Український Гомер XX століття (за творчістю У. Самчука)

Улас Самчук більшу частину свого життя прожив за межами України, але всю свою творчість він присвятив саме їй, усі думки письменника, відображені в його глибоких публіцистичних творах, були звернені до рідної землі.

Народився Улас Самчук на Рівненщині, навчався у Вроцлавському університеті, пізніше — в Українському вільному університеті у Празі. Був редактором газети «Волинь», після війни переїхав до Канади, де й прожив решту свого життя.

«Я хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю», — писав Улас Самчук. І насправді, його твори дуже близькі до літописних. Письменник, на відміну від давніх літописців, щиро переймався подіями, про які писав, до історизму додаючи ще й своє гаряче серце, красиву чисту мову творів. Прагнення описати у своїх творах саме сучасність додає літературній спадщині Самчука ще одну важливу рису — правдивість сказаного, втілення у творі неприкрашених подій. До творчого доробку Уласа Самчука належить роман про Голодомор «Марія», створений 1933 року. Саме тоді було створено ще один твір, присвячений проблемі, яка краяла серце письменника, — роман про примусову колективізацію «Кулак». Найбільшим досягненням письменника є, напевно, тетралогія «Волинь», — твір вражає своєю епічною розлогістю, різнобічністю та масштабністю зображуваних подій. Не даремно ж Уласа Самчука назвали українським Гомером XX століття.

Життєві та творчі погляди Уласа Самчука були самобутніми, завжди аргументованими та доволі прогресивними для того часу: частини висновків, зроблених Самчуком, ми доходимо тільки зараз. Це стосується насамперед культурної орі єнтації, відчуття залученості до європейського контексту розвитку цивілізації. Свої погляди Самчук висловлював у публіцистиці. Так він пише про себе: «Люблю Захід, Європу, її світ, її культуру і засадничо перебуваю в її атмосфері, дарма що в плоті й крові належу до її Сходу. Сковородинське "не шукай щастя за морем" чи навіть "а ви претеся на чужину шукати доброго добра" (хай Тарас вибачить) мене не переконують, бо мені більше імпонують пристрасті Марка Польо, Колумба... ніж пристрасті "ставка, млинка, вишневого садка"».

Усі твори Уласа Самчука й дотепер не втратили своєї актуальності. Його історичні твори спонукають нас до знання історії, пам'яті про своїх пращурів, прагнення «вивчити уроки історії». Водночас публіцистичні твори Уласа Самчука ставлять перед читачем проблеми, які ми і досі не можемо до ладу розв'язати. І насправді, проблема європейської орієнтації постала зараз надзвичайно гостро. Якщо не торкатися питань економічних і політичних, слід подумати над цією тезою. На мою думку, Україна має відчути себе частиною європейської культури через усвідомлення власної «окремості», як це не парадоксально звучить. Якщо почати з усвщомлення себе як чогось принципово відмінного від інших людей, націй, епох, виявивши ці відмінності, легше відчувати себе частиною цілого, легше бути схожим, не зливаючись і не гублячись у цьому цілому. На мою думку, саме такий шлях має обрати українство. Розуміння себе через мову, культуру, літературу, історію є обов'язковим чинником формування повноцінної нації у межах розвитку світу взагалі. І, безумовно, відмова від «шароварщини», від «пристрастей ставка, млинка, вишневого садка», як влучно і гостро висловився Самчук, є необхідним чинником для підвищення загального рівня національної свідомості, для вирішення одвічних проблем нашого народу, які, зрештою, мусять бути колись-таки вирішеними!

Творчість Уласа Самчука, глибока, епічно розлога, історично правдива, часом публіцистично гостра, назавше залишиться в історії української літератури. Я щиро сподіваюся, що усі глибокі та розумні філософські, історіософські твердження, висловлені українським Гомером XX століття, назавше залишаться у свідомості його нащадків. А проблеми, поставлені письменником у творах та статтях, якомога скоріше назавше відійдуть у минуле!

