Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Методики рентгенівського дослідження опорно-рухової системи




Зміст

 

Вступ

 

1.Роль українських вчених у розвитку променевих методів дослідження опорно-рухової системи.

2. Методики рентгенівського дослідження опорно-рухової системи

3. Рентгенанатомія. Будова суглобів.

     4. Розвиток скелета, інволюційні зміни кісток тасуглобів     5. Травматичні ушкодження сулобів     6. Туберкульоз кісток і суглобів     7. Рентгендіагностика захворювань суглобів     8. Рентгеноморфологічна семіотика захворювань суглобів      Висновок      Список використаної літератури

 

 

Вступ

В деталях вивчити стан суглобів і їх структуру дозволяють методи променевої діагностики. Попередньої підготовки ці процедури не вимагають.

Рентгенологічне дослідження. Показанням до його проведення можуть стати болі в області суглобів, скрутна рухливість, набряклість і зміна кольору шкіри в області суглобів. При обстеженні зображення суглобів проектується на особливу плівку за допомогою рентгенівських променів. Спеціальний апарат спрямовує промені на обследуемую область, в цілях безпеки все життєво важливі органи людини закриваються захисним свинцевим фартухом. Пацієнт при цьому або сидить, або лежить. Рентген дозволяє побачити деформацію суглобів і їх патологію. Процедура займає не більше трьох хвилин, результати можуть бути представлені хвилин через 15 у вигляді знімка. Навіть при використанні найсучаснішої апаратури мінімальне випромінювання має місце, тому рентген, як і інші променеві методи дослідження, не рекомендується робити вагітним жінкам.

Артрографія - більш точний метод в порівнянні зі звичайним рентгеном. Його використовують при пошкодженні менісків, зв'язок, підозрі на розрив суглобової капсули. Перед артрографія суглоби штучно контрастують. Для цього в порожнину суглоба вводять спеціальну речовину, потім просять пацієнта зробити кілька рухів і фіксують зображення прицільної рентгенографією. Результат, в залежності від апаратури, може бути отриманий на моніторі або на плівці. Процедура триває близько 10 хвилин і не представляє небезпеки. Однак якщо у пацієнта є алергічна реакція на йодовані контрастні речовини, це є протипоказанням для даного обстеження.

Комп'ютерна томографія (КТ) - найсучасніший і найбільш інформативний метод рентгенології. КТ дозволяє оцінити структуру суглобових тканин з точністю до міліметра і зробити «зріз» в будь-якій площині. Це багато в чому полегшує лікаря постановку діагнозу. КТ може показати зміни в тканинах, остеофіти і хрящові розростання. В ході проведення процедури пацієнт лягає на кушетку, яка під час обстеження починає рухатися, а спеціальна трубка передає і вловлює рентгенівські промені в певній послідовності. Це триває 2-3 хвилини. Ступінь опромінення мінімальна. Результат можна отримати як в цифровому форматі, так і на знімку.

 Радіонуклідні методи дослідження дозволяють розпізнавати патології за допомогою радіофармпрепаратів. Найпопулярніший метод радіонуклеідная діагностики - сцинтиграфія. В організм вводяться радіоактивні ізотопи, а отримання якісного зображення досягається за рахунок випускається ними випромінювання. Процедура відбувається з використанням однофотонного емісійного комп'ютерного томографа. Візуалізація здійснюється на клітинному рівні і не дублює результати інших променевих досліджень. Це дозволяє бачити функціональні зміни, які відбуваються в організмі раніше анатомічних. Процедура є безпечною, так як використовуються гамма-ізулучающіе радіонуклєїди з коротким періодом напіврозпаду, променеве навантаження не вище, ніж при звичайному рентгені. Протипоказання до проведення обстеження: вагітність і годування грудьми. Результати пацієнт може дізнатися відразу після її закінчення.

МРТ суглобів

Магнітно-резонансна томографія суглобів (МРТ) здійснюється за допомогою радіохвиль і сильного магнітного випромінювання, які дають можливість отримати чітке зображення тканини. Пацієнт лягає всередину «туби» апарату МРТ. Зона обстеження позначається лікарем. Головна вимога до пацієнта - лежати нерухомо, так як від цього залежить якість знімків. МРТ дозволяє побачити у всіх деталях клінічну картину при травмах і дегенеративних захворюваннях суглобів, наприклад, при хронічному артриті. Також МРТ дає можливість діагностувати остеоартрит, септичний артрит, остеомієліт та інші захворювання. Процедура триває 10-20 хвилин, а висновок у вигляді протоколу обстеження і знімків пацієнт може отримати вже через 20-30 хвилин. Дане обстеження суглобів не є небезпечним, так як використовується магнітне поле не представляє загрози для людського організму, тому практично ніяких обмежень тут не існує. Однак МРТ протипоказана людям, які мають кардіостимулятор, кровоспинні кліпси судин, електронні або феромагнітні імплантати середнього вуха.

Ультразвукове дослідження суглобів

Цей метод діагностики суглобів заснований на використанні ультразвукових хвиль. Спеціальний апарат випромінює хвилі певної частоти, вони взаємодіють з м'якими тканинами і проникають в зону дослідження. УЗД суглобів призначають при травмах, ревматологічних патологіях, що супроводжуються запальними процесами. Акустичні коливання фіксує спеціальний сканер, зображення відразу з'являється на моніторі, при необхідності його можна роздрукувати, тобто, результат пацієнт дізнається фактично відразу. Під час процедури, щоб між сканером і зоною обстеження не було повітря, поверхня тіла змащують спеціальним гелем.Лікар водить по тілу датчиком, що не доставляє пацієнтові ні найменшого дискомфорту. УЗД є найбільш безпечною процедурою, можливою навіть під час вагітності.

Який метод дослідження вибрати?

 Найбільш оптимальний метод для діагностики суглобів в кожному конкретному випадку підбирає лікар з урахуванням скарг пацієнта, стану його організму і необхідності деталізувати досліджувану зону. Часом для діагностики неускладненого артрозу тазостегнового суглоба на початковій стадії досить звичайного рентгена. При скаргах на періодичні помірні болі, як правило, практикують саме це обстеження, і його буває досить. А ось, наприклад, при запущеній формі хвороби Бехтерева краще вдатися до комп'ютерної томографії.

Роль українських вчених у розвитку променевих методів дослідження опорно-рухової системи.

Історично, рентгенівський метод суттєво збагатив наші знання з анатомії та фізіології. Значний внесок у вивчення патології опорно-рухової системи зробили російські вчені В.С. Майкова-Строганова, С.А. Рейнберг, І.Г. Лагунова та інші, про що свідчать солідні монографії, які і сьогодні єнастольними керівництвами для лікарів та науковців. Про них буде сказано нижче в списку рекомендованої літератури.

 

З українських вчених найбільший доробок в області рентгеностеології має професор Галина Коваль, її монографія "Клиническаярентгеноанатомия" і сьогодні залишається основною книгою лікарів-рентгенологів (рентгенодіагностів).

 

В розвиток дитячої рентгенодіагностики вагомий внесок зробив професор Михайло Спузяк.

 

В області радіонуклідної діагностики пухлин опорно-рухової системи найбільний доробок мають професори Валентина Шишкіна, Дмитро Мечов, Борис Синюта.



Методики рентгенівського дослідження опорно-рухової системи

 

Головна роль у діагностиці захворювань кісток та суглобів належить методикам традиційного рентгенівського дослідження.

Оглядова рентгенографіяу прямій та боковійпроекціях, є основною методикою рентгенівського дослідження. Інші методики традиційного рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, які є модифікацією плівкової рентгенографії (їх ще називають додатковими та спеціальними), застосовуються рідше і лише за певними показаннями.

 

 

Так прицільна рентгенографія,застосовується при необхідності акцентувати виявлені зміни у ділянці, що цікавить дослідника.

 

Рентгенографія з прямим збільшенням рентгенівського зображення показана для дослідження ранніх змін в замикальних пластинках епіфізів дрібних трубчастих кісток та в субхондральному шарові кістки.

 

Лінійна томографія є важливою методикою дослідження складних в анатомічному відношенні відділів скелета (череп, хребет, великі суглоби).

 

Із так званих, спеціальних методик рентгенівського дослідження опорно-рухової системи, що супроводжуються введенням рентгеноконтрастнихречовин, застосовуються:

ангіографія – методика рентгенівського дослідження судинної системи опорно-рухового апарата після введення рентгеноконтрастної речовини;

 

фістулографія – спосіб рентгенівського дослідження норичних ходів при хронічному остеомієліті після їх попереднього контрастуваннярентгеноконтрастними речовинами (йодоліпол);

пневмоартрографія – методика рентгенівського дослідження суглоба після внутрішньосуглобового введення газу, як рентгеноконтрастногозасобу;

пневмоміографія – спосіб рентгенівського дослідження м’язів тулуба та кінцівок після введення газу у міжфасціальні простори.

 

Інші методики традиційного рентгенівського дослідження загального призначення, які базуються на інших типах сприймаючих пристроїв, також застосовуються порівняно рідко.

 

Так електрорентгенографія, яка завдяки так званому "крайовому ефекту" або "симптому підкресленості контура", має деякі переваги перед плівковою рентгенографією, не знайшла широкого застосування в клінічній практиці у зв’язку з недосконалістю апаратури для дослідження.

 

Рентгеноскопія, яка має меншу роздільну здатність, дає значно вище променеве навантаження на пацієнта і не залишає після себе документальної діагностичної інформації, застосовується в рентгеноостеології лише при політравмі, для пошуку сторонніх тіл та у військово-польових умовах.

Дигітальна рентгеноскопія, дигітальна рентгенографія та комп’ютерна томографія, є високоінформативними методиками рентгенівського дослідження, але вони застосовуються лише у випадках неефективності плівкової рентгенографії, скажімо, при дослідженні хребта, черепа, великих суглобів. Про це вже було сказано вище.

Обов`язкову умову при дослідженні кісток і суглобів складає проведення 'ії в прямій і боковій проекціях. Для точного визначення локалізації патологічного процесу застосовують додаткові проскції. Одержання чіткого зображення кістки та навколишніх м,яких тканин, а також диференціація в їх межах можливі лише за суворої індивідуалізації технічних умов. Томографія дозволяє виявити невеликі порожнини, ділянки зміненої структури. Пошарові знімки можна проводити у різних проекціях. В наш час томографію кісток і суглобів широко застосовують у практичній роботі, особливо при дослідженні деяких масивних, складних за формою відділів кістяка. Коли необхідно одержати кращі зображення невеликих деталей кістки, що вивчається, застосовують знімки з прямим збільшенням зображення. Якшо при звичайнійрентгенографії об'єкт, котрий знімається, намагаються наблизити до плівки, то при цій методиці відстань від об'єкта до плівки збільшується, а для збереження різкості зображення застосовують трубки з так званим гострим фокусом (О,34),2 мм2 і менше). Уражень внутрішньосуглобових структур (зв'язок, хрящів, мснісків, синовіальних оболонок) на рентгенограмі звичайно не видно. Контрастне дослідження порожнини суглоба із застосуванням газу (повітря, кисню, вуглекислого газу, закису азоту), так звана пневмоарпфографія, дозволяє виявляти патологічні процеси у зазначених анатомічних структурах. Іноді 3 цією ж метою до порожнини суглоба вводять суміш трийодованих сполук з пеніципіном та новокаіном. В даний час ця інвазивна методика замінюється на КТ та магнітно-реэонанснутомографію, які дають можливість точно виявляти ураження суглобових і позасугло бових структур, а також проводити дослідження при гіпсовій іммобілізації кінцівки. При запаленні в кістці, що супроводжується формуванням норицсвих ходів,вдаються до фістулографії - дослідження із заповненням каналу нориці рентгеноконтрастними сполуками йоду. Виконані у двох взаємоперпендикулярних проскціях знімки дають змогу встановити напрямок, довжину і форму норицевого ходу. Для визначення просторових взаємовідношень анатомічних структур використовують стереорентгенографію: одержання стереопари рентгенограм при переміщенні (на 3,5 см) рентгенівської трубки в обидва боки від середини об'єкта. Захворювання кісток та суглобів діагностують за допомогою нових методівДослідження: термографії, ультразвукової, комп 'ютерної та магнітно-резанансної томографії, яким властиві високий ступінь технічної складності та ціна дослідження. У ряді випадків застосовування таких методик обмежується фізичними властивостями використовуваного виду випромінення (при КТ - високим променевим навантаженням). Вважають, що нові методи променевої діагностики слід використовувати як додаткові за спеціальними показаннями.

