Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Загальне поняття про віршовий ритм і метр.

 

План.

 

1. Віршування як розділ літературознавства і художньо-мовленева система.

2. Специфіка віршового ритму.

3. Віршовий метр.

 

1. Віршування як розділ літературознавства
і художньо-мовленева система.

 

Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш + facio – роблю) – це художньо-мовленєва система, що організується в тексти через механізм подвійного членування (кодування) мовлення (мовного і ритмічного), в результаті чого утворюється специфічна віршова одиниця – поетичний рядок, або вірш.

 

Термін «Вірш» вживається в декількох основних значеннях:

1) тип художнього мовлення (співвідношення Вірш – Проза);

2) окремий поетичний твір (вірш Л. Українки «Досвітні огні»),або поетичний жанр – «вірш»;

3) основна версифікаційна одиниця – рядок поетичного тексту.

Синоніми:віршорядок,верс. На письмі виділяється в окремий рядок.

2. Віршовий ритм

 

1). «Подвійне членування», або «подвійна сегментація».
Подвійна сегментація – це членування мовлення на синтаксичні та ритмічні одиниці (речення, словосполучення, віршорядки), що надає мовленню динамічності, напруженості (у межах, які встановлює вірш).
2). Повтор віршових елементів, їх безперервне і загальне зіставлення і порівнювання.
3). Вертикальні зв’язки, що встановлюються між всіма елементами вірша як наслідок їхзагального співставлення і порівняння.
Отже, -подвійна сегментація,
 -загальнезіставлення і порівнювання.
-вертикальні зв’язки.
Це три характеристики, що визначають специфіку Віршового Ритму.

 

Випадки незбігання синтаксичного і ритмічного членування в поетиці традиційно називають фр. терміном «enjambement»– (jamber – нога; enjamber - переступати ногою через перешкоду); укр.:енжамбеман, або Перенесення.

Енжамбеман – віршовий прийом, що полягає у перенесенні фрази, слова (або частини слова) з попереднього рядка на наступний, зумовлений незбіганням ритмічної паузи з паузою смисловою.

Наприклад:

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?

Який докір, яке страждання,
Яке не сповнене бажання
На них,мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

І. Франко.

3. Віршовий метр

 

Принцип сумірності віршових рядків характеризується поняттям МЕТР(грец.metron – міра, розмір). Метр визначають також як закономірність ритму (загальна схема ритму). Він або підтверджує очікування ритмічного малюнка в наступних рядках, або передає специфічні переживання його порушення.

                     Ритм – явище універсальне, інтернаціональне.

                     Метр – категорія, що пов’язана з особливостями національної

                                  Мови і законами її художнього розвитку.

У залежності від того, які саме елементи стають підґрунтям співмірності, вірші виявляють приналежність до тієї чи іншої системи віршування.

 


 

Тема.Системи віршування (2011).

1. Метрична система віршування.

2. Силабічна система віршування віршування.

3. Силабо-тонічневіршування

4. Тонічневіршування

5. . Народне віршування.

Література:

Гаспаров М. Л. Очеркисторииевропейского стиха. – М.: Наука, 1989. – 304с.

Костенко Н. В.Українське віршування ХХ століття. – К.: Либідь, 1993. – 232с.

Краснова Л. "Летючі катрени" Ліни Костенко // Дивослово. – 1997. – № 5–6. – С.35–37.

 

Системи віршування – це історично сформовані типи організації віршового мовлення, що зумовлюються мовними (фонологічними) та культурно-історичними причинами.

 

Віршове мовлення існує у всіх народів за всіх відомих нам часів. Найдавніша форма віршового мовлення – це пісня, де ритмічно організоване слово нерозривно пов’язане з мелодією.

Віршове мовлення й сьогодні щільно пов’язане зі співом і мелодією. Яскраве тому підтвердження – бардівська творчість. Втім відокремлюватися від мелодійного супроводу віршове мовлення починає ще на ранній стадії розвитку літератури. З цього моменту воно живе своїм життям як мистецтво слова, зберігаючи натомість внутрішній зв'язок із первісним синкретизмом.

Вірш і сьогодні впливає на нас не лише своїм змістом, але й своїм звучанням, тому більш адекватне, аутентичне, «повне» сприйняття поезії –слухати її на голос.

Однак, за таким глибинним зв’язком музики й поезії, ритм віршовий і ритм музичний за своїм характером суттєво різняється між собою. Музичний ритм безперервний, будь-яка пауза обмежена. Віршовий ритм має інший малюнок – кожний рядок починає все ніби-то спочатку, тривалість паузи між віршами та в межах віршових рядків не входить до відліку ритмічних одиниць, тому паузи за тривалістю можуть бути різними.