Українська література в справі перекладу Гомерових поем довгий час відставала від інших слов'янських літератур.

Вже існував переклад «Іліади» на російську мову, виконаний М. І. Гнєдичем (1807-1829). Був уже відомий в Росії й Україні повний російський переклад «Одіссеї», здійснений В. А. Жуковським (1842-1849).

Були відомі також польські переклади «Іліади» Ф. Дмоховського (1800), «Одіссеї» Я. Пшибильського (1819).

На початку XIX століття видав свій переклад «Іліади» чеською мовою Ян Наєдли (1802). Ян Голли опублікував свої переклади з Гомера словацькою мовою (1824).

1832 року вийшов у Будапешті переклад І пісні «Іліади» сербсько-хорватською мовою, автором якого був Петро Демеліч Па-невський.

Українські ж переклади запізнювалися. Чому? Звичайно, не тому, що українська мова мало придатна для відтворення архітворів античної літератури; не тому також, що бракувало людей, які могли б таке завдання здійснити. Це були часи великих труднощів [23] для українського друкованого слова, створюваних царською владою в Росії, а в Галичині й Буковині австро-німецькою адміністрацією, підтримуваною (в Галичині) польськими магнатами.

Важка була праця перекладача, а ще важчий був шлях перекладу до читача. Це можна бачити з долі перекладу «Іліади», здійсненого С. В. Руданським протягом 1862-1863 рр. (він назвав її «Ільйонянкою»). Окремі частини його перекладу друкувалися у львівському журналі «Правда» 1872-1877 рр., а повністю поема з'явилася у Львові 1903 року - через сорок років після завершення роботи над нею й через тридцять років після смерті і поета. А переклади обох поем Гомера, опрацьовані учасником Кирило-Мефодіївського братства О. О. Навроцьким у другій половині XIX століття, не були опубліковані. Не була надрукована «Іліада», перекладена в 30-х роках XIX ст. у Відні Ковшевичем.

Якщо С. Руданському належить велика заслуга як першому українському перекладачеві «Іліади», то перший повний переклад «Одіссеї» пощастило опублікувати П. І. Ніщинському, видатному знавцеві грецької мови, яку він вивчав, бувши студентом університету в Афінах.

Учителюючи в різних школах (у Петербурзі, в Одесі, в і Ананьєві, в Бердянську), П. Ніщинський переклав «Антігону» Софокла, частину «Іліади» й «Одіссею».

Перший уривок з «Одіссеї» - шоста пісня - в його перекладі було надруковано 1885 року в одеському альманасі «Нива».

Появу цього уривка помітив І. Франко, який писав:

«З-поміж творів поетичних у «Ниві», безперечно, перше місце займає прекрасний переклад шостої пісні Гомерової «Одіссеї», доконаний Ніщинським. Про цей переклад нічого й говорити. Хто тямить його майстерний переспів Софоклової «Антігони», той знайде і в переспіві пісні про Навсікаю ті самі добрі прикмети без тих дрібних похибок манірності, які ми закинули були в «Антігоні»*.

[* «Зоря», Львів, 1896, ч. 9, стор. 179.]

Тогочасний критик В. Горленко, також згадавши великий успіх «Антігони», високо оцінив переклад шостої пісні «Одіссеї», вміщений у «Ниві»: «Повний переклад «Одіссеї», рівноцінний надрукованому уривкові, поставив би його в українській словесності на дуже почесне місце... В прекрасних гекзаметрах «Одіссеї» не помітно зусиль; вірш вільний і легкий, у мові нема жодного вимушеного звороту і, що найважливіше, прегарно переданий загальний дух твору давнини, та спокійна ясність, та піднесена краса, якими, як промінням сонця, наскрізь пронизаний утвір «всевидющого сліпця»*.

