КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

ТИПИ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ, МЕХАНІЗМИ ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

Економічна система - це сукупність економічних процесів, що протікають в ній, домінуючих форм власності і способів її організації.

Основними елементами господарської системи національної економіки є:

1) соціально-економічні: визначають специфіку відносин між господарюючими суб'єктами з приводу власності, порядку володіння і розподілу основних економічних ресурсів і результатів економічної діяльності господарюючих суб'єктів;

2) форми організації діяльності господарюючих суб'єктів;

3) форми і методології державного регулювання;

4) економічні зв'язки між суб'єктами господарської діяльності.

У сучасній теорії та практиці світового господарства існує декілька типів національних економік, які можна класифікувати за різними ознаками (Таблиця 4).

Таблиця 4.

КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

Групова ознака	Типи		Характеристика
1. За стадіями розвитку ринкових відносин	Економіка вільного капіталізму		Ознаки: приватна власність на засоби виробництва, включаючи ресурси розвитку та результати праці; присутність у відтворювальному процесі достатньо великого числа автономних приватних товаровиробників персоніфікованого виду; механізм регулювання господарської діяльності базується на вільній конкуренції через процедури актів купівлі-продажу у різних секторах національного ринку. Фактичний стан економіки, її пропорційність і збалансованість за макроекономічними показниками мають стихійний характер. Господарство знаходиться у „вільному пошуку” і практично жорстко не контролюється державою з єдиного економічного центру. Суспільній праці протистоїть приватний капітал: певні підприємці або певні галузеві монополії.
	Економіка сучасного капіталізму		Суспільній праці протистоїть суспільний капітал корпоративного типу.
	Централізовано планова національна економіка		Ознаки: Масштабна суспільна власність(державна, кооперативно-колгоспна, суспільних організацій); висока ступінь бюрократизації управління і монополізація більшої частини галузей економіки; централізоване планування виробництва, розподілу ресурсів виробництва і результатів праці; організаційно-економічний механізм, що базується на поєднанні адміністративно-розпорядчих, економічних і морально-етичних методах впливу на соціально-економічні процеси відтворення; жорстокий контроль з боку органів державної влади та господарського управління, координація ними господарської діяльності галузей, регіонів, підприємств, установ, організацій; безпосереднє управління процесами виробництва, розподілу, обміну та споживання з боку єдиного економічного центру – Держплану.
	Економіка „традиційного” типу		Ознаки: слабкий розвиток техніки і технології виробництва; використання великої маси фізичної праці практично у всіх галузях економіки; багатоукладність системи господарювання, яка поєднує елементи державної, приватної, змішаної власності; незначна роль національного капіталу і підприємництва при постійному зростанні масштабів діяльності підрозділів великого іноземного капіталу; гостра необхідність у диференційованому підході до розв’язання основних соціально-економічних задач держави у розрізі кожного з укладів, що функціонують у рамках економічної системи; активна абсолютна роль центральних органів влади і господарського управління у розв’язанні питань економічного і соціального розвитку суспільства і держави, використання такої системи бюджетного устрою, яка дозволяє у державному бюджеті формувати, централізовано розподіляти і перерозподіляти переважну частину (95-98%) усіх фінансових ресурсів держави.
2. За ступенем інтеграції у світову практику господарювання	Національна економіка „відкритого”  типу		Функціонування і розвиток національної економіки спрямовано виключно на досягнення мети і задач „свого” суспільства. Ця економіка є замкнутою, орієнтованою переважно на внутрішні ресурсні можливості та національні інтереси при мінімальному розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.
	Національна економіка „закритого”  типу		Економіка держави має масштабні і різнобічні взаємозв’язки з економіками інших держав у процесі обміну результатами праці, капіталами, ресурсами, науковими ідеями, кадрами, досягненнями в галузі техніки і технології виробництва тощо.
3.За соціально-економічним і техніко-технологічним рівнем	Високорозвинута національна економіка
	Національна економіка, що розвивається
	Слаборозвинута національна економіка
4. За структурою господарства	Аграрно-індустріаль-на	Співвідношення часток відповідно сільського господарства і промисловості у валовій доданій вартості більше одиниці.
	Індустріаль-но-аграрна	Відношення частки сільського господарства у валовій доданій вартості (ВДВ) на частку промисловості у ВДВ менше одиниці
	Збалансована	Вищезазначене відношення приблизно дорівнює одиниці
5. За етнічною (національною) ознакою	Економіки певних  держав	Історичні, національні, економічні, політичні та інші чинники розвитку, періоди існування окремих держав відрізняються за своїм менталітетом і характером. Це призводить до необхідності навіть у рамках однотипних господарських систем виділяти їх етнічні особливості.
6.  За регіональною ознакою:	- Національна економіка Північно-Американського регіону
	- Національна економіка Європи
	- Національна економіка азіатсько-Тихоокеанського регіону
	- Національна економіка Ближнього Сходу
	- Національна економіка Африки тощо

