Рекреаційне районування світу та України

Рекреаційне районування

У процесі перманентного розвитку рекреаційного господарства неминуче відбувається невпинна диверсифікація географічного або територіального поділу праці. Наслідком цього є закріплення за певними територіями тих чи інших видів рекреаційної діяльності. Поступово формуються рекреаційні райони з їх власним "обличчям". У найзагальнішому вигляді вони визначаються як території різного таксономічного рангу, набір рекреаційних ресурсів, об'єктів і послуг яких є помітно відмінним від інших територій такого самого таксономічного рангу.

Рекреаційні райони виокремлюються під час науково-прикладної процедури рекреаційного районування. Вона є процесом поділу певної країни, регіону світу чи всієї планети на таксономічні одиниці з помітною своєрідною спеціалізацією рекреаційного господарства, певним поєднанням рекреаційних ресурсів, власною стратегією розвитку рекреації і туризму. Наслідком рекреаційного районування є виокремлення і відповідне картографування рекреаційних районів.

З господарського погляду, рекреаційні райони поділяються на два типи. В одному з них рекреаційне господарство домінує над усіма іншими галузями. Такі райони можна назвати рекреаційно переважальними.

Однак у багатьох рекреаційних районах у структурі валового внутрішнього продукту рекреація і туризм е важливою, але не переважальною, складовою. Такі райони називаються рекреаційно недостатніми.

2.За сутністю рекреаційний район фактично є одним з видів галузевих районів, які виокремлюються в економічній і соціальній географії. Разом з тим, у зв'язку з просуванням людства у напрямку створення постіндустріального суспільства рекреаційні райони все більше перетворюються на рекреаційно переважальні. Рекреація і туризм стають своєрідною галуззю — організатором усього соціально-економічного життя свого регіону. Всі інші галузі цієї території вимушені підпорядковувати свої інтереси потребам домінуючої і стратегічно найперспективнішої галузі того чи іншого економічного району.

Рекреаційне районування, як і суспільно-географічне районування в цілому, полягає у пошуку, виокремленні та картографуванні ядер районоутворення. Ними є певні поселення, які функціонують на базі використання рекреаційних ресурсів. Окремі ядра районоутворення неминуче розширюють зв'язки між собою, врешті-решт поширюючи власні "поля впливу" спочатку до їх зіткнення, а потім і накладання. Тому спостерігаються різні стадії формування рекреаційних районів: від одно- до поліядрових, від просторово несумісних "полів впливу" до їх накладання одне на одного.

Процес рекреаційного районування, наслідком якого є виокремлення рекреаційних районів, є доволі суб'єктивним. Багато залежить від мети, яку ставить перед собою дослідник, та рівня повноти врахування ним районоутворюючих чинників, які можуть мати латентний характер, що сильно впливає на результати районування.

Хоча схем рекреаційного районування не так вже й багато, вони залежно від принципів, критеріїв, власних уподобань дослідників доволі суттєво відрізняються. Донині немає обґрунтованих універсальних кількісних показників, які можна було б покласти в основу рекреаційного районування. Тому панує оцінковий підхід, який базується на певному рівні наукового досвіду дослідника, а не на строгих розрахунках.

У рекреаційному районуванні можна скористатися підходом професора К. Мезенцева, який пропонує для суспільно-географічного районування виокремлювати такі три етапи: 1) виокремлення ядер районоутворення; 2) делімітація регіонів; 3) аналіз структури регіонів. Він також наголошує на тому, що ефективним методом виокремлення ядер районоутворення є математико-картографічний, який ґрунтується на механізмі побудови карт статистичних поверхонь потенціалу поля певного явища.

Враховуючи саму сутність суспільно-географічного районування, необхідно визнати, що єдиного універсального показника районоутворення немає. Необхідно використовувати якнайбільшу кількість змінних величин. Для визначення взаємного впливу ядер районоутворення, а отже, і першої, найважливішої стадії рекреаційного районування придатна формула потенціалу поля

Порівняно з іншими суспільно-географічними районами, рекреаційні райони мають декілька особливостей. Головна з них полягає не стільки в сезонності функціонування (вона притаманна, наприклад, і промисловим районам), скільки в масових міграціях людей, іноді з усієї планети, до цих територій. Це приводить до просторово-територіального перерозподілу величезних обсягів грошових, а за ними і матеріальних та трудових ресурсів. Ці обсяги постійно зростають.