Підбадьорений прихильними відгуками на переклад шостої пісні «Одіссеї», П. Ніщинський з ентузіазмом закінчує свою працю над «Одіссеєю» й продовжує раніше розпочатий переклад «Іліади». Вже незадовго до смерті поет писав про свою працю над поемами Гомера: «Тепер я навіть кохаюсь в надії, що колись, хоч і в далекому потомстві, а все-таки «старий Байда», наш батько, спом'янеться добрим словом на імення українського Гомера»2. П. Ніщинському більше пощастило з його перекладом «Одіссеї», ніж С. Руданському з його «Ільйонянкою» («Іліадою»). Він ще встиг побачити твір повністю надрукованим (1889 р. вийшли І-XII, а 1892 року - ХНІ-XXIV пісні)3. Перекладач підписався псевдонімом «Петро Байда», взятим, очевидно, не тільки в пам'ять про нашого давнього героя, а ще й тому, що П. Ніщинський був також автором музики на слова історичної пісні про Байду. Щодо «Іліади», то П. Ніщинський встиг опублікувати тільки шість пісень поеми з дванадцяти, перекладених ним.

Поет переклав «Одіссею» дактилічним гекзаметром, майже ніде не порушуючи його стрункої будови. Його переклад вирізняється простотою мови, щирою її народністю, відсутністю штучної архаїзації і зайвих запозичень з іноземних мов.

[* «Киевская старина», 1885, стор. 700, підпис «W». Передмова до окремого видання першої пісні «Іліади», 1845. Львів. Накладом редакції «Правди».]

Поет старанно вишукував засоби для передачі ритміки грецького гекзаметра, дбайливо добирав українські слова й ідіоматичні вирази для відтворення змісту оригіналу. Його переклад точніший, наприклад, за класичний польський переклад Л. Семенського (1844-1873), який використав не гекзаметровий розмір, а тринадцятискладовий римований вірш, звичайний для польської епічної поезії. Польська критика закидала йому надмірне [25] «пантадеушування» поеми, що він і сам, шанувальник Адама, Міцкевича, визнавав.

С. Руданський, працюючи над перекладом «Іліади», поставив собі за мету «обукраїнити» поему, надавши грецьким іменам: української форми. Ніщинський пішов тим же шляхом. Агамемнонід у нього названий Агамемненком, Атрід - Атрієнком, Кронід - Кронієнком, Лаертід - Лаертенком, Еакід - Еакиденком. Замість слів, які в грецькому тексті означають «дитина Поліба», П. Ніщинський перекладає «Полібенко», замість слів і «син Нестора» - «Нестеренко» і «Нестеренко», замість слів «син Ахілла» - «Ахилещенко», замість «син Пелея» - «Пелієнко», замість «дочка Кадма» - «Кадмівна».

Подібні факти мали місце і в перекладах на інші мови, в польському перекладі Л. Семенського ми, наприклад, зустрічаємо імена Кадмувна, Опсувна. Автор першого повного перекладу «Одіссеї» на польську мову Я. Пшибильський (1819) навіть ї саму назву поеми полонізував: «Гомерівська «Одіссея» на честь Улісса Лаертовича з Ітаки».

Академік О. І. Білецький таку підміну «національного колориту оригіналу колоритом своєї національності» пояснює спробою передати «примітивізм оригіналу примітивізмом свого старовинного фольклору»*.

Критик посилається на переклади С. Руданського і П. Ніщинського. Однак те саме ми бачимо в О. Потебні, П. Куліша, ; К. Климковича, Л. Українки, І. Франка (І. Франко в перекладі трагедії «Едіп-цар» Софокла вживав ім'я «Менекенко»).

Таку українізацію наш читач часом сприймав як факт травестії. В його свідомості такі явища асоціюються з тим, що є в «Перелицьованій Енеїді» І. Котляревського: Анхизович, Гіллипенко, Тигренко, Паллант Евандрович, Агамемноненко Талес, Іул Енеєвич, Тезеєвич пан Іпполіт. В «Енеїді» така українізація не дивує нас, а сприймається як цілком доречна в травестійній поемі. Але для епопеї, де гуморові відведено мало місця, це явно не пасує.

Звісно, такий підхід тепер вже перейдений етап у перекладацькій практиці.

