Тема 3. Майнові відносини у господарській діяльності

Правовий режим майна суб’єктів господарювання

Відповідно до частини 3 статі 55 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання та права оперативного управління.

Таким чином, правовий режим майна суб’єктів господарювання ґрунтується на:

1. Праві власності, суб'єкт господарювання на власний розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених законом.

2. Праві господарського відання – це речове право суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законом.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

3. Праві оперативного управління - це речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених законом, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського Кодексу України, майном у сфері господарювання визначається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються в діяльності суб’єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Види майна в системі господарювання

1. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності:

- основні фонди виробничого і невиробничого призначення (будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів);

- оборотні засоби (сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів);

- кошти (гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства);

- товари (вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги);

- цінні папери, як особливий вид майна суб'єктів господарювання (акції, облігації підприємств та інші).

2. Залежно від природних властивостей майна:

- рухоме майно (матеріальні об'єкти, які можуть бути переміщеними без заподіяння їм шкоди). Правовий режим такого майна спрощений, оскільки воно зазвичай вважається товаром, призначеним для відчуження. Відтак його обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

- нерухоме майно (земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення). Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти та інше майно.

Джерела формування майна суб'єктів господарювання:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом.

Тема 4. Правове регулювання господарських зобов’язань

1. Господарський договір, порядок укладення і форма. Зміна, розірвання і припинення договору

Договором, відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох та більше сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Ця ж стаття Цивільного кодексу України передбачає, що договори можуть бути двох видів:

- односторонні, якщо одна сторона бере на себе зобов'язання перед іншою стороною зробити певні дії або утриматися від їх здійснення, а інша сторона наділяється тільки правом вимоги, без виконання зустрічних обов’язків щодо першої сторони;

2. двосторонні, якщо правами і обов'язками наділені обидві сторони договору.

Господарські договори заключаються відповідно до правил, встановлених Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та інших нормативно-правових актів України відповідно до певних видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку і формі досягнута згода щодо всіх його істотних умов (при цьому, істотними умовами є ті, які визначені такими згідно із законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода).

Обов'язковими умовами для всіх господарських договорів є:

- предмет (вчинення дій або сукупність робіт (послуг), здійснення яких передбачено умовами договору);

- ціна (форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом; зміна ціни в договорі після його виконання не допускається);

- строк дії договору (час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору).

Положення Цивільного кодексу України передбачають, що договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги до форми договору не встановлені законом.

При цьому слід враховувати, що якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного договору не потрібна.

Договори можуть укладатися в усній формі, якщо зобов’язання по ним повністю виконуються сторонами в момент їх укладення, за винятком договорів, які потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а також договорів, для яких недотримання письмової форми передбачає їх недійсність.

Існують два різновиди порядку укладення господарських договорів:

Загальний порядок. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Спеціальний порядок. Передбачає декілька складнішу процедуру укладення господарських договорів, та застосовується передусім, коли укладення договору між сторонами носить обов’язковий характер (наприклад, отримання тендеру).

Спеціальний порядок укладення господарських договорів складається з наступних стадій:

1. Проект договору може бути запропонований будь-якій із сторін. У випадку, якщо проект договору виконаний як єдиний документ, він надсилається іншій стороні в двох примірниках.

2. Сторона, що отримала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один його екземпляр іншій стороні або посилає відповідь на лист, факсограму та інше в 20-денний строк після отримання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, що отримала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що вказується в договорі, і в 20-денний строк направляє іншій стороні два екземпляри протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, в якому робиться позначка: „Договір підписаний з розбіжностями”.

3. Сторона, що отримала протокол розбіжностей за договором, зобов'язана впродовж 20-денного строку його розглянути, і в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з іншою стороною і включити в договір всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, які залишилися неврегульованими, передати в цей же термін до суду, якщо на це є згода іншої сторони.

4. У разі досягнення сторонами згоди по всіх або окремим умовам, вказаних в протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами та ін.).

Порядок зміни/розірвання господарського договору:

1. Направлення стороною договору пропозиції про зміну або розірвання договору іншій стороні за договором.

2. Сторона договору, що отримала пропозицію про зміну або припинення договору, в 20-денний строк після отримання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати його розгляду.

3. У випадку, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (припинення) договору, або у разі неотримання відповіді у встановлений термін з урахуванням часу поштового обороту, зацікавлена сторона має право передати спір на розгляд суду.

Якщо судовим рішенням договір змінений або розірваний, договір вважається зміненим або розірваним з дня вступу в силу даного рішення.