Як показує досвід, в Україні не існує загально визнаної концепції економічного розвитку, тому в умовах трансформації економіки України на базі існуючих механізмів управління соціально-економічним розвитком держави необхідно обґрунтувати і розробити концепцію синтезу механізмів управління економічним розвитком національної економіки на базі системно-діяльністного підходу, основою для якої, на наш погляд, може стати симбіоз двох концепцій – моделі життєздатної системи С. Біра і методології розвитку полісистеми Г.П. Щедровицького. Це дозволяє розробити механізм економічного розвитку, який містить комплекс якісно нових способів діяльності, спрямованих на усунення внутрішніх обмежень економіки як соціо-економічної системи й розширення можливостей такої системи щодо реалізації її призначення. Основу наведеного системно-структурного подання концепції синтезу механізмів управління економічним розвитком національної економіки на базі системно-діяльністного підходу складає розподіл режимів існування соціо-економічної системи на режим функціонування, режим вдосконалення та режим розвитку, кожний з яких забезпечується реалізацією відповідної діяльності: функціонування, вдосконалення і розвитку. Реалізація запропонованого підходу до управління економічним розвитком національної економіки здійснюється шляхом організації управлінської діяльності на рефлексивній основі. Рефлексивність може бути забезпечена тоді, коли об’єктом починає виступати сама діяльність і засоби її здійснення, тобто відбувається зміна робочої позиції на рефлексивну. Реалізація запропонованого принципу може бути здійснена за умови розрізнення простору існування вихідної соціо-економічної системи діяльності та релевантного рефлексивного простору. Рефлексивний принцип організації діяльності припускає вихід суб’єкта діяльності на рефлексивну позицію з метою підвищення ступеня об’єктивності рефлексивної інфологічної моделі, а саме: побудова на базі інфологічної моделі (ІМ) рефлексивної інфологічної моделі (РІМ) та її використання. При цьому має відбуватися переосмислення та підвищення ступеня розуміння причин і механізмів утворення проблемної ситуації у вихідній ситуації. Під механізмом економічного розвитку держави вважається усвідомлене перетворення системи, засноване на розробці і впроваджені нових засобів діяльності, які спрямовані на усунення внутрішніх обмежень і розширення можливостей системи з реалізації заданої макрофункції. Обгрунтувати вище наведене можна наступним:

1. Організація – це системи діяльності, які утворюються і підтримуються людьми, як засоби придбання ними можливості досягнення своїх мети і ідеалів.

