Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Проблеми організації ф’ючерсної торгівлі на сучасному етапі розвитку української економіки




Еволюція розвитку ринкових відносин веде до стирання розходжень між товарною, фондовою і валютною біржами по механізму і характеру їх діяльності. Проте історично сформована спеціалізація конкретних бірж збережеться з врахуванням зайнятого ними місця на біржовому ринку в цілому. Ф’ючерсна торгівля переважає над всією іншою діяльністю бірж. Біржі перестають бути тільки складовою частиною оптової торгівлі, їх роль в оптовій торгівлі має тенденцію до скорочення. Вони стають центрами ф’ючерсної торгівлі в широкому сенсі слова, тобто ціноутворюючими центрами, центрами страхування прибутку і такої комерційної діяльності, що дозволяє діставати додатковий прибуток.

На основі розвитку засобів зв'язку і комп’ютеризації всіх розрахунків відбувається концентрація ф’ючерсної торгівлі в основних фінансово-кредитних центрах країни. Біржі створюють спільні розрахункові центри і спільно використовують новітню електронно-обчислювальну техніку.

За багато років успішного функціонування ф’ючерсної торгівлі у світовій практиці біржової діяльності накопичений величезний досвід, дуже корисний сьогодні для України. Уповільнений розвиток ф'ючерсного ринку пов'язаний зі складними умовами становлення ринкової економіки України, відсутністю необхідної інфраструктури ф'ючерсної торгівлі, кваліфікованих кадрів біржовиків, економістів-біржовиків. здатних організувати біржову діяльність, інфляцією, кризою виробництва. Головна причина, що заважає розвитку ф'ючерсної торгівлі в Україні — це слабкий розвиток самих ринкових відносин, ринкового середовища. Слаборозвинена інфраструктура ф'ючерсного ринку в нашій країні перешкоджає залученню у ф'ючерсну торгівлю тисяч підприємств, організацій і широких верств населення. На більшості українських підприємств і організацій немає фахівців, що мають необхідний рівень знань і розуміння важливості ф"ючерсної торгівлі. Як правило, на підприємствах і організаціях цілком відсутні кадри економістів-біржовиків. здатних брати участь у біржових справах. В Україні впровадженням ф"ючерсних контрактів у біржовий оборот займаються багато біржових структур. В даний час розробляються ф"ючерсні контракти на продукцію нафтового профілю, кольорових металів, зерна та інших біржових товарів, а також на валюту. Українські біржі освоюють механізм ф'ючерсної торгівлі і створюють необхідні передумови для майбутнього розвитку фточерсного ринку.

Особливості хеджування в Україні визначаються насамперед законодавством, Ідо регулює питання випуску і обігу деривативів в Україні. Таким документом є наказ №13 Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 24 червня 1997 року "Правила випуску і обігу фондових деривативів" та Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1999.04.13, № 70 "Про впорядкування випуску та обігу деривативів". Так у ньому визначено, що базисним активом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні чи ресурсні засоби (валютні цінності). У наказі так само передбаченім випуск ф"ючерсів по фондових індексах (показниках), але тільки у випадку, якщо їм привласнений офіційний статус відповідно нормативним актам ДУЦПФР, і якщо їх значення регулярно публікуються в періодичній пресі. Для реєстрації випуску опціонів на покупку емітент опціону зобов'язаний володіти не менш 80 відсотками базового активу. Так само заборонений випуск опціонів, базовим активом якого є акції емітента, що не опублікував ніякої регулярної інформації згідно статті 24 закону України "Про цінні папери і фондову біржу". В іншому, стосовно хеджування, українське законодавство ставить такі умови випуску опціонів і ф'ючерсів, що це не впливає на схеми хеджування. Однак нерозвиненість українського фондового ринку унеможливлює застосування яких-небудь стратегій хеджування. Так, опціонів і ф'ючерсів по валютах не існує взагалі, оскільки ніхто не береться брати на себе величезні ризики, пов'язані з коливаннями курсів валют. Та й взагалі, в Україні не стоїть питання про те, чи підніметься курс долара, євро, марки стосовно гривні, чи знизиться. Усі знають, що підніметься, і питання тільки в тому, на скільки. З деривативів по інших базових активах в спеціалізованих періодичних виданнях згадується тільки інформація про форвардні угоди на Українській Аграрній Біржі.

