Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Перебудовчі процеси і Україна (1985 – 1991рр.).




 Вивчаючи друге питання, слід виходити з того, що і в період перебудови Україна залишалася бути складовою частиною Радянського Союзу. Усі процеси, які відбувалися в ньому, були характерні й щодо нашої республіки.

Після періоду "застою", коли у березні 1985р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, почалася перебудова, яку можна розділити на такі періоди: І985-І988 рр. - період розробки концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ, визрівання політичного курсу перебудови. І988-І99І рр. - період активних політичних перетворень під гаслом побудови демократичного, гуманного соціалізму.

Економічні реформи проходили за наступними етапами. 27 квітня 1985р. програма прискорення соціально-економічного розвитку передбачала до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади, вирішити традиційні проблеми - продовольчі, житлові, забезпечити населення товарами повсякден­ного вжитку. Але ця програма виявилася утопічною. Без гли­бокої перебудови всього господарського механізму не можна було здійснити прискорення.

Реформа 1987 р. передбачала самостійність, самоокупність і самофінансування підприємств, поширення кооператив­ного руху. Це надавало можливість переводити підприємства на госпроз­рахунок, сприяння впровадженню науково-технічного прогресу тощо. Але і ця реформа була непослідовною, зазнала провалу. Різке підвищення цін, розростання “тіньової” економіки викликали страйки серед шахтарів (1989 р.) Почалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний доход Ук­раїни скоротився на 1,5%. Виникає інфляція.

Рішення XIX партійної конференції /червень 1988р./ були спрямо­вані на кардинальне реформування політичної системи. Демократизація та гласність в деякій мірі сприяли відродженню суспільно-політичної думки, прискорювалися процеси десталінізації. Керівництво України на чолі з першим секретарем ЦК КПУ В.Щербицьким (керівник з 1972 р.), погоджуючись з курсом на перебудову, продовжувало нехтувати інтересами народу, не стало на шлях націо­нального відродження й захисту суверенітету республіки.

Величезний вплив на події в Україні мала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986р., яка призвела до небаченого за­бруднення біосфери, радіоактивного опромінювання тисяч людей. Ця ава­рія обумовила активізацію суспільного руху проти існуючого режиму, проти Компартії України, яка дала згоду на будівництво ЧАЕС, замовчу­вала страшні масштаби та наслідки катастрофи. Основний тягар роботи по ліквідації наслідків аварії взяла на себе Україна.

Бурхливі зміни в суспільстві сприяли відродженню національно-визвольних процесів. Суспільно-політичний рух в Україні в період пе­ребудови мав одночасно демократичний і національно-визвольний харак­тер. З 1985 по 1988 рр. цей рух проявлявся в основному в критиці існуючого ладу, у відродженні української історії та культури. Із забу­ття поверталися твори М.Грушевського, М.Костомарова, В. Винниченка, з’явилися спроби заповнити "білі плями" історії /голодомор І932-І933 рр./. Відбувається реабілітація жертв сталінських репресій. В цей час виникають неформальні організації" - Український культурологічний клуб, Товариство "Меморі­ал", Українська Гельсінська Спілка /сформувалася на базі УГГ/, Товариство української мови їм. Т.Шевченка, студентська організація “Громада” тощо. У вересні 1989 р. була створена масова політична організація "Народний рух Украйни” на чолі з І.Драчем, головною метою якої оголошено вихід України з СРСР, відновлення української державності. Рух відігравав надзви­чайно важливу роль у процесах перебудови: сприяв активізації націо­нально-визвольного руху, консолідації демократичних сил.

Розгортався також церковний рух за відродження Ук­раїнської автокефальної православної церкви /УАПЦ/ та легалізації Української греко-католицької церкви /УГКЦ/. У 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон "Про мови в УРСРИ, який проголосив державний статус української мови.

Компартія виявилася неспроможною ефективно діяти в нових умовах і швидко втрачала контроль над процесами перебудови. Почався масовий вихід комуністів з її лав. У 1990 р. після ліквідації ст.6 Конституції СРСР починається формування багатопартійної системи. Першою була створена Українська республіканська партія /УРП/. Всього у І990-І99І рр. виникло майже 20 опозиційних пар­тій. Серед них - Демократична партія України, Партія зелених України, Партія Демократичного Відродження України та інші. Зрозуміло, що нові партії були слабкі організаційно та матеріально, не мали чіткої ідеології та соціальної бази.

