Господарське право як галузь законодавства

Предмет господарського права

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета визначені Господарським кодексом України, який набрав чинності з січня 2004 року.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до вимог Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності, і має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі – підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості, затвердити суспільний господарський порядок в економічній системі нашої держави, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Як відомо, предмет і метод правового регулювання є вихідними критеріями поділу системи права на галузі й інститути. Предметом правового регулювання є те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які регулюються ним.

Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Сфера підприємницької діяльності характеризується наявністю неоднорідних відносин (відносини між суб’єктами господарювання з приводу створення спільної продукції, відносини з приводу використання суб’єктом господарю- вання найманої праці, відносини між суб’єктом господарювання та споживачем продукції з приводу придбання останнім певних результатів господарської діяльності). однак не всі з них є підприємницько-правовими.

Отже, сферу підприємницьких відносин становлять три групи відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими – є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі України розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно – господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими – є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Сукупність зазначених відносин утворюють предмет підприємницько-правового регулювання.

Виникає питання, а яку правову природу мають відносини між суб’єктами господарювання (підприємцями) та громадянами як споживачами результатів господарської діяльності – товарів, робіт, послуг. Незважаючи на те, що ст. 2 Господарського кодексу України називає споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, такі відносини мають цивільно-правову природу, отже, регулюються цивільним правом.

Методи правового регулювання господарських відносин

З предметом господарського права тісно пов’язані методи господарського права.

Методи господарського права – це сукупність засобів та заходів впливу норм господарського права на господарські відносини з метою найбільш оптимального їх врегулювання та устаткування. Оскільки підприємницькі відносини є комплексними відносинами, їх регулюють не один, а декілька методів правового регулювання.

Індивідуальний метод регулювання або метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин полягає в тому, щосуб’єкти господарювання самостійно обирають вид діяльності, яким вони прагнуть займатися (за певними виключеннями, передбаченими чинним законодавством) та самостійно планують свою господарську діяльність, укладають господарські договори, за допомогою яких врегульовуються їх відносини з партнерами тощо.

Метод рекомендацій полягає в тому, що суб’єктам господарювання державою пропонуються зразкові форми окремих договорів (примірні договори) та методичні рекомендації щодо здійснення окремих видів господарської діяльності тощо. Суб’єкти господарювання можуть за власним розсудом використовувати такі типові проформи. Разом з тим, якщо типовий договір, затверджений Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (п. 4  ст. 179 Господарського Кодексу України). І тут, відповідно, вже мова йде про інший метод – метод власних приписів.

Метод власних приписів являє собою симбіоз зобов’язань, що покладаються на суб’єктів господарювання (наприклад, державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення) та заборон, що встановлюються у зв’язку із її здійсненням (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї може здійснюватися тільки державними підприємствами). Метод власних приписів полягає також у тому, що держава нормативно встановлює правила легалізації діяльностісуб’єктів госпо­дарювання (державна реєстрація, ліцензування, патентування) та правові форми її здійснення, а також відповідні заборони. На суб’єктів господарювання покла­дається обов’язок чітко дотримуватися вимог закону та вказівок компе- тентних органів при здійсненні господарської діяльності.

Принципи господарського права тісно пов’язані з предметом і методами ре­гулювання господарських відносин. Вони мають визначальне значення при зас­тосуванні господарсько-правових норм.

Загальними принципами господарювання в Україні, згідно зі статтею 6 ГК України, є:

· забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

· свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

· вільний рух капіталів, товарів та послуг територією України;

· обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства й держави;

· захист національного товаровиробника;

· заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Господарське право як галузь законодавства

Погляди вчених на господарське право, як галузь законодавства, розподілились на:

- галузь господарського законодавства окреслена лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів, які у тій чи іншій мірі регулюють окремі питання господарської діяльності;

- галузь господарського законодавства включає всі нормативні акти, окремі норми яких мають відношення до народного господарства.

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, можуть бути роз­поділені як за формальною (правовою силою нормативного акту), так і за змістовою ознаками (зміст відносин, які вони регулюють).

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, представлені Конституцією України, Господарським кодексом України та нормами інших кодексів України, законами України, постановами Верховної Ради, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами та розпо­рядженнями Президента України, нормативними актами міністерств, державних комітетів, комісій та інших центральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), нормативні акти територіальної дії місцевих рад та дер­жадміністрацій з господарських питань.

Увесь звід господарського законодавства за змістовою ознакою можна розподілити на два блоки: акти загального характеру, які поряд із іншими    сфе­рами суспільного життя, регулюють також і окремі питання підприєм- ницької діяльності та законодавство спеціального характеру.

Перший блок представлено нормами Конституції України, Закону Ук­раїни «Про власність», а також низки кодексів України, цивільного, митного, торгівельного судноплавства тощо.

Другий блок починається з Господарського кодексу України, що пється на декілька  тематичних підгруп. Назвемо лише деякі з них:

Нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності: закони України «Про господарські товариства», «Про промислово-фінансові групи в Україні» тощо;

- нормативно-правові акти, що регламентують діяльність владних структур та їх повноваження у сфері господарської діяльності (органів як з загальним, так і спеціальним статусом): закони України «Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про національний банк України», «Про Антимо­нопольний комітет України» тощо;

- нормативно-правові акти, що регламентують порядок легалізації суб’єктів господарської діяльності: (Положення Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», Закони України «Про ліцензу- вання певних видів господарської діяльності», Закон «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» тощо);

- нормативно-правові акти, що регламентують правові та організаційні за­сади якості продукції, що виробляється суб’єктами господарювання та технічні параметри виробництва (Декрет Кабінету міністрів України «Про стандартизацію і сер­тифікацію», Закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності»);

- нормативно-правові акти, що регламентують порядок укладення та вико­нання окремих господарських договорів (Закони України «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції» тощо);

- нормативно-правові акти, що регламентують порядок здійснення окремих різновидів господарської діяльності (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про телебачення і радіомовлення», «Про банки і банківську діяльність», «Про залізничний транспорт», Закон України «Про зв’язок» тощо).