Для рекреаційних районів велике значення мають особливості їх економіко- і політико-географічного положення. Які б багаті рекреаційні ресурси не були в Лівані чи на Північному Кавказі Росії, але воєнні дії тут суттєво обмежують, а то й взагалі роблять неможливим розвиток рекреації і туризму.

У цілому вирішальними чинниками географічного положення рекреаційних районів є: а) транспортно-географічне положення, рівень забезпечення транспортною інфраструктурою тощо; б) розміщення рекреаційного району стосовно основних джерел нинішніх і потенційних рекреантів; в) розміщення стосовно основних баз забезпечення рекреаційного господарства всіма видами ресурсів, особливо продуктами харчування; г) розміщення стосовно інших рекреаційних районів, особливо конкурентоспроможних.

2. Рекреаційне районування – це розподіл території за однорідністю ознак, характером рекреаційного використання. Головними ознаками рекреаційного районування є рівень рекреаційного освоєння території і структура рекреаційних функцій (лікувальна, оздоровча, туристична, екскурсійна).

Рекреаційне районування є комплексним. Соціальний аспект його полягає в тому, що воно проводиться з метою забезпечення оптимального функціонування ТРС і виконання її цільової функції; економічний – у координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами; географічний – у виявленні особливостей територіального розподілу праці у сфері рекреації і туризму, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямків, тенденцій та закономірностей рекреаційного освоєння; екологічний – у створенні передумов раціонального використання чи консервації рекреаційних ресурсів.

Рекреаційне районування відповідає таким загальногеографічним принципам, як:

 об’єктивність – районоутворювальні ознаки повинні відображати конкретні характеристики території;

 багатоаспектність (комплексність оцінки) – зумовлена різноманітністю видів рекреації, які є складниками рекреаційної галузі;

 конструктивність – визначається чітко поставленими перед районуванням завданнями;

 ієрархічність – уможливлює розподіл території за різними таксонами (зони, райони, підрайони тощо), які перебувають у взаємозв’язку і взаємозалежності;

 єдність з адміністративно-територіальним розподілом.

О. Бейдик виводить такі основні принципи, на яких базується рекреаційне районування:

 генетичний (райони виділяють на основі історичного аналізу територіальної організації рекреаційного господарства та прогнозування його розвитку);

 соціально-економічний (має на меті максимальне задоволення рекреаційних потреб суспільства, раціональне використання рекреаційних ресурсів, підвищення ефективності територіального розподілу праці та інтеграції рекреаційних функцій, зниження витрат суспільної та індивідуальної праці на виробництво рекреаційно-туристичних послуг);

 єдність рекреаційного районування з економічним і адміністративно-територіальним устроєм [4, с. 296].

У рекреаційному районуванні районоутворювальними ознаками є такі:

 структура рекреаційних функцій, що залежить від використання рекреаційних ресурсів, які переважають (лікувальна, оздоровча, спортивна, туристична і т.п.);

 ступінь рекреаційного освоєння території (розвинений, середньо- і слабкорозвинений район);

 ступінь відкритості району;

 перспективність освоєння.

У такий спосіб рекреаційне районування, незважаючи на те, що це наукова процедура, яка базується на суворій теорії і методології, пов'язане з рекреаційним районоутворенням. Процедуру районування не можна розглядати ізольовано, оскільки воно не є результатом тільки інтелектуальних зусиль фахівців – це відображення реальності. На першому плані знаходиться процес, який протікає в реальному просторі. Він генерує самі райони, а згодом створює стандарти для їхнього вичленовування.

Процедура районування – це тільки міркування з приводу виділення районів за суворо визначеними критеріями. Зміни в районоутворенні ведуть до відповідних змін у галузі наукового районування, у тому числі стимулюють розвиток районування як наукової процедури: об'єкт непостійний, і в ньому відбуваються не тільки кількісні, але і якісні зміни.

Рекреаційне районування, як і будь-яке районування, має подвійну сутність: його варто розглядати як інструмент вивчення територіальної організації явища, яке досліджується, зокрема це туризм і відпочинок, і як відображення деякого етапу розвитку певного типу територіальної організації. Ці положення свідчать про те, що завданням районування є не тільки виділення мережі районів, але й пояснення причин розбіжностей між ними, прогнозування їхньої еволюції та обґрунтування шляхів управління.

На основі рекреаційного районування як наукового методу та знань тенденцій рекреаційного ринку можливим є ефективне планування і здійснення інвестицій на рівні окремих туристичних компаній і банків.

Таксономічні одиниці рекреаційного районування розкривають особливості територіальної структури рекреаційного господарства.

