Моделі ринків цінних паперів розвинених країн світу.

РОЗГОРНУТІ

1.Ринок цінних паперів, його суть та види. Класифікація цінних паперів.
Цінні папери - це оформлені документи, що виражають майнові (найчастіше - боргові) відносини між членами суспільства і підтверджують права на майно або грошову суму, які не можуть бути реалізовані або передані іншій особі без наявності відповідного документа.
До цінних паперів відносять лише ті грошові документи, які можуть бути об'єктом купівлі-продажу, а також джерелом разового або регулярного доходу. Регулярні операції з купівлі-продажу однотипних цінних паперів утворюють відповідний ринок. Існують ринки:
- акцій;
- облігацій;
- векселів державної скарбниці;
- комерційних паперів;
- іпотек (іпотеки - це довготермінові облігації під заставу нерухомості, що реалізуються переважно через спеціалізовані іпотечні банки).
Головна функція ринку цінних паперів полягає у перетворенні відносно малого капіталу і частини заощаджень на великий капітал, який вкладається у розвиток виробництва. Головна економічна роль цінних паперів полягає у прискоренні товарообігу і полегшенні процесу відтворення індивідуальних капіталів та всього суспільного капіталу.

Моделі ринків цінних паперів розвинених країн світу.

Модель ринку цінних паперів є загальною системою функціонування складових елементів фондового ринку, незалежно від типів фондових ринків і їхніх національних особливостей. У світовій практиці зложилося кілька моделей фондового ринку : перша- «європейська»або «банківська», яка в закордонній та вітчизняній літературі має також назви «німецька», «континентальна» та інші варіанти назв; друга – «англо-американська» або «англо-саксонська» . В останні роки з’явились дослідження третьої моделі – ісламської. Вони розрізняються по принципах побудови відносин між основними учасниками обміну цінними паперами й регулюючої ролі держави. Як правило , у європейській моделі основними учасниками відносин обміну цінними паперами є банки й відповідно до цього центральний банк держави є основною регулюючою інстанцією (найбільш яскраві приклади – Німеччина, Австрія, Бельгія.) В англо-американській моделі ринку цінних паперів провідна роль належить інвестиційним інститутам і небанківськимо органам .
Характеризуючи моделі розвитку ринків цінних паперів, Я. М. Міркін відзначає, що «у світі приблизно 10 % країн, де є повністю універсальна банківська система з німецькою , європейською моделлю, 30% американською моделлю, а інші 60 % зі змішаною моделлю організації ринку цінних паперів. Є реальний практичний досвід змішаних ринків, досвід успішний і домінуючий у світі»
На думку А. Козлова « американська і німецька моделі –це крайності . Вони існують у чистому виді лише в США й у Німеччині. Але є трєтя, комбінована модель, що «працює» у Великобританії, у Франції , у Японії, Південній Америці, Південно–Східній Азії, і т. п. Відповідно до цієї моделі, як професіонали на ринку цінних паперів мають право працювати як банківські організації у вигляді універсальних і спеціалізованих інвестиційних банків, і так і небанківські ( інвестиційні компанії , брокерські фірми й т. д. ) Ця модель функціонує в більшості країн світу»
Модель, відповідно до якої почав складатися ринок цінних паперів в Україні, має універсальні та особливі риси. Перше – вона включає ряд елементів, що підвладні РЦП інших країн (законодавче регулювання РЦП, законодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інформація про ці випуски, публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності, державний контроль за РЦП, наявність біржового та позабіржового сегментів на РЦП, заснування інфраструктурних інструментів, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, обіг дематериалізованих цінних паперів); друге – існують відмінності, що притаманні, головним чином, лише українському ринку (перевага первинного ринку, невелика питома вага акціонерного ринку, державні та місцеві боргові цінні папери, забезпечення майбутніх доходів, випуск емітентами своїх акцій, самокотирування ЦП, інформованість інвесторів, Комісія із цінних паперів та фондового ринку).
На формування ринку цінних паперів в Україні значний вплив має той факт, що на відміну від «американської» моделі, де банк має значні обмеження на операції із цінними паперами, в українській практиці, по суті, склалась європейська модель універсального комерційного банку. Тому змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, що стихійно обрана в Україні, призвела до того, що на ньому одночасно та з рівними правами присутні і комерційні банки, які мають усі права на операції із цінними паперами, і небанківські інститути.
З іншого боку, в Україні досить розвинені інститути колективного інвестування, і що саме головне, існують небанківські брокерські й дилерські фірми. Цим наша модель відрізняється від німецької, котра майже не має небанківських фінансових структур. Ще одна характерна риса української моделі фондового ринку пов’язана з особливим співвідношенням розвитку секторів державних і корпоративних цінних паперів . В Україні існує явна перевага на користь державних цінних паперів, що робить нашу модель блищу до німецької моделі, а також до моделей країн Східної Європи, у яких існує така ж диспропорція у бік державних цінних паперів.
Має свої особливості система державного регулювання ринку цінних паперів, у зв’язку із чим питання про вибір моделі розвитку ринку цінних паперів в Україні тісно взаємозалежні з питанням розвитку механізму регулювання ринку.
У більшості країн з ринковою економікою державне регулювання ґрунтується на принципі максимального невтручання в безпосередній процес обігу цінних паперів. У цих країнах існує тенденція до створення єдиного органа по регулюванню ринку цінних паперів. Як правило , ним є Комісія з цінних паперів . У більшості випадків Комісія з цінних паперів є незалежним органом регулювання .

