Фермерське господарство: поняття та його місце серед інших субєктів підприємництва.

Базовими нормативними актами, що встановлюють статус і регулюють діяльність фермерських господарств, є ГК України (ст. 114), Земельний кодекс України, а також спеціальний акт законодавства - Закон України від 19 червня 2003 р. № 973-ІУ "Про фермерське господарство".
Поняття фермерського господарства.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Характеристика фермерського господарства.
1. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян. Це означає, що засновниками фермерського господарства, а також його членами мають браво бути лише фізичні особи.
На відміну від законодавства, що регулює діяльність колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), Закон України "Про фермерське господарство" чітко розрізняє засновників та членів господарства. Так, за змістом ст. 5 Закону засновником фермерського господарства може бути кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства (ст. З Закону).
Останнє суттєво відрізняє фермерське господарство від схожої правової конструкції КСП. Фермерське господарство може бути створене лише родичами або членами сім'ї (ч. 2 ст. 1 Закону), водночас як КСП - будь-якими фізичними особами незалежно від наявності у них кровних (родинних) відносин.
Поняття "родичі", "члени сім'ї" визначаються, зокрема, в Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї").
За змістом п. 6 Рішення до близьких родичів належать чоловік, дружина, діти, рідні брати, сестри, онуки, дід і баба. До членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Питання про визнання членом сім'ї інших осіб (крім подружжя, дітей, батьків) вирішуються відповідними органами і організаціями, а у спірних випадках - судами загальної юрисдикції, які з'ясовують характер їх відносин при розгляді кожної конкретної справи.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" встановлює положення щодо можливості його створення як однією, так і кількома фізичними особами, які, як вже зазначалося, повинні бути родичами або членами сім'ї. При створенні фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту (ч. 2 ст. З Закону). Крім того, ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 5 Закону підкреслюють обов'язковість наявності у засновників та членів фермерського господарства громадянства України. Відсутність такої ознаки у КСП також відрізняє останніх від фермерських господарств.
2. Фермерське господарство є юридичною особою із притаманними їй ознаками - наявність майна (ст. 19), самостійність діяльності (ст. 24), ведення бухгалтерського обліку і подання звітності (ст. 28), печатку із своїм найменуванням і адресою, необхідність відкриття поточних та вкладних (депозитних) рахунків в установах банків (ч. 5 ст. 8), право розпоряджатися власними коштами (ст. 29 Закону України "Про фермерське господарство") та іншими.
Крім того, положення ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" про те, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, а також особливості його державної реєстрації, зазначені в ст. 8 Закону, вказують на наявність в нього, окрім статусу юридичної особи, статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Зважаючи на особливості державної реєстрації господарства, що містяться у спеціальному нормативному акті, положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" застосовуються у частині, що не суперечить положенням Закону України "Про фермерське господарство".
3. Фермерське господарство створюється громадянами, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. На відміну від КСП, законодавство, що регулює діяльність фермерських господарств, не містить традиційних положень щодо його права на здійснення "будь-якої діяльності, не забороненої законом". Усі положення Закону України "Про фермерське господарство" спрямовані на підкреслення його спеціалізації - роботу в галузі сільського господарства. Так, згідно з ч. 2 ст. 24 Закону фермерське господарство, зокрема, самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію.
Крім того, у галузі фермерського господарства існує інститут професійного відбору громадян - засновників господарства. Згідно зі ст. 6 Закону такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств, до складу якої включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій (див. Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств, затв. наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерства праці та соціальної політики України від 17 грудня 2003 р. № 452/335).
Висновок комісії про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України. Вимог щодо такого відбору законодавство, що регулює діяльність КСП, не містить.
4. Метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що підкреслює підприємницький характер його діяльності.
5. Для здійснення господарської діяльності громадянам - засновникам фермерського господарства надаються земельні ділянки. Особливості їх надання передбачені Земельним кодексом України та ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство". Лише після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладання договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації засновники фермерського господарства можуть подавати документи для державної реєстрації (ст. 8 Закону).
6. Закон України "Про фермерське господарство", на відміну від Закону України від 14 лютого 1992 р. № 2114-ХІІ "Про колективне сільськогосподарське підприємство", не містить спеціального розділу, присвяченого порядку керівництва діяльністю господарства, встановлюючи у ст. 4 лише вимоги щодо його голови, а також загальні відомості щодо його компетенції.
Так, головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа. Він представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.
Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.
7. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" останнє діє на основі статуту, в якому зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.