Однозначної супідрядності в таксономічних одиницях часто не спостерігається, а ланцюжок: рекреаційне підприємство – пункт – мікрорайон – підрайон – район – зона, – не завжди має повний розвиток.

Основними ознаками виділення рекреаційних таксонів є: характер рекреаційної спеціалізації і ступінь її розвитку; рівень рекреаційної освоєності території, подібність проблем перспективного розвитку окремих частин території з позицій рекреації; рекреаційні ресурси та їх територіальні комбінації; значення рекреаційних територій у загальній структурі землекористування; потужність, територіальне поширення, структура і динаміка рекреаційних потоків; виробничі та економічні зв’язки рекреаційних підприємств з іншими галузями; наявність рекреаційного вузла (ядра).

У науковій літературі немає єдиного підходу до ієрархії територіальних рекреаційних утворень.

Науковцями запропоновано чимало таксономічних класифікацій рекреаційних утворень. Так, М. Шеломов виділяє такі ієрархічні рівні: установа, комплекс, функціональна зона, курорт, район, регіон, країна. У Є. Котлярова – чотириступенева система таксономічних одиниць: республіка (край, область), район, рекреаційна місцевість, рекреаційний мікрорайон [19, с. 57]. М. Мироненко, І. Твердохлєбов виділяють рекреаційну зону, рекреаційний макрорайон, рекреаційний мезорайон, рекреаційний мікрорайон, рекреаційний комплекс [27, с. 130-132]. Н. Недашковськапропонує таку класифікацію ТРС: рекреаційна система, рекреаційна зона, рекреаційний район, рекреаційний підрайон, рекреаційний вузол, рекреаційний пункт (центр) [30, с. 27]. В. Стафійчук виділяє такі таксономічні одиниці рекреаційного районування України: рекреаційний регіон, рекреаційний район, рекреаційний підрайон, рекреаційний вузол, рекреаційний центр – рекреаційний заклад [48, с. 173].

Таке розмаїття таксономії спричинене різними підходами до вивчення рекреаційних утворень: функціонально-галузевим і територіальним. Кожна з цих класифікацій має своє підгрунтя й часто в різні поняття автори вкладають одну й ту саму суть, а наявні відмінності є незначними. Тобто можна провести такі паралелі: установа – підприємство – заклад – рекреаційний пункт; комплекс – комбінат – рекреаційний центр; вузол – поєднання – мікрорайон.

Узагальнивши таксономічні класифікації рекреаційних утворень, ми зупинимось на таксономічних одиницях, виділених останньою групою авторів, доповнивши її найменшою ієрархічною одиницею – рекреаційним закладом (об¢єктом) і проміжною, дуже поширеною одиницею – курортом.

Рекреаційний заклад (об¢єкт) – це одиничний об’єкт, який займає чітко обмежену територію і виконує одну або кілька суміжних рекреаційних функцій.

Це спеціалізований заклад для тривалого і короткочасного розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать санаторії та пансіонати з лікуванням, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі й оздоровчі центри, у т.ч. дитячі; туристичні готелі, бази, мотелі, кемпінги; будинки мисливців, рибалок, будинки творчості

Рекреаційні заклади об’єднуються в межах курортних утворень у рекреаційні пункти, які виділяються на основі функціонування в певному населеному пункті одного або двох сезонних рекреаційних підприємств невеликої сумарної ємності лише одного виду рекреаційної діяльності. Рекреаційні пункти створюються на основі раніше сформованих сільських поселень і одночасно є формою територіальної організації рекреаційної діяльності та формою територіальної організації всіх інших видів господарської діяльності.

Найчастіше виникають такі територіальні утворення як рекреаційні центри, які являють собою два або більше видів рекреаційної діяльності у межах населеного пункту зі сформованими окремими рекреаційними закладами (санаторіями, базами відпочинку, дитячими оздоровчими центрами), сумарною ємністю не менше 500 місць.

Рекреаційний вузол є територіальною локалізацією рекреаційних підприємств, він характеризується найскладнішою галузевою рекреаційною структурою, дає змогу одержати додатковий ефект завдяки спільному використанню території й організації загальнокурортної інфраструктури. Обов’язково виконує функцію транспортного вузла. Ці рекреаційні утворення об’єднуються в межах окремих відносно самостійних мікрорайонів. Під рекреаційними мікрорайонами розуміється сукупність рекреаційних установ і різних супутніх галузей, розміщених на компактній території і пов'язаних між собою системою інженерного і побутового забезпечення з централізацією і кооперуванням обслуговуючих підрозділів.