Безсумнівно, що зі стабілізацією фінансового ринку України, коли коло можливих сфер високоприбуткового вкладення капіталу звузиться, привабливість ринку ф’ючерсних контрактів ще більш зросте. Відповідно до наявних тенденцій у світовій економіці варто очікувати розвитку нових форм ф’ючерсної торгівлі, збільшення питомої ваги дорогих товарів у структурі товарної ф'ючерсної торгівлі, а також збільшення частки кормових культур і продукції тваринництва. І хоча хеджування зараз на Україні практично не застосовується, але безумовно з розвитком фондового ринку, воно буде активно впроваджуватись і у нас, оскільки це важлива складова економічної системи, що необхідна для повноцінного розвитку і функціонування фондового ринку.

Важливою умовою існування ф'ючерсного ринку в українській економіці має стати його самоокупність. Біржова ф'ючерсна торгівля повинна бути організована таким чином, щоб доходи від неї покривали витрати біржі на її проведення. Останнє можливе тільки за умови великих обсягів біржових угод на ф'ючерсному ринку. Нерозвиненість товарно-грошових відносин і приватної власності постійно впливає на процеси розвитку ф'ючерсного ринку. З вищевикладеного випливає, що процес розвитку ф'ючерсної торгівлі в українській економіці займе декілька років і буде мати свою історію й етапи становлення, що випливають з реальної обстановки.

В найближчий час на українських біржах має постійно зростати оборот ф'ючерсного ринку і залучення в біржову торгівлю ф'ючерсними контрактами все нового і нового числа бірж. Об’єктивною необхідністю є розробка основних методів і принципів ф'ючерсної торгівлі, методики оптимізації операцій на ф'ючерсному ринку, написання комп'ютерних програм, що дозволяють вибирати оптимальну стратегію гри на ф'ючерсному ринку. Прибутковість гри на ф'ючерсному ринку може змінюватись протягом усього періоду його формування, однак одне, згідно світового досвіду, має залишатись незмінним — цей сегмент фінансового ринку завжди залишається в числі найбільш прибуткових, але і одним з найбільш ризикованих. Ризик, однак, не відлякує бажаючих швидко заробити. На місце тих, що програли, приходять нові учасники, і згідно з динамікою розвитку ф'ючерсного ринку число його учасників незмінне росте.

Для того, щоб зрозуміти механізм хеджування, треба просто розібратися в тому, що таке коротка і довга позиція, оскільки це є основою хеджування. Як видно з усіх приведених вище прикладів і рисунків в хеджуванні завжди присутні дві позиції - довга і коротка, і саме їх поєднання реалізує процедуру хеджування, коли прибуток по одній позиції компенсує збитки по іншій. Можна сказати, що коротка і довга позиції розрізняються саме тим, що прибуток по одній позиції несе збитки по іншій позиції. Так прибуток по довгій позиції досягається при підвищенні ціни, а по короткій при зниженні.

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що хеджування не є операцією по ліквідації ризику, просто існуючий ризик на ринку реальних активів покривається обернено корельованим ризиком на ринку термінових контрактів, у результаті втрати стають мінімальними або цілком зникають. Це і є механізм хеджування, що реалізується за допомогою деривативів. У майбутньому можлива поява інших видів похідних цінних паперів, що будуть так само застосовуватися для хеджування, але який би вигляд вони не мали, все одно механізм хеджування залишиться той же.

Стосовно проблеми становлення і розвитку ф'ючерсного ринку в Україні., В найближчий час на українських біржах має постійно зростати оборот ф'ючерсного ринку і залучення в біржову торгівлю ф'ючерсними контрактами все нового і нового числа бірж. Об'єктивною необхідністю є розробка основних методів і принципів ф'ючерсної торгівлі, методики оптимізації операцій на ф'ючерсному ринку, написання комп'ютерних програм, що дозволяють вибирати оптимальну стратегію гри на ф'ючерсному ринку.



САМОСТІЙНА РОБОТА №9

Тема 9. Інфраструктура ринку фінансових послуг

1. Роль банків у інфраструктурному забезпеченні  фінансового ринку.

 

