Соціальна структура особистості

Ще Демокріт вважав людину малим світом («мікрокос­мом»), у якому віддзеркалюється великий світ («макрокосм»). Людина-особистість як самодостатній об'єкт має свою структуру, взаємопов'язані і взаємодіючі частини якої складають систему особистості. Отже, особистість, як і суспільство в цілому, є функціонуючою системою, яка з'являється і розвивається завдяки розглянутому вище ме­ханізму соціалізації. Від того, яким чином відбувається соціалізація індивідів, залежить і їх соціальний статус, ролі, які вони виконують у суспільстві. Від соціалізації й однієї з головних її ланок, виховання, залежить і те, на які цінності буде спрямована діяльність конкретної особистості, яким чином вона досягатиме мети своєї діяльності, і, отже, її поведінка.

Особистість майже в усьому залежить від суспільства, бо саме в ньому вона і стає особистістю. Тому будь-які зміни у суспільстві як системі неодмінно відбиваються на змінах особистості. Що ж саме в ній змінюється? Перш за все, змінюється її внутрішня структура. Що ж таке структура? До структури особистості повинні входити такі елементи, яких нема у тварин, і які утворюють саму сутність особистості. Це знання, переконання, світогляд, світосприй­няття, віра, усвідомлення свого місця і ролі у суспільстві, совість, взагалі її духовність тощо. Отже, структура осо­бистості - це її внутрішній світ. Усе, що інтеріорізувалось в особистості з норм і цінностей суспільства, його куль­тури є складовими частинами її внутрішньої структури. Від того, як ці частини взаємодіють, залежить поведінка і в цілому діяльність особистості як системи. У гармонійної особистості усі складові її структури працюють злагоджено, і навпаки, збій у взаємодії цих частин веде до погіршення роботи системи особистості, а звідси - й до певних відхилень у поведінці.

Таким чином зміни, що весь час відбуваються у сус­пільстві як системі, ведуть до зміни певних елементів структури особистості або до зміни взаємовідносин цих елементів. Як наслідок, у структурі особистості є зміни її поведінки, а значить і взаємних стосунків з іншими осо­бистостями, членами суспільства. Так, наприклад, багато хто з минулих комуністів внаслідок змін, що відбулися у нашому суспільстві, і завдяки отриманню нової інформації та знань про злочини, скоєні більшовицьким режимом, різко змінили свої погляди на пануючу комуністичну партію і вийшли з її лав. У багатьох змінилися погляди на діяльність раніше засуджуваних націоналістів на прямо протилежні. Це стосується і великого загону віруючих, які стали ними останнім часом завдяки змінам, що відбулися у нашому суспільстві. Людина, яка приймає віру, багато що змінює у своєму повсякденному житті, а це є наслідком зміни її внутрішньої структури.

Крім того, що зміни у структурі особистості від­буваються внаслідок змін соціального середовища або структури суспільства як системи, вони відбуваються і завдяки внутрішнім процесам у структурі самої особистості. Особистість є також динамічною системою, як і суспільство, її складові знаходяться у стані постійної взаємодії і впливу одна на одну. Тому сучасні соціологи і психологи вважають, що «потрібно вивчати індивіда, який розвивається в світі, що змінюється». Ці два феномени (людина і світ або особистість і суспільство) взаємопов'язані і невід'ємні один від одного. Хоча, можна припустити, що в структурі особистості відбуваються певні зміни незалежно від змін у суспільстві, які також впливають на його структуру і функціонування. Отже, зміни однієї з цих систем неодмінно тим чи іншим чином відбиваються на змінах в іншій. Якби цього не було, то суспільство не могло б розвиватися: внутрішні зміни в кожній окремій особистості ведуть до змін у суспільстві, а зміни, що відбуваються в останньому, неодмінно впливають на особистість і позначаються на зміні її внутрішньої структури. Таким чином замикається коло відносин двох феноменів, і це є механізмом розвитку сус­пільства і людства взагалі.