3.Історія фондового ринку України почалась із прийняттям у 1991 р.

Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. Значний крок

національний фондовий ринок зробив у 1995 – 1997 рр., що засвідчило його

важливу роль у реформуванні економіки країни. Сьогодні ринок цінних

паперів є обов’язковим елементом ринкової економіки. [8, с. 27–34] Фондовий

ринок, як сегмент фінансового ринку, має стати потужним механізмом

мобілізації, розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для

динамічного розвитку економіки, а також сприяти акумулюванню

інвестиційних капіталів у виробничу та соціальну сферу.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За ро-

ки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх

можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування

ринкової економічної системи країни безперервно йшов процес створення

ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням

часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у

системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни

функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіговий

капітал був сконцентрований в особі єдиного власника – держави, формування

та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою формою якого

є організований фондовий ринок, – досить складна проблема, яка потребує

ретельного економічного аналізу, створення власної теоретичної бази та

системи державного регулювання цього сегмента економіки.

4.У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» (ст. 1) вказується, що цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, що їх випустила, і їх власником, що передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або відсотка, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінним папером є документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми й обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

В іменних цінних паперах вказується прізвище, ім'я, по батькові власника і його власник має право на всі ті умови, що передбачаються в них. Іншим особам передаються вони шляхом повного індосаменту (передатним записом, що завіряє перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника можуть свідчити право власника лише при пред'явленні цінного паперу. Вони вільно обертаються, є засобом платежу, розрахунку, кредиту — досить лише пред'явити цінний папір як документ для здійснення певних операцій.

Цінні папери з фіксованим доходом — це боргові зобов'язання, в яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це обігова виплата грошової суми і процентної винагороди. Існують такі різновиди цінних паперів з фіксованим доходом:

• державна позика (позика уряду на створення спеціальних фондів);

• комунальна позика (для збалансування державних фінансів місцевих органів управління);

• комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу зе-мельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

• промислова облігація (боргові зобов'язання з фіксованим доходом промислової компанії).

Відновлення загублених іменних цінних паперів проводиться державними органами, підприємствами, установами й організаціями, що випустили ці папери. Наступність цінних паперів здійснюється згідно з цивільним законодавством України.

Згідно з законодавством на Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:акції;облігаціївнутрішніх і зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик;облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні сертифікати; інвестиційнісертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Акція — у статутному фонді акціонерного товариства підтверджує членство в акціонерному товаристві і право на участь в управлінні ним, надає право її власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Облігація — цінний папір, що завіряє внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними й іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; терміни погашення, розмір і терміни виплати відсотків (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента, печатка емітента.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що поширюються тільки на добровільних засадах серед населення, вони свідчать про вкладення коштів власником у бюджет і надають право на одержання фінансового доходу.

