Німецький федеральний банк в системі регулювання грошово-кредитних відносин

Тема : Грошово-кредитна система Німеччини

1. Становлення та розвиток грошової системи Німеччини.

2. Німецький федеральний банк в системі регулювання грошово-кредитних відносин.

3.  Фінансові посередники ФРН.

4. Грошово-кредитна політика Бундесбанку.

ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ

До 70-х років XIX століття Німеччина не мала єдиної грошової системи. До того часу на її території налічувалося понад 20 держав та князівств, які використовували сім різних монетних систем. Ці системи, за винятком бременської, базувалися на срібному монометалізмі.

У результаті політичного об'єднання Німеччини на початку 70-х років XIX століття утворюється єдина грошова система. У 1871 - 1973 рр. Німеччина перейшла до золотого монометалізму.

На початку Першої світової війни було припинено обмін банкнот на золото і відмінено золотомонетний стандарт. За час війни купівельна спроможність марки впала більш ніж у трильйон разів порівняно з довоєнним рівнем.

1923 року була проведена грошова реформа, що передбачала обмін нових рейхсмарок на старі марки у співвідношенні 1 нова : 1 трильйон старих марок. У Німеччині ввели золотодевізний стандарт. Норма забезпечення банкнотної емісії золотом та валютою була встановлена в розмірі 40%.

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. призвела до краху золотодевізного стандарту та утворення системи кредитних грошей у Німеччині. З того часу і до кінця Другої світової війни забезпеченням банкнотної емісії слугували здебільшого комерційні та казначейські векселі (золото та валюта вважалися забезпеченням лише формально).

Безперервне зростання військових витрат викликало постійне збільшення емісії грошей. За рахунок державного боргу профінансовано половину витрат Німеччини під час війни. На кінець 1944 року 71 % державного боргу розміщувався в кредитній системі.

У червні 1948 року на західнонімецьких землях провели грошову реформу. Нові марки обмінювали на старі у співвідношенні 1:10, за винятком 60 марок на одного жителя, що обмінювалися за номіналом. 70% банківських рахунків було відразу анульовано, 20% переведено в депозитні сертифікати (з терміном погашення 20 років) і лише 10% перераховано в нову грошову одиницю.

 Ефект реформи був надзвичайно високий - отримавши повноцінну грошову одиницю, економіка країни почала працювати, стабілізувався грошовий ринок, почався процес економічного відтворення і розвитку.

Після 1949 року марка жодного разу не девальвувала, навпаки, 9 разів проводилась її ревальвація: у 1960-х стосовно до долара, у 1970-х - щодо СПЗ та валют європейських країн, у 1980-х віносно до ЕКЮ та всіх європейських валют.                                                                                                            і

Ревальвації марки сприяли посиленню впливу марки на європейську інтеграцію та експорт капіталу із ФРН. У 1950 - 1980-х роках платіжний баланс ФРН здебільшого мав позитивне сальдо, що зумовило зростання золотовалютних резервів Бундесбанку і зробило марку однією з провідних резервних валют.

Німеччина була одним з основних ініціаторів створення Європейського валютного союзу і запровадження єдиної європейської валюти. Тому з січня 1999 року країна вступила у третю фазу валютної інтеграції, впровадивши євро в безготівковий обіг, а з березня 2002-го євро став єдиним платіжним засобом на території Німеччини. Німецька марка припинила своє існування, а грошова система Німеччини стала частиною єдиної європейської грошової системи.

Німецький федеральний банк в системі регулювання грошово-кредитних відносин

До фінансових посередників Німеччини належать центральний банк країни – Німецький Федеральний банк (НФБ), комерційні, або кредитні, банки, а також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Основою банківської системи ФРН є Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Німецький федеральний банк є юридичною особою публічного права, 100 % його статутного капіталу належить державі, не належить до жодної з гілок влади та діє відповідно до Закону про Бундесбанк 1957 р.

Бундесбанк є одним з ключових елементів Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ), володіє більш як 24 % акцій Європейського центрального банку. Німецька модель центрального банку базова у країнах Центральної Європи.

Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундесбанк відповідає за монетарну політику, а уряд − за фіскальну. Головним завданням банку є регулювання грошового обігу та кредиту для забезпечення стабільності євровалюти відповідно до визначеної монетарної політики Європейського центрального банку.