Фінансові інститути в силу самої природи грошових потоків, що проходять через них, важко поділити на загальні (наприклад, транспорт в інфраструктурі товарних ринків) та спеціальні (товарні біржі та торговельна мережа інфраструктури товарних ринків). Так як грошова форма капіталу є найуніверсальнішою й обезличеною, що пронизує всі сторони життя сучасного суспільства й об’єднує всі сфери життя, при характеристиці інститутів грошового ринку їх можна більш-менш чітко розділити на приватні інститути та державні. Стосовно приватних інститутів, то, відповідно до основних функцій грошей (міра вартості, засіб обігу і засіб збереження вартості), історично сформувалась мережа фінансово-кредитних установ, ключове значення в якій відіграють банки. У силу поточності та мобільності грошового капіталу, банки перетворились у найбільш універсальний елемент інфраструктури фінансового ринку, що забезпечує як взаємодію суб’єктів господарювання, так і здійснення інвестицій, так як і зниження підприємницьких ризиків. Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є тривалим . Період екстенсивного росту, з яким був пов’язаний перший етап становлення системи комерційних банків в Україні, закінчився (на 1 січня 1998 року нараховувалось 227 КБ), але з точки зору готовності банківської сфери стати кровоносною системою ринкової економіки, виявляється, що вона в Україні ще далека від досконалості. Перш за все, це стосується генерального напряму її трансформації, в якості якого виступає створення дворівневої банківської системи класичного типу: “центральний банк – система комерційних банків ”. У цілому цей напрям витримується, але досить суперечливо і непослідовно. У порядку демонополізації держвласності великі галузеві банки – Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Житсоцбанк і Зовнішекономбанк – було перетворено в комерційні банки (відповідно, Промінвестбанк, АКБ «Україна», Ощадбанк, Укрсоцбанк і Ексімбанк). Мережа комерційних банків, що склалася, далеко не оптимальна як із точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Прослідковується хибна лінія, яка направлена на стимулювання скорочення чисельності банків у регіонах з метою підвищення ступеня якості управління банківською системою. У зв’язку з цим в основі політики НБУ має лежати положення про те, що банків не повинно бути мало, їх повинно бути стільки, скільки потрібно, включаючи великі, середні і дрібні. Сьогодні в Україні більше половини фінансового ринку контролюють 6 найбільших рейтингових банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, «Україна», Укрсоцбанк і «Аваль». Щодо регіональної структури розміщення комерційних банків в Україні, то найбільше їх у Київській (53 банки, або 41 % із 130 найбільших комерційних банків по всій Україні), Харківській (13 банків, або 10 %), Дніпропетровській (11 банків, або 8,5 %), Донецькій (8 банків, або 6,2 %), Одеській (8 банків, або 6,2 %), АР Крим (8 банків, або 6,2 %), Запорізькій (6 банків, або 4,6 %), Львівській (5 банків, або 3,8 %) областях. Із 51 найбільших комерційних банків 30 припадає на Київську область, по три банки – в Дніпропетровській і Донецькій областях, чотири – в Запорізькій, п’ять – у Харківській, два – в Одеській, по одному – у Львові, Кременчуці та Луцьку. Таке розмежування територіальної банківської інфраструктури пов’язане з нерівномірністю територіального розміщення природно-ресурсного потенціалу та продуктивних сил. Тобто існують «багаті» і «бідні» території. Оздоровлення фінансів області потребує збільшення розмірів місцевих бюджетів та посилення їх ролі у формуванні дохідної частини своїх бюджетів. Розміри відрахувань у бюджети повинні відповідати рівню економічного та соціального розвитку регіону і визначатися на основі його загальноекономічних показників, зокрема питомої ваги у загальній сумі валового національного продукту і національного доходу держави. Держава і місцеві органи самоврядування повинні вести своє бюджетне господарство самостійно та незалежно одне від одного. Регіональна політика України є компетенцією місцевих органів самоврядування. Через систему регіональних програм і гнучку податкову систему можна заохочувати капіталовкладення в інші регіони. Тому нині повинна підвищуватися роль місцевих податків і зборів, які повинні становити основну частину дохідної бази місцевих бюджетів. Однією з актуальних проблем нинішнього перехідного періоду є становлення в Україні мережі муніципальних банків, покликаних забезпечувати централізоване обслуговування виконавчих органів місцевої влади, об’єктів міського господарства й організацій, що фінансуються з міського бюджету, а також акумулювати значні засоби для реалізації міських програм, проводити операції з муніципальними цінними паперами. Розглядаючи регіональний аспект формування банківської системи України, необхідно враховувати економічні, політичні та соціальні особливості розвитку окремих регіонів. Об’єктивна оцінка такої специфіки дозволяє банкам краще, оперативніше визначати сфери і географію реалізації своїх інтересів. В основі створення регіональних мереж банків у зарубіжних країнах лежать дві групи факторів. Перша пов’язана з рухом за клієнтами. Друга пов’язана з конкурентною боротьбою. Великі, фінансово міцні банки прагнуть поглинути слабкі фінансово-кредитні установи, перетворити їх на свої відділення. Модель регіональної мережі зорієнтована на домінування інтересів банку у діяльності структурних підрозділів, відповідальності банку як юридичної особи перед акціонерами, кредиторами, вкладниками за ефективну та стабільну діяльність. Для побудови моделі регіональної мережі банків в умовах України використано ідею визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних для даної фінансово-кредитної установи банківських послуг. Будуючи модель регіональної мережі, слід враховувати, насамперед, можливості використання об’єктивної базової інформації, в тому числі статистичних даних. Для визначення рейтингу відносної привабливості регіонів необхідно враховувати такі фактори: банківський ринок, регіональна економіка, географія, кадровий потенціал, перспективи регіону, матеріально-технічна база, місцева влада. Доцільним щодо вдосконалення фінансової інфраструктури на місцевому ринку капіталів та міжбанківської конкуренції було б створення вільної банківської зони в Україні. Існує два варіанти створення вільної банківської зони: в межах однієї з існуючих економічних зон; окремо від існуючих спеціальних економічних зон. На території певного міста створюється «спеціальна банківська зона», в якій впроваджується спрощений порядок реєстрації банків з іноземним капіталом. Для цього необхідна відповідна правова база і політична воля керівників держави. Завдяки спеціальній банківській зоні на території України підвищиться привабливість країни для іноземних інвесторів; розвиток відносин між офшорними та зарубіжними банками у сфері банківських послуг сприятиме освоєнню банківських ноу-хау місцевими банками; з’являться нові робочі місця для жителів, які обслуговуватимуть банківський бізнес; збільшаться загальні видатки на обслуговування банківської системи (заробітна плата, орендна плата, плата за житло тощо); з’являться додаткові надходження до місцевого бюджету.  З точки зору довгострокових інтересів самої банківської системи вона потребує стабільного і сприятливого для її розвитку законодавства, здорового конкурентного середовища, довіри з боку населення і суб’єктів підприємницької діяльності. Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі передбачає у перспективі розширення кількості та якості системи небанківських інститутів, кожен окремий елемент якої лежить в основі функціонального механізму того чи іншого сегмента фінансового ринку. Вся небанківська частина інституційної складової фінансового ринку характеризується ще меншою впорядкованістю та керованістю порівняно з банківською сферою. Характерною рисою цього сегмента є хвороба росту. Як правило, до складу небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, державні пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, пенсійні фонди (каси) підприємств, інвестиційні фонди та компанії, трастові компанії, фондові біржі, валютні біржі, депозитарії, реєстратори, ломбарди, кредитні спілки тощо.  

