Організація, методи і види бюджетного фінансування

1. Бюджетна класифікація видатків.

2. Поняття бюджетного фінансування та його організація.

3. Методи і види фінансування із Державного бюджету.

4. Організація фінансування із місцевого бюджету.

5. Касове виконання видаткової частини бюджету.

1. У другому розділі діючої бюджетної класифікації (запрова­джена з 1 січня 1998 року наказом Міністерства фінансів України від 3 грудня 1997 року № 265) передбачена класифікація видатків бюджету за трьома ознаками: функціональна, відомча та еконо­мічна.

Функціональна структура бюджету будується відповідно до основних функцій держави, які представлені у вигляді 25 функ­ціональних груп з розподілом кожної на підгрупи — всього 134. Функціональна класифікація видатків бюджету передбачає вида­тки на:

Код

• Державне управління                                            010000

• Судову владу                                                          020000

• Міжнародну діяльність                                         030000

• Фундаментальні дослідження і сприяння

науково-технічному прогресу                                  040000

• Національну оборону                                             050000

• Правоохоронну діяльність та забезпечення

безпеки держави                                                       060000

• Освіту                                                                      070000

• Охорону здоров'я                                                   080000

• Соціальний захист та соціальне забезпечення    090000

• Житлово-комунальне господарство                      100000

• Культуру і мистецтво                                             110000

• Засоби масової інформації                                     120000

• Фізичну культуру і спорт                                       130000

• Промисловість та енергетику                                140000

• Будівництво                                                             150000

• Сільське господарство, лісове господарство, є

рибальство, ми­сливство                                           160000

• Транспорт, шляхове господарство, зв'язок, телекомунікації  170000

• Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю          180000

• Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення             190000

• Охорону навколишнього природного середовища

та ядерну безпеку              •                                        200000

• Попередження та ліквідацію надзвичайних ситуацій та на­слідків стихійного лиха 210000

• Поповнення державних запасів і резервів            220000

• Обслуговування державного боргу                            230000

• Цільові фонди                                                              240000

• Видатки, не віднесені до основних груп 250000

Відомча класифікація видатків Державного бюджету передба­чає розподіл видатків по головних розпорядниках коштів. Код, який присвоєно кожному із ГРК, складається із трьох знаків. В переліку зазначено 79 головних розпорядників коштів, які одер­жують кошти із Державного бюджету.

Також у бюджетній класифікації використана практика класи­фікації видатків бюджету за економічним змістом виконуваних операцій. Економічна класифікація видатків бюджету передбачає:

— загальні видатки як суму поточних, капітальних та нероз­поділених видатків;

— кредитування з вирахуванням погашення. У даній класифікації використано чотиризначний код. Напри­клад:

Поточні видатки                                        1000

• Видатки на товари і послуги                              1100

• Оплата праці працівників бюджетних установ               1110

• Нарахування на заробітну плату                            1120

• Придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бю­джетних установ                                        1130

• Видатки на відрядження                                 1140

• Матеріали, інвентар, будівництво, капітальний ремонт та заходи спеціального призначення                        1150

• Оплата комунальних послуг та енергоносіїв                 1160

• Дослідження і розробки, державні програми                1170

2. Мета виконання видаткової частини бюджету — це фінан­сування заходів, затверджених в бюджеті протягом бюджетного року.

Фінансування із бюджету — це перерахування коштів на по­точні/реєстраційні бюджетні рахунки розпорядників коштів з єдиного казначейського рахунка або рахунка місцевого бюджету, які відкриті в банківських установах і в органах казначейства.

Фінансування із бюджету здійснюється на основі двох основ­них принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджетних коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовувати виділені кошти за їхнім цільовим призначенням.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Банки здійснюють пе­рерахування бюджетних коштів тільки на основі їхніх розпоря­джень. У процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних коштів.

Керівники установ та організацій, які одержують в своє роз­порядження бюджетні асигнування (планові суми, в межах яких можуть проводитись видатки із бюджету) називаються розпоряд­никами коштів. Розрізняють три ступені розпорядників коштів:

головні, другого і третього ступеня. За обсягом наданих їм прав, обов'язків і відповідальності розпорядники коштів поділяються:

•по державному бюджету на три ступеня — головних, друго­го, третього;

•по місцевих бюджетах — на два ступеня: головних і третього.