 

З’єднання кісток. Будова суглобів. Існують нерухомі, малорухомі та рухомі з'єднання кісток. Три типи нерухомих з'єднань відрізняються між собою видом з'єднуючої тканини: 1. Сполучнотканинні з`єднання називають синдесмозами (кістки черепа).2. Хрящеві - синхондрозами (рукоятка і тіло грудини та ін.)і3. Із заміною хрящових з`єднань кістковими - синостозами. Рухомі з'єднання кісток утворюють суглоби. Їх елементи складають:зчленовані поверхні кісток та суглобові хрящі, суглобова порожнина, суглобова капсула. Зчленовані поверхні сутлобової головки та суглобової западини вкриті високодиференційованим гіаліновим хрящем, з найбільшою товщиною на голівці (до 6 мм).Більшу відповідність суглобових поверхонь забезпечують додаткові хрящеві утвори (диски, меніски, губи) та сесамовидні кістки. Суглобова капсули складається з двох шарів: зовнішнього - продовження окістя та внутрішньою - синовіально'і тканини, яка виробляє синовіальну рідину, котра відіграє велику роль у процесах обміну. В залежності від форми суглобових поверхонь розрізняють малорухомі та вільнорухомі суглоби, які за кількістю зчленованих кісток можуть бути простими (дві зчленованих поверхні) та складними (три і більше). Розвиток скелета, інволюційні зміни кісток тасуглобів Кісткова тканина розвивається з мезенхіми і загістогснсзом буває сполучнотканинного та хрящовогопоходження. Процес скостеніння починається в антенатальному періоді розвитку організму. На момент народження доношений плід має точки скостеніння кісток сполучнотканинного походження. У кістках хрящового походження в антенатальному періоді ґявляються первинні точки скостеніння, у постнатальному - вторинні.Знання цього факту стало основою для виділення ознак доношеності плоду (наявність ядер скостеніння у ділянці колінного суглоба, п'яткової, надп'яткової та кубовидної кісток). Виділяють також основні та додат-кові центри скостеніння. Завдяки основним розвиваються діафізи, епіфізи, апофізи; завдяки додатковим - відділи, які надають індивідуальних особливостей формікістки, а також надкомплскгні кістки. Кістка росте в довжину за рахунок ептметафізарного хряща, в якому, залежно від його активності, виділяють чотири зони. В міру росту дитини така активність хряща зменшується, він витончується та наступає синостоз. У нормі поява точок скостеніння та синостоз - чітко симетричні процеси, на які впливає стан нервової і ендокринної систем та які відповідають певному віку. Створено спеціальні таблиці, в яких відображені ці процеси. Порівнюючи одержані на рентгенограмах дані з віковими показниками, можна оцінити стан остеогенезу. Таким чином, рентгенограми кісток та суглобів дітей характеризуються наявністю:1. Точок скостеніння епіфізів.2. Смуги просвітлення, що відповідає положенню епіметафізарного хряща.3. Значної висоти суглобової щілини. Крім енхондрального процесу скостеніння, виявляють надкісткове створення кістки, завдяки чому збільшується її поперечник. Інвопюційні зміни кістково-суглобового апарата у жінок настають раніше, ніж у чоловіків. На рентгенограмах визначають посилення рельєфу кісток внаслідок активізації фібропластичною кісткоутворсння. Згодом визначається остеопороз - розрідження кістки, викликане резорбцією кірковою шару та розширенням мозкового каналу. Рентгенологічні зміни у суглобах зводяться до зниження висоти рентгенівської суглобової щілини, а в хребцях - зменшення контрастності контурів тіл, остеопорозу. В кістках сполучнотканинного походження інволюційні зміни проявляються узменшенні об'єму, стоншснні кісток та залежать від індивідуальних особливостей організму, як за термінами появи, так і за швидкістю розвитку. Рентгенодіагностика захворювань суглобів грунтується на вивчені іх структури та функцій, можливому тільки при комплексному клініко-рентгенологічному обстстеженні хворих. Рентгенологічне дослідження дозволяєпровести ретельний рентгенологічний аналіз. Суглобові хрящі, що вкривають відповідні поверхні, на рентгенограмах визна-чаються як смуги просвітлення (так звана рентгенівська суглобова щілина). Аналіз суглобової щілини (ії