Ще раз наголосимо: основною ритмічною одиницею у віршовому творі завжди є віршовий рядок як результат подвійного членування мовлення, – невипадково, що на письмі він виділяється графічно. Втім внутрішня структура вірша в різних мовах, різних літературних традиціях може бути різною (тобто організована за різними ритмічними критеріями). Це спричиняє формування різних систем віршування.

 

Визначаємо два основних чинники, що сприяють розвитку системи віршування в національній літературі: лінгвістичні особдивості та культурно-історичні фактори, зумовлені традицією, характером культурної доби, впливами і т.ін.

Розглянемо найбільш поширені системи віршування (СВ).

Основні системи віршування можна об’єднати у дві великі групи:

· віршування квантитативне (кількісне);

· віршування квалітативне (якісне);

Типи віршування розрізняються за тим принципом співмірностіритмічних одиниць.

· Квантитативне (у рос. варіанті літературознавства — метричне) – характеризується нормативним чергуванням довгих і коротких складів.

· Квалітативне, спрямоване на врахування акцентної виразності складів (принцип наголошеності та ненаголошеності). Ця група поділяється на такі версифікаційні підгрупи:

· силабічну;

· тонічну;

· силабо-тонічну.

І. Качуровський виділяє ще:

· перехідні системи (римована проза, верлібр),

· імітативну систему (відтворює ритмічну схему квантитативної поезії силабо-тонічними засобами (довгий склад = склад з наголошеним; короткий склад = з ненаголошеним).

Окреме питання – народний вірш.

1. Метрична система віршування.

Метричне віршування (грец. metron – міра), або квантитативне (лат. guantitas – кількість) – віршування, побудоване на принципі унормованого чергування довгих і коротких складів (кількісних відношеннях мовних елементів, що утворюють віршовий рядок).

 

    Таке віршування властиве мовам, в яких голосні звуки чітко різняться між собою за довготою (часом, необхідним для вимови), тобто подовження/короткість виступає як змістовно-розрізнювальний принцип. Іншими словами, довгий чи короткий голосний – це фонологічна ознака, така, що допомагає розрізнити смисл (санскритська, арабська тощо).

Квантитативне віршування побудоване на врахуванні часу, потрібного для вимови складу. Тому іноді його називають музично-мовним, оскільки в його основі лежать як мовні, так і музичні елементи. Склалося КВ на ранньому етапі розвитку мистецтва, коли текст ще не відокремився від музики.

Класичним прикладом квантитативного віршування було античне віршування.

Античне (метричне) віршування

Сформувалося у 8 ст.до н.е. в Греції, в 3 ст.до н.е. поширилося в Римі.

Античне віршування засноване на чергуванні довгих і коротких звуків.

Рядки вимірюються стопами (як і в силабо-тонічній системі), втім в середені стоп протиставляються не наголошені/ненаголошен, а подовжені/короткі.

В українськіймові (як і вросійській) довгі та короткіголосніфонологічно не розрізняються, тому квантитативневіршування в ній практично не можливе.

Основний елемент ритму – мора (лат. mora – проміжок часу) – це час, необхідний длявимовляння короткого складу ( v ).

Довгий склад дорівнює двом морам ( – ) = ( vv ).

 

Мори об’єднуються у стопи.

Стопа (подія) – (у метричному віршуванні) це елементарна складова віршового рядка, група коротких і довгих складів певної комбінації, що регулярно повторюється. Стопа є одиницею виміру та визначення віршового ритму.

В античному віршуванні розрізняли 28 різновидів стоп.

Антична метрика дає такі стопи:

 2-складові стопи:

· Хорей, чи трохей (грец.choros – хор) – довгий + короткий склади (– v).

· ямб (грец. iambos) – короткий +довгий склади (тесис / арсис) ( v – ).

· спондей (грец. sponde–жертовний напій) – два довгих склади (– –);

•пірихій (грец. pyrriche – військовий танець) – два коротких склади ( vv ).

 3-складові стопи:

· дактиль (лат від грец. daktylos– палець, у переносному значенні –міра (її одиниця) – один довгий і два коротких склади ( –vv);

· амфібрахій (грец. «з обох боків короткий») – два коротких, між ними – довгий склад (тесис /арсис /тесис) – ( v–v);

· анапест (грец. anapaistos– «зворотній, тобто обернений дактиль») – два коротких, і довгий склад (тесис / тесис / арсис) – ( vv– ).

