Структура і класифікація Конституції.

Поняття та юридичнівластивостіКонституції

Конституція – цеосновний закон держави. Як правило, цеєдинийправовий акт чи система таких актів, за допомогоюякихбезпосередньо народ чиорганидержави, щовиступаютьвідйогоімені, встановлюютьосновніпринципи устрою суспільства і держави, визначають статус державноївлади і місцевогосамоврядування, закріплюють права і свободилюдини і громадянина.

У правознавствііснують два значеннятерміна «конституція» -юридичнаконституція та фактичнаконституція.

Юридичнаконституція – цеосновний закон держави, щомаєвищуюридичну силу щодоінших нормативно-правовихактів.

Фактичнаконституція – реальний порядок організації і здійсненнядержавноївлади, фактичнівідносиниміж державою та особою.

Конституціїпритаманнаціла низка юридичнихвластивостей, щохарактеризуютьїїмісце в системі права і роль у суспільстві. Першою з юридичнихвластивостейконституції є їївищаюридична сила, яка виявляєтьсяв тому, що:

– їїнормизавждимаютьперевагу над положеннямиіншихзаконів, а тимбільшеактіввиконавчоївлади;

– закониабопідзаконніактиповинніприйматисяпередбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою.

Другою властивістю є те, щоконституціязаймаєцентральнемісце в правовійсистемікраїни, вона є базою, фундаментом усьогозаконодавства. Цепередусімозначає,щовсі нормативно-правовідокументиповиннівідповідатиконституції. Більше того, нормативно-законодавча база маєрозроблятися на основіконституції. Якщоякий-небудь документ суперечитьконституції, то він, безумовно, підлягаєскасуванню.

Як третювластивістьвиокремимопідвищенустабільністьконституції. Цявластивістьтіснопов'язана з попередньою. Нормальнефункціонуванняорганіввлади, самежиттясуспільства є неможливими, якщо фундамент законодавства будепіддаватисяпостійнимзмінам.

Четвертавластивістьстосуєтьсяособливостейконституційно-правових норм. Серед статей конституції часто є декларативніположення, так званінорми-принципи. Іноді вони не відображають реального стану справ. Наприклад, індійськаконституціяміститьположення про надання кожному громадяниновідостатньогохарчування. В умовахкатастрофічноїнестачіпродовольства в ційкраїнівиконатитакуконституційну норму неможливо. Проте вона існує.Змістподібних норм випливає з цілейіснуванняконституції. Норми-принципипокликанізафіксуватиякийсьідеал, кінцевіпрагненнясуспільства та держави. Якби таких конституційних статей не було, не залишилося б і стимулу прагнути до ідеалу.

Функції Конституції. Об’єкти конст. регулювання.

Функції Конституцій:

Установча функція

Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Слово "установча" необхідно розуміти в тім змісті , що конституція або закріплює те, що вже існує як результат діянь людей, або створює передумови для зовсім нових суспільних відносин, що дозріли в суспільстві , але не здатних виникати, поки не буде для них необхідної правової бази, що із прийняттям конституції і засновується. Таким чином, установчі початки конституцій можуть виявлятися і стосовно суспільного (політичної) системі в цілому, і стосовно конкретних державно-правових інститутів і установ .

Організаторська функція

Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Інакше кажучи, після прийняття конституції не повинно бути такого положення , що про нього відразу забули, а люди жили б і діяли в колишньому стилі, начебто б його і не було. Конституцію треба виконувати, і відповідні орієнтування, а також механізми повинні утримуватися в самій конституції.

Зовнішньополітична функція

Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. Але в принципі наявність таких глав зовсім не обов'язково - їх не було, приміром , Конституції СРСР 1936 р. Немає подібної глави й у Конституції України 1996 р., у більшості закордонних конституцій. Суть в іншому , і це головне: наша Конституція не просто виходить з миролюбної зовнішньої політики держави, прагнення до співробітництва і добросусідства, але й проголошує загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України складовою частиною її правової системи.

Крім того, зовнішньополітична функція Конституції нашої країни складається також в тім, що за межами держави вона служить і як важливе інформаційне джерело. Конституція дає уявлення людям інших країн, а також державам і міжнародним організаціям про наш суспільно-політичний лад, структуру держави, конституційних основах регіональної і національної політики, статусі особистості в Україні і т.д. Ознайомившись з тим, які параметри соціально-економічної і політичної системи закладені в нашій Конституції, закордонний світ отримує уявлення про можливі перспективи розвитку країни.

