Поняття учасників відносин у сфері господарювання

Відповідно до ст. 2 ГК учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Наразі можна стверджувати, що учасники господарських відносин залежно від характеру повноважень поділяються на три групи: 1) суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; 2) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання; 3) громадяни, громадські та інші організації, які здійснюють щодо суб’єктів господарювання організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Тобто всі суб’єкти господарювання є учасниками господарських відносин, але не всі учасники господарських відносин є суб’єктами господарювання.

Суб’єкти господарювання — це:

1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Принципи правового регулювання госп.діяльності

Принцип свободи господарської діяльності полягає у:

вільному виборі видів господарської діяльності;

неприпустимості встановлення будь-яких обмежень в організації та провадженні господарської діяльності органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, крім випадків, передбачених законами України; забороні незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарську діяльність; забороні прийняття органами державної влади та органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів, що створюють для суб'єктів господарської діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами.

Принцип забезпечення рівності та захисту прав усіх суб'єктів господарської діяльності полягає:

наданні рівних прав і можливостей для суб'єктів господарської діяльності в організації та провадженні господарської діяльності; рівності усіх суб'єктів господарської діяльності перед законом; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією та законом;

відшкодуванні збитків, завданих внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами майнових прав суб'єктів господарської діяльності; забезпеченні судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Принцип свободи договоруполягає у:

вільному виборі предмета, контрагента договору та визначенні умов договору, що не суперечать закону; господарській самостійності сторін договору;

належному виконанні договору; відповідальності за неналежне виконання та невиконання умов договору відповідно до закону.

 Принцип вільного руху капіталів, товарів, послуг та людей на території України полягає у:

самостійному розробленні суб'єктами господарської діяльності програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залученні матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановленні цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільному наймі суб'єктом господарської діяльності працівників; вільному розпорядженні прибутком, що залишається у суб'єктів господарської діяльності після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; комерційному розрахунку та власному комерційному ризику.

Принцип обмеження державного регулювання господарської діяльності та контролю за нею:визначенні засад господарської діяльності виключно законами;

здійсненні контролю на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності відповідно до закону.

Методи правового регулювання госп.відносин

Це сукупність способів регулюючого впливу норм госп. права на поведінку субєктів госп. правовідносин. Концепсуально методи госп. права будуються на 2-ох принципах :загальнодозвільному(“дозволено все, що не заборонено законом”) та зобов’язуючому (“субєкти госп права зобовязані і мають вчиняти те, що на них покладено законом”). Метод автономних рішень субєктів госп відносин-грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України. Метод владних приписів(вимог законів і вказівок компетентних органів, обовязкових для субєктів госп відносин)-згідно з ним діяльність субєктів підпорядковується обовязковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Метод рекомендацій-держава регулює поведінку субєктів госп відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин.