Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Наказ про звільнення зразокБІЛЕТ №1 1) Мова - це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об'єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок. Мова - явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування - людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв'язок мови й суспільства обопільний. Вона - одна з головних ланок ланцюга "суспільна свідомість - праця - мова", що робить людину власне людиною. Мова - найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв'язки, взаємодіє зі суспільними групами. Мова - засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу. Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови. Мислетворча функція. Мова - засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки. Мова - це „дійсність думки", „тіло думки". Вона не є відображенням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мислити - означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями. Без цього органічного зв'язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення - це внутрішнє мовлення.  Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм - мовою. Номінативна функція. Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу Пізнавальна функція. Мова - засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду. У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов'язковим чинником. „Роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю: думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився Естетична функція. Мова - засіб творення позитивних емоцій, краси. Естетика мови - це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва. Словесне мистецтво - це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові. Творчість Гомера, Есхіла, Данте, Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гюґо, Бальзака, Бічер-Стоу, Марка Твена, Пушкіна, Льва Толстого, Достоєв-ського - це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. Український фольклор, пісні, мистецьке слово І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара та інших наших великих майстрів слова - невичерпне джерело естетичної насолоди. Експресивна функція.
Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини. Мову вживають не лише для простого повідомлення, а й для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, смуток, гнів, неспокій та глибинні порухи почуттів людини розкриваються для інших через мову. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігійних настанов. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти. Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спільність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова - це той „найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв'язок, що з'єднує від-жилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя" (К. Ушинський). Мова консолідує націю. „Національно-мовна свідомість об'єднує народ як у науково-культурному житті, так і в суспільно-політичному, спрямовує його на діяння. Мова - довговічніша за будь-яку форму суспільної організації. Випливаючи з непізнаних глибин людської природи, вона стає цементуючим ферментом нації"5. Ця функція пов'язана з набуттям національної гідності. Етична функція. Мова - засіб дотримання норм поведінки, моральних правил. Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних формул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактовність, шанобливість, стриманість - визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету. „Етичне в мові, - зауважує Н. Бабич, - це конкретно-історична система мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра"6. Слово доброзичливе, добродарне має бути в основі етики спілкування. Фатична функція. Мова є засобом фатичного спілкування. Фатична комунікація (дослівно - беззмістовна, пуста) - це обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію, „своєрідна мовна гра, яку зобов'язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов"7. Йдеться про зачин розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім'ю, справи, здоров'я, врожай, як-от: Як справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з "настільним тенісом розмов". Характер цих запитань і відповідей умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фатична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нормам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини. Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер. Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти15. На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку української літературної мови28:
• розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику; • поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної України, напр.: альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, правова держава, соціальний захист, ринкові відносини; • поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів, напр.: довкілля, підписант, перемовини, голубі шоломи, намет; • інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології, зокрема: а) суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар; б) бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат; в) технічної: комп 'ютер, принтер, факс, дискета та ін.; • переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів: аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер; юридично-правової лексики та фразеології: державотворення, законопроект, плюралізм; парламентсько-дипломатичної лексики: електорат, ротація, толерантний; • встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору. Наприклад, спостерігаємо активне використання складних найменувань, що містять іншомовні компоненти: автошоу, експрес-анкета, прес- • секретар, хіт-парад, гала-концерт, бізнес-леді). За останні 10-15 років простежуються явища, які нівелюють національні риси української мови, знижують її естетичні якості, - тотальне „засмічення" іншомовними словами, і це при тому, що існують українські назви, напр.: брифінг (зустріч), дивіденд (прибуток), презентація (показ, ознайомлення), шоп (магазин), ноу-хау (знаю як); • намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні слова, які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр.: аеродром —> летовище, снаряд —> гарматень, кулемет —> скорострії, вертоліт —> гвинтокрил, фотографія —> світлина, слайд —> прозірка; • лібералізація норми (особливо в галузі слововживання, вимови й правопису29) як небажане явище, що супроводжує „збільшення" української мови в комунікативному просторі України, напр.: кажу, люблю, грошей, пересічний, читання. Природніше було б, якби збільшення „кількості" відбувалося одночасно із зміцненням нормативності. Якщо поняття „стабільність", стверджують мовознавці, „не стане одним із правописних пріоритетів, то не за горами той час, коли нове покоління кодифікаторів, вихованих епохою глобалізації, захоче повернути первісне звучання всім „перекрученим" формам, інакше кажучи, їх англізувати, германізувати, франкізувати і т. ін. Це змінить сучасне обличчя української мови. Можливо, зробить його європейсь-кішіш. Чи стане воно від цього привабливішим для самих українців? "30; • звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, граматичної системи та правопису української мови; • зближення діалектів з українською літературною мовою; • зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отримати українське громадянство. Українська мова входить у XXI ст. як мова, що успішно забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби державного та етнокультурного розвитку українського народу, має функціонально динамічну й відкриту для подальшого розвитку структуру. Треба лише сприяти цьому. 2) Протокол - це документ, що відображає процес і результати постійних та тимчасових колегіальних органів, фіксує проведення зборів, нарад, засідань, обговорень тощо. За обсягом протоколи можна поділити на: 1) стислі, у тексті яких написано лише ухвали; 2) повні, у тексті яких стисло записують виступи доповідачів та 3) стенографічні, у яких усі виступи записують дослівно. 1. Назва документа. 2. Порядковий номер протоколу. 3. Назва заходу, який протоколюється (збори, нарада, засідання, 4. Назва організації, де відбувався захід. 5. Дата проведення заходу (ліворуч).
6. Місце (місто, село) проведення заходу (праворуч на рівні дати проведення заходу). 7. Посада, прізвище, ініціали керівників заходу (голови, секретаря, членів президії). 8. Кількісний склад учасників заходу. 9. Порядок денний (у називному відмінку). 10.Текст протоколу. 11. Перелік додатків (із зазначенням кількості сторінок, якщо по- 12. Підписи керівників заходу (голови і секретаря). Білет № 2 1. У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують від 2,5 до 5 тисяч) українська мова займає своє визначене місце і має довгу та складну історію. Українська мова належить до: • індоєвропейської сімї мов • слов'янської групи мов • східнослов 'янської підгрупи мов. Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку. ЗАКОН УКРАЇНИ На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку української літературної мови
• розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику; • поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної України • поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів • інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології • переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної
Заява — документ, який містить прохання особи або установи щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів. Офіційне повідомлення в усній формі, в якому викладається певне прохання, теж називається заявою. За місцем виникнення розрізняють заяви внутрішні і зовнішні, які бувають від організацій, установ (службові) та особисті. Заяви бувають: · зовнішні: · особисті, у яких обов'язково зазначається повна домашня адреса чи дані документа (паспорта, військового білета, посвідчення та ін.). Подаючи їх, слід уникати абревіатур та скорочень (окрім загальноприйнятих); · службові, у яких подається повна поштова та юридична адреса установи, підприємства з усіма належними реквізитами. · внутрішні, де не є обов'язковими викладені вище вимоги. Заява складається з такихреквізитів: 1.Відомості про адресата (назва посади, повна назва установи, прізвище та ініціали керівника із зазначенням наукового звання, якщо особа, на ім'я якої подають заяву, має його). 2.Відомості про адресанта (назва посади, прізвище, ім'я, та по-батькові особи, яка звертається із заявою, іноді адреса, телефон, паспортні відомості).
3.Назва виду документа. 4.Текст. 5. Перелік додатків (документів, які додають до заяви на підтвер- 6.Дата. 7.Підпис. Заява Прошу перевести мене з денної на заочну форму навчання у зв'язку з працевлаштуванням. 12.12.12 підпис Білет №3 1 вопрос Літературна мова- це унормована, загальноприйнята форма національної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Поділ мови на літературну та народну означає тільки те, що ми маємо, так би мовити, мову „сиру" і оброблену майстрами. На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку української літературної мови: • розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику; • поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів, напр.: довкілля, підписант, перемовини, голубі шоломи, намет; • інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології, зокрема: а) суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар; б) бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат; в) технічної: комп 'ютер, принтер, факс, дискета та ін.; • переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів: аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер; юридично-правової лексики та фразеології: державотворення, законопроект, плюралізм; парламентсько-дипломатичної лексики: електорат, ротація, толерантний; • встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору. Наприклад, спостерігаємо активне використання складних найменувань, що містять іншомовні компоненти: автошоу, експрес-анкета, прес-секретар, хіт-парад, гала-концерт, бізнес-леді). За останні 10-15 років простежуються явища, які нівелюють національні риси української мови, знижують її естетичні якості, - тотальне „засмічення" іншомовними словами, і це при тому, що існують українські назви, напр.: брифінг (зустріч), дивіденд (прибуток), презентація (показ, ознайомлення), шоп (магазин), ноу-хау (знаю як); • намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні слова, які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр.: аеродром —> летовище, снаряд —> гарматень, кулемет —> скорострії, вертоліт —> гвинтокрил, фотографія —> світлина, слайд —> прозірка; • звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, граматичної системи та правопису української мови; • зближення діалектів з українською літературною мовою; • зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отримати українське громадянство. Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками: • унормованість; • стандартність; • наддіалектність; • поліфункціональність; • стилістична диференціація; • наявність усної і писемної форм вираження Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Літературна норма виконує важливі суспільні функції - вона забезпечує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілкування. Норми літературної мови створює весь народ в особі найвидат-ніших майстрів слова, і вони турботливо охороняються суспільством як його велика культурна скарбниця. Мовна норма — категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін. Це випливає з природи мови як явища соціального, яке перебуває в постійному розвитку з творцем і носієм мови - суспільством. Для розвиненої мови, на думку мовознавців, основним принципом встановлення літературного стандарту є підхід, за яким „реалізації мовлення", що не визначаються нормою (мовою) - випадкові або під впливом білінгвізму та ін. - відповідно залишаються за її межами, незважаючи на ступінь їх поширення, а основною ознакою норми є, власне, її прагнення до стабільності, незмінності31. Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралельного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють: - нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка іменників, напр.: директорові — директору, товаришеві — товаришу; особові та безособові синтаксичні звороти, напр.: робота закінчена - роботу закінчено тощо; - стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними стилями мови. Наприклад, лексичні варіанти балакати, мовити слова говорити чи граматичні варіанти робить, просить, які у формі інфінітива закінчуються на -ть, дієслів робити, просити вживають у розмовному чи художньому стилях, а інші відповідно в усіх стилях мови. Українська літературна мова має розвинену систему орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, словотвірних, граматичних, стилістичних норм.
Вопрос Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. 1. Державний герб України - Тризуб. Розташовується посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації. 2. Емблема організації чи підприємства. Розміщується поряд з назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку. 3. Зображення державних нагород. Розташовується у верхньому лівому кутку або посередині документа. 4.Код підприємства, установи, організації. Розташовується у верхньому правому кутку. 5.Код форми документа. Розташовується у верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи. 6. Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується 7. Повна назва установи, організації або підприємства - автора 8. Назва структурного підрозділу. 9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, 10. Назва виду документа. 12. Індекс. 13. Посилання на індекс і дату вхідного документа. 14. Місце укладання чи видання. 15. Гриф обмеження доступу до документа. 16. Адресат. Гриф затвердження. 18. Резолюція. 19. Заголовок до тексту. 21. Текст. 22. Відмітка про наявність додатка. Підпис. Гриф погодження. 25. Віза. 26. Печатка. 27. Відмітка про засвідчення копії. 28. Прізвище виконавця та номер його телефону. 29. Відмітка про виконання документа й скерування його до . 30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій. 31. Відмітка про надходження документа.