Існували інші 3-складові стопи:молос ( – – – ); трибрахій ( vvv); бакхій ( v – – ) та ін., проте вони не мали значення для європейського вірша.

 4-складові стопи :

Одиниця повторності – чотири склади. Для європейського вірша не мали значення, за виключенням одного – пеона:

· пеон-перший  (–vvv);

· пеон- другий  (v–vv);

· пеон - третій  (vv–v);

· пеон- четвертий (vvv–).

Найвідомішими і найуживанішими розмірами античного віршування були:

· Гекзаметр (грец. hex – 6 – шестимірник;) – 6 ст. дактиль з неповною останньою стопою і цезурою посередені:

– vv/ –vv/ –//vv/ –vv/ –vv/ –v

Цезура членує третю стопу.

За тривалістю звучання довгий склад дорівнював двом коротким і міг бути ними замінений. Тому стопа античного Дактиля ( –vv ) могла бути замінена стопою Спондея ( –– ). Число складів ставало менше, втім тривалість звучання вірша не змінювалась. Нормативна графічна схема гекзаметра:

– vv / –vv / –vv / –vv / –vv / ––

Гекзаметром написані «Іліада»та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія.

•Пентаметр (грец. pente – 5 – п’ятимірник) – п’ятистопний вірш.

Схема пентаметра:

vv / –vv– //–vv / –vv / –

Віршовий рядок складався з двох піввіршів, розмежованих цезурою; кожен з піввіршів має два дактилі й один довгий склад, який був розділений цезурою (кожному передували два дактилі).

Двовірш з гекзаметра і пентаметра називалиелегійним дистихом. Елегійний дистих використовувався в елегійнихвіршах і в монологах трагедій.

2.

3. Силабічна система віршування віршування

Силабічне віршування (грец. syllabe– склад) – основою є сумірність віршорядків за кількістю складів.

Сутність СВ полягає в тому, що за одиницю ритму береться сам по собі склад безвідносно до його якості (наголошений/ненаголошений, довгий/короткий). Для визначення розміру вірша встановлюють кількість складів до останнього наголосу. Склади після останнього наголосу до уваги не беруться.

Це віршування, в якому співмірність рядків визначається безпосередньо складами (а не групами складів – стопами), точніше – кількістю складів.

У силабічній системі віршування ритмічною одиницею є склад.

В основу системи покладена однакова кількість складів у рядках.

Найчастіше було 13, рідше — 11 складів.

Силабічна система основана на чергуванні рівноскладових рядків.

У силабічному вірші були цезура, рима, два постійні наголоси— перед цезурою і в кінці рядка на передостанньому складі.

Два постійні наголоси, цезура і рима утворювали стійкий ритм.

Силабічна система набулапопулярності у Франції, Італії, Англії в XI—XII ст. Вона використана у "Пісні про Роланда", у творахпровансальськихтрубадурів, ірландських сагах, в іспанській та португальськійпоезії. У XVI ст. з'явилась у Польщі.

Вважається, що силабічне віршування поширилося в українській літературі завдяки польській традиції та латиномовним поетикам. Сьогодні більш обережно говорять про походження укр. силабізму: не тільки про з-є його характер, а й про зустрічні фольклорні традиції, що поєдналися між собою (Г. Семенюк).

4. Силабо-тонічневіршування

       Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe– склад, tonos - наголос).    Вважається однією з найурегульованіших систем віршування. Основа – упорядковане чергування наголошених і ненаголошених складів у віршовому рядку.

Сполучення наголошеного і ненаголошеного складів, що повторюються, називають стопами.

Якщо стопи, що повторюються, складаються з двох складів, метр називається двоскладовим:хорей  (– v); ямб (v – ).

Якщо стопи, що повторюються, складаються з трьох складів, метр називається трискладовим:дактиль  (–vv);  амфібрахій (v–v);  анапест (vv– ).

До допоміжних метрів належать: пірихій ( vv );  спондей (– –).

Розмір СТВ вірша визначається кількістю і якістю стоп у рядку (Я4, Д3), якщо кількість стоп у рядках не витримується, вірш називається довільним, або вольним.



















Двоскладові стопи

Ямб (грец.jambike – назва музичного інструмента). У СТС наголоси припадають на парні склади: 2-й, 4-й, 6-й, 8-й, 10-й і т.д. (в античному – другий – довгий). Найбільш поширеними є 4-, 5-, 6-ти стопові ямби. Досить поширеним є вільний, або різностоповиий ямб.