Рекреаційні мікрорайони поєднуються в рекреаційні підрайони (мезорайони), що являють собою частину рекреаційного району, яка охоплює один або кілька курортів однакового профілю із зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративних районів і є частиною соціального простору, що використовується для рекреаційної діяльності; формується внаслідок діяльності рекреантів і організаторів відпочинку. В Законі України "Про курорти" від 5 жовтня 2000 року в ст. 1 подається таке визначення курорту "освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а також для рекреації і підлягає особливій охороні" [37, с. 15].

Узагальнив підходи до класифікації курортів України В. Стафійчук. Типологія курортів, на його думку, може бути такою (див. табл. 6.2).

Основною таксономічною одиницею рекреаційного районування є рекреаційний район (макрорайон). До визначення поняття "рекреаційний район" є багато підходів. За В. Преображенським, рекреаційний район – це однорідна за характером рекреаційного використання територія, яка вирізняється такими ознаками, як унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей. Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території. Є. Котляров вважає, що рекреаційний район – це цілісна територія, для якої характерні сприятливе для рекреації поєднання природних умов, наявність рекреаційних об’єктів, спеціалізація. Це складний адміністративно-господарський організм, який обслуговується сільськогосподарськими та промисловими підприємствами, транспортними, будівельними, культурно-побутовими та іншими організаціями [19, с. 58].

М. Мироненко та М. Бочваров розглядають рекреаційний район як територію, придатну для організації відпочинку і туризму на основі наявних рекреаційних ресурсів, зі спеціалізацією на рекреаційному обслуговуванні; як соціально-географічний район, виділення якого базується на соціологічних і соціально-економічних підходах [41, с. 83].

Рекреаційне районування світу та України

Провідний спеціаліст у галузі рекреаційного районування О. Бейдик в основу рекреаційно-туристичного районування поклав чотириступеневу ієрархічну систему таксономічних одиниць: макрорайон → мезорайон → підрайон → мікрорайон. Кожна наступна таксономічна одиниця входить як складова до попередньої. Таким чином, макрорайон складається з мезорайонів, а ті у свою чергу з підрайонів і т. ін.
У цілому у світі виокремлюється вісім рекреаційних районів найвищого таксономічного рангу, тобто макрорайонів. До них належать Європа, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та басейн Карибського моря, Африка, Австралія та Океанія, Антарктида.

До складу Європейського макрорайону входять 13 мезорайонів:

1) Прибалтійський 2) Центральний 3) Причорноморський (Румунія, Болгарія, Україна, Молдова);
4) Адріатичний (Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія);
5) Піренейський (Іспанія, Португалія, Андорра, володіння Великої Британії - Гібралтар);
6) Апенніно-Мальтійський (Італія, Ватикан, Сан-Маріно, Мальта);
7) Греція;
8) Франція та Монако;
9) Німеччина і країни Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург);
10) Альпійський (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн);
11) Велика Британія та Ірландія;
12) Країни Європейської Півночі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія);
13) Білорусь і європейська частина Росії.

Азійський макрорайон складається із семи мезорайонів:

1) Південно-Західна Азія (Туреччина, Кіпр, Іран, Афганістан, Бахрейн, Ірак, Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ізраїль, Палестинська автономія);
2) Південна Азія (Індія, Бутан, Пакистан, Бангладеш, Непал, Шрі-Ланка, Мальдівська Республіка);
3) Південно-Східна Азія (Сінгапур, Малайзія, Бруней, Таїланд, Камбоджа, В'єтнам, Лаос, М'янма, Індонезія, Східний Тімор, Філіппіни);
4) Східна Азія (Китай, Японія, Монголія, КНДР, Республіка Корея);
5) Закавказзя (Азербайджан, Вірменія, Грузія);
6) Центральна Азія (Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан, Киргизстан);
7) Азійська частина Росії.

