Правові форми розподілу та перерозподілу природних ресурсів.

Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.

Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.

Оскільки звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту.

Природні ресурси - категорія історична, їх використання пов'язане з розвитком технології виробництва.

В умовах нашого суспільства розподіл і перерозподіл природних ресурсів (виробничої і іншої діяльності) – закономірний процес. Держава, здійснюючи такого роду діяльність, переслідує власні інтереси, а також сприяє задоволенню потреб різних підприємств, установ, організацій і громадян в ресурсах природи. Оскільки розподіл і перерозподіл природних ресурсів – досить складний процес, що вимагає спеціальних пізнань, органи державного управління залучають до цього процесу різні міністерства, держкомітети і відомства, підприємства, установи і організації. Істотну роль тут грають органи експертизи. Подібне залучення необхідне для здобуття вичерпних даних про природний об'єкт, визначення мети його використання, необхідності і доцільності передачі його від однієї особи іншому. В окремих випадках органи відомчого управління в порядку і на умовах, наданих їм державою, самі здійснюють розпорядливі функції. Це так зване внутрішньогосподарське управління природними ресурсами. Розподіл і перерозподіл ресурсів природи у загальних рисах можна було б визначити, по-перше, як встановлення мети і характеру їх використання і, по-друге, як фактичне надання або вилучення ресурсів для тих або інших потреб. Діяльність першого роду включає, наприклад, устрій земельної території, лісовпорядження, складання Генеральних схем, територіальних схем охорони природного середовища. Сюди ж слід віднести визначення і закріплення законодавчим шляхом категорій земель, лісів, вод, видів тварин (рідких, зникаючих), тобто в даному випадку відбувається правова індивідуалізація природних ресурсів, в процесі якої визначаються загальна мета і характер, умови експлуатації природних ресурсів. Таким чином, створюються доцільні, з екологічної і економічної позицій, передумови використання природних з екологічної і економічної позицій, передумови використання природних ресурсів. В процесі здійснення такого виду діяльності створюються умови, значною мірою застережливі порушенню вимог в області охорони середовища, права власності держави на природні ресурси, прав і законних інтересів пріродопользователей. Ми не випадково звертаємо увагу на дану обставину, бо всі функції державного управління, а дана функція особливо, переслідують мету запобігання порушенням в цій сфері екологічних відносин. Ігнорування ж охоронного аспекту функцій управління може заподіяти істотну екологічну і економічну шкоду. Так, незадовільний устрій лісових масивів, неправильне визначення мети використання можуть привести до виснаження лісів, втрати їх захисних властивостей, погіршення місця існування тварин. Все це не може не позначитися негативно на інтересах держави і суспільства, стані природного довкілля.

Правова організація здійснення ресурсовпорядження.

Ресурсовпорядження - здійснення просторово-територіального устрою природних ресурсів та об'єктів: землеустрою, лісовпорядкування, паспортизації водних об'єктів тощо, а також встановлення територій з особливим режимом користування та охорони.

Просторово-територіальни устій об 'єктів природи являє собою діяльність уповноважених на це державних органів управління в межах матеріальних норм екологічного права, спрямованих на проведення робіт по організації використання, відтворення, охорони та захисту природних ресурсів, створення сприятливих екологічних умов для життя і здоров'я населення, розвитку природного середовища.

Термін «просторово-територіальний устрій об'єктів природи» використовується в науці екологічного права як узагальнююче поняття, до змісту якого необхідно віднести: землеустрій, лісовпорядкування, індивідуалізацію мисливських угідь, надр та водних об'єктів (їх акваторій).

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень органів місцевого самоврядування щодо організації використання та охорони-земель, створений сприятливого екологічного середовища

Згідно зі Земельним кодексомУкраїни землеустрій передбачає здійснення широкого спектру заходів, а саме: розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель; встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень; обгрунтування розміщення і встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.

Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства (ст. 93 Лісового кодексу України).

Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами Державного комітету лісового господарства України за кошти державного бюджету і за єдиною системою.

Індивідуалізація водних об’єктів здійснюється за допомогою їх паспортизації. Паспортизація — це сукупність державних заходів, спрямованих на упорядкування використання водних об'єктів, охорону їх від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів.

Індивідуалізація водних об'єктів проводиться органами Державного комітету України по водному господарству.