грецької), спонукання і інстинкт (з латинської), крапка і пункт (з німецької), охорона і ар'єргард (з французької), розбійник і гангстер (з англійської).

1. Українська мова уникає збігу голосних: вона йде (пор.він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина).

Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи: виорати, приозерний, переінакшити.

2. Українська мова уникає важкого для вимови збігу приго лосних:

а) запорозький (запорож + ський), французький (француз + ський), кравецький (кравець + ський), ткацтво (ткач + ство) (див. § 12, п. 1);

б) їжджу (а не «їзджу»), щепа (а не «счепа»), козаччина (а не «козацьчина») (див. § 13);

в) радісний (радість + ний), проїзний (проїзд + ний), дошка (а не «дощка») (див. § 14);

г) свято [с'в’ато] (а не «св'ято» [свйато]), цвях [ц'в’ах] (а не «цв'ях» [цвйах]) (див. § 17, п. 1);

д) щастя (а не «щасття»), Поволжя (а не «Поволжжя»), жовчю (а не «жовччю» і не «жовч'ю») (див. § 20, п. 2);

е) розібрати (роз + брати), надіслати (над + слати), підігріти (під + гріти) (див. § 31, п. 3);

е) сказав усе (а не «сказав все»), він іде (а не «він йде»).

3. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (з не «росте углиб і ушир»), вірю в справедливість (а не «вірю у справедливість»).

Проте допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний), а вони — утікати; а ти — іди додому; роман І.С.Тургенєва «Батьки і діти» (після слова батьки робиться пауза, бо ці поняття протиставляються); але: поема Миколи Бажана «Батьки й сини» (після слова батьки нема паузи).

4. Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлюється вимогами ритму: 1. Яка упевненість в ході швидкій гримить. (В.Сосюра.) 2. Курява на вулицях вляглась. (І.Нечуй-Левицький).

Але й тут порушення милозвучності мови небажане.

38. Особливості використання дієслів у діловому мовленні.

Дієсловомназиваєтьсячастинамови, щоозначаєдіюабостанпредметаякпрцес.

Усисемудієсловавходятьтакіформи:

а) неозначенаформа (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити;