Правовий режим земель фізичних осіб

Правовий режим земель фізичних осіб – це сукупність правових норм земельного та іншого законодавства. Суб’єктами даного правового режиму є громадяни, які складають основну масу власників і користувачів землі в державі.

Громадяни і організації (юридичні особи) відносяться до різних видів суб’єктів земельного права. Лише декілька загальних ознак у правовому регулюванні використання земель громадянами і організаціями дає змогу в навчальних цілях визначити їх місце в одному розділі даного видання.

До прикладу, згадаємо, що колишній прийнятий поділ форм землекористування на індивідуальне та громадське практично зник. Так само невизначеними виявилися і межі цілей використання землі громадянами й організаціями. Розвиток інституту приватної власності на землю і підприємницької діяльності призвів до того, що як на громадян, так і на організації розповсюджується цілий ряд загальних правових норм, що регулюють відносини стосовно землі як майна. Це є регулювання угод щодо землі, прав і обов’язків власників та користувачів землі тощо. Раніше такої кількості законодавства не існувало.

Проте в даному випадку є і відмінність. Юридичні особи (організації) використовують землю у відповідності з вимогами не лише законодавства, але й установчих документів (уставу чи установчого договору). Це обумовлює земельну правосуб’єктність юридичних осіб. Громадяни ж використовують землю на основі земельної правоздатності, встановленої для них тільки законодавством. Законодавством зафіксовані відмінності і в справлянні платежів за землю та з метою використання землі.

Земельна правоздатність громадян – це здатність мати права і нести певні обов’язки відповідно до земельного законодавства. Отже, правоздатність - це сукупність прав і обов’язків суб’єкта, закріплених правовими нормами.

Відповідно до норм Земельного кодексу України правоздатність громадян складають такі права:

♦ мати землю у власності чи користуванні;

♦ успадковувати і заповідати землю;

♦ реалізовувати права на землю, передбачені законодавством;

♦ вчиняти у відповідності з законом угоди щодо земельних ділянок і самостійно приймати участь у зобов’язаннях.

Порушені права власника земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

До обов’язків власників і користувачів земельних ділянок відносяться:

♦ забезпечення ефективного використання землі у відповідності з цільовим призначенням, підвищення її родючості, застосування природоохоронної технології, недопущення погіршення екологічної обстановки на території внаслідок своєї господарської діяльності;

♦ додержання вимог законодавства щодо сплачування земельного податку;

♦ додержання під час здійснення на земельній ділянці будівництва державних стандартів, норм і правил забудови;

♦ своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом, тощо.

Права і обов’язки, що складають земельну правоздатність, виникають у громадянина з народження і зникають після його смерті. Однак реалізувати їх у повному обсязі громадянин може, лише володіючи певною дієздатністю.

Дієздатність - це здібність особи своїми діями створювати для себе права і обов’язки відповідно до законодавства. Дієздатність громадянина у повному обсязі настає під час повноліття, тобто у разі досягнення ним вісімнадцятирічного віку.

Громадяни, що володіють повною дієздатністю, реалізують свої земельні права і обов’язки самостійно чи через посередництво довірених осіб згідно з законодавством.

Дієздатність громадян у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років у випадках складання угод стосовно землі підлягає загальним вимогам Цивільного кодексу України, відповідно до яких дані угоди можуть бути вчинені з письмової згоди їх законних представників – батьків чи піклувальників.

Недієздатними визнаються громадяни, які внаслідок психічного розладу не можуть розуміти значення своїх дій чи керувати ними. Недієздатним визнає громадянина суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством. Над таким громадянином встановлюється опіка.

Таким чином, якщо громадянин не володіє повною дієздатністю, необхідною для розпорядження земельною ділянкою, від його імені і на підставі законодавства керівництво земельною ділянкою здійснюють його законні представники – батьки, усиновителі, опікуни (для малолітніх і недієздатних), піклувальники (для неповнолітніх від чотирнадцяти до шістнадцяти років та осіб, обмежених у дієздатності). Опікун і піклувальник призначаються органом опіки та піклування за місцем мешкання підопічного.

Закон суворо регламентує дії законних представників підопічного щодо розпорядження його майном. У відповідності з нормами Цивільного кодексу України доходи підопічного громадянина від управління його майном витрачаються опікуном або піклувальником в інтересах підопічного і з попереднього дозволу органу опіки і піклування. Крім того, опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки і піклування вчиняти, а піклувальник давати дозвіл на укладання угод стосовно відчуження, в тому числі і обміну чи дарування майна підопічного, здавання його в оренду, заставу, угод, що тягнуть за собою відмову від належних підопічному прав, поділ його майна, а також вчинення інших угод, що призводять до зменшення майна підопічного. Опікун, піклувальник, їх подружжя та близькі родичі не мають права укладати угоди з підопічним, за винятком передавання майна підопічному в якості подарунка чи в безоплатне користування, а також представляти підопічного під час укладення угод чи ведення судових справ між підопічним і дружиною опікуна або піклувальника і його близькими родичами.

Все це однаково відноситься і до управління земельною ділянкою, що знаходиться у власності недієздатної особи. Нагляд за діяльністю опікунів і піклувальників здійснюється органами опіки і піклування.

Земельне право виділяє декілька видів використання землі громадянами, зокрема:

♦ для ведення приватного підсобного господарства;

♦ для ведення садівництва, городництва, тваринництва, сінокосіння і випасання худоби;

♦ житлового, дачного і гаражного будівництва;

♦ для ведення іншої, крім приватного підсобного господарства, підприємницької діяльності.

До різновидності використання земель громадянами відноситься і використання службових земельних наділів, хоча в загальний перелік це використання традиційно не включається, а розглядається в межах правового режиму земель промисловості і транспорту.

Згідно з нормами Земельного кодексу України громадяни можуть одержувати земельні ділянки у власність для ведення приватного підсобного господарства без створення юридичної особи. Земельні ділянки надаються громадянам із земель, що знаходяться в розпорядженні місцевих органів влади. Це можуть бути землі населених пунктів або землі запасу, придатні для сільськогосподарського використання.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; одержання у спадщину; виділення в натурі належної їм земельної частки (паю) внаслідок паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств. Громадяни набувають також право приватної власності на земельні частки (паї) внаслідок паювання земель сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Відзначальною ознакою земельних ділянок, що надаються для ведення приватного підсобного господарства, є їх розташування, як правило, біля будинку. Але законодавством допускається можливість надання частини земельної ділянки за межами житлової зони населеного пункту. Це можливо у разі компактної забудови населених пунктів відповідно до їх генеральних планів та проектів планування і забудови. Землі для ведення приватного підсобного господарства надаються громадянам тими органами місцевої адміністрації, у віданні яких знаходяться дані земельні ділянки.

Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції можуть надавати в оренду земельні ділянки для випасання худоби і заготівлі сіна жителям сіл, селищ і міст за рахунок земель права державної і комунальної власності.

Громадянам із земель права державної і комунальної власності передаються у власність або надаються в оренду земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Громадяни використовують земельні ділянки, надані їм для садівництва, для закладання насаджень дерев і кущів, винограду, хмелю, спорудження необхідних будинків, будівель і споруд тощо.

Окремим громадянам за їх бажанням можуть надаватись в оренду земельні ділянки для городництва із земель державної і комунальної власності. Закладання багаторічних плодових насаджень на земельних ділянках, наданих для городництва, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається. У разі необхідності на даних земельних ділянках можуть будуватися тимчасові споруди для зберігання інвентаря та захисту від негоди. Після закінчення строку оренди земельної ділянки, наданої для городництва, побудовані тимчасові споруди підлягають знесенню власниками цих споруд за їх рахунок.