Бувають такі види казначейських зобов'язань:

• довгострокові — від 5 до 10 років;

• середньострокові — від 1 до 5 років;

• короткострокові — до одного року.

Ощадний сертифікат — письмове свідчення банку про депонування коштів, що свідчить про право вкладника на одержання після закінчення встановленого терміну депозиту і відсотків по ньому.

Вексель — цінний папір, що свідчить безумовне грошове зобов'язання векселедавця виплатити після настання терміну визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателеві). Існують такі види векселів:

• простий — це нічим не обумовлена обіцянка боржника сплатити зазначену суму з зазначенням терміну і місця оплати, виписується і підписується боржником;

• перекладний (тратта) — передбачає сплату визначеної суми грошей третій особі, якій векселедавець дає вказівку оплати цієї суми векселедержателеві;

• банківський — його виставляє банк країни іноземним банкам;

• комерційний — видається під заставу товарів при здійсненні торговельної угоди;

• ціннісний — його випускає держава для покриття своїх витрат;

• депонований — видається на забезпечення кредиту;

• дружній — вексель з гарантійним підписом третьої особи.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, що підтверджують право власника на безкоштовне одержання в процесі приватизації частини державного майна державних підприємств, державного житлового і земельного фондів.

Інвестиційний сертифікат — це частка в спеціальному фонді цінних паперів (інвестиційному фонді), яким керує інвестиційна компанія. Інвестиційний фонд може бути складений за різними принципами — може включати тільки акції великих компаній або тільки облігації. Основною метою формування такого фонду є мінімізація курсових дивідендів і відповідних процентних ризиків на основі широкої диференціації внесків і виплат власникам інвестиційних сертифікатів максимальних доходів.

5.На західному ринку цінних паперів користуються спеціальною класифікацією акцій корпорацій, розрізняючи такі основні типи акцій.

1. Акції з «голубими корінцями» — акції наймогутніших економічно стабільних корпорацій з стабільними прибутками. Дивіденди на такі акції виплачують завжди. Вважається, що ці акції найменш ризикові.

2. Доходні акції — це акції різних комунальних підприємств (водо-, газо-, електропостачання). Ці підприємства працюють постійно, мають прогнозовані прибутки, рівень яких переважно більший від середнього по країні. Рівень дивідендів на акції таких підприємств також більший за середній по країні, тому на акції таких підприємств завжди є попит на ринку цінних паперів.

3. Акції зростання — це акції інших могутніх корпорацій, які мають стабільний дохід, вищий від середнього по країні. Хоча дивіденди за такими акціями не перевищують 35%, вони стабільні і завжди сплачуються вчасно.

4. Циклічні акції — акції корпорацій, середній дохід яких циклічно змінюється залежно від ситуації в економіці. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки: важкої, машинобудівної, целюлозно-паперової промисловості та інших галузей економіки. Зрозуміло, що ці галузі економіки розвиваються циклічно залежно від зміни та впровадження нових технологій. Тому під час економічного зростання акції таких підприємств максимально розкуповують і ринкові ціни на них зростають, а в період економічного спаду навпаки.

5. Антициклічні акції — це акції корпорацій, ціна на які стабільна і в періоди спаду в економіці. Це досягається за рахунок створення корпораціями додаткових резервних фондів прибутку для захисту антициклічних акцій на період спаду в економіці.

6. Спекулятивні акції — акції молодих новостворених підприємств, які не можуть у конкретний момент оголосити більш-менш стабільний курс своїх акцій на ринку цінних паперів. Такі акції продають на спекулятивному позабіржовому ринку, вони дешеві і вкладання грошей у такі акції є надзвичайно ризиковою справою.

Зауважимо, що акціонер може володіти однією, кількома, або значною кількістю акцій одного емітента. В останніх двох випадках стверджують, що акціонер володіє пакетом акцій. Залежно від того, яка кількість акцій є у пакеті, розрізняють значний і контрольний пакет акцій. Чинне законодавство різних країн визначає граничну кількість акцій у таких пакетах, оскільки їхні власники можуть впливати або повнісю контролювати фінансову діяльність емітента.

