Рік, грудень. Утворено Українське республіканське відділення Пенсійного фонду. 7 страница

255. Які причини та наслідки глобалізації світового фінансового середовища?

Фінансова глобалізація– зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу. Чинники формування глобального фінансового середовища:1)інтернаціоналізація господарського життя. Інтенсифікація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало:1)якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах;2)переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів;3)інтеграцію та глобалізацію фондових ринків;4)величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків;2)активне поширення науково-технічних досягнень. Комп'ютеризація фінансової сфери привела до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню "банківську революцію". Інформаційна революція на базі мікроелектроніки викликала перетворення широкого спектра банківських послуг, дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер банківської діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, пришвидшило транскордонні потоки капіталу;3)лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світо-господарських зв'язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин. Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі;4)зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу,виникла глобальна фінансова архітектура. Вигоди фінансової глобалізації розподіляються між окремими країнами не нарівно. Наслідки:1)Формування глобальної фінансової архітектури супроводжується стрімким зростанням світових фінансових потоків, різким збільшенням обсягів міжкраїного переливу капіталу, гігантським розширенням масштабів міжнародних кредитних та фондових ринків. 2)Для сучасного світового фінансового ринку характерне вибухоподібне зростання обсягу операцій у всіх його сегментах. 3)В міжнародному обігу з'являються нові фінансові інструменти, які розробляються транснаціональними банками. 4)Глобалізація значно інтенсифікувала потоки прямих іноземних інвестицій. 5)Розширення світової мережі транснаціональних корпорацій на основі нових прямих іноземних інвестицій викликало значні міжнародні фінансові потоки дивідендів, "роялті", внутрішньо корпораційних кредитів та міграцію тимчасово вільних фінансових активів у податкові "оазиси" та офшорні центри транснаціонального бізнесу.6)Ще одним наслідком глобалізації стало те, що за останні 30 років виникла справді світова мережа фінансових центрів. Вона об'єднує провідні фінансові центри — Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, а також інші фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг). Дещо змінилися умови формування таких центрів. Якщо раніше необхідними їхніми атрибутами вважалися високорозвинуга банківська система, велика фондова біржа, то останнім часом для виникнення деяких нових фінансових центрів (Сінгапур, Бахрейн, Кіпр, Панама, Багамські Острови і т.д.) виявилося достатньо таких умов, як ліберальне фінансове законодавство, відсутність податків на доходи, спрощена процедура реєстрації представництв та філій іноземних банків і проведення біржових операцій тощо. Якісно новою рисою цієї мережі стали взаємозалежність, взаємодоповнюваність і зростаюча інтеграція в єдину систему.7) дедалі вагомішими суб'єктами глобального фінансового середовища стають великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди). 8)Глобалізація фінансів породжує багато складних проблем і суперечностей(світові фінансові кризи).

256. Бюджет ЄС: джерела формування його доходів і напрями використання бюджетних коштів.

Бюджет ЄС є централізованим фондом грошових коштів країн-членів та водночас фінансовим планом формування та використання фінансових ресурсів Європейського Союзу.Основними принципами формування доходів бюджету ЄС є принцип спільної фінансової відповідальності, який передбачає, що всі держави — члени ЄС зобов'язані брати участь у формуванні доходів бюджету і принцип фінансової солідарності держав — членів ЄС, який вимагає приведення внесків держав — членів ЄС у відповідність до їх фінансових можливостей.

Спершу бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, потім була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи: 1) традиційно до власних коштів належать мито; сільськогосподарські збори; податки на виробництво.  2) країни-члени відраховують до бюджету ЄС певний відсоток від бази оподаткування податком на додану вартість.  3) найважливішу роль серед власних ресурсів бюджету ЄС відіграють відрахування певної частки валового національного доходу. Цей додатковий ресурс бюджету покликаний збалансувати бюджет, покриваючи всі видатки ЄС, на які не вистачає коштів із двох перших джерел.

Крім власних ресурсів, до бюджету зараховують й інші доходи, роль яких є незначною: відсотки за наданими кредитами; внески країн, які не є членами ЄС, до певних програм Союзу (наприклад, науково-дослідних); невикористані суми за результатами виконання бюджету.

