Воєнно-політичні події на українських землях протягом 1651-1653 рр. та їх наслідки.

Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. від­новив війну. + Закономірним результа­том непослідовної тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у липні 1651 р.+ Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б.Хмельниць­кого. Українське військо потрапило в ото­чення і понесло величезні людські втрати. Полякам дістався весь обоз і гетьманська канцелярія. + У липні литовські війська взяли Київ. Однак, Хмельницькому вдалося відновити боє­здатність армії, зупинити польсько-литов­ське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укла­дена 28 вересни 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків:

-територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

-козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб;

-гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Договір не влаштовував жодну із сторін. Польський сейм навіть відмовив­ся його схвалити. Саме в цей час починається масове пере­селення українців у північно-східні і східні українські землі, які ще з кінця XV ст. пере­бували в межах Московської держави. Переселенці засновують міста Харків (1655 р.), Суми, Охтирку та інші. Згодом цей край отри­мав назву Слобідська Україна (від слова "слобода" - так називалися поселення, які отримували від уряду певні пільги). КУЛЬМІНАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИУкраїнський народ не прийняв тяжкі умо­ви Білоцерківської угоди. + Навесні 1652 р. Б.Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз під­тримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. + Пере­мога викликала масове антипольське пов­стання населення України, в результаті на всій її території у червні 1652 р. віднов­люється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Восени 1653 р. відбулася битва між українсько-татарськими та польським війська­ми біля м. Жванець на Поділлі. Польська армія опинилася в оточенні. Однак, крим­ський хан знову зрадив українську сторону і пішов на переговори з королем, які завер­шилися 15 грудня 1653 р. Кам'янецькою угодою, як підкреслюють В.Смолій і В. Степанков, "відносно козацької України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору (як це часто стверджуєть­ся історіографії), а лише передбачених ним прав І зольностей козацтву".

Основні напрями зовнішньої політики Б.Хмельницького.

Гетьман і старшина все більше переконуються в тому, що без надій­ної допомоги ззовні неможливо забезпечити І перемогу над поляками і зберегти козацьку державу.

Таку допомогу можна було отри­мати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Зумовлювалося це при­належністю росіян і українців до право­славної віри, близькістю їх мов,культур.)

Українська сторона, починаючи з 1648 р. неодноразово зверталася до Москви з проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно, очікуючи, поки ко­заки й поляки не виснажать одне одного.

Із листа Б. Хмельницького московському царю: ”…мы бога молим, чтобы ваше царское величество, яко правдивый и православный Государь, над нами царем и самодержцем был. А мы готовы умирать за Ваше царское величество и с найнижайшими послугами нашими рыцарскими вашему Царскому Величеству отдаемся... ”

У 1653 р. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною.

Цар Олексій Михайлович терміново скликав Земський собор, який 2 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорізького під протек­торат московського царя. В Україну для пе­реговорів з гетьманом було вислане спец­іальне посольство на чолі з боярином Васи­лем Бутурліним.