2. Інфраструктурна база біржової та позабіржової діяльністі : фондові біржі України, ПФТС, ТІС

Сьогодні інституційну базу інфраструктури ринку цінних паперів, крім банків, складають: Українська фондова біржа (УФБ), що має філії в усіх обласних центрах; позабіржова фондова торговельна система (ПФТС); Східно-Український фондовий центр (Харків); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); Український і регіональні центри сертифікатних аукціонів; Київська універсальна біржа (КУБ), що веде торги з деяких видів цінних паперів; УЦСА; позабіржові торгово-інформаційні системи (ТІС); реєстратори та зберігачі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клірингові компанії; Центральний депозитарій державних цінних паперів; ФДМ України; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД); Асоціація торговців цінними паперами, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Національна агенція з управління державними пакетами акцій приватизованих підприємств; інвестиційні компанії; інформаційно-консалтингові майданчики, створено 27 регіональних відділень Фонду державного майна в областях України і регіональне відділення в АР Крим. Значна роль в інфраструктурі ринку цінних паперів відводиться реєстраторам, зберігачам та депозитаріям.

Торговельна система Фондової біржі ПФТС є комплексом організаційних, нормативних, програмно-апаратних та технічних рішень. Технологічно вона складається з «Ринку котировок» та «Ринку заявок». Також в ПФТС проводяться аукціони з продажу цінних паперів Фондом державного майна України, компаніями, що проводять первинне розміщення (IPO) власних цінних паперів, або навпаки, розпродають власні активи в цінних паперах. До обігу в ПФТС допускаються акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати та інші види цінних паперів, випуск яких не заборонений чинним законодавством України.

В ПФТС укладаються угоди виключно з цінними паперами, які входять до Списку ПФТС, що містить перелік усіх цінних паперів та інших фінансових інструментів, які допущені до торгівлі в ПФТС згідно з порядком та на умовах, передбачених Правилами Фондової біржі ПФТС.