Ідеологічна функція

І хоча ідеологічна функція конституції може полягати в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих, така функція також властива для нашої Конституції. Такими були всі попередні радянські конституції. Так, не просто правовим актом, але і типовим документом наукового комунізму була Конституція СРСР 1977 р. Вона виходила з побудови всього життя в країні на постулатах теорії і практики соціалістичного і комуністичного будівництва, а в преамбулі Конституції утримувалася характеристика існуючої в країні суспільної системи як розвитого соціалізму. От такий варіант ідеологічного призначення конституції і виключає тепер наш Основний Закон 1996 р.

Юридична функція

Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона:

- стає основою нових правовий системи і правопорядку в країні (або нового етапу в їхньому розвитку, якщо вони існують і в принципі зберігаються);

- сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення;

- дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

Структура і класифікація Конституції.

Конституція України є писаною та кодифікованою. Структура конституції - це її поділ на певні частини (елементи), пов'язані між собою.

Структура конституцій зазвичай має стандартний вигляд і включає:

- преамбулу (вступ);

- основну частину (основний зміст);

- прикінцеві, перехідні, додаткові положення (іноді додатки).

Конституція України включає преамбулу та 15 розділів, з яких два останніх - "Прикінцеві положення" та "Перехідні положення".

У преамбулі зазвичай викладено цілі конституції, історичні умови її прийняття, іноді проголошуються керівні засади державної політики, права і свободи. Вона має важливе ідеологічне та політичне значення, але стосовно юридичної сили преамбули, як правило, визнається, що преамбула має нормативне значення лише для тлумачення і застосування окремих положень конституції. Але втому випадку, коли преамбула містить права і свободи, вона може мати також юридичне значення.

Основна частина конституції охоплює норми про права та свободи, основи суспільного ладу, систему та статус державних органів, державну символіку, порядок зміни конституції тощо.

Прикінцеві положення конституцій містять різноманітні норми. Тут зазвичай встановлюється строк набуття чинності конституцією, визначаються строки утворення органів, що вперше запроваджуються конституцією, строки видання органічного та іншого законодавства.

"Прикінцеві положення" Конституції України вміщують дві статті, в яких визначено, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160). Згідно зі ст. 161 день прийняття Конституції У країни є державним святом - Днем Конституції України.

Перехідні положення визначають строки набуття чинності окремими конституційними нормами, які не можуть бути реалізовані одразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими (наприклад, пункти 9, 11 "Перехідних положень" Конституції України). Іноді в перехідних положеннях встановлюються строки для видання законів, до яких відсилає конституція, або взагалі для приведення законодавства у відповідність до конституції (наприклад, абз. 1 п. 12, н. 13 "Перехідних положень" Конституції України). Досить часто норми, що містяться в перехідних положеннях, оформлюються не у вигляді статей, а із застосуванням особливої нумерації, аби підкреслити їх специфічний характер (так, "Перехідні положення" Конституції України пронумеровані арабськими цифрами і містять 14 пунктів). Ця частина Основного Закону України дуже важлива для застосування права, оскільки вказує па те, з якого часу підлягає застосуванню та або інша конституційна норма.

Додаткові положення до конституції не містяться у Конституції України, але зазвичай у конституціях вони оформлюються інакше, ніж основна частина, і містять норми щодо тлумачення конституції, виключення із загальних правил, установлених конституцією, регулювання окремих питань.

Класифікація конституцій здійснюється за такими критеріями:

І. За часом дій:

1) тимчасові, що можуть прийматися на встановлений строк або до настання певної події;

2) постійні конституції. Ними є більшість конституцій (утому числі й Конституція України), але факт установлення необмеженого строку їх дії не означає їх вічність, а лише вказує на намір законодавця в момент їх прийняття. Відомі конституції, які встановлюють неможливість власного скасування (наприклад, конституції Мексики, Греції).

ІІ. За політичним режимом:

1) демократичні конституції, які гарантують широке коло прав і свобод, допускають вільне утворення і діяльність політичних партій, передбачають виборність установ влади тощо;

2) авторитарні, які обмежують або забороняють діяльність політичних партій або встановлюють панування однієї партії, відкривають широкі можливості для ліквідації або суттєвого обмеження вимушено проголошених конституційних прав і свобод, скорочують повноваження представницьких органів

3) тоталітарні, які є різновидом авторитарних конституцій і для яких характерна висока ідеологічна насиченість аж до визнання прихильності до певної ідеології (комунізму, ісламу тощо).

Слід мати на увазі, що іноді демократичні конституції слугують для прикриття авторитарного політичного режиму, а іноді, хоча і рідше, навпаки, демократичний режим зберігає певний час авторитарну конституцію.

ІІІ. За формою правління:

1) монархічні конституції, 2) республіканські.

IV. За формою політико-територіального устрою:

1) федеративні конституції (у федеративних державах діють зазвичай федеральні (національні) конституції та конституції суб'єктів федерації);

2) унітарні.

V. За порядком прийняття:

1) октройовані (даровані), 2) договірні; 3) "народні"

VI. За порядком внесення змін:

1) гнучкі; 2) жорсткі; 3) змішані

VII. За формою:

1) писані; 2) неписані; 3) змішані

4.Порядок прийняття та зміни Конституції.

Державна практика зарубіжних країн виробила низку способів прийняття конституцій, які можна звести до декількох основних видів. Право на прийняття першої або нової писаної конституції, іменоване в літературі установчою владою, може бути здійснене представницькою установою, виборчим корпусом і виконавчою владою. Ці три основних способи прийняття писаної конституції можуть бути застосовані як у чистому вигляді, так і в різного роду сполученнях.

       Перші писані конституції – американська 1787 р. і французька 1791 р. – була прийнято представницькими установами, відповідно конвентом (установчими зборами) і Генеральними штатами (парламентом). І в першому, і в другому випадку була здійснена первісна установча влада. Коли йдеться про здійснення похідної установчої влади, мається на увазі прийняття чергової, а не першої конституції.

Чинну конституцію США прийняв конституційний конвент. Цей орган формально не був наділений установчою владою. 55 делегатів конвенту, що представляли 12 із 13 тодішніх суверенних штатів, об'єднаних у конфедеративний союз, самі привласнили собі установчі повноваження, підписали проект конституції, який потім був направлений Континентальним конгресом штатам для ратифікації. 4 березня 1789 р. вона офіційно набрала чинності. Отже, завершена процедура прийняття американської конституції має два етапи: розробка й схвалення проекту конституції (Філадельфійський конвент) і затвердження та ратифікація проекту конституції (конвенти штатів).

У новітній політичній практиці зарубіжних країн прийняття конституцій представницькими установами є досить поширеним. Здійснення установчої влади надається як установчим зборам, які спеціально для цього обираються, так і парламентам, утвореним на підставі положень попередніх конституцій. У деяких випадках установчі збори лише розробляють текст основного закону. Наприклад, Конституція Четвертої республіки Франції 1946 р. була розроблена установчими зборами і схвалена всенародним голосуванням (референдумом).

       Прийняття конституції виборчим корпусом складається з двох етапів – розробка проекту конституції й остаточне його схвалення, після чого вона набирає чинності. Виборчий корпус розробити проект конституції не може.

У разі прийняття конституції одностороннім актом виконавчої влади проект конституції складається урядовим апаратом, без якої б то не було участі громадськості. Розроблений у такий спосіб проект затверджується та промульгується главою держави. Уперше октроювання було застосоване у Франції в 1814 році (конституція Бельгії 1831 p., Канади 1867 р. та ін.).

У минулому досить поширеним способом прийняття конституцій було їх "жалування" монархом своєму народові, або октроювання (від фр. octroyer – дарувати).

Спосіб прийняття конституції має велике значення, оскільки від нього істотною мірою залежить сам зміст основного закону. Референдум як спосіб прийняття конституції має риси демократизму, тому що проект основного закону затверджується виборчим корпусом.

Політичний досвід сучасності переконує, що найбільш демократичним способом розробки, прийняття та затвердження конституції є її схвалення всенародним голосуванням.

Дія конституції.

Конституція набирає чинності з моменту, що зазначений у її заключних положеннях або, рідше, у супровідному особливому законі. Перехідні положення конституції можуть передбачати, що окремі її норми починають застосовуватися пізніше – зазвичай після настання якої-небудь події (виборів та ін.).

Як правило, конституція набирає чинності на всій території держави. У випадку наступного приєднання до цієї держави яких-небудь нових частин із цього або іншого установленого особливим актом моменту конституція починає діяти й на їхніх територіях.

Зміна конституцій.

За способом зміни, внесенням поправок і доповнень конституції зарубіжних країн також поділяються на дві групи. Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному, ніж той, який прийнятий для звичайної законодавчої процедури. Якщо парламентські закони приймаються простою (50 % кворуму + 1) більшістю голосів, то для прийняття поправок і доповнень до конституції в самому основному законі встановлюється особлива процедура. За загальним правилом конституція змінюється в тому самому порядку, в якому була прийнята. Гнучкі конституції змінюються та доповнюються в тому самому порядку, що і звичайні парламентські закони. Ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено, оскільки немає самого писаного тексту основного закону. До цього типу належать конституції Великобританії та Нової Зеландії.