Архітектура України XYIІ-XYIІІ ст.

Дерев’яна архітектура України

Україна здавна славилась своїми майстрами обробки дерева. У громадських і культових будівлях українські майстри створили справжні шедеври.

Через нестійкий матеріал вони зберігаються недовго.

На Україні дерев’яне будівництво культових споруд ділиться на три типи:

1 – прямокутні в плані

2 – три зрубні з вівтарем і притвором

3 – п’яти зрубні хрестовидні в плані.

Церкви двох перших типів мають глибинно-просторову композицію, а п’яти зрубні – пірамідально-центричну.

Будували церкви на кам’яних фундаментах, зруби робили з дубових, соснових чи ялинових колод, згодом з’явилась обшивка дошками. Верхи церков були двох і чотирьох схилами, пізніше восьми схилі.

В XYIст. з’явилось шоломовидне і сферичне гонтове покриття, а вже з половини XYIІст. – верхи почали покривати залізом.

Поширені в кінці XYIІст. багатоярусні верхи –“бані” піднімались один над одним і зменшувались в об’ємі восьмигранними ярусами, покритими гонтою. Висота бань – 30-40 м., всередині вони відкриті до самого верху.

Своєрідні шляхи економіки і історичного розвитку, а також природні умови різних районів України – Полісся, Прикарпаття, Карпат, Правобережжя, Лівобережжя та Слобожанщини зумовили появу місцевих архітектурних особливостей. Проте різноманітність архітектурних форм не порушувало внутрішньої єдності основного плану церкви. Стіни та перекриття робили із зрубу. Найпростіша система перекриття являє собою квадратну піраміду із зрізаним верхом. Конструктивно піраміда робиться із зрубу і спирається на стіни, утворюючи, таким чином, намет. Стіни робилися з невеликим нахилом у середину приміщення. Як у давньоруських культових спорудах, так і у дерев’яних храмах наметовий зруб, вкритий зовні гонтою служив дахом. Тут не було крокв і горищ. Внутрішній простір приміщення відбивав його зовнішні форми. (Карпати, Поділля, Полісся).

Споруджуючи храми, народні зодчі прагнули надати їм урочистого вигляду шляхом збільшення висоти церкви, за рахунок ілюзорної перспективи, а також художньою обробкою і оздобленням іконостасів. Об’єднуючим елементом церкви завжди є центральна кліть, довкола якої групуються всі інші кліті. В одноверхих, три і п’яти зрубних церквах бокові кліті мають двосхилі покрівлі і більш чи менш розвинутий верх.

Різним регіонам України були типові певні відмінності. Три зрубні з одною банею будували – на Галичині, Волині, Придніпров’ї; три зрубні - з трьома банями - на західній Україні, Поділлі, Київщині; п’яти зрубні з одною банею – на Гуцульщині; п’яти зрубні з трьома банями – на Буковині.

У XYIІІст. на Україні з’явились дев’яти зрубні з семи або дев’ятьма банями. Прикладом є церква у Ново-Московську (архітектор Яхим Погребняк).

Церковні дзвіниці ставили над західним притвором або окремо.

З XYст. почали до основних об’ємів добудовувати “опасане”- галерею, що представляла собою навіс довкола храму укріплений стовпами або кронштейнами.

Прикладом є церква св. Юри у Дрогобичі та церква у с.Кривчиці.

У XYI-XYIІст. в архітектурі культових споруд з’явились верхи криволінійної форми з перехватом біля основи, які у XYIІІст. набули поширення на Лівобережній Україні та деяких районах Правобережжя. Над рубленим наметовим перекриттям будували складну каркасну конструкцію крокв, що не відповідали формі перекриття приміщень.

Наметове перекриття церков Правобережної України переважно поділялось на кілька чітко виражених горизонтальних членувань, які створювали ступінчасту форму. Церковні верхи з квадратною основою знизу і до верху були поширені в Галичині (районах с. Турки, Сколе та Золочева).

