Об'єкти і суб'єкти приватизації

Корпоратизация экономики как объективный процесс.

3) "Про приватизацію державного майна"-6

"Про приватизацію майна державних підприємств

Об'єкти і суб'єкти приватизації

Приватизація як явище перехідної економіки в країнах колишнього Союзу і державах соціалістичної системи вступила у свою вирішальну фазу. За 10 років перехідної ринкової економіки в більшості колишніх країн соціалістичної орієнтації відбулися істотні зміни. Високі темпи розвитку економіки і підвищення життєвого рівня мали місце в Чехії, Польщі, Німеччині, Китаї, Кореї, Росії, Туркменії, Литві, Латвії, Естонії, почався процес приватизації великих об'єктів державної власності в Україні. Головною метою приватизації є передача дрібних і великих об'єктів державної власності в індивідуальну або колективну власність.
Економічні перетворення, проведені в державах, що вступили на шлях ринкової економіки, повинні передбачати певні дії уряду, спрямовані на створення умов для розвитку ринку. Економічна реформа повинна передбачати глибокі зміни урядової політики, що спрямовані на зменшення ролі держави в економіці і підвищення ролі приватного сектора і ринків. Важлива роль у реалізації реформ відведена урядові, що повинен проводити роздержавлення і приватизацію в інтересах народу. У процесі роздержавлення приватизуються визначені об'єкти.
Класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального й ефективного застосування способів приватизації. Згідно з Державною програмою приватизації на 2000—2002 pp., затвердженою Законом України «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 p., об'єкти приватизації поділяються на такі групи:
Група А — цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств і структурні підрозділи підприємств, виділені в самостійні підприємства, у тому числі в процесі реструктуризації державних підприємств з середньосписочною чисельністю працюючих до 100 і більше чоловік, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелів, об'єктів санаторно-курортних установ і будинків відпочинку, що перебувають на самостійних балансах; майно підприємств, що не було продане як цілісний майновий комплекс.
Група В — цілісні майнові комплекси підприємств із середньосписочною чисельністю працюючих понад 100 осіб і вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств; акції ВАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій якраз почався до затвердження Програми (крім підприємств групи Г); акції ВАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, у випадку, якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ВАТ.
Група Г — цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ВАТ, що на момент ухвалення рішення про приватизацію займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Група Д — об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти.
Група Е — акції (частки, паї), що належать державі в статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.
Група Ж — незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, культури, мистецтва, преси, фізичної культури і спорту, телебачення і радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних установ, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних установ і будинків відпочинку, що перебувають на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у випадку їхнього виключення зі складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується.
Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До них належать:
а) об'єкти, що забезпечують виконання державою своїх функцій, обороноздатність держави, її економічну незалежність, і об'єкти права власності українського народу, майно, що складає матеріальну основу суверенітету України, зокрема:
• майно органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, майно Збройних сил України (крім визначених законодавством), Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів;
• надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні й інші природні ресурси;
• майнові комплекси підприємств із лісорозведення, лісництва, їх підрозділи, організації з експертизи сортів рослин;
• золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;
• емісійна система;
• державні радіо— і телевізійні канали, засоби урядового та спеціального зв'язку;
б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження і підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:
• об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;
• майнові комплекси установ Національної академії наук України із основних напрямків досліджень, архіви;
• об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки;
• об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;
в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:
• майнові комплекси підприємств із виготовлення і ремонту всіх видів зброї;
• майнові комплекси підприємств із випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних і отруйних засобів (крім аптек);
• майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері роззброєння та переробки радіоактивних речовин;
г) об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема:
• структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і збереження державних резервів і мобілізаційних запасів;
• пенітенціарні установи;
• майнові комплекси підприємств геологічних, гідрометеорологічної служб;
• об'єкти державних систем стандартизації, метрології і сертифікації продукції;
• майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;
• майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;
• метрополітени, міський електротранспорт;
