Українські землі за часів енеоліту. Трипільська культура

За часів енеоліту (від грецького «енеос» — мідь) люди вже почали користуватися металом — міддю. Водночас продовжували розвиватися землеробство (тепер з використанням рала, колеса й тяглової сили) й скотарство, виділялися спеціалізовані ремесла, починався перехід від матріархату до патріархату (від грецького «патер» — отець, «архі» — влада).
Давньоземлеробська культура мідно-кам’яного віку — трипільська — розвивалася упродовж IV—III тис. до н. е. Свою назву вона отримала за місцем першої характерної археологічної знахідки біля села Трипілля Київської області, дослідженої Вікентієм Хвойкою наприкінці XIX ст. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України, Молдови та Румунії.
В Україні виявлено понад 1000 пам’яток трипільської культури. Вони згруповані в трьох районах: у Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, у Наддніпрянщині, у Покутських Карпатах (область, обмежена Карпатами й річками Дністер і Черемош). На всій території трипільської культури населення часів енеоліту становило близько 1 млн осіб. Носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі вузьколиці люди з тонкими рисами обличчя.
Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу річок. Це були родові або племінні поселення, які налічували 10—100 жител, культових і господарських споруд. Селища забудовувалися за чітким планом: житла споруджувалися кількома рядами або концентричними колами навколо майдану з громадськими спорудами-святилищами. Площа жител становила 30—150 м2. Підлога викладалася на дерев’яному помості з глиняних обпалених вальків і замазувалася зверху глиною. Стіни споруджувалися на дерев’яному плетеному каркасі й теж обмазувалися глиною, зовні й всередині розфарбовувалися вертикальними смугами червонуватого, рожевуватого, золотаво-жовтого, чорного й білого кольорів. Двосхилий дах укривався солом’яними або очеретяними снопиками. Житла мали маленькі округлі віконця. На вході було символічне зображення одвічного дерева. Усередині могли бути одна, дві чи три кімнати. У кімнатах були піч, лежанки, кам’яні плити для розтирання зерна, полиці з різноманітним вишукано розписаним посудом (горщики, миски, чаші, сковорідки), сімейний вівтар-жертовник, який мав вигляд хрестоподібного глиняного підвищення, розписаного фарбами, на ньому стояв культовий посуд і глиняні жіночі фігурки. Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, у яких проходили свята, пов’язані з культами природи, що вмирає й відроджується. Інколи в храмах або поряд із ними, на майданах поселень знаходять жертовні людські поховання, що робилися для збільшення родючості землі, збереження достатку, захисту від злих сил.
Поблизу сіл Доброводи, Майданецьке й Тальянки (Черкаська область) знайдено трипільські протоміста — найбільші на той час в Європі. Ці величезні поселення площею до 400 га налічували близько 2000 жител і 25—50 тисяч мешканців. Багато будинків були двоповерховими.
Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста — їхніми столицями. Основу суспільного устрою племен складали спочатку матріархальні, а згодом патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була сім’я. Сім’ї об’єднувалися в роди, роди становили плем’я, а група племен — об’єднання, яке мало яскраві етнокультурні риси. Найбільш самобутнього й високого рівня досягли трипільські племена, які жили на Покутті, Наддністрянщині й Буковині — там, де виникла і звідки поширилася трипільська культура. Ці ж племена найдовше зберегли традиційні культурні елементи.
Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи й прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли північну та північно-східну Україну. Як самобутня етнокультурна спільність вона зникла внаслідок змішування з іншими народами й вторгнення войовничих племен, які прийшли з північного заходу та південного сходу. Очевидно, що прямими предками українців трипільські племена не були, оскільки за чотири тисячоліття з населенням територій майбутнього панування слов’янства відбулися дуже серйозні етнічні зміни, спричинені масовими переселеннями представників різноманітних етносів. Але є наукові підстави визнавати автохтонність (місцеве походження) частини населення майбутньої слов’янської держави починаючи від IV тис. до н. е.

Зміни в житті людей протягом бронзового віку

Бронза (сплав міді й олова) стала першим штучним сплавом, виготовленим людиною. Хоча виплавляти бронзу, яка має більшу твердість і нижчу температуру плавлення, ніж мідь, можна було в примітивних печах і на відкритих вогнищах, праця стародавніх металургів була складною й вимагала спеціальних знань і досвіду. На терени України перші бронзові вироби потрапили з Балкан і Кавказу. Місцеве бронзоливарне виробництво виникло в XV—IX ст. до н. е. Металургійні осередки тоді існували на Закарпатті та в Північному Причорномор’ї.
Проте поява бронзових виробів не була найважливішою ознакою того часу. Витіснивши з ужитку мідні знаряддя, бронза не замінила кам’яних і крем’яних виробів. Суттєві зміни відбувалися і в суспільному житті. Удосконалювалися землеробство і скотарство, розвивалися ремесла. Збільшувалася кількість населення, великі племена розпадалися, заселяли нові землі, завойовуючи місцеві племена або мирно співіснуючи з ними.
На території України в епоху бронзи існувало майже 20 археологічних культур. Це свідчить про зростання певної відособленості господарського та культурного розвитку окремих людських колективів. Племена і народи утворювали три етнічно-культурні зони, які розрізнялися за походженням населення, особливостями господарства, міфічних вірувань (табл. 3).
Таблиця 3
Етнічно-культурні зони, які утворилися на теренах України в епоху бронзи

Отже, в епоху бронзи відбувся перший суспільний поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства. Починається і другий — виділення ремесла в самостійну галузь господарства. На зміну родовій общині прийшла сусідська (територіальна) — людські колективи формуються за ознакою не лише кровного споріднення, а й спільної території. У цей період почала проявлятися майнова нерівність — племінна верхівка, користуючись владним авторитетом, нагромаджує багатства (насамперед худобу й запаси продуктів землеробства) на користь власних родин. У суспільстві утвердились патріархальні родові відносини — чоловіки посіли панівне становище в господарській і громадській діяльності.