Поняття земель особливо охоронних територій

Земельний кодекс України до складу земель особливо охоронних територій відносить землі: природно-заповідного фонду; природоохоронного призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення. До земель цих територій відносяться земельні ділянки, які мають особливе природоохоронне, наукове, оздоровче, рекреаційне та історико-культурне значення. Вони виділяються органами державної влади для спеціальних еколого-соціальних цілей:

♦ збереження і покращання стану навколишнього природного середовища;

♦ охорони і поновлення природних ресурсів;

♦ захисту природних лікувальних ресурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, задоволення потреб населення в місцях масового відпочинку;

♦ збереження природної і історико-культурної спадщини.

На землях природоохоронного, лікувально-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення законодавством встановлюється особливий порядок землекористування та господарювання: забороняється або обмежується діяльність, яка може викликати зниження чи знищення екологічної, ліку-вально-оздоровчої, рекреаційної та історико-культурної цінності взятих під особливу охорону земель. Режим особливої охорони може встановлюватись на землях, вилучених і переданих спеціальним землекористувачам: природоохоронним установам, організаціям охорони пам’ятників історії і культури, а також на землях, не вилучених у інших власників, користувачів та орендаторів. Усі землекористувачі на взятих під охорону землях зобов’язані дотримувати установлений режим.

За своїм значенням землі природоохоронного, лікувально-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення можуть мати державне, регіональне та місцеве значення.

Порядок віднесення, використання та охорони їх встановлюється для території державного значення Кабінетом Міністрів України за згодою з органами державної влади на підставі державних законів, для територій регіонального та місцевого значення органами державної влади і органами місцевого самоврядування - на підставі державних законів і нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування.

Основними правовими актами, що встановлюють порядок віднесення, використання та охорони земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, є:

♦ Земельний кодекс України;

♦ Закон України “Про природно-заповідний фонд України”;

♦ Указ Президента України від 12 липня 1995 р. “Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності”;

♦ Указ Президента України від 19 січня 1999 р. “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення”;

♦ Наказ Державного комітету України по земельних ресурсах від 29 липня 1993 р. “Про тимчасове положення про порядок здійснення органами Державного комітету України по земельних ресурсах державного контролю за використанням та охороною земель”.

 2. Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

Поняття та класифікація земель природно-заповідного призначення

Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення регламентується, головним чином, Земельним кодексом України та Законом України “Про природно-заповідний фонд України”.

До складу земель природно-заповідного фонду включаються ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до законодавства надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

До природно-заповідного фонду України належать:

♦ природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

♦ штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони:

♦ заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

♦ пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу України, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки створені до прийняття цього Закону, не підлягають приватизації.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов’язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання.

Землі територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, а також землі природних територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність і є відповідно до статті 6 згаданого Закону об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.