Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115 - 117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, дов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 357, 389, 411, 455), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина 3 статей 354, 355, 359, 387. 409), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина 2 статей 354, 355, 359, 387. 409), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 263), терористичний акт (стаття 264), захоплення заручників (статті 148 і 358), зґвалтування (стаття 153), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 154), крадіжку (статті 188, частини 1 статей 268, 315), грабіж (статті 189. частина 2 статті 315), розбій (стаття 191, частина 3 статей 268, 315), вимагання (стаття 192, частина 1 статей 268, 315), умисне знищення або пошкодження майна (етапі 198, 356, 361, 388, 410), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 284), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 285), незаконне заволодіння транспортними засобами (стаття 296), хуліганство (частини 2-4 статті 303).

1. Досягнення встановленого законом віку - одна із загальних УМОВ притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18). Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості.

Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його ді! можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред'являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони

не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливії люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК).

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.

2. Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

3. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).

4. Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має Правове значення, органи досудового слідства і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього - дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах. За відсутності докумен• тів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. При цьому днем народження особи є останній день названого експертом року, а при визначенні віку мі-. німальною і максимальною кількістю років слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку цієї особи.

Хоча за загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досягненні особою 16 років, суб'єктами окремих злочинів (більшість військових злочинів, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність тощо) можуть бути лише особи, яким виповнилося 18 років. Суб'єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються, наприклад, суддями, може бути лише особа, яка досягла 25-річного віку.

5. Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб'єктом злочину.

6. Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66).

Конституція України (cm. cm. 24, 127).

Розділ V ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23. Вина

Виною е психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

1. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Це конституційне положення водночас уособлює в собі презумпцію невинуватості - демократичний принцип правосуддя.

Кримінальне право України заперечує об'єктивне 'ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб'єктивному ставленні в вину - умові правильної соціально-політичної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема.

2. Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною / умовою кримінальної відповідальності.

Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.

Зміст вини обумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням.

При вчиненні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об'єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону - характер вчинюваних Дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і суспільне небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші - приблизно;

одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші - помилково.

Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є бажання настання певних суспільне небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел). Вольова ознака не-

обережності полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) чи, маючи реальну можливість передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здіб'ності для вчинення вольових дій з метою запобігання таким наслідкам (злочинна недбалість).

У правозастосовній практиці вимагається встановлювати конкретні ознаки умислу та необережності і, як правило, йдеться про зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.

Сутність вини визначає соціальну природу вини і полягає в негативному ставленні особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК.

Форма вини - це описане у КК (ст. 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільне небезпечне діяння.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина - це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини; а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; б) визначає кваліфікацію злочину; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину. Це поняття широко використо1 вується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія ступінь вини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільне небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи обумовили зміст необережності, тощо.

3. Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі попереднього розслідування і судового розгляду справи.

Конституція України (cm. cm. 62, 64).