Маржиналізм в українській економічній думці.

Маржиналізм.

Особливим напрямком розвитку економічної теорії, який сформувався наприкінці XIX ст., бувмаржиналізм (від французькогоmarginal– крайній, граничний). Виникнення маржиналізму зумовили насамперед об’єктивні причини (прискорення розвитку ринкових відносин; поглиблення поділу праці і, як наслідок, утворення монополій; зростання індивідуалізації господарського життя, посилення взаємозалежності суб’єктів економічної системи; зміни в характері, структурі виробництва та методах управління економікою; формування ринку споживача, який прийшов на зміну ринку виробника).

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі. Варто зазначити, що з часом маржиналізм перетворився на метод економічних досліджень, який полягає в застосуванні й аналізі граничних величин.

Переоцінка цінностей класичної політичної економії наприкінці ХІХ ст. ввійшла в історію економічної думки як “маржинальна (маржиналістська) революція”.Термін “маржинальна революція” використовують тоді, коли йдеться про незалежне відкриття в 70-х роках XIX ст. К. Менгером (Австрія), С. Джевонсом (Англія) та Л. Вальрасом (Швейцарія) принципу спадної граничної корисності.

Отже, змінився предмет дослідження. Центральними питаннями економічної науки стали питання дослідження індивідуальної людської психології, поведінки суб’єктів економіки (споживача і фірми) в умовах обмежених ресурсів.

       “Батьком” маржиналістського напрямку економічної теорії сьогодні вважають Г. Госсена, який (що з’ясувалось пізніше) ще у 1854 р. сформулював декілька важливих положень теорії граничної корисності, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого та другого законів Госсена.

      Головні принципи теорії граничної корисності сформулювали Карл Менгер, Ойген Бем-Баверк та Фрідріх Візер – представники австрійської школи маржиналізму.

      Для представників цієї школи характерний крайній психологізм у трактуванні економічних явищ. Причому головною сферою, у якій стикаються психології господарських суб’єктів, є не виробництво, а ринок. Одним із методологічних принципів австрійської школи є те, що споживанню належить перевага над виробництвом.

     Ідеї австрійської школи ввійшли складовою частиною до багатьох інших шкіл цієї теорії: математичної, граничної продуктивності, кембріджської.

      Математичні концепції політичної економії започатковані у працях Й. фон Тюнена, Д. Бернуллі, А. Курноі спираються, переважно, на теорії суб’єктивної корисності та продуктивності факторів виробництва. Виникнення математичної концепції економічної рівноваги зумовлене перетворенням капіталізму на розвинуту господарську систему з високим рівнем взаємозв’язку та однорідності всіх її частин і елементів, а також розвитком математики. У цілісному вигляді математичну теорію економічної рівноваги репрезентують праці французького математика-економіста Леона Вальраса та італійського економістаВільфредо Парето.

     Теорія граничної продуктивності, абоамериканська школа маржиналізмусформувалась в кінці XIX – на початку XX ст. і подібно до австрійської математичної та кембріджської (про неї нижче) широко використовувала ідеї суб’єктивізму та психологізму. Її засновник  Джон Бейтс Кларквсебічно обґрунтував принцип маржиналізму і створив теорію, в якій економічна наука поділена на два розділи - статикуй динаміку. Вихідним моментом вивчення має бути аналіз статики, тобто стану економічної рівноваги. Центральне місце в економічній науці Дж.-Б. Кларк відводив теорії розподілу. Згідно з його концепцією розподіл доходів здійснюється на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва. Саме цю концепцію і прийнято в економічній літературі називати “закономграничної продуктивності”.

Маржиналізм в українській економічній думці.

Михайло Туган-Барановський одним із перших в Україні та Росії здійснив порівняльний аналіз теорій австрійської школи. Туган-Барановський формулює закон - "теорему цінності", за яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні до їх трудових цінностей. Туган-Барановський сформулював ідею про необхідність дослідження категорії цінності з урахуванням як витрат, тобто об'єктивних факторів, так і корисності, тобто суб'єктивних.

Одним з яскравих представників маржиналізму в Україні був професор Роман Орженецький, який запропонував у власному оригінальному викладі переважно ті нові ідеї, які нагромадила австрійська школа за двадцять років свого існування. З часом дедалі більшу увагу вченого привертає проблема взаємозалежності між ціною та витратами виробництва. З часом його погляди розвиваються в напрямку розширення та поглиблення соціального обґрунтування економічних явищ та понять.