Прикладом такого компактного типу храму є церква в с. Ворохта Івано-Франківської обл. Це одноверха п’яти зрубна церква.

Квадратна кутова форма намету змінює свої пропорції залежно від кута зору. На відміну від храмів західних областей України, де переважають горизонтальні членування, церкви Придніпров’я і Лівобережжя виразно виступають дві основні риси: високі рублені стіни і вінчання у вигляді двох або триярусних верхів. Центральні бані тут значно вищі за бокові, що розміщені симетрично відносно центрального. Компактність просторового вирішення об’єднується в один силует, що наближає їх до пірамідальної форми. Декілька багатоярусних верхів складається з чергування зрізаного намету восьмерика а також вертикального членування основного зрубу гранями восьмикутника. Формувалось перекриття нескладним перехідом, оскільки несучий зруб теж мав восьмикутну форму. Чотири сторони восьмерика стоять на стінах квадратної кліті, інші чотири відсікають її кути. Ззовні перехід від квадрата до восьмерика має закінчену форму, а в середині приміщення утворює кути. Таким чином стіни восьмерика ніби виростають з кутів квадратної кліті. Перехід від квадрата до восьмерика дуже пластичний і нагадує собою форму вітрила, що в дереві вирішується плоским трикутником, а в кам’яних склепінчасто-купольних у вигляді трикутно-сферичного елемента, необхідного для переходу від квадрата до кола.

Поєднання восьмериків перекриття різних за формою частин даху і стін, розташованих у декілька ярусів типове також і бойківським церквам. Нижній зруб схований у такій церкві під піддашшям на консолях. Високі вежі верхів починаються відразу над піддашшям. У пропорціях складних елементів вежі, тобто восьмерика і зрізаної піраміди, переважають горизонтальні членування. Повторюючись кілька разів з поступовим зменшенням ширини, вони створюють ритмічну ступінчастість вежі. Ці будівлі, окрім першого ярусу – обшиваються гонтою.

Відміною рисою закарпатського типу церковних споруд є те, що вони з вежею-дзвіницею каркасної конструкції мають в собі риси готичної архітектури.

Отже Своїми загальними об’ємами і пропорціями дерев’яні церкви Лівобережжя та Слобожанщини подібні до монументальних храмів кінця XYIІ-XYIІІст. (типу Всехсв’ятської надбрамної церкви Києво-Печерської лаври).

Високою майстерністю відзначаються інтер’єри дерев’яних церков. Самобутністю конструктивних засобів тут органічно пов’язується з великою різноманітністю просторових об’ємів.

Архітектура України XYIІ-XYIІІ ст.

За відносно короткий час мистецтво України пройшло великий шлях розвитку. Протягом одного століття виникає, інтенсивно розвивається і зникає стиль бароко, поступаючись місцем класицизмові. Історичний розвиток країни був складним. Внаслідок визвольної війни 1648-54р.р. Лівобережну і більшу частину Правобережної України визволено з під гніту польської шляхти і приєднано до Росії. Частина Правобережжя за Андрусівським договором відійшла Польщі: Галичина, Буковина та Закарпаття загарбала Австрія. Всі інші землі ввійшли до Російської імперії. Політичне розчленування України позначилось значною мірою і на розвитку мистецтва.

На землях Лівобережної України тривала визвольна боротьба українського народу, яка стала поштовхом для розвитку національної свідомості, культури і мистецтва. Козацький дух позначився і на світогляді народу. Гетьмани і багата козацька старшина споруджували дерев’яні та кам’яні церкви, оздоблювали їх багатоярусними іконостасами та настінними розписами, дарували коштовні ризи, срібний та золотий ритуальний посуд, ікони, книги. Братства, що виникли на Україні, сприяли патріотичному рухові і відігравали значну роль у культурно-освітянському вихованні народу. В культурному русі на Україні в XYIІ-XYIІІст. велика роль належала Києво-Братській колегії (заснована 1632р.) з 1701р.-. Київська академія. Києво-Печерська лавра стала найбільшим осередком друкарства, гравірування, іконопису. Нагромадження коштів дозволило монастирям, козацькій і панівній міській верхівці проводити монументальне будівництво світських і культових споруд.