Поділ розпорядників коштів на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по Державно­му бюджету є міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевих бюджетах — керівники управлінь (відді­лів) обласних, міських і районних Рад народних депутатів; по мі­ських, міст районного підпорядкування, по сільських і селищних бюджетах — голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керів­ники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, органі­зації та установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеня розпорядникам бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, усі органи фінансової системи фінансуються за ра­хунок Державного бюджету, а їх керівники є розпорядниками аси­гнувань: міністр фінансів України — головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь — розпорядники коштів другого ступеня, а завідувачі районних і міських, міст обласного підпорядкування фі­нансовими відділами — розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевих бюджетах на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очо­лює керівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються розпорядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Фінансування із бюджету може здійснюватися відповідно до двох схем 1 і 2.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 1 фінансові ор­гани пов'язані з головними розпорядниками коштів, яким в уста­новах банків відкривається два бюджетних рахунки: один — на видатки установи, другий — для переказу подвідомчим устано­вам і на централізовані видатки.

У процесі фінансування із бюджету за схемою 2 фінансові ор­гани пов'язані з розпорядниками коштів трьох ступенів, кожному із яких відкриваються реєстраційні рахунки в фінансових органах.

Фінансування з бюджету здійснюється через банківські уста­нови, які визначені Кабінетом Міністрів України та Національ­ним банком України. Відповідно до Постанови Кабінету Мініст­рів України і Національного банку України “Про вдосконалення касового виконання Державного бюджету України” від 21 січня 1998 року № 68 фінансування міністерств і відомств здійснюєть­ся органами казначейства через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акці­онерно-комерційного агропромислового банку “Україна”, Акціо­нерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, Українського акціонерного промислово-інвестиційного банку “Промінвестбанк”, Поштово-пенсійного банку “Аваль”. Рахунки з виконання місцевих бюджетів відкриваються в тих банках, з яки­ми укладають договори відповідні Ради народних депутатів. Ці рахунки можуть знаходитися і в банках, які перелічені вище.

Виконання видаткової частини бюджету визначається чітким додержанням своїх функцій всіма трьома юридичними особами:

фінансовими органами, банками і розпорядниками коштів.

3. Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування ви­датків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає пере­рахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка по­тім здійснюється установами банків у межах встановлених вида­тковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод ви­користовувався в Україні при фінансуванні із Державного бю­джету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з ра­хунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.

Підставою для перерахування є затверджені в бюджеті суми ви­датків. Даний метод використовувався в Україні до 1 липня 1993 року тільки при фінансуванні з місцевих бюджетів.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указу Президента Украї­ни “Про порядок виконання Державного бюджету України” від 18 червня 1993 року № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і видатками Державного бюджету, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надхо­дженням, цільовим і економним їх використанням було виріше­но, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансу­вання видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Дер­жавному бюджеті України. Це означало, що з цього моменту в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінан­сування — перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджет­ні рахунки розпорядників коштів. Наприкінці 1995 року в Україні було утворено Державне казначейство України, до якого протя­гом 1996 року і перейшла функція організації та здійснення фі­нансування із Державного бюджету.

Відповідно до Інструкції “Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками”, затвердженої наказом Дер­жавного казначейства України в березні 2000 року, фінансування із Державного бюджету може здійснюватися:

•за відомчою структурою;

•шляхом оплати витрат (оплати рахунків і видачі готівкою). Основним первинним документом для здійснення фінансуван­ня із бюджету виступає платіжне доручення за формою 0401001.

Здійснення видатків та оплата витрат проводяться органами Державного казначейства при наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій на від­повідній території та на підставі затверджених кошторисів дохо­дів і видатків та планів асигнувань. Фінансування видатків Дер­жавного бюджету Державне казначейство України проводить шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державно­го казначейства.