Білет №4 Функціональний мовний стиль— це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів. Існують такі основні функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Офіційно-діловий стиль,в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діловодства та листування. Науковий стильобслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика. Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилює поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю. Завдання публіцистики полягає не лише в тому, щоб викладати певні факти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку. У художньому стилі,тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності. Конфесійний стильобслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю характерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність. Розмовний стиль,або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складниками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конкретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використовується як діалогічне або полілогічне мовлення в художніх творах. 2. Довідково-інформаційна документація носить допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчої документації. Інформація, що міститься в довідково-інформаційних документах, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома. Документи цієї системи відіграють службову роль по відношенню до організаційно-правових та розпорядчих документів. Довідково-інформаційні документи не містять доручень, не зобов'язують їх виконувати, як розпорядчі документи, а повідомляють дані, на підставі яких приймаються відповідне рішення, тобто ініціюють управлінське рішення, дозволяють вибрати той чи інший спосіб управлінського впливу. До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів: акти;протоколи;довідки;службові листи;пояснювальні та доповідні записки;плани і графіки; відгуки та рецензії. Білет№5 Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови - засобу взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинст-ва й документації. Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей. Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вживають у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим. Загальні позамовні ознаки офіційно-ділового стилю. Основними загальними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є: - офіційний характер - характер і зміст інформаційних зв'язків між учасниками ділового спілкування (установами, організаціями, закладами, підприємствами, посадовими особами, працівниками) регламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності. - адресність - специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інформації і кому безпосередньо вона адресована, офіційний автор та адресат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація. - повторність дій і ситуацій - це суттєвий чинник ділового спілкування. Управлінська діяльність - це завжди „гра за правилами". Внаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використання однакових мовних засобів. - тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій. - смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лаконічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів. - висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти). - документальність - кожний офіційний папір мусить мати характер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати стабільні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення). Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме: - широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології; - уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій - специфічний характер фразеології - компоненти стійких фразеологічних сполучень функціонують здебільшого в прямому значенні - відсутність емоційно забарвленої лексики; - синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності; - наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням постійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора; широке використання простих поширених речень, часто ускладнених однорідними, відокремленими, вставними членами речення. 2. Лист - це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією. Службові листи належать до головних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами. Мета їх - пояснити, переконати, поінформувати і спонукати адресата до певної дії. За функціональними ознаками службові листи переділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують. До листів, що потребують відповіді, належать: o листи-прохання; o листи-звернення; o листи-пропозиції; o листи-запити; 9 листи-вимоги. До листів, що не потребують відповіді, належать: o листи-попередження; o листи-нагадування; o листи-підтвердження; o листи-відмови; o супровідні листи; o гарантійні листи; o листи-повідомлення; o рекомендаційний лист.
За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайний лист надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист - низці установ, колективний лист - на одну адресу, але пишуть його від імені керівників кількох установ. 2.8.2. Реквізити листа та їх оформлювання Службові листи пишуть чи друкують на бланку або чистому аркуші паперу. Основні реквізитилиста за державним стандартом такі: 1.Державний Герб. Має бути розташований уцентрі верхнього берега або над серединою рядка з назвою організації. 2. Емблема організації, установи чи підприємства (не відтворюють, якщо на бланку розміщено зображення Державного Герба України). 3.Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку на рівні реквізитів 07,08. 4. Код організації установи чи підприємства. Зазначається за ЄД-РПОУ після реквізиту "Довідкові відомості про організацію" (09). 5. Повна назва установи, організації чи підприємства - автора листа. Відтворюється угорі ліворуч за допомоги штампа або друкарським способом.
6. Назва структурного підрозділу. Дозволяється друкувати машинописним способом у верхньому лівому кутку. 7.Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреси, номер телетайпа, номери телефону, факсу. Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил. Для здійснення розрахунково-грошових операцій на бланках листів указують номер розрахункового рахунка у відділенні банку 8. Дату (день, місяць, рік) записують здебільшого словесно-цифровим способом (24 серпня 2009 р.). На бланках дату листа ставлять ліворуч угорі на спеціально відведеному для цього місці. Якщо лист написаний не на бланку, то дату вказують під текстом зліва. 9. Адресат. Листи адресують організації, установі чи підприємству, службовій або приватній особі. Назву установи і структурного підрозділу подають у називному відмінку, а найменування посади й прізвище - у давальному. 10. Будь-який службовий лист повинен мати заголовок до тексту, що містить стислий виклад його основного змісту. Він має точно передавати зміст листа і відповідати на питання "про що?", наприклад: Про постачання автомобілів. Якщо в листі порушено кілька взаємопов'язаних питань, то заголовок може бути узагальненим, наприклад: Про взаємодопомогу і співпрацю. Наявність заголовка значно полегшує роботу з листом на всіх етапах його проходження - від реєстрації в установі-адресанті до направлення його до справи після виконання в установі-адресаті.