В Києві митрополитом П.Могилою відбудовуються церкви св. Софії, Трьох святителів та Спаса на Берестові. У 1646р. відбудовано Густинський монастир.

Друга половина XYIІст. позначилась розквітом мистецтва, його другим після княжих часів, золотим віком, в період якого створюється новий стиль, що має назву козацьке бароко. Йому притаманні багатогранність об’ємів, високі цибулясті бані, соковита пластика стін із рельєфом, сандриками, розкрепованими ступінчастими карнизами, перевантаження декору. Українське бароко розвивається з одного боку під впливом норм архітектурної естетики, європейського бароко, з другого – народої архітектури. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської архітектури, становлячи одну з національних шкіл цього стилю.

Стиль бароко прийшов в Україну з Італії зразу набрав своєрідних форм і національного колориту. В архітектурі постають розкішні декоративні фронтони, портали, збагачені колоритом та буйною орнаментикою. Початки бароко вже бачимо в будовах Києва і Львова з перших років XYIІст., але розквіт припадає на другу половину століття. Особливо багато споруд було зведено гетьманами: Самойловичем, Мазепою, Апостолом. Лише Мазепою вибудовано чи відновлено у Києві шість величних будов, а всіх разом - 20. У Львові будують два костьоли: бернардинів і єзуїтів, у Києві перебудовується Успенський собор.

Для церковного будівництва того періоду характерні собори трьох типів: тридільні з трьох приміщень, п’ятидільні – хрещаті і дев’ятидільні.

В будівництві простежується два напрями: один у парадних будівлях, українізує західноєвропейську барокову базиліку, другий – барокізує українську дерев’яну архітектуру. До першого напряму належить собор Троїцького монастиря в Чернігові 1679-95р. В основу будови було покладено тип староруського хрестовокупольного храму з широким середнім навом, розвинутим трансептом, апсидами та центральним куполом.

Це прямокутні в плані будівлі трибанні та багатобанні зі стовпами в середині. Від староруських храмів цей тип церков вирізнявся двома вежами над західним фасадом, що виділяються з площини стіни і увінчуються високими завершеннями. Широкий трансепт підкреслено на південному та північному фасадах великими виступами. Замість півкруглих закомарів на західному і південному фасадах зводились фронтони. З західного боку під вежами прибудовувався низький притвор. Все це надавало шести стовпним храмам нового вигляду. Обробка стін і трактування архітектурних деталей дуже відмінні від традиційних.

Зодчі застосовують класичну ордерну систему. По висоті стіни поділені на два яруси і оздоблені плоскими пілястрами, вікна облямовані наличниками і сандриками. Профілі карнизів і поясків подрібнені великою кількістю зломів. Прикладами церков такого типу є: собор Мгарського монастиря поблизу Лубен, собор Миколаївського та Братського монастирів у Києві (арх.Йосип Старцев).

Другий напрям, що барокізує українську дерев’яну архітектуру відзначається глибоко самобутніми прийомами композиції – сукупністю 3-5 або 9 камер з висотним завершенням кожної. Такі церкви були трьох типів: тридільні, що складались з трьох приміщень, розташовані поруч у напрямі схід-захід; п’ятидільні (хрещаті) в яких до середнього квадратного або восьмикутного приміщення прибудовано ще по одному з чотирьох боків; дев’ятидільні з невеликими приміщеннями у западаючих кутах між розгалуженнями хреста.