[* Есхіл. Прометей закутий. Переклад з грецької та коментар Бориса Тена. Вст. ст. та заг. ред. О. І. Білецького. К., «Мистецтво», 1949.] [26]

П. Нішинському пощастило детально зберегти нюанси оригіналу. Наприклад, у сьомій пісні поеми (215 рядок) Одіссей просить Алкіноя дати йому повечеряти, щоб був настрій для розповіді про пригоди. Гомер вживає для підкреслення стану голодної людини епітет «кінтерон» - граматично неможливу форму іменника «кіон» (пес) у порівняльному ступені. П. Ніщинський точно переклав: «Бо собачішого в світі нема, як те черево бридке». У перекладі Жуковського цей рядок звучить так: «Нет ничего нестерпимей грызущего голода». Тут слово «пес», таким чином, зникло. Польський перекладач Л. Семенський, який взагалі скоротив «Одіссею» на 20%, це місце зовсім випустив.

П. Ніщинський вдало відтворив гомерівські подвійні епітети, знайшовши українські відповідники: богоподібний, гострозорий, богорівний, хитромудрий. Зустрічаємо серед них і класичний пісенний епітет «воли круторогі» тощо.

Поява «Одіссеї» в перекладі П. Ніщинського - подія в українській літературі ще більшої ваги, ніж поява перекладу «Іліади» С. Руданського: адже це був перший повний переклад поеми гекзаметром, віршовим розміром оригіналу.

Над перекладом Гомерових поем працював і П. О. Куліш. Збереглися уривки з І пісні «Іліади» (61-277 рядки) і перші 10 рядків І пісні «Одіссеї».

Інтерес до Гомера проявив видатний мовознавець О. О. Потебня. В його архіві знайдено чорнові, писані олівцем, уривки перекладу з «Одіссеї»: 275 рядків третьої пісні («У Пілосі»), вся сьома пісня («Прибуття Одіссея до Алкіноя») і майже повний переклад восьмої пісні («Перебування Одіссея у феаків»).

Присвятивши значну частину своїх наукових праць українській поезії, О. Потебня хотів сам зробити внесок у її розвиток перекладом на українську мову стародавньої грецької епопеї. Він довго й уважно вивчав мовні джерела, зокрема, лексику Українських письменників. Знайдено понад 2500 його виписок синонімів, омонімів, народних виразів для певного поняття (ревно плакати, ґвалт учинити, раду складати, у славу вбитися, неславу зажити, сльози роняти, словами мастити, жалю серцю завдавати, для визначення окремих речей (ліс непролазний, качечка качуриста, ясна зброя, смажні вуста, супротивне слово, люба згода, добра слава, пташки співучі, бджоли гудючі, золота брама - срібні одвірки, препишна вечеря, славні вечорниці, дівчина чемна, старець божий, сука облесна і т. п.). [27]

О. О. Потебня вишукував у фольклорі і в художній літературі приклади постійних епітетів і досліджував їх функцію в контексті художніх творів.

О. О. Русов порівнює його роботу по збиранню різних матеріалів до перекладу «Одіссеї» з роботою І. Рєпіна над картиною «Запорожці» *.

О. О. Потебня перекладав гекзаметром. Вірш його вражав гарною мовою, хоч гекзаметр не всюди точний. Це пояснюється, мабуть, тим, що автор не встиг ще остаточно доопрацювати переклад.

Треба згадати й В. Самійленка як перекладача Гомера. Він працював над «Іліадою» ще в восьмому класі Полтавської гімназії. Збереглась тільки І пісня, опублікована в харківському альманасі «Складка» 1887 р.

З перекладів І. Франка дійшли до нас опубліковані два уривки з «Іліади»: з IV пісні (105-111 рядки), що містять опис Пандарового лука, і з XVIII пісні (468-489 рядки), де подається опис щита Ахілла.