Найважливіші функції Бундесбанку такі: регулювання грошового обігу та відсоткових ставок, політика рефінансування, регулювання банківських резервів і обсягів грошової маси, операції із золотом та валютою, касове виконання бюджету, кредитування держави та міжнародних організацій, забезпечення банківського платіжного обігу в країні та за її межами. Однак річний звіт Бундесбанку публікують, не подають ні уряду, ні парламенту. В його управлінні беруть участь дев’ять центральних банків земель. Їхні представники однозначно й монопольно керують Бундесбанком. Керівними органами є Правління, а в головних управліннях, розташованих у столицях земель, − правління центральних банків земель.

Правління − центральний виконавчий орган Бундесбанку − відповідає за реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти, організацію управління діяльністю банку, має інші повноваження, які випливають з функцій банку. На Бундесбанк покладено обов’язок ведення справ з федерацією та її особливим майном, виконання угод з кредитними установами, що діють на всій території ФРН, проведення операцій з державою та її коштами, а також операцій на валютному ринку.

Членами Правління є президент, віце-президент та чотири особи, яких призначає на цю посаду президент ФРН за поданням федерального уряду та парламенту терміном на вісім років.

У структурі банку є центральне управління, що розташоване у Франкфурті-на-Майні, дев’ять центральних банків земель, розміщених у Штутгарті, Мюнхені, Берліні, Ганновері, Гамбурзі, Франкфурті-на-Майні, Дюссельдорфі, Майнці і Лейпцигу, та 47 головних відділень. У підпорядкуванні центральних банків земель перебуває майже 200 головних відділень та філій у великих містах. Центральні банки земель проводять операції з кредитними інститутами та державними установами на своїй території за автономним принципом.

У кожній землі НФБ має головне управління, яке називають центральним банком землі. На чолі цього банку стоїть керуючий, підпорядкований Правлінню Бундесбанку.

Правління центральних банків земель ведуть справи з землями та державними органами управління в землях, укладають угоди з кредитними установами своєї сфери діяльності, за винятком угод, що належать до компетенції правління Бундесбанку.

При кожному центральному банку землі є рада, у якій за участю президента цього банку і його правління обговорюють питання грошової та кредитної політики. У складі ради може бути не більше чотирнадцяти членів, яких призначає президент НФБ на три роки за поданням уряду відповідної землі з урахуванням думки правління центрального банку землі. Не більше половини членів ради повинні бути особами, які представляють різні сфери фінансово-кредитного сектора, а решта – особи, які представляють промисловість, торгівлю, сільське господарство, а також робітники і службовці.

У системі державних установ Німецький федеральний банк посідає особливе місце. Закон забезпечує йому незалежність від федерального уряду в сфері виконання своїх повноважень. Водночас на Бундесбанк покладено обов’язок підтримувати загальну економічну політику уряду. Для забезпечення співпраці федерального уряду та Бундесбанку законом обумовлено, що уряд запрошує на свої засідання президента НФБ, якщо предметом розгляду є питання грошового обігу, кредиту та інші фінансові проблеми. Будь-який член федерального уряду має право брати участь у засіданнях Правління банку. Однак такому учаснику не надано права вирішального голосу, хоча він може виступати зі своїми пропозиціями з питання, яке розглядають.

Фінансові посередники ФРН.

Для банківської системи Німеччини характерне посилення процесів універсалізації їхньої діяльності. Комерційні банки виконують усі банківські операції, у тім числі операції з цінними паперами.

Серед комерційних (кредитних) банківможна виділити такі:

-  гроссбанки−акціонерні товариства, кожне з яких має від 200 до 300 тис. акціонерів і розгалужену мережу філій.Такий банк очолює фінансово-промислову групу, до якої входять поряд з кредитними установами також виробничі концерни провідних галузей економіки, зокрема електротехніки, електроніки, атомної та металургійної промисловості, важкого машинобудування та ін.;

-  регіональні комерційні банки− це переважно середні за масштабами операцій банки, що перебувають під контролем гроссбанків. За активами вони перевищують активи гроссбанків, проте поступаються їм своєю значимістю в економіці, концентрації і централізації капіталу. Спочатку діяльність регіональних банків було обмежено визначеним районом або галуззю, проте нині вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі;

Публічно-правові кредитні установи раніше належали до спеціалізованих, однак нині діють як малі універсальні банки. Ця група охоплює ощадні каси і 12 жироцентралей, які є юридичними особами публічного права. Їхня частка в загальному обсязі банківських операцій становить близько 50 %. Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. За виконання їхніх зобов’язань відповідають органи місцевого самоврядування. За кількістю і розміром активів вони набагато перевищують комерційні банки. Їхні пасиви становлять заощадження населення. Основні активні операції ощадних кас − довготермінове іпотечне та житлове кредитування. Надлишки прибутку ощадних кас надходять у бюджети місцевих громад.