Послідовник київської психологічної школи Олександр Білімович доповнює теорію граничної корисності теорією витрат виробництва, вносячи в неї засади маржиналізму, а також подає у власному трактуванні теорію наділення.

Загалом київська школа стала відомою світові завдяки професорові Київського комерційного інституту Євгену Слуцькому (1880— 1948). Опублікована ним у 1915 році праця "До теорії збалансованого бюджету споживача" започаткувала якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначила принципово нові підходи до вирішення проблеми зв'язку між ціною, попитом та функцією корисності. Йому вдалося звільнити функцію корисності від суто суб'єктивного трактування і пов'язати її з рухом цін та доходів. Слуцький переносить акцент із безперспективної в методологічному сенсі проблеми визначення ступеня корисності благ на проблему порівняння відносних рівнів корисностей різних благ.

3. Політекономія добробуту

Ідеї політекономії добробуту Маршалла були розвинуті його учнем і послідовником у Кембриджі Артуром Пігу (1877-1959). Основні його праці: "Багатство і добробут" (1912), "Економічна теорія добробуту"(1932).

Теорію добробуту можна вважати однією із складових частин або однією із течій неокласичної науки, і Пігу увійшов в історію економічної думки як учений, що завершив створення неокласичної теорії добробуту.

Основний філософський принцип Пігу - найбільше благо для найбільшої кількості людей. Ступінь добробуту Пігу визначав співвідношенням задоволення і незадоволення. І хоч ці психічні стани не піддаються вимірюванню, вони є порівнянні.

Його менше, ніж Маршалла цікавила теорія цінності. Основне для нього - це соціальні проблеми, пов'язані із створенням та розподілом національного дивіденду. Добробут як економічна категорія є об'єктивним вираженням максимального задоволення, а сам національний дивіденд визначають як потік товарів і послуг з врахуванням витрат на підтримання основного капіталу.

Ще задовго до появи методів аналізу національного доходу Пігу зосередив свою увагу на питанні визначення розміру реального доходу та його розподілу. Пігу вважав, що реальний дохід залежить від ресурсів, капіталу, знань і особливостей народу, характеру уряду, а для Англії ще й від зовнішньої торгівлі. Розподіл доходів за Пігу охоплює заробітну плату, систему оплати праці і весь комплекс проблем, пов'язаних із безробіттям. Рівномірніший розподіл сприятиме вищому рівню добробуту. Оскільки у зв'язку з економічними циклами виникало питання про розподіл в часі, Пігу поставив і вирішив проблему державного втручання через оподаткування і фіскальну політику.

Крім об'єктивних елементів, Пігу враховує для визначення рівня добробуту і те, наскільки людина задоволена своїм життям. Оскільки рівень задоволення безпосередньо виміряти неможливо, треба скористатися непрямим методом - скільки грошей людина готова заплатити за свій добробут. Теорія Пігу вивчає лише ті елементи добробуту, які можна виміряти за допомогою грошового еталону, причому економічний добробут не рівнозначний загальному добробуту: перший не містить багатьох елементів другого. Тому Пігу мав підстави вважати національний дивіденд показником не лише ефективності суспільного виробництва, а й мірою економічного добробуту. Національний дивіденд досягне максимуму тоді, коли суспільний чистий продукт буде однаковим за будь-якого можливого варіанта використання ресурсів. Якщо ресурси за певної форми використання дають менші доходи, ніж могли б дати за інших обставин, то очевидно, що національний дивіденд можна збільшити шляхом переміщення капіталу в більш продуктивні сфери.

Досягнення максимуму національного дивіденду, вважає Пігу, можливе через дію двох взаємодоповнюючих сил - корисливого приватного інтересу і втручання держави, яке відображає інтереси суспільства. В ідеальному варіанті приватний і суспільний чистий продукти мали б дорівнювати один одному. Тому в центрі уваги теорії Пігу опинилася відмінність між граничним приватним чистим продуктом і граничним суспільним чистим продуктом. Пігу вважав, що, усунувши окремі випадки, можна створити загальну теорію добробуту, за якою максимуму виробництва досягають тоді, коли ці два продукти вирівнюються.