2. Соціо-економічна система діяльності – це, з одного боку, сукупність деякої системи та її спостерігача, а, з іншого боку, - це складна система, яка представляє собою організацію, що об’єднує індивідів, метою об¢єднання яких є розв’язання економічних задач. Наявність „ефекту спостерігача” в економічних та соціальних системах є джерелом проявлення суб’єктивізму у прийнятті рішень і вважається невід’ємною частиною економічної діяльності. При цьому критерії ефективності виконання цих задач мають вартісне вираження. Соціо-економічним системам притаманна властивість автопоезіса (від англ. autopoesis), тобто самоопису на основі рефлексивної моделі діяльності, і самовідносності (від англ. self-reference), тому що включає у себе спостерігача, якого забезпечено критеріями ефективності функціонування і який володіє суб’єктивізмом в прийнятті управлінських рішень. Держава у рамках вищенаведеного може виступати як соціо-економічна система діяльності, тому що, безумовно, є складною системою, яка характеризується багатокомпонентністю, різноманітністю можливих форм зв’язків елементів, багатокретиріальністю, різноманітністю природи елементів, високим динамізмом поведінки. Для управління складністю такої системи використовується організація елементів, частині яких притаманні якості спостерігачів, з економічними критеріями ефективності функціонування.

3. Базове призначення є вихідною передумовою утворення будь-якої організації, але для його реалізації необхідно надання останній цілеспрямованості, ієрархічна побудова, керівництво функціонуванням і управління розвитком. З кібернетичної точки зору, мова йде про визначення макрофункції функціональної системи, а також про побудову релевантної структури системи управління. Сучасні ефекти корпоратизації привели до виникнення принципіально нового з точки зору підходів і критеріїв рівня управління – корпоративного менеджменту. В умовах трансформації економіки України мета миттєвого збагачення відсовується на другий план, а пріоритет отримують капіталізація і зростання вартості суб’єкту господарської діяльності. Саме цей орієнтир сьогодні закріплюється як базове призначення для суб’єктів господарської діяльності. Найбільш важливою властивістю організацій з практичної точки зору є приріст додаткової енергії, яка перевищує суму індивідуальних зусиль їх учасників. Це явище називають синенергією і воно є проявленням загальносистемної властивості емерджентності або холізму системи. До того ж в організаціях це явище є керованим, його можливо посилювати, видозмінювати. Саме у цьому полягає одна з причин дуже частого спрямування науки до удосконалення організаційних форм.

4. Системний підхід на діалектичній основі передбачає визначення внутрішньої суперечності складної системи як цілого. Саме такою цілісною, але складною і суперечливою системою, є держава, яку можливо розглядати з трьох точок зору:

- Держава утворюється як інструмент розв’язання суспільних задач, засіб досягнення мети. Тут на перший план виступає базове призначення держави, яке пов’язане з задоволенням певної суспільної потреби, а також його макрофункція і структура, що спрямована на реалізацію базового призначення.

- Держава утворюється як людська спільність, специфічне соціальне середовище. У даному випадку регіон виглядає як сукупність соціальних груп, статусів, норм, відносин лідерства.

- Регіон можливо також розглядати як своєрідну структуру взаємозв’язків і норм. Предметом аналізу держави в такому випадку виступають його організаційні зв’язки, що побудовані ієрархічно, а також зв’язки з зовнішнім середовищем. Основними проблемами є рівновага, самоуправління, розподіл праці.

Будь-які елементи, процеси, проблеми організації можуть бути розглянуті у кожному з цих трьох вимірів, тому що вони виступають тут в різних якостях. Доцільно зауважити, що різні аспекти життєдіяльності держави вивчаються в різних предметних галузях, але при дослідженні складних систем завжди виникає проблема конфігурирування та системного зв’язку різнопредметних уявлень. Ця задача особливо гостро виникає при організаційній інженерії у процесах управління розвитком. Проектування національної економіки  обмежено необхідністю пристосовування будь-якого проекту до якості реально доступного персоналу, який заповнить потім задані позиції і зв’язки. Це означає, що чим менш конкретизован проект національної економіки держави, тим він, у певному значенні, є надійнішим (на відміну від технічного проектування). У відношенні управління національною економікою держави  доцільніше говорити про мотиваційний ідеальний образ, який, у свою чергу, будуть утворювати набір проектів модифікації підсистем держави, що є найбільш адекватними даним умовам функціонування. Процеси розробки ідеальних моделей дозволять забезпечити відтворення стратегії розвитку у часі безвідносно до людського матеріалу. Аналітичне дослідження феномену організації на рівні держави привело до виявлення набору організаційних моделей, а саме: організація – це трудовий процес; – це машина; - це громада; - це соціо-економічна модель організації; - це система; - це організм; - природна організація; - бюрократична і політична моделі.