Антична поезія, зокрема, гомерівський героїчний епос, цікавили й Лесю Українку. За спогадами її рідних, ще в час дитинства поетеси в новоградволинській садибі Косачів діти гралися в «Іліаду» й «Одіссею». Драматичний етюд «Іфігенія в Тавриді» (1898) свідчить про інтерес Лесі Українки до міфології Троянського циклу. На цю тему написана драматична поема «Кассандра», розпочата 1903 року в Сан-Ремо й опублікована 1908 року**. Ще в юнацькі роки в Лесі Українки виникла думка перекласти «Одіссею». В листі до брата Михайла (вересень 1888 р., с. Коло-дяжне***) вона сповіщає: «Пишу «Одіссею», писатиму її цілу зиму». Але чи писала вона ту зиму, - не знаємо. Серед рукописної спадщини знайдена перекладена гекзаметром третя пісня «Одіссеї» («В Пілосі») і тільки п'ять рядків перекладу з четвертої пісні («У Лакедаймоні»). Автограф подекуди виправлений рукою Олени Пчілки й рукою якоїсь невідомої людини. Лесин лист до брата дає підстави датувати ці уривки 1888 р. Чи працювала поетеса над перекладом далі і переклад її не зберігся, - невідомо. Уривки, знайдені в архіві поетеси, були вперше опубліковані 1954 р*, а 1963 р. перевидані у новому виданні творів Лесі Українки**. Хоч переклад Лесі Українки - юнацькі спроби, але в ньому вже можна бачити ознаки оригінального поетичного стилю. Наприклад, слова оригіналу «Геліос д'анорусе»*** вона переклала «Геліос вихопивсь». Це більш відповідає гомерівському образові, ніж переклад В. Жуковського - «Гелиос встал», П. Ніщинського - «Геліос-сонце встало».

[* А. А. Потебня. Из записок по теории словесносте. Приложение. Издание М. В. Потебни. Харьков, 1905, стор. 539.]

[** «Літературно-науковий вісник», 1908, № 1-2.]

[***Леся Українка. Твори, т. 9, К., Держлітвидав України, 1965, стор. 15.] [28]

Навіть невеликий уривок з «Одіссеї» в перекладі Лесі Українки, безперечно, свідчить, що в її особі наша література мала б видатну перекладачку з Гомера, якби поетеса продовжувала свою працю далі.

1938 р. вийшла хрестоматія «Антична література. Зразки старогрецької та римської художньої літератури», упорядкована академіком О. І. Білецьким.

В цю хрестоматію входять уривки з обох поем Гомера, зокрема, з «Одіссеї». А. О. Білецький переклав для хрестоматії чималі уривки з V, VIII, IX пісень, менші - з І і XV пісень. Мабуть, у перекладача є значно більше зробленого в його творчій лабораторії. Але вже те, що ми можемо прочитати в згаданій хрестоматії, свідчить про точність передачі грецького гекзаметра таким же українським розміром, а також про те, що перекладач ніде не приносить у жертву формі зміст поезії Гомера.

Переклад «Одіссеї» Бориса Тена, опублікований уперше 1963 р., після «Прометея прикутого» Есхіла (1949), комедій Арістофана «Хмари», «Лісістрата», «Жаби» (1956) сприйнято критикою, як «новий творчий здобуток митця»****, так само як і перекладена згодом «Антігона» Софокла, що зайняла визначне місце в репертуарі Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка.

[* Леся Українка. Твори, т. 4, К.., Держлітвидав України, 1954, стор. 419-430.]

[** Леся Українка. Твори, т. 2, К., Держлітвидав України, 1963, стор. 309-324.]

[***«Геліос пробудився, швидко встав».]

[****И. Кокіб. «Одіссею» треба перевидати. - «Жовтень», Львів, 1965, № 12, стор. 144-146.] [29]

Після виходу в світ перекладу «Одіссеї» П. Ніщинського пройшло багато часу. Українська мова за цей час колосально збагатилася. Борисові Тену пощастило, відштовхуючись від свого славного попередника і використовуючи багатства мови, дати нашим читачам новий переклад, що відповідає високим вимогам сучасної перекладацької майстерності.