Принципи об’ємної композиції всіх трьох типів храмів єдині. Кожну будівлю увінчував високо піднятий купол на барабані (кутові приміщення дев’ятидільного типу не мали куполів). Через центральний найвищий об’єм будівля мала пірамідальну композицію. Бокові об’єми мали в плані шестикутник, ними досягалась гармонійность форм і однакова пропорційність з усіх сторін. Прикладами такого типу є: тридільні церкви одноверха– Іллінська церква в Києві; тридільний триверхий Покровський собор в Харкові та Воскресенська церква в Сумах; п’ятидільна п’ятиверха – Всехсв’ятська над Економічною брамою Києво-Печерської лаври, дев’ятидільні – церква св. Катерини в Чернігові; Преображенська церква в Сорочинцях, Троїцький собор Густинського монастиря; церква св. Юрія Видубицького монастиря.

Усім розглянутим зразкам української архітектури властиві багатство об’ємної композиції з чіткими обрисами вертикальних граней та карнизів, архітектурна рівноцінність всіх фасадів будівель. Завершення храмів гармонійне завдяки ярусному членуванню восьмериків з куполами. В оздобленні стін основне місце належить облямуванню віконних та дверних завершень трикутної або заокругленої форми.

Не менш гарно розвивалось за часів Мазепи і світське будівництво, яке до наших часів мало збереглось, зокрема про гетьманські палати залишились тільки згадки.

Будуються житлові корпуси у маєтках старшин, келії в монастирях, міські магістрати, колегіуми, трапезні та ін...

Цікавою пам’яткою є будинок Лизогубів у Сидневі; митрополичий будинок у садибі Софіївського собору у Києві. Одним з найцікавіших зразків архітектури є будинок полкової канцелярії у Чернігові т. зв. Будинок Лизогубів. Відомі монастирські трапезні Троїцького монастиря у Чернігові, трапезні Миколаївського, Видубицького і Михайлівського монастирів у Києві, друкарня Києво-Печерської лаври, головна брама монастирів у Новгород-Сіверському та Густині, колегіум у Чернігові.

В першій половині XYIІІ ст. було споруджено духовну академію в Києві з двоярусною аркадою, бурсу в Переяславі-Хмельницькому, магістрат у Козельці та інші. Під час масштабних реставраційно-будівельних робіт на території Софії Київської, імовірно архітектором Йоганом Шеделем у 1746р споруджена відома брама Заборовського. Замовник – київський метрополит Рафаїл Зборовський, знавець мистецтва. Від первісної брами зберігся тільки західний фасад. Археологічними розкопками 1957року встановлено первісні планування та вигляд брами. Це була одноповерхова прямокутна будівля зі сторонами 16,67 м (з півночі на південь) та 13,46 м (зі сходу на захід). В центральній частині пролягав арковий проїзд завширшки 3,87 м. Всі перекриття пам'ятки — склепінчасті, її увінчував двосхилий дах, обидва (східний та західний) фасади прикрашали фронтони. Збережений фасад оздоблено двома парами колон з коринфськими капітелями і завершено високим фігурним фронтоном із соковитим рослинним орнаментом, який імітує листя аканту і винограду, та гербом метрополита Рафаїла Зборовського.

Будуються також брами Кирилівської церкви і брама Михайлівського монастиря..

Збудований у Києві на початку XYIІІст., великий корпус учбової Академії мав по всьому фасаду відкриті арки. Арки першого поверху спирались на могутні пілони. Барочного характеру будівля набула у 1732-40р.р. після перебудови її арх. Й.Шеделем.

Відомим українським архітектором був Степан Дем`янович Ковнір (1605-86р.р.), народився у 1695 р. в с. Гвоздові поблизу Києва в бідній селянській родині. Після смерті рідних, користуючись тим, Степан вирішив мандрувати Україною, набратися життєвого досвіду, після чого оселився в Києві. В 1718 р. після пожежі в Києво-Печерській лаврі розпочались масштабні будівельні роботи, якими керував архітектор з Москви – Ів. Каландін, який став першим вчителем Степана Ковніра. З 1731 по 1745 рр. він працював над зведенням Великої дзвіниці. З 1746 р. робить реконструкцію споруд центральної площі Лаври, перебудовує оригінальні за архітектурою приміщення. Згодом одна з найцікавіших споруд XYIІІ ст. – Ковнірський корпус, названий на честь автора. Розташований він за Успенським собором у східній частині Києво-Печерської лаври. Поруч з хлібопекарнею, що у південній частині будівлі, Ковнір збудував у кінці XYIІст. одноповерховий будинок книгарні з трьома фронтонами.