5. Штучний і природний план в соціо-економічних системах діяльності визначають як процес природного перетворення соціо-економічної системи та процес її штучного реформування. Механізм штучного перетворювання відбувається без свідомої перетворюючої участі людини і виникає тоді, коли природні і оприроднені компоненти діяльності починають жити своїм життям, що підпорядковуються його внутрішнім законам. Дія цього механізму у часі визначається хід процесу іманентного самопосування, тобто цілеспрямоване функціонування соціо-економічної системи. Механізм штучного перетворення системи надбудовувається над природним і формується із рефлексивної позиції (ЛПР) – позиції, коли відбувається переосмислення у діючій системі діяльності засобів діяльності і мислення самої людини в ній. Коли вже буде визначено обумовленість процесу розвитку дією релевантного механізму штучного перетворення у вигляді діяльності управління розвитком, необхідно сформувати уяву про склад механізму розвитку або діяльності по управлінню розвитком. При цьому необхідно використовувати принцип рефлекcивності, який є одним з основних загальнонаукових принципів – Закону зовнішнього доповнення, із якого виходить, що ефективність функціонування системи, як і сама необхідність у розвитку, не можуть бути усвідомлені з точки зору підсистеми даної системи. Соціо-економічна система розміщена в просторово-часовому контексті. Вона існує, „перетікаючи” у часі із ситуації у ситуацію, обумовлена впливом природної і оприродненої компоненти свого існування, можливою неадекватністю управлінського впливу. Поступово з’являється розрив між старими засобами діяльності і новою ситуацією, яка потребує більш адекватних даним історичним умовам засобів рішення. Суб’єкти, що знаходяться в рефлексивній позиції, підвищують ступінь свого розуміння дійсності. У рефлексивному процесі виявлення нових засобів об’єктом дослідження стає вже не об’єктом природи, а самою діяльністю, точніше, процесом діяльності і мислення. Отже, люди вивчають свої процеси діяльності, тобто самих себе. Реалізація даних процесів за принципом „участі” приведе до трансформації свідомості критичного числа суб’єктів соціально-економічної системи. Організація у цілому переходе на якісно новий рівень свідомості дійсності: відбувається суб’єктивний розвиток, потім здійснюється розробка нових засобів діяльності і свідомості, більш адекватних задачам, що виникли. У результаті трансформації вихідного набору засобів діяльності (відбувається розвиток об’єкту) нівелірується розрив між новими уявленнями про дійсність і вихідними засобами діяльності. Якщо у випадку суб’єктивного розвитку відбувається модифікація свідомості і зростання потенціалу, то у випадку об’єктивного розвитку, потенціал реалізується у вигляді змін власної системи діяльності. Нові уявлення втілюються у новому вигляді соціо-економічної системи. Для систем, що саморозвиваються, об’єктивний і суб’єктивний розвиток взаємозв’язані. Суб’єктивний розвиток рефлексивно розвертається на інформації ситуації об’єкту. Рефлексивне усвідомлення змісту ситуації структурує процеси суб’єктивного розвитку. Це відбувається в результаті підвищення заходів розуміння. Об’єктивний розвиток відбувається як наслідок втілювання в діяльність результатів рефлексії. Суб’єктивний розвиток виступає у якості механізму процесу об’єктного розвитку, задає методичну базу для його здійснення. Таким чином, об’єктивний і суб’єктивний розвиток представляють собою взаємообумовлену єдність. В результаті спостерігаються зміни в об’єкті: змінюється морфологія, функції, структури, підвищуються параметри ефективності у результаті якісного перетворення системи. Тобто відбувається прогрес. У якості елементарної одиниці процесу розвитку в економіці виступає організаційно-економічна дія, яка розширює можливості соціо-економічної системи діяльності по реалізації призначення, що задано йому. У системодіяльністній методології під такою одиницею розуміють так називаємий „крок розвитку”. Методологія діяльності фіксує, що у дослідженнях думаючодіяльністного характеру доводиться відмовлятися від фізичних уявлень у часі; і минуле, і теперішнє, і майбутнє виступають тут як три незалежні системи. Фактично сучасне вміщує і минуле, і майбутнє; вони лежать усередені теперішнього. 