ДКУ доводить до ГРК затверджені обсяги фінансування від­повідно до кодів бюджетної класифікації. ГРК розподіляє їх між підвідомчими установами і подають до ДКУ розподіл бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ, підприємств, організацій та кодів бюджетної класифікації. Розподіл коштів складається у двох примірниках, реєструється в журналі реєстра­ції розподілу коштів та підписується керівником і головним бух­галтером, підписи яких скріплюються відбитком печатки. Один примірник розподілу коштів передається до управління операти-нно-касового планування видатків ДКУ, другий — залишається у головного розпорядника, а витяг з розподілу коштів передається головним розпорядником коштів нижчестоящим розпорядникам. Отримані розподіли коштів управління оперативно-касового пла­нування видатків ДКУ перевіряє і групує по територіях (на рівні області), після чого складаються в двох примірниках реєстри на здійснення видатків по відповідній території. На підставі розпо­ділу коштів та реєстрів на здійснення видатків управління опера­тивно-касового планування видатків складає розпорядження на перерахування коштів. Розпорядження складається у двох примі­рниках, реєструється в журналі реєстрації та затверджується Го­ловою Державного казначейства України (заступником міністра фінансів).

Перший примірник розпорядження та реєстрів на здійсненну видатків по територіях передається до управління бухгалтерсько­го обліку та звітності; другий — залишається в управлінні опера­тивно-касового планування видатків. Управління бухгалтерсько­го обліку та звітності звіряє суми фінансування з залишками невикористаних асигнувань, після чого погоджений примірник розпорядження передається операційно-контрольному управлін­ню для перерахування коштів за призначенням.

Перевірений реєстр на здійснення видатків передається засо­бами телекомунікаційного зв'язку відповідному управлінню Дер­жавного казначейства.

На підставі розпорядження операційно-контрольне управління складає платіжні доручення на переказ коштів територіальним управлінням Державного казначейства та розпорядникам коштів. Територіальні управління Державного казначейства доводять до розпорядників коштів на рівні області отриману суму фінансу­вання. Взаємовідносини органів Державного казначейства і роз­порядників коштів на рівні області організовуються в такому ж порядку, як і взаємовідносини ДКУ та ГРК.

Оплата витрат проводиться як шляхом безготівкового здій­снення платежів безпосередньо на користь суб'єктів господарсь­кої діяльності, організацій та установ, що виконали роботи або надали послуги розпорядникам коштів, так і шляхом надання до­зволу на отримання готівки в установах банків на цілі, передбачені в кошторисах доходів та видатків розпорядників коштів. Для обліку витрат розпорядників коштів на їх ім'я в органах Держав­ного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки. Реєст­раційні рахунки — це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства розпорядникам бюджетних коштів для обліку доходів і видатків (з 1 січня 2000 року розпорядникам ко­штів відкриваються реєстраційні та спеціальні реєстраційні ра­хунки, іцо пов'язано з впровадженням загального і спеціального фонду Державного бюджету України). Порядок відкриття реєст­раційних рахунків зазначений в “Інструкції про відкриття реєстраційних рахунків органами Державного казначейства України”, затвердженої наказом ГУДКУ №32 від 9 квітня 1997 року. До кожного реєстраційного рахунка в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі управління, відділі бухгалтер­ського обліку та звітності відділення) ДКУ відкриваються особо­ві картки, які містять інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку.

У міру зарахування коштів на бюджетний рахунок на підставі виписки з установи банку та реєстрів на здійснення видатків опе­раційно-контрольне управління (операційний відділ, відділ бух­галтерського обліку та звітності) ДКУ записує кошти, що надій­шли, на реєстраційні рахунки розпорядників коштів. Після цього складаються меморіальні ордери в двох примірниках з обов'язко­вим зазначенням мети, на яку надійшли кошти з Державного бю­джету, кодів їх бюджетної класифікації, дати і підпису виконав­ця. Перший примірник меморіального ордера з виписками видає­ться розпоряднику коштів, другий — залишається в операційно-контрольному управлінні (операційному відділі; відділі бухгал­терського обліку та звітності). Одночасно з цим в особових карт­ках розпорядників коштів робиться позначка про кошти, виділені на здійснення витрат.

Після отримання виписки з реєстраційного рахунка розпоряд­ник коштів протягом операційного дня подає до органу ДК необ­хідні розрахункові документи для проведення витрат (рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, акти виконаних робіт тощо) і пла­тіжні доручення. На підставі цих документів відповідний орган ДК перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпо­середньо суб'єктам господарської діяльності.

