Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття особистості правопорушника (злочинця).




ЛЕКЦІЯ

 

Тема №3: ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ ПРАВОПОРУШНИКА

 

Час 2 години.

 

 

Підготовив:

доцент кафедри

кандидат юридичних наук

майор міліції

Меркулова Ю.В.

 

 

Розглянуто на засіданні

кафедри юридичної психології

та педагогіки

«___» ______________ 2008 р.

Протокол № _____

 

 

Одеса 2008


Зміст

1. Поняття особистості правопорушника.

2. Психологічна характеристика процесу формування особистості злочинця.

3. Злочинна поведінка та механізм її формування.

 

Ключові поняття:особистість правопорушника, особистість злочинця, асоціальний, антисоціальний, суспільно-небезпечний типи анти суспільної поведінки, вчинок, злочин, мотивація.

 

Мета лекції: розкрити сутність понять правопорушник та злочинець; ознайомити з характеристикою процесу формування особистості злочинця та механізмом формування злочинної поведінки; виховувати професійно-важливі та моральні якості.

Література

1. Антонян Ю.М. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями. – М., 1998.

2. Васильев В.Л. Юридическая психологія. – С-Пб.,1997.

3. Виденеев И.А. Психология девиантного поведения. – Харьков, 1997.

4. Еникеев М.И. Основі общей и юридической психологии. – М., 1996.

5. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опіт криминологического моделирования. – М., 1998.

6. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. І, ІІ. – М., 1998.

7. Юридична психологія: Підручник за заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. К, 1999.

 


Вступ

При викладенні теми "Правова соціалізація та правослухняна поведінка особистості" вiдзначалося, що особистiсть — конкретна людина, яка має iндивiдуальнi особливостi та є носiєм сформованих соцiальних якостей, що реалiзуються в конкретних видах дiяльностi. У даній темі розглядатимуться психологiчнi аспекти особистостi правопорушника (злочинця); вона присвячена загальним питанням цiєї складної та багатогранної проблеми, знання яких необхiдне всiм співробітникам правоохоронних органiв, незалежно вiд служби, де вони працюють.

Висловимо лише одне попереднє зауваження. Особистiсть правопорушника (злочинця) поза вчиненням правопорушення не цiкавить юридичну науку i практику. Сам по собi термiн "особистiсть злочинця" аж ніяк не свiдчить про якусь його виключнiсть. Злочинцями звуться i неодноразово засудженi рецидивісти, i особи, що вперше скоїли злочин з необережностi, за випадкових обставин. У кожному конкретному випадку необхiдно встановити, про що йдеться: що скоєно, ким, за яких обставин. Про якусь попередню визначенiсть, фатальнiсть вчинення злочину людиною не можна говорити ще й тому, що вiд самого суспiльства, вiд держави залежить, вважається певна дiя злочинною в конкретний вiдтинок часу. Людина не народжується "пiд певне законодавство". Водночас кожна осудна особа (яка досягла певного вiку, рiвня соцiального розвитку i т.iн.) як носiй свiдомостi та волi в змозi вирiшити дилему: вчинити чи нi те, що кримiнальним законом заборонено. Здатнiсть до вибiрковостi поведiнки є засадою кримiнальної та iншої вiдповiдальностi. Ми будемо виходити з того, що кожний злочин — складний акт людської поведiнки, залежний вiд прийняття рiшення вчинювати ту чи iншу дiю або ж відмовитись вiд цього.

За своєю структурою особистiсть злочинця нiчим не вiдрiзняється вiд звичайної особистостi, але змiст соцiальних, передусім, властивостей особистостi у даному випадку iнакший.

 

Поняття особистості правопорушника (злочинця).

Особистість правопорушника – свідомий суб’єкт, носій сукупності біологічно зумовлених і соціально детермінованих якостей і властивостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що сформувалась під впливом певних суспільно-політичних, економічних і соціокультукрих умов.

Центральним питанням даної проблеми є спiввiдношення наслiдуваних (бiологiчних) та набутих особливостей у детермiнацiї злочинної поведiнки, i в зв’язку з цим — можливостi та межi корекцiї особистостi правопорушника. Вирiшення цих проблем багато в чому базується на двох iсторичних напрямах учення про природу правопорушень — про роль соцiального та бiологiчного чинникiв. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей (З.Фрейд, Ч.Ламброзо, У. Шелдон, О.Лазурський, Е.Фром), iншi — визначають детермiнацiю злочинної поведiнки виключно за рахунок соцiального (Д.Уотсон, Г.Лебон, Й.Дюркгейм, Г.Тард, В.Бехтерев). Вiдомi також спроби механiчного поєднання дiї бiологiчних i соцiальних причин злочинностi.

Принципова позицiя сучасної юридичної психологiї полягає у визнаннi соцiального i бiологiчного в людськiй природi, якi не протистоять, тим бiльш — не виключають один одного в поясненнi поведiнки людини, а перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежностi. Але при встановленнi причин конкретної соцiально значимої дiї, у тому числі - правопорушення, визначальним є соцiальне. Воно активно впливає на iндивiдуальнi особливостi людини, детермiнуючи змiст, сутнiсть поведiнки. Бiологiчне — лише динамiчний, функцiональний бiк дiї, тобто — бiологiчнi чинники є умовою дiї соцiальних причин.

У психологiчних теорiях особистостi бiологiчному надається сенс «платформи», першооснови. У процесi життєдiяльностi, навчання та виховання людина набуває соцiальних властивостей, що притаманнi тiльки їй, i стає iндивiдуально неповторною. Тобто бiологiчне — це умова розвитку людини як особистостi. Люди розрiзняються за своєю конституцiєю, типом нервової дiяльностi, задатками, а також внаслідок особливостей соціалізації, формування і становлення особистості та iн. Соцiальне i бiологiчне являють собою iнтегративну єднiсть, яку неможливо роздiлити.