форми і висоти, стану суглобових поверхонь) дозволяє виявити патологічний процес. Суглобові поверхні можуть бути пласкими, дещо зігнутими, але за відсутностіпатології обоґязковою є повна їх відповідність одна одній. Висота рентгенівськоії суглобової щілини може бути різною і зменшуватись аж До повного і'і зникнення (при руйнуванні суглобових хрящів). Збільшення висоти рснтгенівської суглобової щілини спостерігається при наявності у ній рідини, крововиливах у суглоб, а також при внутрішньосуглобовому рості пухлини. Суглобові поверхні кісток покриті замикаючою пластиною, яка складається з компактної речовини, на западині товстішої, ніж на головці. При різних патологічних процесах товщина її змінюється. Травматичні ушкодження сулобів У нестарих пацієнтів іноді розвиваються несправжні суглоби. Їх рентгено-логічне дослідження дозволяє виявити такі ознаки формування несправжнього суглоба :1. Відсутність кісткової мозолі між відламками.2. Закруглення та згладжування їх кінців.3. Зарощсння кістковомозкового каналу і утворення вздовж краю відламків замикаючої кісткової пластинки. Туберкульоз кісток і суглобів Туберкульоз кісток і суглобів, збудником якого є туберкульозна паличка (відкрита Кохом у 1882 р.), вражає переважно дітей і підлітків. Найтиповішою локалізацієюпроцесу є губчаста речовина епіфізів і метафізів довгих трубчастих кісток, а також фаланги і хребці. Туберкульозні вогнища, що виникають у метаепіфізах, в рентгенологічному зображені являють собою ділянки розрідження з нечіткими контурами різних форм і розмірів. Вогнища розміром до 3 мм вважаються дрібними, від 3 до 6 мм - середніми, більше 6 мм є великими. В центрі осередку деструкції можуть виникати секвестри.На відміну від секвестрів, що спостерігаються при остеомієліті, дрібні й малоінтенсивні, вони складаються тільки з губчастої тканини. Періостит для цього процесу нехарактерний внаслідок того, що деструктивні осередки розміщені у відділах кістки зі слабко розвиненим окістям. Якщо ж туберкульозне вогнище розташоване у діафізі, виникає періостальна реакція. Деструкція при цьому відрізняється від остсомієліту відсутністю протягом тривалого часу остсосклерозу навколо вогнищ. З епіфіза туберкульозний процес поширюється на суглоб, і тоді бідна клінічна симптоматика набуває яскравості. Виникає первиннокістковий туберкульозний артрит. Значно рідше захворювання, що виникає при первинному висипанні туберкульозних горбиків на синовіальній оболонці - первинносиновіальний туберкульозний артрит. При первинносиновіальній формі туберкульозного артриту насамперед виникає синовіїт. За сприятливого перебігу і своєчасно початого лікування процес може цим обмежитися. При прогресуванні процес переходить на кістку. Рентгенологічно виявляється рівномірний регіонарний остеопороз, затемнення фізіологічних просвітлень, збільшення об'єму м`яких тканин, що оточують суглоб, зміна висоти рентгенівської суглобової щілини (спочатку розширення, а потім звуження). В місцях прикріплення суглобової капсули і зв'язок до кістки можлива узура. В подальшому втягуються всісуглобові поверхні, руйнуються суглобові кінці, зазнаючи некрозу і секвестрації. Висота рентгенівської суглобової щілини знижена. При первиннокістковому туберкульозному артриті процес з кістки переходить на суглоб. При цій формі туберкульозного процесу виділяють три стадії захворювання: передартритичну, артритичну і постартритичну. На рентгенограмі раніш за все виявляється регіонарний остеопороз, який поєднується з атрофією кістки, формуванням дрібних множинних секвестрів (передартритична стадія). Потім процес швидко розповсюджується по синовіапьній оболонці, переходячи в другу стадію - артритичну.В подальшому рентгенологічні ознаки такі ж самі, що і при первинносиновіальній формі туберкульозного артриту. В третій стадії захворювання виникає формування фіброзного сполучнотканинного анкілозу, потім кісткового. Рентгендіагностика захворювань суглобів Серед таких захворювань частіше зустрічаються інфекційні артрити, дегенеративно-диетрофічні, нейродистрофічні ураження суглобів. Інфекційні артрити, які виникають гсматогснннм шляхом, називаються первинними; ті, що є продовженням процесу - вторинними. За кількістю уражених суглобів розрізняють моно- та поліартрити. Після багатьох інфекційних захворювань (грипу, кору, скарлатини, віспи, гонореї, сифілісу, туберкульозу та ін.) виникають інфекційні моноартрити, які клінічно характеризуються гострим початком та зміною суглобових кінців. Так, гоноргйний артрит характеризується різким больовнм синдромом, остеопорозом суглобових кінців, руйнуванням замикаючої пластинки, швидким настанням кісткового анкілозу. При інших інфекційних захворюваннях артрити проходять кілька фаз розвитку: синавіїту, капсулярної флегмони та панартриту. При першій фазі виявляється випіт у суглоб, що проявляється на рентгенограмахзбільшенням висоти рентгснівської суглобової щілини; на другій, коли у процес втягнуті всі шари суглобової капсули, на знімках виявляються ділянки остеолізу замикаючої пластинки, спочатку в місцях прикріплення синовіальної оболонки суглоба, потім – на замикаючій пластинці суглобових поверхонь. При подальшому поширенні процесувиникає остеомієшіт суглобових кінців, у товщі епіфізів - ділянки деструкції. До інфекційних відносять і гострий ревматичний поліартрит, котрий зустріча-ється у людей молодого віку і дітей і має перебіг із високою температурою тіла, сильним болем у великих суглобах, почервонінням шкіри. Рентгснологічно суглобові щілини розширені, остеопороз епіфізів слабо виражений. При хронічному ревматичному поліартриті рентгенологічні ознаки виразніші. Уражуються симетричні суглоби, на знімках виявляються осередки деструкції в епіфізах, підвивихи, анкілози. У жінок середнього віку часто виникають первинно-хронічні захворювання зураженням суглобів кистей і стоп. Як і при інших видах поліартриту, на знімках виявляються остеопороз, зниження висоти рентгенівської суглобової щілини, пізніше - деструктивні зміни з фіброзними і кістковими анкілозами.Інфекційний поліартрит міжхребцсвих суглобів, описаний у 1892 р. В. Н. Бехтєрєвим, носить назву анкілозуючого спондилоартриту і, згідно з патологоанатомічними і мікроскопічними дослідженнями, є інфекційним. На цю недугу частіше хворіють чоловіки. На знімках з`являється нечіткість суглобових поверхонь відростків, висота рентгенівської суглобової щілини знижена; тіла хребців та міжхребцеві простори не змінені. Спостерігається звапнення передньої поздовжньої зв'язки, що у заключній фазі захворювання надає хребту вигляду бамбукової палиці. Міжхребцевісуглоби - у стані кісткового анкілозу. Вражаються міжхребцеві, реберно-хребцеві, а також крижово-клубовий суглоб. За ім'ям дослідників хвороба носить назву Бехтєрева - Штрюмпеля - Марі. Все частіше при діагностиці захворювань суглобів та хребта вдаються докомпуютерної та магнітно-резонансної томографії. Дослідження суглобів при запальних процесах за їх допомогою дозволяє виявити рідину у порожнині, стовщення синовіальної оболонки, проліферативні зміни.Комп`ютерно-томографічне вивчення хребта дає лікареві диференційовано зображені кісткові та м'якогканинні структури, комплексне дослідження (КТ, магнітно-резонансна томоірафія) може виявити контури і зміни у спинному мозку, грижі дисків, кісткові аномалії зі стенозом хребстного каналу та міжхребцевих отворів. Вважають, що поєднана з магнітно-резонансною комп'ютерна томографія забезпечує всебічну оцінку змін хребта та спинного мозку. Дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів (артрози, деформуючі артрози)являють собою хронічні захворювання суглобів, що призводять до значних порушень функції. У даний час виділяють три форми дегенеративно-дистрофічних уражень суг-лобів:1. Деформуючий артроз.2. Дегенеративно-дистрофічне ураження з кістоподібною перебудовою зчленованих кісток.3. Асептичний остеонекроз. Причиною захворювання є травма, що призводить до пошкодження суглобового хряща та попіартрити, як наслідок уроджених порушень співвідношень зчленованих кісток. Хворіють люди будь-якого віку, але найчастіше ті, хто з дитинства займався важкою фізичною працею чи великим спортом, внаслідок чого виникають множинні мікротравмиВиділяють три стадії деформуючого артрозу: - у 1 стадії висота суглобової щілини може бути незначно зниженою, з'являються кісткові розростання, переважно навколо суглобової западини. Кісткові розростання визначаються тільки у певних для кожного сутлоба ділянках; - у ІІ стадії, коли значно порушується функція суглоба, чітко виявляється зниження висоти суглобової щілини, крайові кісткові розростання навколо суглобової западини і головки; - для ІІІ стадії характерним є те, що суглобові поверхні стикаються і при терті набувають майже однакової форми. Великі крайові кісткові розростання оточуютьсуглобові поверхні; виражений остеопороз зчленованих кісток та склероз суглобових кінців. Процес проходить з кістоподібною перебудовою зчленованих кісток. Кістоподібні утворення формуються переважно у суглобових кінцях, Рентгенологічно виявляється виражене зниження висоти суглобової порожнини аж до повного стикання зчленованих кісток, невеликі кісткові розростання та кістоподібна перебудова найбільш навантаженнх відділів суглобових кінців. Функція суглоба порушується нестійко. Загострення захворювання пов'язані з прориванням кіст у суглоби. Існує форма обмеженого асептичного остеонекрозу, яка проявляється в ураженні невеликої субхондральної ділянки суглобового кінця внаслідок хронічного перевантаження і множинних мікротравм. Така ділянка відторгається у суглобову порожнину і перетворюється на “суглобову мишу”, а іноді розсмоктується чи зазнає фрагментації, фіксується у суглобовій порожнині або вільно переміщується в ній. Обмежений асептичний остеонекроз частіше розташовується у колінних, ліктьових та кульшовому суглобах.Нейродистрофічні ураження суглобів або артропатіїмають різну локалізацію,спостерігаються при сирингомієлії, хворобі Рейно, проказі, обмороженні, табесіта інших захворюваннях. При сирингомієлії ушкоджуються кінці верхньої кінцівки. Крім множинних уражень суглобів, спостерігаються позасуглобові патологічні перелами, остеоліз проксимальних фаланг кисті чи ступні. Порожнини, що виникають при трофічному остеолізі, відкриті для проникнення інфекції. На ґрунті перснесеного сифілісу виникає переродження задніх стовпів спинного мозку, яке викликає арт-ропатію нижньої кінцівки. Захворювання з гострим перебігом, випотом у суглоб, іноді набряком всієї кінцівки у вигляді слоновості, супроводжується атаксією, порушенням глибокої чутливості Рентгенологічна картина дозволяє виявити вивихи, перелами з формуваннямпсевдоартрозів, звапнення у м`яких тканинах. Тільки через кілька років після рентгенологічного виявлення артропатії клінічно визначається розлад больової та температурної чутливості. В результаті повторного інфекційного запалення може виникнути анкілоз. Остеохоидропатії- асептичний некроз еліфізів із нерозпізнаною стіологією, спостерігається у людей різного віку, але частіше - у дітей та підлітків Хвороба триває 3-4 роки. Загальний стан хворого задовільний. Дошкуляє наростаючий біль в ураженому суглобі, функція якого порушена. Морфологічні зміни можуть проходити п'ять стадій: 1. Некрозу.2. Імпресійного псреламу.3. Розсмоктування.4. Репарації.5. Деформації. Описано багато різних локалізацій остсохондропатій: у ділянці головки стегновоїкістки (хвороба Леви - Кальве - Пертеса); головок ІІ-ІІІ-ІУ плеснових кісток (друга хвороба Альбина - Камера); човноподібної кістки стопи (перша хвороба Камера); півмісяцевої кістки зап'ястка (описана Кінбеком); горбистості великогомілкової кістки (хвороба Осгуда - Шлаттера). На початку захворювання рентгенологічно тінь епіфізу посилена, суглобоващілина розширена. Потім внаслідок множинних компрссійних переламів епіфіз сплощується, а при розсмоктуванні некротичних ділянок виявляється чергування просвітлень і затемнснь. Згодом структура епіфіза відновлюється. Його деформація залежить від поширеності некрозу, при повторних травмах суглобова щілина залищається розширеною.

 

 










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 199.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...