Для одержання коштів готівкою (на заробітну плату, стипен­дії, службові відрядження тощо) уповноважений отримувати її подає до операційно-контрольного управління (відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів територі­альних органів казначейства) ДКУ заявку на видачу готівки та отримання грошового чека. Заявка виписується розпорядником коштів на особу, з якою у нього укладено договір про повну ма­теріальну відповідальність і яка має право отримувати і видавати кошти. При отриманні заробітної плати та прирівнених до неї платежів разом із заявкою подаються платіжні доручення на пе­рерахування сум прибуткового податку з громадян, сум нараху­вань до 4юнду соціального страхування та сум страхових внесків до Пенсійного фонду. Чек виписується на ім'я особи, яка вказана в заявці на отримання грошового чека.

На підставі належно оформленого грошового чека уповнова­жена особа розпорядника коштів отримує готівку з відкритого в установі банку бюджетного рахунка органу ДК. Невикористана готівка повертається на цей же бюджетний рахунок за спеціаль­ними документами. В них обов'язково вказується номер відпові­дного реєстраційного рахунка.

4. Фінансування видатків з місцевих бюджетів шляхом пере­рахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні бю­джетні рахунки розпорядників коштів здійснюється на основі розпорядження бюджетного відділу (інспекції) — 4^ЮР^Ма № 5 з допомогою платіжних доручень за формою 0410001. Бухгалтерія фінансового органу виписує платіжне доручення в 3-х примірни­ках і представляє в установу банку, який обслуговує даний фі­нансовий орган.

Перший примірник залишається в банку як основа для пере­рахування коштів (підписується начальником фінансового відді­лу, головним бухгалтером і скріплюється печаткою); другий — передається головному розпоряднику коштів як повідомлення про перерахування коштів; третій — повертається фіноргану як підтвердження про виконання доручення. Якщо фінансовий ор­ган і головного розпорядника коштів обслуговують установи різ­них банків (або різні установи одного банку), то платіжне дору­чення виписується в 2-х примірниках. Перший примірник зали­шається в банку, який обслуговує даний фінансовий орган, дру­гий — повертається фіноргану. Після одержання платіжного до­ручення банк, який обслуговує даний фінансовий орган, починає працювати безпосередньо з установою банку, яка обслуговує го­ловного розпорядника коштів через комп'ютерну мережу і дає роз­порядження видати кошти одержувачу. Одержувач із допомогою реєстру електронної пошти одержує платіжне доручення і кошти.

5 Діюча система касового виконання Державного бюджету в Україні передбачає відкриття в банківських установах поточних бюджетних рахунків на балансовому рахунку № 3513 {в устано­вах Національного банку України), № 2513 (в уповноважених банківських установах) — “Кошти Державного казначейства України” для органів казначейства. З цього рахунка здійснюється:

•перерахування коштів безпосередньо суб'єктам господарсь­кої діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпоря­днику коштів згідно з затвердженими бюджетними кошторисами

за витратами;

•видача готівкових коштів безпосередньо представнику роз­порядника коштів;                    .      . .

•перерахування коштів на бюджетні поточні рахунки, які від­криваються окремим бюджетним установам і організаціям згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів. Таким устано­вам в банківських установах відкривають особові рахунки на ба­лансовому рахунку №№ 3520. 2520 “Поточні бюджетні рахунки клієнтів, що фінансуються із Державного бюджету України”.

Діюча система касового виконання місцевих бюджетів в Україні передбачає відкриття в банківських установах основного поточного бюджетного рахунка фінансовому органу Міністерст­ва фінансів по відповідному місцевому бюджету, на який зарахо­вуються всі доходи даного бюджету і з якого перераховуються на бюджетні рахунки розпорядників коштів, які фінансуються із міс­цевих бюджетів, на видатки, затверджені в кошторисі.

|| Блок 3 || Регулювання міжбюджетних потоків

1. Бюджетні потоки і їх види.

2. Регулюючі загальнодержавні податки.

3. Бюджетні трансферти і порядок їх виділення та перераху­вання.