Бiологiчнi особливостi можуть набувати значимостi в окремих випадках, напр., у поведiнцi неповнолiтнiх. Наявнiсть критичних фаз розвитку, несталостi емоцiйно-вольової сфери не можуть не впливати на вчинки, а несформованiсть соцiальних властивостей особистостi призводить до недостатнього самоконтролю. У результатi створюється хибне враження про виключну роль вiкових особливостей при вчиненнi злочинiв. Насправдi ж слiд говорити не про вiковi особливостi як такi, а про «вiдхилення» у формуваннi особистостi, зумовленi рiзноманiтними причинами.

Не менш важливим є правильне розумiння спiввiдношення соцiального i бiологiчного стосовно граничних станiв психiки, зокрема — психопатiї в межах осудностi. Вiдомо, що психопатiя — аномалiя характеру, у певних випадках зумовлена вродженими аномалiями мозку. У несприятливих умовах оточення притаманна психопатам вибуховiсть, пiдвищена емоцiйна збудливiсть, подразливiсть призводить до вчинення злочинiв, у тому числі i в станi сильного душевного хвилювання. Але це не означає, що саме хвороба є причиною злочину.

Можна навести iнший приклад, коли граничнi стани психiки набувають кримiнологiчної значимостi. Вiдомо, що серед неповнолiтнiх правопорушникiв чимало осiб iз затримками iнтелектуального розвитку. Вони формально досягли вiку кримiнальної вiдповiдальностi, осуднi, але не здатнi правильно оцiнювати соцiальну значимiсть своєї поведiнки, прийняти правильне рiшення при виборi лiнiї поведiнки в складнiй ситуацiї. Встановлення невiдповiдностi паспортного i розумового вiку може впливати як обставина, що пом’якшує вину злочинця, у виняткових випадках — виключає можливiсть його кримiнальної вiдповiдальностi.

Таким чином, причини злочинностiрезультат складної взаємодiї особливостей особистостi та середовища, причому стосовно конкретного факту вчинення злочину вони виявляються в рiзних сполученнях, щоразу — по-своєму.

Вищезазначене потребує аналiзу механiзму iндивiдуальної антисуспiльної поведiнки, видiлення структури та генезису її окремих складових.

Структуру конкретного злочину можна, перш за все, охарактеризувати як дiяння, що складається з чотирьох елементiв: об’єкта (на що спрямоване); об’єктивної сторони (способу вчинення дiяння); суб’єктивної сторони (відношення до дiяння та його результатiв) i суб’єкта (особи, що вчинила дiяння). Але видiлення цих елементiв, вiрно вiдображаючи структуру злочину, недостатньо продуктивне, бо не передбачає динамiки процесу, який розгортається у часi та просторi.

Злочин, як правило, не вчинюється спонтанно, стихiйно, вiн практично завжди пiдготований досить тривалим процесом формування особистостi, що зумовлює процес прийняття рiшення та вибір засобiв його здiйснення. Йому передує ряд етапiв психiчної дiяльностi суб’єкт, що поступово формують антисуспiльну спрямованiсть вчинку. Оскiльки цей результат є своєрiдною формою взаємодiї з середовищем, то й етапи формування антисуспiльної поведiнки слiд розглядати на тлi соцiальної дiйсностi. Вони виглядають таким чином: 1) формування особистостi з антисуспiльною спрямованiстю; 2) мотивацiя антисуспiльного вчинку; З) прийняття конкретного рiшення про його здiйснення;4) реалiзацiя цього рiшення, включаючи сам вчинок та настання його наслiдкiв.

На кожному з етапiв взаємодiя особистостi з середовищем вiдбувається по-рiзному, суб’єкт може бути бiльш чи менш активним, причому на останньому етапi вiн стає найбiльш активно дiючим началом: впливає на соцiальну дiйснiсть у негативному напрямi, що викликає вiдповiднi соцiальнi санкцiї (засудження, iншi мiри покарання, моральний осуд тощо). Рiзнi й часовi параметри етапiв здійснення антисуспiльного вчинку: антисуспiльна спрямованiсть формується протягом досить тривалого часу, мотивацiя i прийняття рiшення потребує кiлькох днiв чи годин, реалiзацiя рiшення може вiдбутися протягом секунд або хвилин.

Звичайно, наведена схема досить умовна. Так, етап прийняття рiшення може бути зовсiм вiдсутнiм (злочин з необережностi), тривати протягом лiчених секунд (злочин у станi афекту) чи формуватися роками. Перша ланка — формування особистостi з антисуспiльною спрямованiстю — також має рiзний термiн.

Не викликає сумнiву теза, що особистiсть, реалізуючі той чи iнший вид дiяльностi, в цiй дiяльностi формується i розвивається. У злочинi особистiсть виступає як складна бiосоцiальна система. Наприклад, встановлено, що така наслiдувана пiдструктура особистостi як тип нервової системи (темперамент), значною мiрою визначає протиправнi установки: кишеньковим злодiям притаманнi висока чутливiсть, прискорена обробка iнформацiї й прийняття рiшення, що визначає успiшнiсть їх злочинної дiяльностi. З iншого боку, неадекватна завищена самооцiнка як соцiальна якiсть хулiгана зумовлює вiдповiдну спрямованiсть його дiй.

Таким чином, усi структурнi компоненти особистостi так чи iнакше впливають на процес формування злочинної поведiнки. Конкретизацiї цього впливу присвячене наступне питання.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 159.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...