Основними видатковими статтями бюджету ЄС є такі: фінансування сільського господарства, соціальних і регіональних програм розвитку, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, забезпечення зовнішніх політичних та економічних зв'язків, видатки на управління. А також:

1. сприяння економічному зростанню, підтримці конкурентоспроможності та зайнятості. 2. Програми Євросоюзу, спрямовані на охорону та управління природними ресурсами, покликані забезпечити чистоту навколишнього природного середовища, якісну та екологічно чисту їжу для населення Європи. 3. фінансуванням програм гарантування громадянських свобод, захисту прав споживачів, підтримки демократії та свободи слова, контролю за кордонами ЄС і міграційними процесами загалом. 4. видатки на фінансування зовнішніх програм і, зокрема, щодо кооперації з іншими державами, у тому числі країнами, що розвиваються. 5. Адміністративні витрати. 6. платежі, які будуть спрямовані у вигляді допомоги новим країнам — членам ЄС.

257. Особливості бюджету Європейського Союзу.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Усі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мито і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який установлюється за єдиною для всіх країн ставкою відносно уніфікованого в усіх країнах об’єкта оподаткування (ставка податку не може перевищувати 1,4%). Установлено ліміт бюджету ЄС — він не може перевищувати 1,2 % загального обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (» 5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги тощо).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем — з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

258. Податкова політика Європейського Союзу.

В межах Європейського Союзу країни-члени здебільшого самі несуть відповідальність за проведення податкової політики. Водночас розвиток європейської економічної інтеграції закономірно зумовив розвиток концепції міждержавної податкової уніфікації та гармонізації. Податкова уніфікація (зведення до єдиної форми, системи, єдиних нормативів) — введення обов'язкових однакових юридичних норм і правил у сфері оподаткування і формування на цій основі єдиної податкової системи. Натомість податкова гармонізація (приведення в стан відповідності, злагодженості) — вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація базується на таких принципах:

— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;

— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;

— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць.

Отже, уніфіковану наднаціональну податкову систему ЄС можна представити у вигляді такої класифікації платежів, що стали основним джерелом фінансування спільного бюджету співтовариства:

1. Сільськогосподарські податки

2. Мита, стягнуті в ЄС, які виконують переважно протекціоністську функцію і мають дві основні форми: антидемпінгові та компенсаційні мита.

3. Податок на додану вартість (відсоткові відрахування), який є найбільш перспективним з погляду фінансування діяльності ЄС.

4. Прибутковий податок з фізичних осіб, які працюють в апараті ЄС.

Разом з тим, незважаючи на посилення інтеграційних тенденцій, податкова політика країн Євросоюзу досі характеризується суттєвими національними особливостями, що не дає підстав сподіватися на проведення повної уніфікації європейського оподаткування навіть у дуже віддаленій перспективі.

259. Охарактеризуйте особливості організації фінансів ЄС. Що означає гармонізація податкових систем країн ЄС?

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи; внески країн-членів та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визначаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відображається у виробленому ВВП. Специфікою бюджету ЄС як ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є членами Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану вартість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування.
  Гармонізація податкових систем країн ЄС означає вироблення загальної стратегії держав у сфері податкових правовідносин на відповідному етапі інтеграційної взаємодії, що передбачає координацію податкової політики, систематизацію та уніфікацію окремих податків і податкових систем країн, які входять до міжнародних регіональних угруповань. Відповідно податкова гармонізація передбачає приведення у відповідність структури податкових систем, порядку стягнення основних видів податків у всіх країнах співтовариства, і базується на таких принципах:
— забезпечення нейтральності податків з позицій умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;
— усунення податкового (митного) контролю на внутрішніх кордонах співтовариства;
— виключення можливості подвійного оподаткування прибутку компаній, які здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;
— зведення до мінімуму можливості ухилення від сплати податків;
— існування гарантії надходження відповідних доходів у бюджети країн-учасниць

260. Функції і напрями діяльності Міжнародного валютного фонду.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має

статус спеціалізованої установи ООН.

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання

фінансової допомоги країнам; регулювання міжнародних валютних відносин; постійний

нагляд за світовою економікою.

Кредитування включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу,

компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які

є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн —

членів Фонду. Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних

взаємовідносин. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни —

члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами

з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби,

застосовувати систему кількох видів валютних курсів. Будучи провідною міжнародною

фінансовою інституцією, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою

економікою. Він формує значний масив інформації як у цілому по світовій економіці, так і

в розрізі окремих країн.

261. Характеристика бюджету ООН.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічного розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив платежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни.

За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати і програмні видатки. Адміністративні та накладні видатки нині становлять 38%, програмні — 62%. Поставлено завдання скоротити адміністративні витрати до 25%, що дасть змогу вивільнені кошти спрямувати на соціально-еконо­мічні програми.

Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються даним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. В 2010 році бюджет ООН становив 5 млрд 160 млн $

262. Група Світового банку: склад, завдання, сфери діяльності.

Група Світового банку включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інституції: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (MAP); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру — Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР - учасниками банку можуть бути лише країни — члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн — членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій.

Напрями діяльності МБРР визначаються його завданнями саме як банку реконструкції та розвитку. Кредитування здійснюється у двох формах — системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під програми макроекономічної стабілізації та інституційні зміни. Інвестиційнікредити видаються під конкретні інвестиційні проекти. Основними напрямами інвестиційного кредитування є галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок), а також сільське господарство, охорона здоров’я та освіта.. МАР надає безпроцентні кредити найбіднішим країнам світу на термін до 50 років. Кошти МАР формуються за рахунок внесків економічно розвинених країн. Кредити спрямовуються на реалізацію проектів розвитку і програм перебудови економіки. МФК надає кредити високорентабельним підприємствам країн, що розвиваються без гарантій урядів відповідних країн. БАГІ було засновано з метою сприяння країнам, що розвиваються, у залученні іноземних інвестицій на основі страхування інвесторів від специфічних ризиків. МЦУІК виконує функції з урегулювання спорів між урядами окремих країн та їх інвесторами.

263. Завдання і сфери діяльності європейських фінансових інституцій (Європейський центральний банк, Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку).

Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків, який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів. Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) — державна фінансово-кредитна установа Європейського Союзу для фінансування розвитку відсталих європейських регіонів у формі довготермінових кредитів. Мета надання кредитів для спорудження та реконструкції об'єктів, які становлять інтерес для країн ЄС та асоційованих держав. Керівні органи Європейського інвестиційного банку — Рада керуючих, Директорат і Правління. До Ради керуючих входять міністри фінансів країн ЄС. Вона визначає загальну кредитну політику, розглядає і затверджує річні баланси, вносить зміни до статутного капіталу. Місцезнаходження Європейського інвестиційного банку — Люксембург.

Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк, ЄБРР) — міжнародний фінансово-кредитний інститут, який надає допомогу країнам від Центральної Європи до Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. ЄБРР працює лише на комерційних засадах. На відміну від МВФ, надає тільки цільові кредити під конкретні проекти приватним і державним структурам на потреби розвитку економіки. 60% позичкових засобів спрямовуються у приватний і 40% - у державний сектор. Крім цільових кредитів ЄБРР здійснює прямі інвестиції, а також надає технічну допомогу (консультації, курси навчання банкірів та менеджерів, допомога в організації систем розподілу продовольства). Спеціальних коштів для надання технічної допомоги ЄБРР не має, а залучає інші ресурси, в тому числі із створених у країнах ЄС спеціальних фондів, міжнародних організацій.

264. Валютний курс: історія становлення, сутність, методи його встановлення.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Створення міжнародних валютних систем має свою історію. Її початком слід уважати утворення валютних блоків. Утворення валютних блоків відбулось на початку 30-х pp. XX ст. Одним із перших (у 1931 р.) виник стерлінговий блок, який очолила Великобританія. У 1933 р. виник доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада і країни Латинської Америки. Особливе місце займав валютний блок, який отримав назву «золотого блоку». Він виник у 1933 р. в складі Франції, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії і приєднаних до них дещо пізніше Італії та Польщі. Особливістю цього блоку було те, що в його межах було зроблено спробу зберегти золотомонетний стандарт. На базі цих блоків у кінці 1930-х pp. склались валютні зони. Новим етапом у розвитку міжнародних валютних відносин стало підписання в 1944 р. значною кількістю країн валютної угоди, яка отримала назву Бреттон-Вудської.

Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

 Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету, або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

265. Сутність фінансового менеджменту. Охарактеризуйте основні завдання фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючого суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів. Фінансовий менеджмент – це система принципів, засобів та форма організації грошових відносин підприємства, спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:

- розроблення і реалізація фінансової політики підприємства;

- інформаційне забезпечення (складання і аналіз фінансової звітності підприємства);

- оцінка інвестиційних проектів і формування “портфеля” інвестицій;

- поточне фінансове планування та контроль.

Головною метою фінансового менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періоді, раціональне використання ресурсів для створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов’язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу. В процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення наступних основних задач:

1) Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно з задачами розвитку підприємства в майбутньому періоді.

2) Забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. 3) Оптимізація грошового обігу.

4) Забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику.

5) Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку.

6) Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

266. Бюджетний менеджмент, його сутність і структурні елементи.

Бюджетний менеджмент — це сукупність взаємопов'язаних дій (управлінських функцій), прийомів, методів, що направлені на керування бюджетними ресурсами і відносинами, які виникають в процесі руху бюджетних потоків. Бюджетний менеджмент повинен дати відповідь на питання — як ефективно керувати цим рухом і відносинами.

можна виділити такі структурні елементи бюджетного менеджменту:- стратегічне планування. Функції планування реалізації стратегії — поточне бюджетне планування та організація виконання розроблених планів — виконання бюджету покладаються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом і виконуються ними в рамках бюджетного процесу.- Організація виконання бюджету.Виконання бюджету. Ця стадія бюджетного процесу включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного із бюджетів, що входять до складу зведеного бюджету. Організація виконання бюджету, таким чином, одна з найважливіших складових бюджетного менеджменту.

- Облік виконання бюджету. Значення обліку для успішного виконання затвердженого бюджету велике. Місце обліку виконання бюджету в бюджетному менеджменті визначається місцем обліку в системі управління. Від прийняття своєчасних і правильних рішень з питань планування і виконання бюджету залежить ефективність управлінської діяльності. Контроль за виконанням бюджету є одним із основних напрямків фінансового контролю. Він здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. В процесі бюджетного планування важливу роль відіграє попередній контроль, а також поточний. Вказаний контроль здійснюють абсолютно всі учасники бюджетного процесу (органи управління, а також підприємства, організації та установи). Поточний контроль здійснюється і в процесі виконання бюджету. Цей контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціалізовані служби фінансового контролю — Податкова адміністрація, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство. Аудиторська палата і аудиторські фірми, Рахункова палата. В країнах з розвинутими ринковими відносинами такий контроль здійснюється також і безпосередньо громадянами як в прямій формі, так і в посередній.

267. Бюджетування як сучасна технологія бюджетного менеджменту. Бюджетування —це специфічна форма бюджетного менеджменту, його важлива складова, пов'язана з розробкою та аналізом бюджетів, окремих кошторисів і державних програм на основі альтернативних варіантів.На сьогоднішній день вважається, що найсучаснішою, найбільш прогресивною й ефективною формою бюджетування є програмно-цільове бюджетування.

Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі передбачає складання і виконання бюджету в розрізі бюджетним програм.

Необхідною умовою ефективного бюджетування є запровадження наступних заходів:

1. Розробка чіткої системи державних програмних і прогнозних документів; 2. Здійснення поступових структурних змін, передусім у соціально-культурній сфері, з метою забезпечення раціонального використання бюджетних коштів;

3. Створення системи оцінювання результативності бюджетних програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами...

268. Податковий менеджмент, його сутність і складові.Податковий менеджмент-сукупність дій, прийомів, методів організації податкових відносин і руху податкових надходжень з метою формування доходної частини бюджету та забезпечення впливу податків на розвиток соціально-економічного життя суспільства. Складовими податкового менеджменту є: законотворча діяльність, планування податків, адміністрування податків-діяльність контролюючих органів з організації сплати податків і контролю за платежами. В процесі законотворчої діяльності визначаються принципи оподаткування, встановлюються види податків і обов”язкових платежів та їх елементи (платники, об”єкт, ставки, пільги), розробляється порядок розрахунків з бюджетом. Планування податків-цей вид діяльності передбачає визначення сум податків та обов”язкових платежів, які мають надійти щороку до бюджету для фінансування видатків. Контроль за дотриманням податкового законодавства здійснюється шляхом проведення камеральних, документальних та тематичних перевірок. Законотворча діяльність та планування податків належать до стратегічного управління в сфері податкової діяльності, а податковий контроль-до оперативного.

Всі складові податкового менеджменту знаходяться у певному взаємозв”язку, наприклад: законотворча діяльність і податковий контроль: недоліки в законодавстві, дискусійні питання призводять до суперечок між податківцями і платниками в процесі проведення перевірок. В результаті в одних випадках несправедливо караються платники, а в інших недораховуються належні суми до бюджету. Законотворча діяльність впливає на пошук шляхів з боку платника зниження податкового тягаря. Це відбувається у разі встановлення високого рівня оподаткування. Рівень оподаткування за офіційною статистикою не досягає 30%.

269. Управління фінансами: визначення, об’єкти і суб’єкти управління. Охарактеризуйте функції органів управління фінансами загальнодержавного рівня.