4. Бюджетні позички: порядок видачі та погашення.

5. Взаємні розрахунки між бюджетами: причини виникнення

та порядок проведення.

6. Взаємозалік коштів по фінансуванню в рахунок погашення недоїмки по належних до бюджету платежах: порядок проведення.

7. Вилучення коштів на користь Державного бюджету.

1. Особливістю касового виконання бюджетів є взаємодія всіх бюджетних потоків. Для вивчення даного питання необхідно ввести поняття вхідних і вихідних бюджетних потоків. Вхідні пото­ки — це реальний грошовий потік платежів до бюджету, який скла­дається із доходів і надходжень. Під вихідним бюджетним пото­ком розуміємо реальний грошовий потік платежів із бюджету, які складаються із видатків і відрахувань. Розмежуємо бюджетні пото­ки на внутрішні і зовнішні. Внутрішні бюджетні потоки обме­жені рамками бюджетної системи. Вони пов'язані з рухом регулю­ючих податків, дотацій, субсидій і субвенцій, бюджетних позичок всередині бюджетної системи, з Державного бюджету в інші ланки бюджетної системи, а також із вилученням коштів на користь Дер­жавного бюджету. Зовнішні бюджетні потоки пов'язані з плате­жами до бюджету платників податків та фінансуванням із бюджету підприємств, організацій, установ і громадян.

Оптимізація бюджетних потоків дуже важлива для вдоскона­лення взаємовідносин між бюджетами різних рівнів. Державний бюджет регулює як вхідні, так і вихідні грошові потоки. Розгля­немо внутрішні бюджетні потоки.

2. За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і регулюючі. В сучасній економічній літературі не­має єдиної точки зору щодо визначення даних понять.

Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка діє зараз в Україні, правомочні такі визначення:

до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на увазі мету їх збалансуван­ня. Щодо законодавчого закріплення визначень цих понять, то його немає ані в Законі “Про бюджетну систему України”, ані в інших законодавчих документах.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних регулюючих податків встановлюються і затверджуються щорічно при затвер­дженні Державного бюджету Верховною Радою України.

Встановлення стабільних і діючих нормативів відрахувань від регулюючих податків було і залишається найактуальнішою про­блемою бюджетної сфери.

Розмежування регулюючих загальнодержавних податків здій­снюється також при виконанні бюджету протягом бюджетного-року. До 1998 року ця функція була покладена на установи бан­ків, які здійснювали касове виконання бюджету. З 1998 року цю функцію виконує Державне казначейство України.

Протягом бюджетного року, коли йде виконання бюджетів усіх рівнів, при розмежуванні цих податків не завжди здійснює­ться пряме перерахування місцевим бюджетам в день надхо­дження цих податків на рахунок казначейства, в зв'язку з чим ці суми відносяться на взаємні розрахунки між Державним і місце­вими бюджетами.

3. Згідно з міжнародне визнаною термінологією бюджетні до­тації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економіч­ного характеру.

Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які пе­редаються бюджетам. Згідно з міжнародне визнаною терміно­логією:

“Бюджетна дотація — незв'язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.

Бюджетна субсидія — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отри­мувача.

Бюджетна субвенція — зв'язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з бо­ку отримувача.

В Україні серед економістів ведеться робота щодо чіткого розмежування цих видів бюджетних трансфертів. Аналіз застосу­вання бюджетних трансфертів дає можливість дати наступні ви­значення:

Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кіль­кості у нього власних доходів для покриття запланованих видат­ків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового призначення.

Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.

Бюджетна субвенція (вид субсидії) — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.

Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на осно­ві платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджет­них коштів на видатки.

4. У процесі виконання бюджету в окремих ланках місцевих бюджетів може утворюватися касовий розрив. Він може бути плановим, коли об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і одержання доходів, а також при запланованому дефіциті, і позаплановим — внаслідок невико­нання плану з надходження доходів і допущення перефінансування за окремими видами видатків.

Для покриття касових розривів у місцевих бюджетах призна­чені, насамперед, кошти оборотної касової готівки, суму якої встановлюють, затверджуючи бюджет. У тих випадках, коли ко­штів оборотної касової готівки не досить, даний бюджет може одержати позичку від вищестоящого бюджету.

