Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим факультативним його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає: 1) в завданні удару, побоїв або 2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої- це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла

за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.

Завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад злочину, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони: а) завдали потерпілому фізичного болю; б) не спричинили тілесних ушкоджень.

Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

Удари, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, тому не спричинення тілесних ушкоджень є другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. Якщо ж після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установленому законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичайних ознак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за ст. ст. 121, 122, 125. Додатково кваліфікувати завдання удару, побоїв чи вчинення інших насильницьких дій за ст. Ї26 не потрібно.

Якщо удар, побої або інші насильницькі .дії не завдали потерпілому фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином.

У разі, коли побої або інші насильницькі дії є ознакою об'єктивної сторони Іншого злочину, їх вчинення слід кваліфікувати за статтею (частиною статті), яка передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, частинами другими ст. ст. 345, 346, 350, 377, 405, ч. 1 ст. 406).

Закінченим злочин вважається з моменту завдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона характеризується умислом. Мотив і мета не мають значення для кваліфікації вчиненого за ст. 126. Однак у разі завдання удару, побоїв тощо, які завдали фізичного болю з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі, за наявності інших необхідних ознак вчинене утворює склад катування і потребує кваліфікації за ст. 127. Нанесення побоїв працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам з помсти за його службову діяльність слід кваліфікувати за ч, 2 ст. 345.

5. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 126) є вчинення описаних у ч. 1 цієї статті діянь: 1) що мають характер мордування;

2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, коли вони полягають в багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії.

Про поняття групи осіб див. ст. 28 та коментар до неї. Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого та середньої тяжкості тілесного ушкодження, передбаченого частинами другими ст. ст. 121 і 122 (про його поняття див. коментар до цих статей). Єдиною його особливістю у ч. 2 ст. 126 є те, що; крім потерпілого, воно спрямовується проти його близьких, у той час, як у складі зазначених злочинів залякування, крім потерпілого, спрямовується проти інших осіб (ч. 2 ст. 121) та його близьких родичів (ч. 2 ст. 122).

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом М03 № 6 від 17 січня 1995р.

Постанова ПВС "Про судову практику в справах про злочини протії життя і здоров'я людини" № 1 від 1 квітня 19Q4 p. (п. 27).

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти де десяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Про поняття побої див. коментар до ст. 126. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах (наприклад, в умовах, які позбавляють людину будь-якого із її природних почуттів - зору, слуху, просторової або часової орієнтації) тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені різні посягання на статеву недоторканість особи, дії, характерні для мордування (про поняття мордування див. коментар до ст. 126), а також інші подібні дії, серед яких найбільш поширеними є підвішування тіла, придушування, тривала ізоляція, вплив на людину постійним та голосним звуком, примушування їсти неїстівні речовини тощо. Усі подібні дії супроводжуються стресом, почуттям жаху чи неспокою і здатні принизити особу, зламати її морально.

Якщо вказані дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукуп-

ністю злочинів, передбачених ст. ст. 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127.

3. Суб'єкт катування загальний. Насильницькі дії, вчинені службовнми особами з метою спонукання потерпілого до дій, що суперечать його волі, можуть бути кваліфіковані, зокрема, за ст. ст. 365 (424) або 373.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Метою насильницьких дій при катуванні є намагання примусити потерпілого або іншу особу до дій, що суперечать їхній волі, наприклад, надати певні відомості чи зробити визнання, вчинити самокалічення тощо. Якщо такі дії вчинені з метою отримати чуже майно чи право на майно, вони кваліфікуються за ст. 189, з метою протидії законній господарській діяльності - за ст. 206, а з метою примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - за ст. 355.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб. Про поняття ловторності і попередньої змови групи осіб див. коментар до ст. ст. 32 і 28.

Конституція України (ст. 28).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948p. (cm.5).

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966р.(ст.ст. 7 і 10). Ратифікований CРCP 18 вересня 1973р.

Європейська конвенція з прав людини від 4 листопада 1550 p. Ратифікована Україною 17 липня 1997 (cт. 3)

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995р. (п. 3).