Досить складною проблемою у дослідженні структури особистості є практична фіксація її елементів та їх взаємодії. Соціолог тут має дані лише про результати, функціонування системи особистості і саме за цими результатами може деякою мірою реконструювати соціальну структуру осо­бистості. Крім того, важливою і не менш складною є проб­лема встановлення в кожному конкретному випадку ступеня залежності елементів структури особистості й усієї її стру­ктури від елементів і в цілому структури соціального оточення.

Велике значення у вивченні вищенаведених проблем має зв'язок соціології з психологією, бо соціальні елементи структури особистості тісно пов'язані і взаємодіють з еле­ментами її психічної структури.

Цей зв'язок настільки сильний, що, важко уявити собі його дослідження окремо.

Отже, проблема соціальної структури особистості дуже складна і її вирішення - справа майбутнього. Але для цього вже сьогодні з нею треба працювати. Дослідження механізму функціонування елементів структури особистості повинно допомагати у справі управління не тільки її поведінкою, а й взагалі функціонування усього суспільства. Оскільки, як ми зазначили у першій лекції, головною метою соціології є вдосконалення суспільства, то воно має на увазі і вдосконалення особистості, її внутрішнього світу.

Питання для роздумів

1. Яка головна відмінність людини від інших живих істот?

2. Який із чинників соціалізації можна вважати най­головнішим?

3. Яка модель соціалізації переважає у нашому сус­пільстві?

4. Чи тривала соціалізація у Робінзона Крузо під час його перебування на безлюдному острові?

5. Завдяки чому людина стає особистістю?

1. Особистість як соціальна система

6. Чи існує зв'язок між соціальною активністю і соці­альною мобільністю?

7. Чи може негативна поведінка конкретної особистості позитивно впливати на суспільні процеси і навпаки?

8. Якому з критеріїв соціальної активності ви надаєте переваги?

9. Яким чином краще впливати на поліпшення соціальної структури особистості?

Література

1. Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. - Харьков, 1988.

2. Берн Э. Игры, в которые играют взрослые люди. -М, 1988.

3. Злобіна О.Г. Категорія "особистості" у системі понять соціологічної теорії// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. №2.

4. Злобіна О.Г., Тихонович В. О. Суспільна криза і життєві стратегії особистості. К., 2001.

5. Кон И.С. В поисках себя. - М., 1984.

6. Кон И.С. Личность и социальная структура // Амери­канская социология. - М., 1972. - С.37-53.

7. Кон И.С. Социология личности. - М., 1967.

8. Коэн А.К. Отклоняющееся поведение и контроль над ним // Американская социология. - М., 1978. - С.288-296.

9. Левада В. А. Координати человека // Мониторинг общественного миения. Экономические и социологические предмети. ВЦИОМ. 2001. №1

10. Маслоу А.Г. Мотивация личности /Перев. с англ. СПб., 2001.

11. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социо­логия преступности. - М., 1966.

12. Мотивационная регуляция деятельности и поведения личности. - М., 1988.

13. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения. - М., 1988.

14. Немировский В.Г. Социология личности. Теория и опыт исследований. - Красноярск: КГУ, 1989.

15. Особистість у системі соціальних зв'язків // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів /За заг. ред. ІІ.Г. Городянська. К., 2002.

16. Піча В.М. Соціологія: Загальний курс. К., 2000.

17. Сохань Л.В. Життєвий ареал особистості в суспільстві, що трансформується, як середовище ризику // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №2.

18. Социальная активность специалиста: истоки и ме­ханизм формирования. Социологический анализ / Под ред. Е.А. Якубы. - Харьков, 1983.

19. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / За заг. ред.В.М. Пічі. К., Львів, 2002.

20. Тадевосян Э.В. Социология: Учебн. пособие. -М., 1995.

21. Феномен человека. Антология. - М, 1993.

22. Хмелько В.Е. Социальная направленность лично­сти.-К., 1986.

23. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. -Львів, 1996.

24. Штомпка П. Социология изменений. - М., 1996.

25. Шульга М.О. Соціальний ареал особистості // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2002. №2.

26. Якуба Е.А. Социология. - Харьков, 1996.

27. Ярошевский Т. Личность и общество. - М., 1973.