Позички, які надає один бюджет іншому, називають бюджет­ними. Вони безпроцентні, мають суто цільовий характер — при­значені для покриття тимчасових касових розривів.

Бюджетні позички може надати тільки вищестоящий бюджет нижчестоящому, безпосередньо пов'язаному з ним. Так сільські й селищні бюджети одержують позички з районного бюджету, ра­йонні — з обласного, обласні — з Державного бюджету.

Бюджетні позички короткострокові — надаються терміном максимально на рік і мають бути погашені до 31 грудня, тобто до кінця бюджетного року. Бюджетні позички надають тільки в розмірах, які не перевищують фактичну потребу, тобто на суму утвореного касового розриву.

Бюджетну позичку відображають одночасно на балансі двох бюджетів: вищестоящого — як надану і нижчестоящого — як одержану, при цьому на балансі одного бюджету можуть бути як позички надані, так і одержані. Наприклад, обласний бюджет одержав позичку від Державного і надав її нижчестоящим район­ним бюджетам для покриття касових розривів.

Право вирішувати питання про надання позички мають органи державного управління, які в свою чергу можуть передати його відповідним фінансовим органам. Так, міністру фінансів надано право вирішувати питання про надання позичок з Державного бюджету. Право надання позичок з місцевих бюджетів мають ви­конавчі органи Рад народних депутатів, які можуть також пере­дати його фінансовому органу.

Первинними документами, якими оформляють надання й по­гашення бюджетних позичок, є платіжні доручення.

Для одержання позички виконком (держадміністрація) місце­вої Ради народних депутатів звертається з клопотанням до вище­стоящого виконкому або до Кабінету Міністрів України (держави), а у відповідних випадках до фінансового органу, який має право видавати позички. Повний перелік документів, що надаю­ться з метою отримання бюджетної позички, наступний:

1. Лист-заявка виконавчого органу місцевої влади, де обґрун­товуються необхідність надання позички та умови її повернення.

2. Розрахунок обсягу бюджетної позички у зв'язку з тимчасо­вим касовим розривом бюджету адміністративно-територіальної одиниці.

3. Довідка про виконання показників бюджету адміністратив­но-територіальної одиниці за звітний період поточного року.

4. Дані про динаміку бюджетної заборгованості за попередні 12 місяців та заборгованості за неповернутими бюджетними по­зичками починаючи з моменту її виникнення.

5. Стан заборгованості підприємств зі сплати податків і зборів до бюджету за основними дохідними джерелами та дані щодо втрат бюджету.

6. Заходи щодо додаткової мобілізації доходів бюджету та економії у видатках.

7. Стан взаєморозрахунків з Державним бюджетом України за період, що передує наданню позички.

Фінансовий орган, який здійснює виконання того бюджету, з якого буде надана позичка, перевіряє доцільність надання позич­ки, встановлює термін її погашення. Надання позичок здійснює­ться на підставі відповідних рішень. Вищестоящий фінансовий орган здійснює контроль за вчасним погашенням заборгованості по позичці. Прострочену заборгованість списують з рахунка ни­жчестоящому бюджету у встановленому порядку черговості здій­снення (проведення) видатків.

Вищестоящий фінансовий орган виписує платіжне доручення про надання позички в чотирьох примірниках і подає його в установу банку, яка обслуговує цей фінансовий орган.

Установа банку виконує перерахування коштів із даного бю­джету на рахунок бюджету, який одержує позичку, і як підставу для цього перерахування залишає у себе перший примірник пла­тіжного доручення. Другий примірник повертається до фінансо­вого органу і є первинним документом для обліку позичок нада­них. Третій і четвертий примірники надсилають в установу бан­ку, яка обслуговує нижчестоящий фінансовий орган. Ця установа банку зараховує позичку на рахунок бюджету, який її одержує, і залишає у себе третій примірник як підставу для зарахування. Четвертий примірник направляють у фінансовий орган, що здій­снює виконання бюджету, який одержує позичку. Він є повідомленням про одержання позички і є первинним документом для її обліку.

