Система та повноваження державних органів по контролю за цінами.

Поняття та види цін, порядок їх встановлення в господарських відносинах

Відповідно до ст.ст. 190–191 Господарського кодексу України ціни і тарифи поділяються: І. За способом встановлення на:

а) вільні ціни і тарифи, які, в свою чергу, можуть бути:

– договірні;

– ціни, що встановлюються самостійно господарюючими суб’єктами. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

б) комунальні фіксовані ціни і тарифи, регулювання яких здійснюється шляхом встановлення:

– державних фіксованих цін і тарифів; – граничних рівнів цін і тарифів або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою від 25 грудня 1996 р. № 1548 КМУ затвердив повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів, цією постановою віднесені Мінекономіки, Мінтранс, Мінзв’язку, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються.

Особливості має ціноутворення при здійсненні екпортно-імпортних операцій. Відповідно до ст.ст. 11, 14 Закону України “Про ціни і ціноутворення” у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються зовнішньоторговельні ціни, що форму­ються відповідно до цін і умов світового ринку. Такі ціни називаються індикативними цінами.

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на певний товар на ринку експорту – імпорту в момент здійснення експортної чи імпортної операції з урахуванням умов поставки, умов здійснення розрахунків, визначених згідно з законодавством України.

Індикативні ціни на товари встановлює Міністерство економіки України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів та інших установ і організацій України. При їх встановленні враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України, умови поставки і розрахунків, стан кон’юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози.

Конкретне рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство економіки України. Інформація про індикативні ціни публікується в газеті “Урядовий кур’єр” один раз в місяць не пізніше 5 числа.

ІІ. За суб’єктом ціноутворення ціни поділяються на:

1. Оптові. Оптова ціна включає в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни включається акцизний збір – непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

При реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни включаються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежуватися державою.

2. Роздрібні ціни. Такі ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

Закупівельні. Вони застосовуються при розрахунках за вирощену сільськогосподарськими товаровиробниками продукцію.

Система та повноваження державних органів по контролю за цінами.

Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування шляхом декларування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи – державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами.

Закон України “Про ціни і ціноутворення” не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов’язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов’язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України “Про державну податкову службу”.

Відповідно до положень Закону України “Про ціни та ціноутворення” державні інспекції з контролю за цінами мають право:

– здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших фінансових документів;

– одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

– обстежувати виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

– вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень законодав

ства про ціни;

– призупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

– накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін. Закон України “Про ціни і ціноутворення” зобов’язує господарюючих суб’єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність господарюючих суб’єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена ст. 14 “Про ціни і ціноутворення”. Відповідно до цих законодавчих актів вся необґрунтовано одержана господарюючими суб’єктами сума виручки в резуль­таті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих бюджетів стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду чи господарського суду на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржене в господарському суді.

Відповідно до п. 24 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 19 Положення про поставку товарів народного споживання покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договорів при завищенні постачальником цін на продукцію.