Як сірничок, припалений від сонця,

день спалахнув, обвуглився, погас. (Л. Костенко)

 

Хорей (грец.choreios– танцювальний). Наголоси припадають на непарні – 1-й, 3-й, 5-й, 7-й і т.д. після ямба – найпоширеніший метр в українській поезії.

Вловиш нас сьогодні десять,

Завтра двадцятьзновнастане(Леся Українка)

— V / — V / — V / — V

— V / — V / — V / — V

Пірихій (грец. pyrrichios<pyrrichy– стрибок) – в античному віршуванні – стопа з двома короткими скаладами; у СТС – два ненаголошених склада. Утворюється як наслідок вживання у вірші багатоскладових слів.

Ніч, місяць, верби шелестіння(М. Рильський)

— — /V — / VV / V — /V

Трискладові стопи

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першомускладі —V V.

На гратах не місяць – корова,

Не сяйво – рапатий язик. (І. Крушельницький)

Амфібрахій — трискладова стопаз наголосом на другомускладіV — V.

Сон літньої ночі колись мені снився

Коротка та літняя нічка була (Л. Українка)

Анапест — трискладова стопаз наголосом на треьомускладіV V —.

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа (Л. Українка)

Чотирискладові стопи— пеони.

Ввони маловживані, складаються з одного наголошеного і трьохненаголошенихскладів.

Пеон І— V VV.

Зразу ж за селом

Всіх їх розстріляли  (П. Тичина)

—V V V / —

—V V V / — V

Пеон двостоповий, усічений, з жіночою і чоловічоюримами.

Пеон IIV — V V.

Ви знаєте, як липа шелестить  (П. Тичина)

V —V V / V — V V / V —

Пеон тристоповий, усічений з чоловічоюримою.

Пеон ШV V — V.

На майдані коло церкви

Революція іде  (П. Тичина)

V V —V / V V— V

V V —V / V V —

Пеон двостоповий, у другому рядку усічений, з жіночоюримою.

Пеон IVVVV —.

Закучерявилися хмари  (П. Тичина)

V VV —/VVV — V

Довільний (вольний) вірш

Вірші, у якихпоєднуєтьсярізнакількість стоп, називаютьдовільнимиабовольними. Спочаткуз'явивсяу байках, тому йогоназивалибайковимвіршем. Байки писали ямбом. Довільнийвіршстворюєвраженняневимушеноїжвавоїрозповіді.

А над містом пливуть тумани

Орбітою лине земля

Як тихо безлисті каштани

Шумлять… (Є. Плужник)

Анакруза (грец. anakrusis — відштовхування, хід назад). Це ненаголошені один чи два склади на початку віршового рядка перед першим ритмічним наголосом.

Весно, весно, — твоя перемога! (Л. Українка)

 —V —V — V VV — V

 

Жар-птицю будень убиває. (Л. Костенко)

 V —V — V VV — V

 

Проклітика (грец. proklitikos — схилений вперед) — цевтрата словом наголосу перед іншимритмічнимнаголосом. У грецькіймові так називалося слово, яке читалосяспільно з наступним словом і внаслідокцьоговтрачалосвійнаголос. В українськіймові — цеприйменники, частки. Увіршах, написанихтрискладовимистопами, окремі слова залишаються без наголосу, якийначебтозабираєнаступне слово з ритмоутворюючимнаголосом. Наприклад:

Слова тії, теєпозбавленінаголосів, вони є проклітиками.

Енклітика (грец. enklitike — схилений назад) — цевтрата словом наголосупісляіншогоритмічногонаголосу:

6. Тонічневіршування


Тонічне віршування (грец. tonos - наголос).
Базується на сумірності рядків за однаковою кількістю наголосів; кількість ненаголошених складів між наголошеними може бути різною.
В основі ТВ лежить особлива ритмічна одиниця – доля. Якщо стопа СТС має однакову кількість складів, то доля (музичний термін) має в собі неоднакову кількість складів, що об’єднані наголосом:
                               Х –– Х –– Х –– Х –– Х
Форми тонічного віршування визначаються за кількістю наголосів й рядку і об’ємом коливань ненаголошених інтервалів:
– дольник (павзник – вчені укр. діаспори) – обсяг ненаголошених інтервалів
              коливається в діапазоні – 1-2 склади (0-1; 1-2) – (Д-к);
 – тактовик – обсяг ненаголошених інтервалів коливається в діапазоні –
1-3 склади  (0-2; 1-3) – (Ткт.);
– акцентовик – обсяг ненаголошених інтервалів необмежений – (Акц.).
               Це суто тонічне віршування.