Якщо рахунки бюджетів, що надають і одержують позичку перебувають в одній установі банку, наприклад, у разі надання позички з районного бюджету сільському, то платіжне доручення виписують у трьох примірниках: перший залишається в банку другий повертається до вищестоящого органу, а третій переда­ють нижчестоящому фінансовому органу або сільській (селищ­ній) Раді народних депутатів.

Документооборот платіжних доручень, пов'язаний із пога­шенням позичок, аналогічний документообороту у разі надання позичок, тільки здійснюється в зворотному порядку— від фінан­сового органу або сільської (селищної) Ради, що здійснює вико­нання бюджетів, які одержують позички.

5. У процесі виконання бюджету після його затвердження мо­жуть виникати певні ситуації, які змінюють розподіл доходів і видатків між окремими бюджетами. В результаті цього в одних бюджетів утворюється нестача доходів, а в інших на таку ж суму їх надлишок. Для відновлення збалансованості цих бюджетів між ними необхідно провести відповідні взаємні розрахунки.

Причини, що викликають порушення збалансованості бю­джетів протягом бюджетного року, в результаті чого виникає не­обхідність взаємних розрахунків, такі:

1) зміна після затвердження бюджету законодавства, яке рег­ламентує розподіл доходів і видатків між бюджетами;

2) зміна адміністративно-територіального поділу;

3) передавання з одного бюджету до іншого фінансування пе­вних заходів (наприклад, капітальних вкладень);

4) зміна відомчої підпорядкованості підприємств, організацій та установ.

Серед цих причин найбільш поширеною є зміна відомчої під­порядкованості. Зміни в законодавстві про доходи й видатки бю­джету, в адміністративно-територіальному поділі, передача обся­гів фінансування відбуваються, як правило, з 1 січня, тобто ці заходи приурочені до початку бюджетного року і, таким чином можуть бути враховані в процесі складання і затвердження від-' повідних бюджетів.

Характер заборгованості, а отже і взаємних розрахунків зале­жить від того, у кого змінюється відомча підпорядкованість _ v підприємства чи організації, що діють на комерційних засадах що пов'язане з перерозподілом доходів, які надходять від них чиу бюджетних установ, що веде до передачі їх фінансування з од­ного бюджету в інший. У першому випадку надлишок доходів виникає в зв'язку із збільшенням надходжень доходів, у другому — в результаті скорочення видатків.

Проведення взаємних розрахунків ґрунтується на таких пра­вилах:

1. Розрахунки проводять тільки між вищестоящими і нижче-стоящими, безпосередньо пов'язаними в ієрархічній структурі, бюджетами. Наприклад, між державним і обласним бюджетами, між обласним і районними і т. ін. Не можуть проводитися розра­хунки між бюджетами, не пов'язаними безпосередньо в бю­джетній системі (між державним, наприклад, і районними бюдже­тами).

2. На взаємні розрахунки відносять усю річну заплановану суму доходів або видатків, незалежно від того, яка сума коштів надійшла чи скільки їх витрачено до моменту виникнення розра­хунків. При цьому одержану суму доходів або здійснені видатки передають іншому бюджету. Такий порядок дає змогу протягом бюджетного року віднести відповідні доходи чи видатки тільки на один бюджет, що створює порівнянність даних, використову­ваних у звітності і в процесі бюджетного планування.

3. Розрахунки за взаємними вимогами мають бути завершені до 31 грудня поточного року, коли закінчується бюджетний рік.

Взаємні розрахунки враховуються одночасно в двох фінансо­вих органах, які виконують бюджети, пов'язані взаємним пере­розподілом доходів і видатків.

Підставою для оформлення взаємних розрахунків є відповідні рішення органів державної влади і державного управління про зміну відомчої підпорядкованості підприємств, організацій і уста­нов чи інші рішення, в результаті яких виникає необхідність у вза­ємних розрахунках. Документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення розрахунків, є “Повідомлення про взаємні розрахунки” за формою № 11. У ньому зазначають загальну суму, яку відносять на взаємні розрахунки; бюджет, який одержує кошти по взаємних розрахунках; бюджет, який передає кошти; підставу. Сума взаєморозрахунків записується по кварталах.