Запам'ятайте!
Заголовок до тексту службового листа оформлюють від межі лівого берега без відступу; максимальна довжина рядка - 28 друкованих знаків. Крапка в кінці заголовка не ставиться. 11. Текст листа складається з двох частин: опису фактів або подій, що послужили підставою для написання листа; висновків і пропозицій. 12. Позначення про наявність додатка роблять ліворуч під текстом із нового рядка. Є два способи оформлення цього реквізиту: 1) якщо лист містить додатки, про які згадувалося в тексті, або ті, що пояснюють його зміст, то відмітку оформляють так: Додаток: на 2 арк. у 1 прим. 13. Підписує службовий лист переважно керівник установи (організації, підприємства), його заступник чи керівник структурного підрозділу. Якщо лист написано на бланку установи, то зазначають лише посаду, ініціал(и) та прізвище особи, яка підписує лист (назву установи не повторюють).
Білет № 6 Термін фразеологія (від гр. phrasis — вираз, спосіб вираження, зворот і logos — слово, вчення) в сучасній українській мові вживається принаймні в чотирьох значеннях: 1) Розділ мовознавства, що вивчає фразеологічну систему мови; 2) сукупність фразеологізмів у мові; 3) своєрідні засоби вираження думки, притаманні певній соціальній групі, якомусь авторові, діалекту тощо; 4) сукупність пишномовних нещирих висловів, позбавлених внутрішнього змісту. У центрі нашого дослідження будуть перші два значення терміна. Українська мова здавна славиться своєю фразеологією. Це усталені в мові слова й вислови, прислів'я й приказки, різні жартівливі й анекдотичні вирази, крилаті слова тощо. У них відбивається глибока мудрість народу, його вікова культура; боротьба проти не-правди, кривди; виражається ставлення до праці, науки; засуджуються негативні риси людини. Офіційно-діловий стиль — це сукупність мовних засобів, призначених для регулювання ділових стосунків, спілкування на державно-політичному, громадському, економічному рівні, у законодавстві, сфері управління адміністративно-господарською діяльністю (офіційно-ділова мовна сфера). Офіційно-діловий стиль має власну фразеологію (взяти на себе обов’язок, висловити вотум недовір’я, відчуження нерухомого майна, вступати у відносини, диктувати своє право, доводова сила документів тощо). З погляду функціонально-стилістичного фразеологічні одиниці можна поділити на стилістично-нейтральні і стилістично-забарвлені [22, c. 6]. У текстах службових документів виділено дві групи фразеологічних одиниць: 1) власне ділові фоазеологізми; 2) фразеологізовані утворення суспільно-політичного дискурсу. За сферою свого вжитку фразеологічні одиниці першої групи є неоднорідними, що дозволяє поділити їх на термінологічні (вузького вжитку) й загальновживані (широкого вжитку). Термінологічна фразеологія в офіційно-діловому стилі не є продуктивною й охоплює в основному сферу державно-ділового урядування. Українська ділова мова першої половини ХХ ст. послуговується переважно складеними термінами та найменуваннями на позначення органів державної влади, установ, політичних та громадських організацій, посадових осіб тощо. 2.Документ (з лат. аоситепгит - повчальний приклад, спосіб ведення) - це основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини. Він оформлений у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства має юридичну силу. Відповідно до загальних ознак документи поділяють на2: 1. За способом фіксації інформації: - письмові - рукописні або виготовлені за допомогою друкарських пристроїв та розмножувальної техніки; - графічні - документи, в яких зображення об'єктів передано за допомогою ліній, штрихів, світлотіні (графіки, рисунки, малюнки, схеми, плани); - фото- й кінодокументи - створені способом фотографування й кінематографії (фото- і кіноплівки, фотокартки); - фонодокументи - створюються за допомогою будь-якої системи звукозапису й відтворюють звукову інформацію (запис під час проведення засідань, зборів, нарад тощо). 2. За призначенням: - організаційні - документи, які закріплюють функції, обов'язки та права органів протягом тривалого часу (положення, статути, правила, інструкції тощо); - розпорядчі - документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво в конкретній установі, організації, фірмі, на підприємстві (постанови, розпорядження, накази, вказівки, ухвали тощо); - інформаційні - документи, що містять інформацію про фактичний стан справ в установі. Вони є підставою для прийняття розпорядчих документів і мають допоміжний характер порівняно з організаційно-розпорядчою документацією. Інформація, що міститься в них, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома (довідки, протоколи, акти, доповідна і пояснювальна записка, доповіді, звіти, плани робіт тощо)3. 3. За назвою: - заява; - автобіографія; - резюме; - протокол; - наказ; - доручення; - розписка 4. За походженням: - службові - документи, що стосуються діяльності підприємств, установ, організацій; - особисті - документи, які стосуються конкретних осіб поза межами виконання службової діяльності. 