У 1746-73р.р. після пожежі Ковнір відбудовує хлібопекарню, книгарню та друкарню з’єднавши їх між собою стіною з фронтонами. Фронтони розташовані у першому ряді фасаду відрізняються один від одного своїми формами і складністю окреслення. Зодчій прикрасив їх орнаментами, в яких відчувалися елементи української народної архітектури. Ковнір завершив процес складання гармонійного комплексу Лаври.

Підданим Лаври Степан Дем"янович залишався все життя і тільки становище головного майстра звільняє його від кріпацтва. У 1749 р. Степан Ковнір брав участьв будівництві Андріївської церкви. В 1755 році завершує розпочате архітектором П.Неєловим будівництво Кловського палацу, за що отримує вільне міщанське життя та садибу в Голосієві. З 1754 по 1761 рр. за ескізами І.Г. Григоровича-Барського С. Ковнір будує дзвіницю на Дальніх печерах - прекрасне творіння українського бароко. В цей же час він зводить церкву Антонія і Феодосія та дзвіницю у Василькові. Це була його заповітна мрія - перша власна церква.

   Виходець Київської академії архітектор Іван Григорович Барський (1713-85р.) будує Надбрамну церкву Кирилівського монастиря, де вперше поєднав трикамерний храм з дзвіницею. Його авторству належить ц. Покрови у Києві, ц. Миколи Набережного на Подолі в Києві, Воскресенську церкву у Чернігові, магістрат, ц. Різдва Богородиці та дзвіницю в Козельці..

Широке застосування в Україні мали відкриті аркади. Арки збереглись до нині в прибудові Всехсв’ятської надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, в будинку Петра І у Києві, в надбрамній вежі Новгород-Сіверського монастиря та торгових рядах багатьох міст.

В той же час відбудовується після пожежі 1718р., Успенський собор у Києві. В середині XYIІІ ст. закінчується формування типу монументальної багатоярусної дзвіниці. Пам’ятками є: Софіївська дзвіниця у Києві, дзвіниці на дальніх та ближніх печерах Києво-Печерської лаври , дзвіниці у Козельці, Мгарі, Троїцькому монастирі у Чернігові.

З’являється характерна для української архітектури XYIІІст. система композиції з багатогранною формою у плані, поступовим звуженням вгору, енергійною рельєфною обробкою кожного ярусу.

В культовому будівництві України XYIІІст. набуває подальшого розвитку тип п’ятиверхого храму. Бокові розгалуження хрестоподібного плану стають півкруглими, завершуються півкруглими фронтонами.

Архітектура Галичини

Ренесанс

У розвитку української архітектури кінця XIYст. – початок XYIІст. особливого значення набуло будівництво у Львові та інших західноукраїнських містах. У XYIст. внаслідок розвитку внутрішнього ринку і розташування на зручних шляхах, Львів став великим торгівельним і культурним центром, що мав тісні зв’язки з сусідніми країнами. Розширення торгівлі сприяло створенню цехів, зростанню купецьких гільдій та ремісничої частини населення. Зв’язок із сусідніми країнами впливає на безпосереднє знайомство з досягненнями культури інших держав.

Протягом півсторіччя (після пожежі у 1527р.) було створено початок чудового архітектурного ансамблю, основні споруди якого збереглися понині.