Центральним органом муніципальних ощадних кас є 12 жироцентралей, головна функція яких − проведення безготівкових розрахунків між ощадними касами, вони керують їхніми ліквідними коштами і підтримують платіжний оборот за допомогою взаємозаліку. Стійка ресурсна база цих установ визначає їхню переважну спеціалізацію на довготерміновому кредитуванні населення, нефінансових компаній та держави. Очолює систему ощадних кас та жироцентралей Німецький комунальний банк. У деяких землях жироцентралі є банками федеральних земель, комунальними чи іпотечними банками.

У Німеччині існують також поштово-чекові ощадні  каси, які є установами федеральної пошти. Кошти, отримані цими ощадними касами, вкладаються в державні цінні папери.

Будівельні ощадні каси пов’язані з фінансуванням будівництва. Це спеціальні ощадні каси, які, акумулюючи надходження до загального фонду, надають за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об’єктів і квартир. Джерелами ресурсів для цільових житлових позик є вклади громадян, плата за користування кредитом, а також державна премія, яку виплачують за умови, що вкладник протягом року поклав на свій рахунок визначену суму. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки після цього він отримує право на позику. В цих інститутах беруть участь і гроссбанки.

Кооперативні банкипропонують універсальний спектр послуг, хоча головні види їхньої діяльності − безстрокові й ощадні вклади, видача коротко- і середньотермінових кредитів своїм членам. Співвласником кооперативного банку може стати кожний, хто придбав у ньому хоча б один пай. Так він отримує й право голосу для визначення цілей діяльності та управління. У кожного співвласника є лише один голос незалежно від кількості паїв. Це дає змогу досягати рівномірного розподілу впливу співвласників на діяльність банку.

Іпотечне кредитування в Німеччині засноване на широкій мережі кадастрових установ, які провадять опис і ведуть реєстрацією всіх земельних ділянок за декількома критеріями. Кадастр нерухомості фіксує розміри і межі земельних ділянок, а поземельна книга інформує про те, хто є власником земельної ділянки і будівель, які розташовані на ній, та які права забезпечення лежать на цьому майні. Ці два документи доповнюють один одного, їх ведуть різні державні служби. Іпотечні банки надають довготермінові позики під заставу нерухомості (на промислове та житлове будівництво) за кошти від емісії і реалізації іменних заставних листів (великі купюри) і на пред’явника (дрібнокупюрні). Контрольні пакети акцій багатьох приватних іпотечних банків належить гроссбанкам.

 Кредитні товариствавиникли у XIX ст. Промисловий розвиток країни зумовив великий попит на кредити. Їх гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позикових капіталів: на місцях створювали місцеві кредитні товариства. Головний вид їхніх операцій − короткотермінове кредитування підприємців та фермерів. Група “кооперативних” банків і кредитні спілки нині охоплюють майже 15 млн членів. Ці кооперативні установи мають значні активи і широку мережу філій, займаються практично всіма видами банківської діяльності, вступаючи в конкурентну боротьбу на ринку капіталів з іншими кредитними інститутами. Центральною установою закладом є Німецький банк кредитних товариств.

Особлива група інвестиційних кредитних установ – це так звані банки з особливими завданнями. Ці фінансові посередники створені державою після Другої світової війни для відновлення зруйнованої економіки.

До групи спеціальних кредитних установ належать також Промисловий кредитний банк, Німецький комунальний банк та ін. Вони надають допомогу приватному сектору. Кошти до спеціальних банків надходять здебільшого з держбюджету відповідно до цільових призначень.

Серед державних кредитних установ насамперед треба виділи створений 1949 р. Банк відновлення, який спочатку видавав кредити для відновлення підприємств, а з 60-х років переорієнтувався на кредитування експорту. Середньотермінове кредитування експорту забезпечує Експортний банк. У 1949 р. відновив діяльність Сільськогосподарський рентний банк для довготермінового кредитування сільського господарства.

У Німеччині функціонують компанії зі страхування життя, майна, а також компанії перестрахування. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину яких надають у кредит, причому обороти компаній зі страхування майна значно перевищують обороти інших страхових установ.

Інвестиційні компанії - реалізують свої сертифікати (або акції) і на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. Більшість фондів у ФРН працюють за принципом відкритої системи.

Електронні банки та інвестиційні – торгівля цінними паперами