5. За місцем складання: - внутрішні - документи, чинні в межах організації, установи, де їх складено; - зовнішні - документи, які є результатом спілкування між різними установами, організаціями чи службовими особами, що їх представляють (вхідні та вихідні документи). 6. За формою: - стандартні (типові) - документи, складені за зразком, мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності за обов'язковими, строго регламентованими правилами. Документи високого рівня стандартизації (трафаретні) виготовляються друкарським способом: незмінна частина тексту документа існує у вигляді бланка, а для змінної залишають вільні місця; - індивідуальні - документи, які створюють у кожному конкретному випадку для вирішення окремих ситуацій. 7. За терміном виконання: - нетермінові (звичайні, безстрокові) - документи, які розглядають згідно з черговістю надходження; - термінові - документи, термін розгляду яких визначено законом, відповідним правовим актом або адміністрацією, а також документи, що мають позначку „Терміново" або „Дуже терміново". 8. За ступенем гласності: - несекретні (звичайні, для службового користування); - секретні (таємні) або цілком секретні (цілком таємні) - документи цього виду мають спеціальну позначку „Таємно" або „Дуже таємно". Розголошення змісту такого документа призводить до кримінальної відповідальності. 10. За складністю: - прості - містять інформацію з одного питання; - складні - містять інформацію щодо двох і більше питань. 12. За технікою відтворення: - рукописні; - відтворені механічним способом; - відтворені електронним способом. 13. За спеціалізацією: - загальні; - з адміністративних питань; - спеціалізовані — сукупність документів, які взаємодіють, створюють цілісність. Виділяють системи документації з фінансових, юридичних, комерційних та інших питань. Діяльність, що охоплює документування й організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій, називають справочинством, або діловодством. У цій роботі беруть участь усі працівники апарату управління: одні - створюють документи, інші забезпечують їх передавання, треті керуються документами в практичній діяльності. Білет №7 Вопрос Синоніми (від грец. Бупопутоз - однойменний) - це слова, що по-різному звучать, але близькі за значенням. Вони відрізняються відтінками значення, стилістичним забарвленням, можливістю поєднання з іншими словами або можуть бути тотожні за значенням. У зв'язку з цим синоніми можна поділити на такі групи: а) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками: стислий — короткий, лаконічний; здобуток — досягнення, завоювання; дефект — недолік, вада. б) стилістичні синоніми, що відрізняються емоційно-експресивним говорити — мовити, промовляти, ректи, верзти, балакати, базікати, теревенити; іти — ступати, простувати, прямувати, шкандибати, плентатися, чвалати; розуміти - осягати, метикувати; щоб - аби; оскільки - тому що, через те що, позаяк; в) абсолютні синоніми, які не мають відмінностей у значенні: століття — сторіччя; процент - відсоток; аплодисменти — оплески; площа - майдан; шеф — керівник. На основі явища синонімії побудований такий засіб, як евфемізм (від грец. добре говорю) - слова або вислови, що пом'якшують або завуальовують зміст сказаного. Образний рівень синонімії відображає перифраз (від грец. образна паралель) - описовий зворот, за допомогою якого передається зміст іншого слова через підкреслення його особливості. Перифрази бувають загальномовні зі стертою образністю та оригінальні, індивідуально-авторські, напр.: біле золото, чорне золото, близьке зарубіжжя, легені планети, голубе паливо, місто каштанів, місто Лева, країна з Чорнобилем у серці. Цей синонімічний засіб використано у творенні багатьох професійних висловів чи термінів в галузі економіки. Мовно-синонімічна культура - свідчення культури мислення, знання мови, ерудиції. Вміння вибрати найдоречніше слово дає змогу побороти одноманітність мовлення, невиразність, побачити багатство і барви слова. Вопрос
Білет № 8 1.Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють корінну і запозичену лексику. Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів. Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропе-їзми). Це слова, які й сьогодні вживають в усіх мовах або в більшості мов, що належать до індоєвропейської сім'ї, і дійшли до нашого часу найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім. Спільнослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період спільнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янської і які вживають тепер. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдавнішу частину лексики. Спільносхіднослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мовної єдності. Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і виражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різноманітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика. Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її словникового складу). 2. Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні: · власне науковий. Основне призначення власне наукового підстилю – об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид з жанрами(реферат, анотація,резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги). · науково-популярний. Характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори), з метою зацікавлення читача. · науково-навчальний. Його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики. o Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований розподіл на значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам'ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки. o Текст має вирізнятися ком позиційністю. o Початок і кінець абзаців у науковому тексті - це найбільш інформативні місця; інші речення тільки розкривають, деталізують, обґрунтовують, конкретизують головну думку або є сполучними елементами. o Під час викладу матеріалу необхідно уникати понять, які не можна тлумачити однозначно. o У тексті не має бути повторів, зокрема, це стосується висновків, написання яких передбачає новий рівень систематизації й узагальнення. o Науковий текст позбавлений авторського "Я". Перевагу варто надавати безособовим формам викладу. o Він має вирізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати формулі "Думкам просторо, а словам тісно". Ця вимога передбачає запобігання повторів, багатослів'я, зайвих слів, канцеля-ризмів тощо. Білет№9 Вопрос Омоніми (від грец. homos - однаковий, опута — ім'я) — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми (від грец. homos - однаковий, опута — ім'я) — це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту. Існує також явище міжмовної омонімії - продукт взаємодії близь-коспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах.Провокаційна близькість слів - однаковість (чи приблизна однаковість) звучання - створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу. Результатом досліджень явища російсько-української міжмовної омонімії став словник, який нараховує близько 2,5 тисяч омонімічних пар31. Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах. Дібрала та докладно пояснила правильне вживання таких омонімів І. Фаріон Міжмовна омонімія може стосуватися й віддалених від української мов. Найчастіше це зумовлює помилки під час перекладу текстів.. Звичайно, для того, щоб уникати таких помилок, треба знати предмет перекладу, досконало володіти мовою оригіналу та його лексико-граматичними особливостями у зіставленні з рідною, частіше звертатися до перекладного словника. Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому - з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.
Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні за значенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. пароніми одночасно можуть бути: - синонімами, напр.: повінь - повідь; будівля - будинок ; — антонімами, напр.: прогрес —регрес; еміграція — імміграція; - словами, семантично близькими, напр.: свідчення - свідоцтво; суперечка - суперечність; людський - людяний; черепаховий - черепашачий; —словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь — кіготь; ківш — кіш; боцман — лоцман. Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний — фотогігієнічний та ін.). Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки. Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.
Вопрос Документ становить сукупність окремих елементів, які називають реквізитами. Залежно від виду ділового папера набір реквізитів і порядок їхнього розташування різний. Однак існують встановлені єдині моделі побудови однотипних документів - формуляр-зразок, що відповідає вимогам чинних державних стандартів. Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів4:
1. Державний герб України. 2. Емблема організації чи підприємства. 3. Зображення державних нагород. 4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО). 5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД). 6. Назва міністерства або відомства. 7. Повна назва організації, установи чи підприємства. 8. Назва структурного підрозділу. 9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса. 10.Назва виду документа. 11.Дата. 12.Індекс (вихідний номер документа). 13.Посилання на індекс і дату вхідного документа. 14.Місце укладання або видання. 15.Гриф обмеження доступу до документа. 16.Адресат. 17.Гриф затвердження. 18.Резолюція. 19.Заголовок до тексту. 20.Відмітка про контроль. 21.Текст. 22.Відмітка про наявність додатка. 23.Підпис. 24.Гриф погодження. 25.Віза. 26.Печатка. 27.Відмітка про засвідчення копії. 28.Прізвище виконавця та номер його телефону. 29.Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.
|
||||||||
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 242. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |