Захист прав та вирішення земельних спорів

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам України рівні умови захисту прав власності на землю.

У ст. 13 Конституції України проголошено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

У Земельному кодексі України підкреслюється, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих цим збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

♦ визнання прав;

♦ відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

♦ визнання угоди недійсною;

♦ визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

♦ відшкодування заподіяних збитків;

♦ застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених законом за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

У випадках, передбачених Земельним кодексом та іншими законодавчими актами України, допускається викуп земельної ділянки за згодою сторін або за рішенням суду. Власникові земельної ділянки відшкодовується, крім її вартості, вартість іншого нерухомого майна в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Колишній власник земельної ділянки, яка відчужена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов’язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується з порушенням умов її викупу.

У ході використання земельних ділянок можуть виникати такі ситуації, коли дії учасників земельних відносин, у тому числі державних органів, або їх безпідставна бездіяльність можуть порушити чиїсь права та інтереси. Наприклад, відбувається самовільне захоплення чи незаконне використання однією особою земельної ділянки, наданої іншому суб’єкту, порушення умов оренди, правил будівництва чи неповернення в установлений строк тимчасово наданої ділянки, неприведення ділянки в належний стан. Конфлікти, розбіжності, що виникають у таких випадках, становлять собою земельні спори.

Земельні спори можуть виникати не лише між власниками землі, землекористувачами, орендарями, але і між ними, з одного боку, і державними органами – з іншого. Наприклад, з приводу виділення і вилучення земельних ділянок: непогодження з рішенням про вилучення землі, про строки і величину наділу, умовами та величиною компенсації вартості шкоди. Причиною спорів можуть бути як зловмисні дії, так і помилки однієї із сторін з приводу своїх прав, обов’язків та інтересів, тобто неправильного їх розуміння. Тому порушення прав суб’єктів, а отже, і самі земельні спори можуть бути як дійсними, так і уявними. У першому випадку земельний спір вирішується шляхом поновлення порушених прав і інтересів, у другому – шляхом роз’яснення справжніх правомочностей.

Земельний спір може бути ускладнений порушенням права на жилий будинок чи іншу будову (гараж, садовий чи дачний будинок). Це трапляється, коли виникає необхідність вилучення земельної ділянки для державних чи громадських потреб і знесення будівлі. Крім того, у зв’язку з проведенням земельної реформи часто виникають нарікання громадян, підприємств, організацій до державних органів і посадових осіб, викликані безпідставною відмовою в наданні земельної ділянки, її приватизації, державній реєстрації прав на ділянку, видачі документів тощо. У цих випадках учасники спору рівні перед законом, незважаючи на те, що одна із сторін у спорі є представником органу державної влади. Однак таке становище складається лише тоді, коли конфлікт відноситься до категорії земельного спору. Не можна вважати земельним спором розбіжності про належність земельної ділянки до того чи іншого адміністративно-територіального утворення (району, села), в межах якого здійснюються повноваження тієї чи іншої місцевої адміністрації.

Згідно з вимогами Земельного кодексу України земельні спори з питань здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин розглядаються органами місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також судом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими актами законодавства.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питання земельних ресурсів розглядаються земельні спори щодо:

♦ відновлення меж земельної ділянки;

♦ відновлення обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів;

♦ відшкодування збитків землевласників та землекористувачів або втрат сільськогосподарських та лісових угідь;

♦ правового режиму використання земельних ділянок, які перебувають у спільній власності;

♦ розмежування земель населених пунктів;

♦ самовільного зайняття земельної ділянки.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також органів місцевого самоврядування спір вирішується судом.