Важливою віхою на шляху до нової державності стали вибори у березні 1990р. до Верховної Ради України та місцевих рад. Демократичний блок, очолюваний Рухом домігся значного успіху в парламенті. Була створена опозиція- Народна Рада /на чолі з І.Юхновським/ - 125 депутатів, яка протистояла прокомуністичній більшості /300 депутатів/ на чолі з 0.Морозом. Але і при такому розкладі політичних сил 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка проголосила право українського народу на самовизначення, самостій­ність, повноту влади республіки в межах її території.

Демократизація суспільного життя, наміри реформувати Радянський Союз викликали опір консервативних сил владних структур, які 19-21 серпня 1991р. здійснили спробу державного перевороту. Був утворений Державний комі­тет з надзвичайного стану на чолі і віце-президентом СРСР Г.Янаєвим. Керівництво КПУ стало на бік заколотників. Провал перевороту обернувся поразкою сил реакції, які прагнули зберегти тоталітарний політичний режим. У цих умовах Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991р. прийняла історичний документ - "Акт проголошення незалежності України". З цього моменту припинилося існування УРСР і з'явилася на політичній карті світу незалежна держава - Україна. Постановою Президії Верхов­ної Ради діяльність КПУ була заборонена.

І грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум і вибори Президента України. 90,3% громадян, які взяли участь у референдумі, підтримали Акт проголошення незалеж­ності України. Вибори Президента проходили на альтернативній основі, в результаті яких Президентом України став Л.Кравчук. Проголошення незалежності України стало подією всесвітньо-історичного значення. Визначальну роль у створенні незалежної української держави відіграв народ України. Після спроби перевороту врятувати СРСР виявилося не­можливим. Усі республіки колишнього СРСР проголосили свою незалеж­ність, 8 грудня 1991р. у Мінську Президент України Л.Кравчук, Прези­дент Росії Б.Єльцин і голова Верховної Ради Білорусії С.Шушкевич констатували, що вихід республік із складу СРСР і утворення незалежних держав стало реальним фактом і СРСР як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. Була підписана угода про створення Співдружності Незалежних Держав. До складу СНД увійшло 11 республік, причому Україна - на правах асоційованого члена (вона не визнала усіх пунктів угоди).

Література.

1. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2003. – 560 с.

2. Історія України. Навчально-методичний посібник / За ред. В.М. Літвіна. – К.: Знання, 2006. – 630 с.

3. История Украины. Учебно-методическое пособие / Под ред. О.С. Туренко. – Донецк: Изд-во Дон ГИИИ, 2000. – 266 с.

4. Курс лекций по истории Украины / Под ред. В.А. Носкова. – Донецк: ЕАИ-Пресс, 1994. – 414 с.

5. Субтельний О. История Украины. – К.: Либідь, 1994. – 734 с.

6. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні (1917 – 1953). – К., 1994.

7. Волощенко А. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х – на поч. 80-хрр. XIXст. – К., 1974.

8. Гарань О.Б. Від створення руху до багатопартійності. – К., 1992. – 47 с.

9. Історія України / Під ред. Р.Д. Ляха, В.І. Ізюмова та ін. – К., 1998. – 394 с.

10. Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Підручник. Ч. ІІІ: 1917 – 2003рр. – Харків, 2004.– 608с.

11.  Костюк Г.О. Сталінізм в Україні: (генеза і наслідки). – К, 1995.

12.   Кульчицький С.В. Новітня історія України // Український історичний журнал . – 1991. – № 10 -12.

13.  Кульчицький С.В. Спроби реформ (1956 – 1964рр.) // Український історичний журнал . – 1998.– № 2. – С. 102 -114; № 3. – С. 120 -129; №4. – С. 91 -102.

14. Курносов Ю.О. Інакомислення в Україні (1960-ті - перша половина 1980-х рр. XX ст.). – К., 1994.

15.   Панченко П.П Деформації в розвитку українського села у 80-х – на початку 90-х рр. XXст.// Український історичний журнал. – 1992. – № 1. – С.18 - 29.

16. Україна: друга пол. XX ст.: Нариси історії. – К., 1997.

17. Шевченко Л. А Культурно-ідеологічні процеси в Україні у 40-50-х рр. // Український історичний журнал – 1992. – № 7-8. – С. 39 - 48

18.   Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навч. посібник.– К., 1999.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 168.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...