Порядок вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку.

 Питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

 Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов’язків чи законних інтересів.

 Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, подається:

1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні) частини першої статті 537 КПК України;

2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13 частини першої статті 537 КПК України;

3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9 частини першої статті 537 КПК України;

4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв’язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 КПК України.

  Клопотання (подання) про вирішення питання, пов’язаного із виконанням вироку, розглядається протягом десяти днів з дня його надходження до суду суддею одноособово згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 КПК України, з урахуванням положень цього розділу.

 У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого; лікарська комісія, що дала висновок стосовно питань застосування до засудженого примусового лікування або його припинення, у випадку розгляду відповідних питань; спостережна комісія, служба у справах дітей, якщо розглядається погоджене з ними клопотання; цивільний позивач і цивільний відповідач, якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, інші особи у разі необхідності.

 Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов’язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.

  За наслідками розгляду клопотання (подання) суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскарження прокурором ухвали суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким зупиняє її виконання.

  У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням розгляд повторного клопотання з цього самого питання щодо осіб, засуджених за тяжкі та особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

 У разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо зняття судимості розгляд повторного клопотання з цього ж питання може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову.

 У разі задоволення клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання засудженим, який захворів на психічну хворобу під час відбування покарання, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 Кримінального кодексу України, а саме:

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

· надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

· госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

· госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

· госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

    Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

 Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

· які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

· які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

· які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

 У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

ВИСНОВКИ

Виконання вироку, ухвали і постанови, які набрали законної сили, є завершальною стадією кримінального процесу. В ній реалізуються рішення суду про винність чи невинність підсудного, про обране винному покарання, про відшкодування завданої злочином шкоди інші рішення, сформульовані у резолютивній частині вироку. Суть і завдання виконання вироку як стадії кримінального процесу полягає, як правило, не у фактичної виконанні рішень суду, які сформульовані в резолюції ній частині вироку, зокрема: реалізації основних і додаткових мір покарання, стягненні завданих злочином збитків, судових витрат тощо. Виконання вироку здійснюється в основному виконавчою владою в особі або спеціально створених для цієї мети органів (виправно-трудові установи, інспекції виправних робіт органів внутрішніх справ, судові виконавці), або міліцією, адміністрацією підприємств, установ і організацій, і регулюється нормами кримінального, кримінально-виконавчого, цивільного процесуального, адміністративного та інших галузей права. Завданням цієї стадії кримінального права є організація процесуальної діяльності, спрямованої:

· звернення вироку до виконання;

· забезпечення встановлених законом випадках повної або часткової безпосередньої реалізації вироку;

· вирішення встановлених законом питань, які виникають у ході фактичного виконання вироку;

· здійснення контролю за виконанням вироку.

Правовідносини, які виникають під час реалізації цих завдань, регулюються переважно нормами кримінально-процесуального права і становлять зміст стадії виконання вироку. Суб'єктами цих правовідносин, крім суду, є: прокурор, засуджений, захисник засудженого, цивільний позивач, цивільний відповідач, представник органу, що відає виконанням покарання, а також спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів та ін. Вирішальна роль у стадії виконання вироку належить судові. Тільки він звертає вирок до виконання, і тільки він вправі вирішувати всі важливі правові питання, які можуть виникнути в ході фактичного виконання вироку, шляхом розгляду і вирішення їх у судовому засіданні.

Таким чином, виконання вироку — це стадія кримінального процесу, в якій суд звертає вирок до виконання, здійснює контроль за приведенням його відповідними органами до реального виконання та вирішує у встановленому законом судовому порядку за поданням уповноважених законом посадових осіб і органів, клопотанням громадських організацій і громадян та за власною ініціативою передбачені кримінально-процесуальним законом важливі правові питання, які виникають у зв'язку і при виконанні вироків.

Дана стадія кримінального процесу характеризується рядом важливих положень, до яких належать:

· обов'язковість виконання вироків для всіх державних і громадських структур, посадових осіб і громадян;

· оперативність звернення і приведення вироку до виконання;

· можливість зміни рішень суду щодо покарання в ході виконання вироку при наявності встановлених законом Для цього підстав;

· участь громадськості у вирішенні судом питань, пов'язаних з виконанням вироку.

Значення стадії виконання вироку визначається важливістю тих завдань, які в ній вирішуються. Вона створює необхідні передумови для безпосередньої реалізації прийнятих у вироку рішень, сприяє формуванню у громадян переконання у неминучості понесення покарання за вчинення злочинного діяння та недопущення покарання (виправдання) невинних, забезпечує охорону прав і законних інтересів потерпілого, засудженого, інших учасників процесу. Своєчасне і точне виконання вироку ефективно сприяє виконанню завдань кримінального судочинства зміцненню законності і правопорядку.

Виконання судових рішень (виконання вироку) — завершальна стадія кримінального процесу, в якій вирок суду, що одержав законну силу, звертається до виконання і безпосередньо реалізуються рішення суду (про покарання, про відшкодування шкоди, про оправдання і звільнення з під варти тощо) та вирішуються питання, що виникають у зв'язку зі зверненням вироку до виконання і його виконанням.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квіт. 2012 р. // Голос України. — 2012.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України : чинне законодавство із змінами та допов. на 17 січ. 2012 р. : відповідає офіц. текстові. — К. : Алерта ; ЦУЛ, 2012.

3. Конвенция о правовой помощи и правовых отношениях по гражданским, семейным и уголовным делам : Кишинев, 7 октября 2002 г. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. — 2006.

4. Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах : підпис. 22 січ. 1993 р. // Офіційний вісник України. — 2005. 

5. Гавриш Т. С. Теорія та практика міжнародної правової допомоги в кримінальних справах (проблеми сучасного співробітництва України) : [монографія] / Гавриш Т. С. — Х. : Право, 2006.

6. Муравин А.Б. Уголовный процесс. Учебное пособие.— X.: 000 «Одиссей», 2000.

Список використаної літератури
Конституція України К.1996.
Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради. -1961. - К 2. - С. 15.
Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.
Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2001. - №9 – С.11.
Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. – К., 2004.
Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.
Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов, М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.
Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.
Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.
Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. (автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.
Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та коментарі).
Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. - №4.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с.
Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 - 15.
Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.: Юрінком Інтер, 1999. - 576 с.