«Ринок котировок» — ринок ПФТС, побудований за принципом Quote-Driven Market — ринку конкуруючих твердих котирувань. Торги на цьому ринку відбуваються щоденно у режимі он-лайн. В рамках «Ринку котировок» в залежності від потреб учасників торгів передбачено різні варіанти виконання розрахунків. «Ринок котировок» переважно використовується для вторинних торгів акціями, державними, муніципальними та корпоративними облігаціями, цінними паперами ІСІ та деривативами.

«Ринок заявок» — технологія торгівлі, що побудована за принципом Order-Driven Market. Ця біржова технологія:

· дозволяє учасникам торгів виводити на ринок не одну, а велику кількість різнотипних заявок на купівлю/продаж;

· передбачає автоматичне укладання угод при перехрещенні умов зустрічних заявок, що дозволяє багаторазово протягом одного дня купувати і продавати ті самі цінні папери;

· гарантує проведення розрахунків за угодами день у день за рахунок 100% переддепонування цінних паперів та грошових коштів.

Торги на «Ринку заявок» ПФТС проводяться з усіма цінними паперами Списку ПФТС в режимі анонімної торгівлі з використанням принципу безперервного подвійного аукціону зустрічних заявок за технологією «Поставка проти платежу» (T+0) з попереднім 100% депонуванням цінних паперів на рахунках зберігачів в депозитарії ВДЦП та грошових коштів на рахунку депозитарію ВДЦП в Національному банку України. Такий принцип депонування дозволяє ВДЦП контролювати наявність активів (цінних паперів та грошових коштів) у учасників торгів, що дозволяє усунути ризик невиконання угод.

«Ринок заявок» ПФТС розрахований на всі категорії інвесторів: як на інституційних інвесторів, так і на приватних інвесторів. «Ринок заявок» має інтерфейс (шлюз) для підключення брокерських систем Internet-торгівлі. За допомогою останніх фізичні та юридичні особи можуть купувати та продавати цінні папери на «Ринку заявок» ПФТС, скориставшись послугами акредитованих торговців-членів Фондової біржі ПФТС.

«Ринок заявок» (ОВДП) — технологія торгівлі, що побудована за принципом Order-Driven Market. Дана система використовується для продажу державних цінних паперів, що випущені у бездокументарній формі та обліковуються в депозитарії НБУ.

Аукціони ПФТС — технологія проведення торгів за принципом одностороннього аукціону, що передбачає проведення торгів шляхом надання учасниками аукціону конкурентних пропозицій на замовлення ініціатора аукціону стосовно продажу або купівлі цінних паперів. Технологія аукціонів забезпечує проведення торгів із будь-якими фінансовими інструментами, використовується для первинних розміщень, реалізації великих пакетів цінних паперів (block trades) та викупу цінних паперів. За цією технологією також проводяться аукціони Фонду державного майна України з продажу державних пакетів акцій.

Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об’єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об’єднує найбільшу кількість торговців порівняно з іншими системами та біржами, але її торговельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку (що гарантувало б укладання угод за твердими котуваннями та забезпечувало б розрахунки за трансакціями). У ПФТС об’єднуються понад 150 торговці цінними паперами.  

Торговельно-інформаційна система – юридична особа, яка здійснює організацію торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє ЕТІМ або іншою системою засобів, що дає змогу обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів.

Ознаками ТІС є:

1. це, насамперед, юридична особа;

2. вона повинна здійснювати діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку. Позабіржову торгівлю ДКЦПФР визначає як операції з купівлі-продажу цінних паперів, проведені не на фондовій біржі. Організація торгівлі на позабіржовому ринку цінних паперів є видом діяльності, що здійснюється за торговельними правилами, затвердженими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3. вона повинна володіти або управляти ЕТІМ-електронною торговельно-інформаційною мережею – позабіржовою електронною системою, що пов’язує торгівців цінними паперами в різних місцях і дає їм змогу обмінюватися котуваннями і укладати угоди без будь-яких затримань у часі. ТІС може використовувати ЕТІМ, не зареєстровану як суб’єкт підприємницької діяльності. Програмно-технічне забезпечення ЕТIМ, яка обслуговує фондову біржу або входить до складу ТIС, може бути реалізоване на базі будь-якої існуючої або відповідно розробленої апаратної підтримки та з використанням будь-яких каналів зв’язку і засобів телекомунікацій та повинно відповідати вимогам, встановленим Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та Положенням про технічний захист інформації в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1994 р. № 632.

Будь-яке періодичне видання, публікація або інформаційна служба, що лише надають інформацію про ціни та обсяги торгівлі в ТІС або на фондовій біржі і не публікують котувань попиту та пропозиції, не може отримати статусу ТІС.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 380.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...