Серед них особливо цікаві будинки місцевої знаті, комплекс Успенської церкви, каплиця Боїмів, та каплиця Кампіанів. Будинки багатих міщан розташовані навколо площі Ринок. Вони щільно стоять один до одного і виходять на площу вузьким фасадом. Всередині є замкнуте подвір’я, оточене в деяких садибах витонченими аркадами. Фасади будинків та їх внутрішня обробка відзначаються декоративним багатством порталів. Оздоблених різьбленим облямуванням вікон і рустовкою стін, все виконано у своєрідних трактованих формах Відродження.

У розвитку нового напрямку в архітектурі Львова відіграло велику роль Львівське братство, яке збудувало величний ансамбль, що складається з вежі Корнякта (1578р.) Успенської церкви (1591-1629р.) та каплиці Трьох Святителів (1578р.). Це будівництво здійснювались на кошти багатих братчиків, царя та молдавського господаря. Для виконання ансамблю братство залучило не тільки місцевих майстрів, а й італійських архітекторів – Петра Барбона та Павла Римлянина.

Найвища на той час на Україні, вежа Корнякта розчленована поясками на яруси, які щодалі вгору зменшуються. Кожен ярус має арки видовжених пропорцій. Такі членування, форма арок та завершення вежі ілюзорно підкреслюють висотність споруди.

Архітектура Успенської церкви монументальністю, простотою загальної композиції і високою культурою обробки деталей свідчить про майстерність її зодчих – П. Римлянина, В. Купиноса, А. Прихильного та каменярів Кульчицьких.

Стіни церкви зложені з великих кам’яних блоків з чіткими гранями і точною припасовкою швів, розчленовані пілястрами від цоколю аж до карниза, так що архітрав і фриз тосканського ордера розкреповані.

(Розкреповка – зміщення стін або архітектурних профілів один відносно другого на незначну відстань).

Дуже добре знайдено на полі стіни співвідношення великих півциркульних вікон із окремим архівольтом і пілястрами. Внутрішній простір Успенської церкви при його тринавному вирішенні не втратив єдності в наслідок того, що майстри розвинули ширину середнього наву за рахунок бічних і побудували опори у вигляді колон.

 У просторовій композиції церкви втілено традиційний тип українських тридільних, триверхих дерев’яних церков. Вона складається з трьох просторових об’ємів розташованих на осі захід-схід: короткого прямокутного бабинця, тридільного чотиристовпного видовженого нава та півкруглої вівтарної частини. Храм увінчують три бані з ліхтарями, фриз вирішено у старому доричному стилі. Метопи заповнені різьбленими орнаментальними розетками та зображеннями на тему “Старого завіту”.

На парусах головного купола Успенської церкви вміщено чотири герби в картушах. Успенська церква зберігає національний вигляд трикупольного храму. План і трикупольність, незалежно від того, що декор і деталі пов’язані з Відродженням, поєднують церкву з галицьким народним будівництвом.

З північної сторони до церкви примикає невеличка каплиця Трьох святителів, споруджена в 1578-90р. Після пожежі каплицю відбудував у 1671р. на свої кошти братчик Олексій Балабан, а збудував її львівський майстер Андрій Підлісний. Це прямокутна в плані будівля без опорних стовпів, завершена з ренесансними куполами на багатогранних барабанах. Ці куполи подібні до українських "верхів зі зламом" більше ніж на ренесансні.

Поставлення барабанів на систему підпружних арок є оригінальною конструктивною розв’язкою. Будівельним матеріалом, як і для церкви послужив тесаний білий камінь. Подвійні пілястри тосканського ордера членують її фасад на три частини, що відповідають верхам. У центральній частині знаходиться портал, оздоблений витонченою кам’яною різьбою з мотивами виноградної лози та аканта. Інтер’єр каплиці декоровано стукковою ліпниною і живописом, що імітує мозаїку. В архітектурі і деталях каплиці позначаються смаки місцевих майстрів, які застосовували в орнаментальних прикрасах будівлі елементи українського народно-декоративного мистецтва. Вся пишна різьба порталу нагадує український іконостас.