6. Розвиток – це усвідомлене перетворення соціо-економічної системи, яке базується на розробці і впровадженні нових засобів діяльності, що направлені на зняття внутрішніх обмежень, розширення можливостей системи з реалізації заданого призначення.

7. Уся сукупність підсистем регіону повинна підтримуватись в певному режимі – режимі функціонування. Це означає, що необхідно організувати здійснення певної сукупності кооперативних актів діяльності, яку можливо назвати сукупністю діяльності функціонування, основною задачею якої є збереження системної цілісності регіону і підтримка параметрів процесу функціонування в стаціонарному режимі на заданому інтервалі часу.

8. Діяльність, яка спрямована на підвищення ефективності функціонування регіону, що здійснюється за рахунок процедур оптимізації функціонування регіону та його підсистем, доцільно називати діяльністю удосконалення.

9. Результати рефлексивної трансформації засобів діяльності функціонування можуть носити характер, при якому відбувається таке реформування будь-якої діяльності, у результаті якого остання отримує новий засіб технологічного комбінування з метою досягнення заданого межами діяльності результату, здійснюється принципіальна трансформація логики та процедур прийняття управлінських рішень. В результаті створюється новий засіб технологічної взаємодії, залучаються нові ресурси. Системний ефект зачіпає архітектуру бізнес-процесів. Вона адаптується під нову форму режиму функціонування.

2. ВИДИ ТА МОДЕЛІ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЗМІШАНОГО ТИПУ

Фахівці виділяють два основні види та декілька моделей регулювання економіки змішаного типу – економічний лібералізм, економічний дирижизм та типові моделі державного регулювання економіки.

Економічний лібералізм (лат. – вільний) – система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму. До країн економічного лібералізму можна віднести США, Канаду, Великобританію, Австралію, в яких державний сектор не перевищує 10%, державні витрати сягають 30-35% від ВВП, переважають правові та економічні методи регулювання.

Економічний дирижизм (лат. – керований) – система соціально-економічних відносин зі значним впливом держави на соціально-економічний розвиток. До країн економічного дирижизму відносять Австрію, Японію, Німеччину, Швецію, в яких державний сектор відіграє істотну роль (сягає 10 – 20%), державні витрати сягають 45 – 50% від ВВП, для регулювання активно використовуються прямі, адміністративні і специфічні методи.

Основными моделями регулирования экономики смешаного типа являются:

1) американская,исходящая из поощрения и развития предпринимательской активности. В ее структуре существует четкая диспропорция между наиболее богатой и бедной частью населения. Уравнение уровня доходов не ставится главной целью государства, а ставка делается на личную экономическую активность хозяйствующих субъектов;

2) японская,исходящая из большого различия между ростом производительности труда и уровнем оплаты труда. Это позволяет сделать товары, производимые в национальной экономике, конкурентоспособными на мировом рынке за счет низкой цены. Она возможна только при специфических культурных, религиозных и психологических особенностях населения, которые имеются, например, в Японии;

3) шведская,исходящая из активной социальной политики, проводимой государством, целью которой является снижение разницы в уровне жизни населения. Для этого используется налоговая система, позволяющая эффективно перераспределять ресурсы внутри экономики.

4) немецкая,исходящая из достижения устойчивого экономического развития за счет совмещения всех форм хозяйственной деятельности. Государство проводит активную социальную политику, а акцент делается на развитии мелкого предпринимательства.