• атомні електростанції, гідроелектростанції, магістральні нафтогазопроводи, трубопровідний транспорт;
• майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вино і лікеро-горілчані вироби.
Повний перелік об'єктів, що не підлягають приватизації, наведений у ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України і розробляється Кабінетом Міністрів України.
Оцінка вартості майна, що підлягає приватизації, а також аналіз фінансового стану підприємств за спрощеною схемою проводиться відповідно за методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження методики оцінки вартості майна під час приватизації» від 12 жовтня 2000 р. У цій методиці визначені основні принципи оцінки майна, порядок застосування заходів фінансової реструктуризації під час проведення оцінки майна (мета — підвищення вартості власного капіталу і запобігання його банкрутства).
Відповідно до цієї методики оцінюються: цілісні майнові комплекси, у тому числі їх необоротний і оборотний активи; індивідуально визначене майно; частки, паї, акції, у тому числі пакети акцій; об'єкти незавершеного будівництва, що не входять до складу цілісних майнових комплексів і приватизуються окремо; будь-яке інше майно, що належить державі або господарському товариству, в якому держава володіє не менше ніж 25% статутного фонду.
Відповідно до методики визначається розмір статутного фонду господарського товариства, початкова вартість майна у випадку його продажу на конкурентних засадах, ціна майна у випадку його викупу тощо.
Суб'єктами приватизаційного процесу в Україні є державні органи приватизації, покупці, продавці, посередники і представники.
Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва в районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що складають єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Фонд державного майна України підлеглий та підзвітний і контролюється Верховною Радою України. Він діє на підставі законів України «Про Фонд державного майна України», «Про приватизацію майна державних підприємств» та інших законодавчих актів з питань приватизації.
Державні органи приватизації в межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:
• змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;
• здійснюють повноваження власника державного майна в процесі приватизації;
• є орендодавцем державного майна;
• продають майно, що перебуває в державній власності, у процесі його приватизації;
• створюють комісії з приватизації;
• затверджують плани приватизації майна;
• розробляють проекти державних програм приватизації і передають їх на затвердження Верховній Раді України;
• укладають угоди про підготовку об'єктів до приватизації та їх продажу.
Державні засоби виробництва, що підлягають приватизації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не тільки потреби приватизації, але і суспільні потреби в продукції, роботах, послугах. Тому законодавство спеціально регулює коло осіб, що можуть виступати покупцями в угодах приватизації, і деталізує ряд елементів правового становища покупця як суб'єкта приватизації.
Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:
• громадяни України, іноземці й особи без громадянства;
• юридичні особи, зареєстровані в Україні;
• юридичні особи інших держав.
Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, у тому числі з членів трудового колективу, в порядку, установленому законодавством України.
Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, створюється на підставі рішення загальних зборів, у якому брали участь понад 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.
Також законодавством визначений перелік осіб, які не можуть бути покупцями:
• юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;
• органи державної влади;
• працівники державних органів приватизації;
• юридичні особи, майно яких перебуває в комунальній власності;
• органи місцевого самоврядування.
• для малої приватизації — працівники органів приватизації й інших осіб, яким згідно з чинним законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю.
Державною програмою приватизації щодо конкретних об'єктів (груп об'єктів) можуть бути встановлені інші обмеження або особливості участі покупців у приватизації, включаючи галузеві і сумарні квоти на придбання юридичними особами державного майна, акцій (часток, паїв).
Стаття 6 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» відносить до суб'єктів приватизації представників і посередників. Тут мова йде про різні за юридичною природою й організаційно-правовою формою суб'єкти права, що входять в інфраструктуру приватизації. Інфраструктура — це, насамперед, спеціалізовані організації, що забезпечують правові, економічні й інші умови процесу приватизації (наприклад, зменшення ризиків при розміщенні внесків покупців в об'єкти приватизації, укладання і виконання угод приватизації). Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраструктури на договірних засадах. Це означає, що звернення покупців до послуг посередницьких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.
До складу інфраструктури входять різні консультаційні й аудиторські фірми, банки, біржі, інвестиційні фонди, довірчі товариства, холдинги й інші фінансові посередники.
З посередниками, які здійснюють посередницькі послуги з організації підготовки об'єктів до приватизації і продажу, Фонд державного майна України укладає генеральні договори. Зазначені роботи здійснюються цими посередниками винятково за участю осіб, що одержали кваліфікаційний атестат на здійснення робіт, пов'язаних з процесом приватизаці