В кінці XYIст. на початку XYIІст. з’являються надгробні споруди, будівництво яких розросталося в цілі комплекси, що вражають своїм багатством і різноманітністю. Такі надгробні капели львівських патриціанських родин Кампіанів та Боімів. Капела Кампіанів, добудована в кінці XYIст. до північної сторони кафедрального собору (1619р.) на кошти Мартина Кампіана доктора медицини – владного бургомістра.

Ззовні будівля має вишуканий архітектурно-скульптурний декор. Фасад по горизонталі ділиться на рустований цоколь, середню частину і атік. Площина стіни розчленована рустованими пілястрами на три поля, в яких розміщено рельєфи на євангельські сюжети. Інтер’єр капели, крім вівтарної частини, поділено на два панно з епітафіями похованих тут членів родини Кампіанів, вони завершуються аркою увінчаною бюстом небіжчика. Вище розміщено біломармурові рельєфи із зображенням пророків. Авторство належить П. Римлянину.

Ще однією пам’яткою ренесансного (з барочними рисами) будівництва є каплиця Буїмів, яка була споруджена у 1609-15р. на замовлення львівського купця Георгія Буїма. У плані це куб, завершений ренесансною банею на восьмиграннику. Білокам’яна різьба фасаду суцільно заповнює всю площину стіни, чим нагадує український іконостас. Бічні фасади – декоровано пілястрами і пишним антаблементом. Тема “страстей” втілена у різьбу другого ярусу головного фасаду каплиці, продовжується і в сюжетних композиціях вівтаря. Центральна композиція вівтаря “Моління про чашу”. Купол кесований. За змістом фасад каплиці присвячений циклу страстей; драматичну сцену увінчує фігура Христа, у терновому вінку. Неспокійне нагромадження, відсутність чіткої композиції, підкреслений драматизм – все це характерне, для стилю бароко. Водночас оформлення її має характерні місцеві риси.

До найкращих зразків житлової ренесансної архітектури належить “Чорна кам’яниця”, будинок №4 на площі Ринок, збудований 1577-89р. Авторство приписується П. Римлянину і П. Барбону. Спочатку це була двохповерхова будівля, згодом добудовано третій, ще пізніше четвертий (у 1884р.). Назву свою отримала через те, що її пофарбували у XІXст. у чорний колір. З 1596р. стала власністю купця і аптекаря Лоренцовича.

Асиметричне розміщення вікон на кожному поверсі надає будівлі своєрідного вигляду. Рустована поверхня фасаду обрамлена пілястрами. Її оздоблення довершують декоративні скульптури на першому та другому поверхах. Над порталом встановлено герб доктора медицини Мартина Анчевського.

До стилю ренесансу належить будинок №2 (пізнього ренесансу), що належав аптекареві, згодом його купив купець Бадінеллі, що вперше організував у Львові пошту.

Єдиною пам’яткою готики Львова є Кафедральний або латинський собор зложений у 1360р. Він дійшов до нас у вигляді конгломерата архітектурних форм, що створились протягом декількох століть (з др. половини XIYст. до XXст.). Каплиці вівтарів, надгробків, скульптурних рельєфів, розписів, вітражів –добудовані. Собор почав будувати архітектор Петро Штехер. З шести склепінь – є три; звідси диспропорційність між довжиною апсиди і короткими навами. В найбільш чистих і характерних формах готика виявляється в екстер’єрі вівтарної частини; могутні зовнішні контрфорси, вузькі стрілчасті вікна. Особливе враження справляє інтер’єр з чотирма стрункими колонами, що спираються на арки та склепіння з готичними нервюрами. Після пожежі 1527р. собор був відновлений за часів ренесансної епохи.

Стиль бароко

На прикінці XYIІст. бароко стає у Львові панівним стилем, а в середині XYIІІст. досягає найвищого розвитку. Першим провісником стилю стала споруда костьолу єзуїтів (вул. Театральна) збудована у 1610-30 р.р. архітектором Д. Бріано. Італієць за походженням.

