Ведення дискусії (діалог, полілог). Інші форми фахового спілкування.

Дискусія– це: 1) спір, суперечка окремих осіб, співрозмовників;

2) широке публічне обговорення якогось суперечливого питання на зборах, у пресі тощо.

Метою дискусії є з’ясування і зіставлення різних поглядів на ту чи іншу проблему, пошук, виявлення істинної думки, знаходження правильного рішення спірного питання. В такому спорі ретельно відбирають і аналізують докази, зважено оцінюють позиції і погляди протилежної сторони, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Звичайно, така дискусія можлива тільки між компетентними людьми, які знають певну проблему, зацікавлені в її вирішенні.

Характер дискусії визначається і соціальною значущістю проблеми, що обговорюється. Предметом спору можуть бути питання, що відбивають загальнолюдські інтереси, порушуватися можуть і національні інтереси, інтереси певних соціальних прошарків суспільства тощо.

Деякі правила ведення дискусії

· Потрібно чітко розмежовувати питання, які є предметом дискусії і які не слід обговорювати.

· Не допускати перетворення дискусії у з’ясування особистих стосунків.

· Можна переконувати, але не можна принижувати опонентів.

· Зберігати спокій і врівноваженість у спорі.

· Критикувати без роздратування і злості, але й не вибачатися за критику, тому що це вияв невпевненості у своїй правоті.

· Програвати і перемагати гідно. При поразці не сердитися, і не бути розгубленим. При перемозі залишатися спокійним і скромним.

На завершення дискусії ведучий характеризує стан питання, відзначає найбільш переконливі виступи, формує варіант погоджувальної позиції.

Діалог- це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).

Висловлювання у діалозі називаються репліками(комунікативними кроками).

Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:

· безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;

· швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;

· ситуативна залежність реплік;

· можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);

· використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;

· зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;

· важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.

Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:

- залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;

· високий рівень непідготовленості;

· істотне значення правил ведення полілогу;

· більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.

Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.

Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:

ü безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);

ü посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).

Найбільш поширеним та типовим є метод "мозкового штурму", який широко застосовується для генерації нових ідей унаслідок творчої співпраці групи спеціалістів. Працюючи як єдине ціле, група спеціалістів намагається "штурмом" подолати труднощі, які заважають розв'язати проблему, що досліджується. У процесі мозкового штурму учасники висувають власні ідеї, розвивають ідеї своїх колег, використовують певні ідеї для розвитку інших, комбінують їх.

На першій стадії штурму забороняється критикувати висунуті ідеї та пропозиції. На цій стадії перевага віддається кількості, а не якості висунутих ідей. На другій стадії ідеї ретельно обговорюються, економічно оцінюються та в кінцевому підсумку відбирається найліпша з них.