Початок людської цивілізації. Періодизація. Трипільська культура.

ПАЛЕОЛІТ (1млн. р. - 15 тис. р. тому) - давньокам'яний вік. Характеризується найбільш примітивним розвитком продуктивних сил і суспільної організації. Саме в палеоліті на територію України насувається льодовик (близько 100тис. р. тому). Кам'яні знаряддя праці виготовляються в основному відколюванням, без шліфування та свердління. Основні заняття людей - мисливство та збирання. Поступовий розвиток людини в палеоліті приводить 30-40 тис. р. тому до появи гомо сапієнс - наближеної до сучасного типу людини. Замість первісного стада в цей час виникає більш досконала форма організації людей - рід. Головну роль відіграє в родовій організації жінка, отже, встановлюється матріархат. Основні пам'ятки палеоліту на території України є в Криму: печери Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля, навіс Заскельний. Найдавнішою вважають археологи стоянку біля с.Королеве на Закарпатті. У більш пізній період давньокам'яного віку стоянки з'являються на Десні (Мізин, Пушкарі, Чулатів), Дніпрі (Круглик, Кодак, Кирилівка), Дністрі (Лука-Врубівецька, Молодова), в Донбасі (Амвросіївка). Для кращого їх запам'ятовування радимо виписати назви в конспект та знайти місце розташування на карті.

МЕЗОЛІТ (13 тис. р. тому - 7000 р. до н.е.) - середньокам'яний вік. Льодовик починає танути, формується сучасний клімат і ландшафт, північ України покривають ліси. Кількість населення значно збільшується. Люди внаслідок зміни природних умов переходять переважно до полювання на дрібних тварин; винайдено лук та стріли; приручено собаку. Крім мисливства, поширюється рибальство. У знаряддях праці і зброї використовуються мікроліти - крем'яні пластинки різних форм, які слугують лезами до гарпунів, списів, дротиків, стріл і т.п. В первісному суспільстві виникає племінна організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки епохи мезоліту: в Криму - Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині - Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі - Гребеники, в Надпоріжжі - Осокорівка.

НЕОЛІТ (7000 р. - 3000 р. до н.е.) - новокам'яний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства. В степових та лісостепових районах України на початку цієї епохи виникає примітивне землеробство і скотарство. Техніка обробки каменю значно вдосконалюється, з'являться свердління та шліфування, виготовляється кам'яна сокира, долото, мотика, кістяний серп, шило і т.п. Виникає ткацтво та гончарство.

Поступово скотарські племена відокремлюються від землеробських і в степових районах України переходять до кочового способу життя. А в межиріччі Бугу і Дністра за неоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896р. вперше були відкриті пам'ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е.. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Розміри поселень і кількість населення трипільців збільшуються. Окремі поселення за розмірами схожі на міста (250-400 га), вважається, що в них жило не менше 10-20 тис. чоловік. Цікаво також те, що декілька дрібних поселень концентруються, як правило навколо одного великого. Отже, не виключено, що у трипільців вже існувала певна державна система. Трипільські племена використовували знаряддя праці на тільки з каменю, а й з міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. Пізні трипільські поселення були добре укріплені і розташовувались у важкодоступних місцях. Причини зникнення цієї культури на рубежі 2.000 р. до н.е. до кінця не з'ясовані, але очевидно, що їй стали загрожувати зі степу войовничі кочівники.

Занотуйте до вашого конспекту відомі трипільські поселення - "гіганти"; Майданецьке, Талянки, Доброводи. Важливо підкреслити, що трипільська культура на той час була однією з найбільш розвинених у Європі. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його.

Кам'яний вік змінюється піком металів у II тисячолітті до н.е., після поширення бронзових знарядь праці. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Внаслідок цього виникає патріархальна організація суспільства.

У І тисячолітті до н.е. з'являється залізо - більш досконалий метал, ніж бронза. Першими відомими нам племенами на території України, що володіли залізними знаряддями праці і зброєю, були кіммерійці. Про них згадує Гомер в славетній "Одіссеї". Це були кочівники, що в ті часи уже навчилися їздити на конях і стали вправними вершниками. Але у VIII ст. до н.е. їх витіснили з причорноморських степів войовничі кочівники - скіфи. Скіфські племена за походженням належали до іраномовної групи і вже прославились на той час своїми грізними походами на Близький Схід. Скіфська родо-племінна верхівка збагачувалась у походах і перетворювалась на рабовласників. У IV ст. до н.е. у скіфів виникає примітивне державне об'єднання з центром у Кам'янському городищі. ВIII ст. до н.е. під тиском нових іраномовних кочівників - сарматів, що приходять у Причорномор'я, скіфи змушені були відступити в Крим. Там виникає нова скіфська держава зі столицею в Неаполі (біля Сімферополя), яка проіснувала до початку нашої ери.

Важлива роль в стародавній історії України належить грецьким колоністам. Перші торговельні факторії греків з'являються па чорноморському узбережжі вже в кінці VII ст. до н.е. Поступово тут виникають грецькі міста-держави, найбільшими з яких були Херсонес, Ольвія, Тіра, Феодосія, Пантікапей. Більшість з них являли собою рабовласницькі республіки. Вони не тільки ведуть жваву торгівлю з місцевими і більш віддаленими племенами, а й перетворюються в центри ремесла і культури. Околиці міст і частина узбережжя, що їм належить, стали розвинутими районами зернового господарства, садівниці ва, виноградарства. ВIII сг. до н.е. у наймогутнішу грецьку державу перетворилось Боспорське царство з столицею в Пантікапеї. Його влада поширювалась на Феодосію, східне узбережжя Азовського та Чорного морів. Після встановлення панування Римської імперії у І ст. до н.е. міста-держави Причорномор'я опиняються в залежності від Риму, тут довгий час перебувають римські гарнізони і флот.

Але на початку нашої ери посилюється тиск на грецькі міста з боку кочівників, а ослаблена Римська імперія вже не здатна їх захистити. Рабство, що раніше відігравало у грецьких колоніях значну роль в соціально-економічному житті, переживає занепад. В III ст. н.е. у Причорномор'ї встановлюється панування готів (германських племен, що прийшли з узбережжя Балтійського моря) а в другій половині IV ст. - гуннів (войовничих кочівників, навала яких зі Сходу привела в Європі до небаченого спустошення). Гуни остаточно знищили грецькі міста. Вцілів лише Херсонес, який ще тисячу років існував як форпост Візантійської імперії у Причорномор'ї.

На початку нашої ери помітну роль в історичному процесі починають відігравати слов'янські племена. Більшість вчених вважає, що вони здавна населяли територію між Дніпром і Віслою. Основне заняття слов'ян - землеробство, крім цього, поширене було також скотарство, бортництво. В землеробстві слов'яни широко використовували дерев'яне рало з залізним наральником. Серед ремісничого виробництва найбільше значення мало гончарне, залізоробне. Поступово ремісники концентрувалися в городищах, таких, як Зимнівське, Київське, що ставали торговельно-ремісничими центрами. В перших століттях нашої ери слов'яни просувалися з лісових районів півночі України в лісостепову та степову смуги. Тривають їх жорстокі сутички з готами, аварами та іншими племенами, що проходять в ті часи через територію України.

Ряд істориків вважає, що вперше слов'яни згадуються в стародавніх римських джерелах під ім'ям "венеди". Пізніше візантійські джерела іменують слов'янські племена "склавінами".

На великих просторах від Дністра до Дону з кінця IV до початку VII століття існував могутній племінний союз антів, більшість племен якого були слов'янськими. Анти довгий час стримували все нові навали кочівників, що приходили в Причорномор'я, а також загрожували Візантійській імперії.

В результаті розселення слов'ян у VI-VII ст. на великій території Східної Європи виникають три групи слов'янських племен: західна, південна і східна. Східні слов'яни на той час заселили більшу частину території України. У VIII ст. у них виникає цілий ряд союзів племен, таких, як поляни (жили на правому березі Дніпра), сіверяни (над Десною і Сеймом), древляни (над Прип'яттю), дуліби (над Бугом), тиверці (над Дністром), уличі (між Бугом і Дніпром), білі хорвати (на Прикарпатті).

Слов'яни досі залишались язичниками, обожнюючи сили природи. Вони поклонялись своїм богам, серед яких був найвищий (Сварог, чи Род, за різними точками зору), старші боги (Даждьбог, Хоре, Перун, Ярило, Стрибог та ін.), а також різноманітні духи, домовики, мавки, лісовики тощо.

Трипільська культура

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури є початок і кінець. Були вони і в Трипілля. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

На зміну добі бронзи приходить ранній залізний вік. Перші знахідки залізних виробів на території України належать ще до XI -IX ст. до н.е. (курган зрубної культури поблизу м. Каховки).

Залізо видобували з болотної та озерної руди за допомогою сиродутного способу. Руду промивали, подрібнювали і випалювали на відкритих вогнищах. Потім засипали у горн разом з деревним вугіллям. У верхній частині горна залишали отвір для виходу газу, а в нижню вставляли керамічні сопла-про-духи. За допомогою шкіряних міхів у горно нагніталося "сире" (ненагріте) повітря, залізо збиралося в нижній частині горна у в'язкому стані (так звана криця). Крицю виймали і, подрібнюючи в кузні, проковували на ковадлах.

Першими державними утвореннями на території України було державне об'єднання кімерійців і таврів.

Кімерійці - перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні, назва яких дійшла до нас з писемними джерелами. Гомер, розповідаючи у своїй поемі "Одіссея" про північне узбережжя Чорного моря, називає його "землею кімерійців". Це, напевно, і є найдавніша писемна згадка про Україну. Але нічого, крім назви людей, що населяли землі, які в ті часи вважалися похмурим краєм світу, Гомер не говорить про кімерійців. Давні автори вказували, що Північне Причорномор'я колись називалось Кімерією і була вона рабовласницькою державою, в якій влада належала цареві та рабовласницькій знаті. Кімерійці населяли територію України (межиріччя Дону й Дністра) з близько 1500 р. до н. е. аж до VII ст. до н. е. Трохи згодом, під натиском інших кочовиків зі сходу, вони відійшли до Малої Азії.