Близький до нього, але відмінний в об’ємно-планувальній структурі є костел кармеліток босих (вул. Митна 32) зараз церква Стрітення, проект італійця Джозеліні 1644 – кін. XYIІст. Ще бароковою спорудою є костел кармелітів босих (церква св. Михайла на вул. Кривоноса 2) 1634 р.

Далі будується барочний костел М. Магдалини 1600 р. архітектор Годний та Келар. У другій половині XYIІІст. добудували головний тринавний об’єм –архітектор Урбанік, у 1870 р. завершили споруду дві вежі. Скульптура приписується Фесінгеру.

Костел св. Лазаря будує А. Прихильний разом з Боні, пізніше архітектор Годний.

В барочному стилі збудований Королівський арсенал, що на вулиці Підвальній 13. Барочної архітектури костели францисканців (Короленка) та св. Антонія на Личаківській, а також церква Петра і Павла.

Костел св.Анни на розі вул. Шевченка і Городоцької, дзвіниця Стародухівської церкви на Коперніка, костел св. Миколая на вул. Грушевського 2, колишня колегія Паріїв (медичний інститут) – всі ці споруди Львова створені у стилі бароко. Одначе справжніми перлинами цього стилю є Домініканський собор (Церква Пресвятої Євхаристії) на вул. Ставропегійська 1. У 1749р. за пректом архітектора Яна де Вітте був закладений фундамент собору. Керував будівницством М.Урбанік , з 1764р. – К. Мурадович, а у 1792-98 р. фасад закінчив арх. Фессінгер. Дзвіниця збудована у 1805 р. архітектором Захарієвичем.

Собор побудований у стилі пізнього бароко за західноєвропейським зразком. В план він має форму витягнутого хреста з овальною центральною частиною, перекритий епілептичним куполом. Масивні зпарені колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев’яними скульптурами львівський майстрів кін. ХYIII ст.. Над галереями – колони барабана підтримують купол.

Другою славетною будівлею є собор св.Юра на пл. Б. Хмельницького. Собор св.Юри, що стоїть поеред зелені на пагорбі, домінує над містом. За традицією він поставлений на місті дерев’яної церкви і оборонного монастиря, закладених за князя Лева бл. 1280р.. Після зруйнування обох споруд Казиміром ІІІ (1340р.) на тому ж місці була зведена мурована триапсидн, чотиристовпна церква-базиліка візантійсього типу, побудована (1363-1437р.р.) арх. Дорінгом за архімандритів Євтімія і Лаврентія (1738-1744р.р.). За митрополита Атанасія Шептицького її було розібрано й побудовано сучасний сбор з комплексом будинків за проектом і під доглядом архітектора Бернарда Меретина, після його смерті у 1759 р. продовжив будівництво архітектор та скульптор С.Фессінгер за митрополита Лева Шептицького. Оздоблення інтер’єру тривало до 1780р.

Сбор закладений на основі грецього рівноременного хреста з чотирма каплицямиміж раменами хреста й мініатюрними банями під покрівлею, у центрі - велика баня на широкому барабані,який спирається на підпружні арки. Угорі споруда охоплена карнізом. Чисельні пілястри, парні (на барабані) і подвоєні на стінах собору, увінчані кам’яними рококовими ліхтарями, надають будівлі стрункості. На вході до катедри побудовані парні сходи з рококовою ажурною баллюстрадою, оздобленню вазами та путами. На фасаді головного входу – статуї митрополитів Атанасія і Лева, над входом – балкон, високе вікно, причілок з гербовим щитком Шептицьких й аттіком, що завершений кінною статуєю св. Юрія-Змієборця, роботи сілезького скульптора Йогана Пінзеля. Подвір’я замикають дві рококові брами, прикрашені алегоричними постатями, що символізують Віру, Надію та Церкву Риму й Церкву Греції.

Інтер’єр собору розписував С.Фабянський. М.Радивилівський та інш...