4) Способи приватизації
Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка називається "Способи приватизації", приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:
- продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов - найвищу ціну (комерційний конкурс);
- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;
- продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна";
- викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.
Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовують щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом. На відміну від названих способів приватизації, підприємства агропромислового комплексу можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх або на колективні сільськогосподарські підприємства, або на відкриті акціонерні товариства у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства"1. Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців.
Відповідно до ст. 2, ч. З ст. 8, статей 9, 11, 13, 14 і 15 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. приватизація майна перелічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно на відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять названі у ст. 2 Закону підприємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу їхнього майна працівниками та прирівняними до них особами (ч. З ст. З Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі").
Приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Приватизація зазначених об'єктів відбувається у порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" приватизація об'єктів незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:
- продажу на аукціоні, за конкурсом;
- продажу шляхом викупу за наявності одного покупця безпосередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов приватизації об'єкта;
- внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;
- продажу під розбирання.
У разі приватизації недобудованих спеціалізованих господарських об'єктів, зокрема електростанцій, великих промислових підприємств, спосіб приватизації відповідно до законодавства про приватизацію може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління відповідним об'єктом незавершеного будівництва, або підприємством, установою, організацією, на балансі яких перебуває зазначений об'єкт.
Загалом порядок застосування певних способів приватизації, крім зазначених актів, регулює Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 4 лютого 1993 р., Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1998 р., Положення про порядок приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу, Положення про типовий план приватизації несільськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу та Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затверджені наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 р. № 903, а також Державна програма приватизації на конкретний рік.
Уявляється, що обравши одним із системотворчих критеріїв способи приватизації, законодавець чітко не визначився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи приватизації можуть застосовуватися. Аналіз положень ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" дає підстави для висновку, що в цій статті за відсутності чіткого і єдиного розуміння щодо критерію класифікації змішалися до купи:
власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон);
об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);
підстави приватизації (план, розроблений комісією з приватизації чи альтернативний план);
місце проведення аукціону (фондова біржа). Виходячи з цього, можна виділити дві групи способів приватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (викуп). Всі інші так звані способи, про які йдеться у законодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповідних способів залежно від тих або інших додаткових умов. Такий підхід відповідатиме понятійно-категорійному апарату, який у структурі методології правознавства відображає реальні правові явища і процеси правового регулювання.

Стаття 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» виділяє наступні стадії приватизаційного процесу:1) опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;2) прийняття рішення про приватизацію об’єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації;3) створення комісії з приватизації;4) опублікування інформації про прийняття рішення щодо приватизації об’єкта;5) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об’єктів малої приватизації);6) проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації;7) затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій ПАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації;8) реалізація плану приватизації (розміщення акцій).Потрібно звернути увагу на те, що залежно від способу приватизації та групи об’єкту процедура приватизації може змінюватися. Наприклад, комісія з приватизації не створюється та план приватизації не складається при приватизації:а) законсервованих об’єктів;б) об’єктів незавершеного будівництва;в) майна ліквідованих підприємств;г) об’єктів малої приватизації;д) акцій (часток, паїв), які належать державі в майні підприємств зі змішаною формою власності.Проте, вказаний перелік стадій є типовим для більшості приватизаційних процедур.Заява про приватизацію спрямовується в державний орган приватизації за місцезнаходженням об’єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, який встановлюється ФДМУ. Державний орган приватизації протягом місяця розглядає заяву, приймає рішення про приватизацію об’єкта та в п’ятиденний термін письмово повідомляє про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном. У разі відмови у приватизації орган приватизації повідомляє заявника про причину відмови.
Відмова в приватизації можлива тільки у випадках, якщо:
а) особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до законодавства;б) законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства;в) майно в установленому порядку включене в перелік об’єктів (групи об’єктів), які не підлягають приватизації.З моменту прийняття рішення про приватизацію функції управління цим майном переходять до органу приватизації.Протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об’єкта орган приватизації створює комісію з приватизації об’єкта та встановлює термін надання проекту плану приватизації. Цей термін не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.
До складу комісії входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, трудового колективу підприємства, що приватизовується, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, органу приватизації, Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, органу, уповноваженого управляти даним майном. Відповідні органи та особи зобов’язані в п’ятиденний термін з моменту отримання повідомлення про прийняття рішення про створення комісії делегувати в її склад своїх представників.