7. Верлібр

Верлібр (англ.. verslibre, freevers; фр. verslibre – вільний вірш) – різнонаголошений (нерівнонаголошений) вірш, у якому відсутня будь-яка урегульованість, крім виділення віршових рядків і подвійної сегментації.

Термін упровадив фр. письменник Г. Кон (1884). Досі не існує єдиної дефініції Верлібра. Більшість новітніх дослідників (зокрема Ю. Орлицький, його підтримує О. Ткаченко, «Мистецтво слова») наполягають на повній відмові у Верлібрі від традиційного віршотворення, вказуючи на відсутність метричних, силабічних, тонічних та інших канонічних обмежень. Г. Сидоренко вважає, що В. – це позасистемне віршове утворення.

Верлібр переважно астрофічний, хоч вживаються строфоїдні композиції, вільна строфіка.

Відсутність метра, рими, строфи, довільне застосування рядків різної довжини є ознаками, за якими верлібр наближається до прози або сприймається як маргінальне явище віршування. Проте подвійна сегментація вказує на його віршову природу.

Різнотипний В. є особливістю творчості укр. поетів ХХ ст.: М. Семенка, Г. Шкурупія, П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського. Він залишається популярним і в сучасній поезії (І. Драч, С. Жадан та ін.).

5.Народне віршування.

 

Народним віршуванням називають засоби творення ритмізованої мови, які склалися в уснопоетичній народній творчості. Найістотнішою ознакою народного вірша вважається злитність тексту і мелодії, їх одночасне виникнення і формування.

У народному віршуванні можна окреслити три головні типи:

 

1. Розмовний вірш (райошник). Вживається в прислів’ях, приказках, загадках, замовляннях тощо. Характерний тим, що у ньому фрази без чіткої ритмічної організації пов’язані здебільшого суміжними римами. Наприклад: «З сином позмагайся, та й на печі зоставайся, а з зятем позмагайся, то й із села вибирайся».

2. Речитативний вірш – вільний астрофічний вірш народних голосінь, дум, старовинний обрядових, історичних та баладних пісень. Цей вірш називають ще нерівноскладовим, бо він має різну кількість складів без повторення будь-якої ритмічної схеми, без усталеного порядку римування, без поділу на строфи (куплети). Виділяють тільки певні більші чи менші групи рядків – тиради, періоди, об’єднані певною смисловою завершеністю і придатні для виголошення єдиним подихом . Наприклад, тирада з «Думи про втечу трьох братів з Азова»:

Ой то менший брат, піший піхотинець,            11
За кінними братами вганяє                                10
Гей, на сироє корінь,                                            8
На біле камінє                                                     6
Та ноги побиває,                                                 7
Кров сліди заливає,                                            7
Пісок рани засипає,                                          8
А все братів кінних доганяє.                         10

3. Пісенний вірш характерний для ліричних,танцювальних та обрядових піснях. Заснований на тонічному принципі (чергуванні наголошених і ненаголошених складів), але на відміну від літературного тонічного вірша, у народному вірші поділ на стопи й розрізнення розмірів неможливо встановити. Принцип впорядкування дещо інший. Ритм підпорядкований мелодії: з підвищенним наголосом виспівуються певні слова (музичні такти) у рядку, утворюючи музичну фразу:

Стоїть явір / над водою, / в воду похилився -
Сидить бурлак / та й в неволі, / вельми зажурився.

ПВ має строфічну будову (частіше дворядкову) і риму.

4. Коломийковий вірш – віршовий розмір, що характерний для пісень-коломийок, які виконувалися за усталеною мелодією, часто як жартівлива приспівка до танцю. Вірш має 14 складів з постійною цезурою після 8-го складу. 8-складова група поділяється на два коліна (4+4).

Отже КВ складається з 3-х колін (коліно – ритмічна одиниця в народних піснях, виконує ту ж саму роль, що й стопа в СТС); строфа КВ – дворядкова з жіночою римою: ( 4 + 4 + 6 ) 2 рядки.

Єсть у мене топір, топір ще й кована бляшка.
Не боюсь я того німця та ні того ляшка
.
Котилися вози з гори, на долині стали;
Любилися, кохалися, та вже перестали.

А в світлиці прискам ниці в цимбалоньки біють
А ужож мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.

В українській книжковій поезії КВ простежується у творчості Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Франка та ін.

 










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 339.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...