Забезпечення належного виконання господарських договорів.

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

- належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

 - реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

 - з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.
На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать:

- порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

- зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

 - форма господарського договору (обирається з врахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

 - а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність), застосування яких пов'язане зі складністю договірних відносин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука - статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, застава - статті 572-593 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:
- правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;
- позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або поліпшеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

 - негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції)

5.Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство.

Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької ді­яльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здій­снення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута. Процедура ліквідації відкривається у разі:коли комітет кредиторів клопоче про уведення такої процедури;коли результати санації виявилися незадовільними;коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства;банкрутства громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. При необхідності суд може продовжити цей термін на 6 місяців. Етапи ліквідаційної процедури:уведення процедури; виявлення та оцінка ліквідаційної маси; реалізація майна боржника;задоволення вимог кредиторів; затвердження звіту ліквідатора.Протягом 5 днів з дня винесення постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом ліквідатор зобов'язаний подати в офіційний друкований орган інформацію про визнання боржника банкрутом. У місячний термін з дня публікації поточні кредитори повинні звернутися до суду із заявою своїх претензій до боржника. З прийняттям постанови про визнання банкрутом підприємство набуває нового правового статусу - статусу банкрута. Підприємни­цька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), від­сотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю. Черговість спрямування коштів, одержаних від продажу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів: у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою, ви­плати вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі, а також витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в гос­подарському суді та роботою ліквідаційної комісії; у другу чергу — вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення вне­сків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здо­ров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги гро-мадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єк­тів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довіри­телів (вкладників); у третю чергу — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язко­вих платежів); у четверту чергу — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі й вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у проце­дурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації борж­ника; у п 'яту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства; далі по черзі задовольняються інші вимоги. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надхо­дження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повно­го задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банк­рута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задо­вольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному креди­торові однієї черги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не визнані госпо­дарським судом, не заявлені взагалі та не задоволені за недо­статністю майна.Завершальним етапом процедури ліквідації є затвердження гос­подарським судом звіту ліквідатора, що є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Якщо після завершення ліквідаційної процедури в юридичної осо­би — банкрута не залишилося майна, то суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута ви­стачило для задоволення вимог кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів і може здійснювати підприємницьку діяльність.

Білет№ 26