Африканський макрорайон об'єднує такі мезорайони:

1) Північна Африка (Південносередземноморсь-кий) (Марокко, Туніс, Алжир, Лівія, Єгипет, іспанські володіння Сеута і Мелілья);
2) Західна Африка (Приатлантичний) (Маврикій, Сенегал, Гвінея, Ліберія, Сьєрра-Леоне, Гана, Кот-д'Івуар, Камерун, Конго, Демократична Республіка Конго (до липня 1997 р. Заїр), Габон, Того, Бенін, Нігерія, Західна Сахара, Екваторіальна Гвінея, Гвінея-Бісау, Гамбія, Кабо-Верде, Сан-Томе і Принсіпі);
3) Східна Африка (Кенія, Сомалі, Танзанія, Уганда, Руанда, Бурунді, Судан, Ефіопія, Еритрея, Джибуті);
4) Внутрішній (Малі, Нігер, Чад, Буркіна-Фасо, Центральноафриканська Республіка);
5) Південна Африка (Ангола, Замбія, Малаві, Зімбабве, Ботсвана, Намібія, Мозамбік, Південно-Африканська Республіка, Лесото, Свазіленд);
6) Острівний (Мадагаскар, Коморські Острови, Маврикій, Сейшельські Острови).

Північноамериканський макрорайон складається з двох мезорайонів:

1) Канада та США (Канада, США, самоврядна частина Данії - Гренландія; володіння: Великої Британії - Бермудські Острови, Франції - Сен-П'єр і Мікелон);
2) Мексика.

Центральноамерикансько-Карибський макрорайон також включає два мезорайони:

1) Центральна Америка (Гватемала, Беліз, Нікарагуа, Сальвадор, Коста-Рика, Гондурас, Панама);
2) Країни Карибського басейну та Вест-Індія (Багамські Острови, Куба, Ямайка, Гаїті, Домініканська Республіка, Тринідад і Тобаго, Антигуа та Барбуда, Барбадос, Гренада, Домініка, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кристофер і Невіс, Сент-Люсія, а також території, які належать США (Пуерто-Рико), Нідерландам (о. Аруба, Нідерландські Антильські Острови), Великій Британії (Кайманові острови, Монтсеррат, Теркс і Кайкос, Віргінські Британські Острови).

Південноамериканський макрорайон об'єднує чотири мезорайони:

1) Північний (Венесуела, Гайана, Суринам, Колумбія і заморська територія Франції - Гвіана);
2) Центрально-Східний (Бразилія, Парагвай і Уругвай);
3) Західноандійський (Еквадор, Перу, Болівія);
4) Південноандійський (Чилі, Аргентина, Фолклендські, або Мальвінські, Острови, де-факто належать Великій Британії).

Австралійсько-Океанійський макрорайон складається з двох мезорайонів:

1) Австралія та Нова Зеландія;
2) Океанія (Папуа-Нова Гвінея, Соломонові Острови, Фіджі, Тувалу, Тонга, Палау, Маршаллові Острови, Вануату, Кірибаті, Науру, Західне Самоа, Федеративні Штати Мікронезії, а також володіння Франції (Каледонія, Французька Полінезія) та Північні Маріанські Острови, які знаходяться під опікою США).

Антарктичний макрорайон включає три мезорайони:

1) Півострівний та острівний (Антарктичний півострів та острови Антарктики);
2) Прибережний (територія материка, яка безпосередньо прилягає до Світового океану);
3) Внутрішньоантарктичний.
Всесвітня туристична організація пропонує власну схему рекреаційного районування. Вона виокремлює 5 регіонів і 14 субрегіонів: Європа (Північна Європа, Західна Європа, Центральна/Східна Європа, Південна/Середземноморська Європа); Азія об'єднується з Тихоокеанським регіоном і поділяється на Північно-Східну Азію, Південно-Східну Азію, Південну Азію, Океанію); Американський регіон об'єднує Північну Америку, країни Карибського басейну, Центральну Америку та Південну Америку; у складі Африки виокремлюються Північна Африка і Регіон пустелі Сахара); виділяється також окремо регіон Близького Сходу.
Автором усталеного рекреаційного районування України є професор О. Бейдик, який виокремив п'ять ресурсно-рекреаційних районів нашої держави. За згаданою вище схемою найвищий рейтинг (дуже високий у О. Бейдика) має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АРК, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).

Карпатсько-Подільський район (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька і Вінницька області) має високий рейтинг.

Середній рейтинг характерний для Полісько-Столичного району (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області).
Харківському ресурсно-рекреаційному району (Харківська і Сумська області) властивий низький рейтинг.
Найнижчий рейтинг має Придніпровсько-Донецький район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька і Луганська області).
Нині найбільш адекватним часу є виокремлення рекреаційних районів України на базі дев'яти районних схем економічного районування країни, запропонованої професорами Ф. Заставним та П. Масляком і Радою з вивчення продуктивних сил України. Весь комплекс соціально-економічних умов за цією схемою у наш час випадково чи невипадково ставить рекреацію і туризм на провідне або одне з провідних місць у кожному з виокремлених економічних районів.

4.