6.Облігації підприємств (організацій) — це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу.
Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації).
Класифікацію облігацій наведено у табл.5.1.
За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску — на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.
За строком обігу облігації бувають:
короткострокові Þ випускаються на строк до 1 року;
середньострокові Þ випускаються на строк від 1 до 5 років;
довгострокові Þ випускаються на строк понад 5 років;
вічні Þ які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.
За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та беззаставні.
Заставні облігації — це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

7.Державні цінні папери засвідчують право на власність і належність до державного кредиту. Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.
Найпоширенішим видом державних цінних паперів є облігації державних позик. Облігація (від лат. — зобов'язання) — це цінний папір, який, по-перше, засвідчує внесення її власником певних грошових коштів на її придбання (в даному випадку — на користь держави); по-друге, надає її власникові право на отримання певного доходу від облігації; по-третє, потверджує зобов'язання держави відшкодувати повну номінальну вартість облігації у передбачений умовами позики строк.
При випуску державної позики обов'язково обумовлюється термін, протягом якого облігації підлягають погашенню або викупу.
Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).
Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.
При документарній формі випуску бланкам державних облігацій належить мати відповідний ступінь захисту та містити такі основні реквізити: найменування емітента; номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); серію та номер облігації. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна частина облігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків (звідси вислів "стригти купони"). Купон на виплату відсотків має, як правило, містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків, номер облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування емітента і термін виплати.
Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.
Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони ощадні й бувають казначейські.
За зарубіжною методикою державними облігаціями вважаються цінні папери із терміном обігу більше 5 років. У США термін обігу державних облігацій досягає ЗО років. В Україні в умовах кризової економіки і макроекономічної нестабільності термін обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є значно коротшим.
Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні облігації.
Казначейські зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і короткострокові.
Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).
Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.
Казначейські векселі можуть передаватися Державним казначейством бюджетним установам на здійснення платіжних операцій за витратами, що передбачені в бюджеті, але які фактично не профінансовані через нестачу бюджетних коштів (наприклад, для оплати бюджетними установами спожитих енергетичних ресурсів).
Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фондового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок цінних паперів держави.
Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні цінні папери, банки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи.

8.Муніципальні облігації — облігації, що випускаються місцевою владою, як засіб залучення фінансових ресурсів для реалізації власних інвестиційних проектів, а також у випадку дефіциту місцевого бюджету. Зазвичай дохід від муніципальних облігацій звільнений від оподаткування.

Муніципальні облігацій починається випускати з XIX сторіччя, хоча окремі елементи загального ринку муніципальних запозичень сформувалися значно раніше у ХVІ—ХVІІ столітті.

Муніципальні облігації за надійністю поступаються державним, хоч і не набагато і не завжди. Крім того, самі муніципальні облігації не однакові за рівнем надійності: багато залежить від джерела забезпечення. Найбільшу надійність забезпечують ті джерела, котрі зв’язані зі стабільними податками на нерухомість, а також з деякими іншими місцевими податками. Засобами забезпечення муніципальних облігацій можуть бути також загальні зобов’язання і майбутні доходи з якогось проекту.В Україні емітентами муніципальних облігацій є органи місцевої влади в особі місцевих фінансових управлінь. Муніципальні облігації є серійними і можуть бути з фіксованим або з плаваючим відсотком, дисконтними, з можливою натуральною формою виплати доходу (інші цінні папери, житло, земля).
Організація системи випуску муніципальних облігацій потребує розв’язання багатьох практичних завдань, у тім числі створення надійного захисту облігацій від підробок.

12.Депозитарна система України.

За законодавством України Національна депозитарна система складається з двох рівнів.

Нижній рівень — це реєстратори власників іменних цінних паперів та зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів.

Верхній рівень — це Національний депозитарій України, створений у 1999 р. у формі відкритого акціонерного товариства зі специфічними функціями, і Міжрегіональний фондовий союз, створений учасниками фондового ринку, що веде рахунки для зберігачів та здійснює кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України.