Зародження українських політичних партій (кінець XIX - початок XX ст.).

У 1899 р. в Харкові гурток молодих інтелігентів засновує Революційну РУП). Керівниками її були Д.Антонович (син В. Антоновича), М. Порш ін. РУП організувала видавництво революційної літератури в Чернівцях і Львові, завозила звідти і розповсюджувала по селах велику кількість пропагандистської літератури.Наприкінці XIX ст. створюється Рос.соціал-дем.роб. (РСДРП), до якої входили і українці. В 90-х роках виникли соціалістичні партії Польщі, Литви, єврейський соціалістичний союз «Бунд» та ін., які частково діяли і в Україні. Українська революційна партія поступово перетворюється в соціал-демократичну. Незабаром від неї відокремилася так звана «Спілка», що приєдналася до РСДРП. Укр. соціалісти ставили програмні завдання: боротися за соціальні інтереси трудящих і національні свободи укр.народу. Російська преса писала, що «українці в одній кишені носять том Карла Маркса, а в другій — Тараса Шевченка».Продовжується процес формування нових партій, які відображали інтереси різних соціальних груп. Частина РУП під керівництвом М.Міхновського у 1902 р. створює УНП. В своїх заявах та статтях члени її відстоювали гасло «Україна для українців», право укр.народу бути господарем на своїй землі, мати свою незалежну державу.У 1904 р, із груп, що вийшли з РУП, та деяких членів громадівського руху створюється УДП, яка пізніше перетворилася в Українську радикально-демократичну(УРДП). Політ.партії України ширили національну свідомість, знайомили з різними політичними теоріями і поглядами, закликали до боротьби за свободи і права, готували і проводили політичні акції. В Україні відбувалися виступи та маніфестації, спрямовані на захист свободи української мови та культури. Зокрема, широкий резонанс викликало святкування відкриття пам´ятника І.Котляревському в Полтаві 30 червня 1903 p., куди з´їхалися тисячі представників укр.інтелігенції, навіть з Буковини та Галичини. У відповідь на заборону читати вітання укр.мовою вони влаштували демонстрацію, протестуючи проти обмежень української мови і культури. Такими ж святами всеукраїнського характеру були ювілеї і.Нечуя-Левицького та М.Лисенка в Києві.Початок XX ст. характеризувався значним загостренням в Російській імперії соціально-економічної та політичної ситуації, що переростала в революційну кризу. Царизм, щоб запобігти революції, відволікти увагу народу від внутрішніх проблем, розширити свої колоніальні володіння на Сході, вів у 1904-1905 pp. війну з Японією. Однак і на цей раз антидемократичний, антинародний, напівфеодальний царський режим програв війну, що прискорило революцію. Вона вибухнула в січні 1905 p.охопивши і Україну. Ще раніше, в 1902 p., почалися селянські виступи з вимогами землі, ліквідації поміщицького землеволодіння. їх підтримали робітничі страйки та демонстрації.В Східній Україні з 1907 р. політичне життя занепадає, переходять у підпілля політичні партії практично зникли громади. Знову викорінюється українська мова в школах і вузах. Про необхідність її заборони відкрито говорить царська влада, особливо прем´єр-міністр П. Столипін. Заборонялися всілякі культурницькі заходи, навіть відзначення ювілею Тараса Шевченка, що викликало загальне обурення в Україні. Слабкістю політичного керівництва в українському суспільстві скористалася російська ліберальна партія кадетів, яка на той час нарощувала свій вплив. У цих умовах діячі УРДП та інших політичних груп у 1908 р. створили ліберальне «Тов.укр. поступовців» (ТУП), яке стояло на позиціях конституційного парламентаризму і автономії України в складі Російської держави, захисту декларованих Маніфестом 17 жовтня 1905 р. прав українців, запровадження української мови в освітніх закладах, суді, адміністративному апараті. ТУП залишилася єдиною легальною політичною організацією Східної України до 1917 року.Перша світова війна, яка розпочалася в серпні 1914 p., була жорстоким винищенням народів в інтересах правлячих імперіалістичних кіл багатьох держав світу. Для України вона несла нові випробування. Україна залишалася розділеною між Росією і Австрією, які тепер воювали між собою. У Західній Україні більшість громадянства підтримувала Австро-Угорщину у війні проти царської Росії. З серпня 1914 р. у Львові українськими партіями був створений об´єднаний представницький орган «Загальна Українська Рада» на чолі з К. Левицьким. Рада закликала боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Незабаром вона висунула ідею створення всеукраїнського військового легіону. Одразу виявили бажання вступити до нього 28 тис. національно свідомих юнаків. Однак під впливом поляків, яких лякала можливість формування українських військ, австрійський уряд дозволив створити лише підрозділ чисельністю 2,5 тис. чоловік. Це з´єднання, яке пізніше отримало назву Полк українських січових стрільців, брало участь у боях в районі Стрия, обороняло від Тужоцький перевал у Карпатах. Однак бійці використовувалися урядом Австро-Угорщини, як і наддніпрянські українці царською Росією, у братовбивчій війні в інтересах своїх колоніальних імперій, а не українського національного руху.