Перерахування коштів на погашення заборгованості здійсню­ють за допомогою платіжних доручень, у яких зазначають при­значення цих перерахувань.

“Повідомлення про взаємні розрахунки” (форма № 11) випи­сує в чотирьох примірниках вищестоящий фінансовий орган, який безпосередньо пов'язаний із органом державного управління, який приймає рішення, що ведуть до виникнення взаємних розрахунків. Перший примірник форми № 11 направляють у ни-жчестоящий фінансовий орган, інші три залишаються у вищесто­ящому фінансовому органі.

Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Платіжні доручення випи­сує в чотирьох примірниках бухгалтерія того фінансового органу, у якого виникає заборгованість при виконанні бюджету. Платіжні доручення направляють в установу банку, яка обслуговує даний фінансовий орган. Перший примірник платіжного доручення за­лишається в даній установі банку як підстава для перерахування коштів. Другий — повертають у фінансовий орган з позначкою про виконання доручення. Решту примірників направляють в установу банку, яка обслуговує той фінансовий орган, з яким ве­дуться розрахунки; третій — залишається в банку як підстава для зарахування грошових коштів на рахунок бюджету; четвертий — передають у фінансовий орган як повідомлення про надходження коштів на погашення заборгованості по взаємних розрахунках.

6. Взаємні розрахунки між бюджетами, а також між бюджетом і розпорядником коштів можуть виникати в процесі проведення взаємозаліку коштів з фінансування видатків у рахунок погашен­ня недоїмки за належними до бюджету платежами. Взаємозалік в Україні був введений в 1996 році з метою подолання платіжної кризи та вдосконалення управління бюджетними коштами. Учас­никами взаємозаліку є дві сторони:

— перша: розпорядник коштів, який знаходиться на бюджет­ному фінансуванні, але не отримує коштів з бюджету з причини їх відсутності;

— друга: платник податків і платежів до бюджету, який не має грошей для їх сплати.

Взаємозалік проводиться в таких випадках:

1. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, та платежах, що повністю належать Державному бюджету.

2. По видатках, що передбачені у місцевих бюджетах, та пла­тежах, що повністю належать місцевим бюджетам.

3. По видатках, що передбачені у Державному бюджеті, і по­датках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Дер­жавним та місцевими бюджетами.

4. По видатках, що передбачені у місцевому бюджеті, і подат­ках, зборах та інших платежах, які розподіляються між Держав­ним та місцевими бюджетами.

Взаємні розрахунки між Державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами можуть виникати в результаті проведеного взаємозаліку в 2, 3 і 4 випадках. Взаємні розрахунки враховуються одночасно у двох фінансових органах, які викону­ють бюджети, а також у розпорядника коштів і платника податків.

Підставою для оформлення взаємозаліку є рішення відповід­ного органу. В першому випадку рішення щодо проведення взає­мозаліку приймає центральний апарат Державного казначейства;

у другому — Міністерство фінансів АРК, обласні, міські (міста Київ і Севастополь) фінансові управління; в третьому — цент­ральний апарат Державного казначейства; у четвертому — рес­публіканське (АРК), обласне, міське управління Державного каз­начейства. Основним документом, у якому відображають всі необ­хідні дані для проведення взаємозаліку, є “Протокол взаєморозра-хунків між розпорядником коштів, який фінансується з Державно­го (місцевого) бюджету, та платником податків”. У ньому зазна­чають назви розпорядника коштів та платника податків; суму заборгованості платника перед бюджетом; суму, яку має одержати з бюджету розпорядник коштів; порядок відображення взаємоза­ліку в бухгалтерському обліку учасників та інших сторін.

До протоколу додаються:

— довідка про суму недоїмки, що склалася у платника подат­ків по доходах Державного та місцевого бюджетів, що входять до складу бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя;

— акт звірки розрахунків між платником податків і платежів та розпорядником коштів Державного (місцевого) бюджету за надані послуги або належне фінансування.

Протокол взаєморозрахунків складає ініціатор проведення взає-морозрахунків у восьми примірниках і подає його в орган, уповно­важений приймати рішення про його проведення. Цей орган надси­лає протокол, за яким прийнято рішення про проведення взаємоза­ліку, всім учасникам, які його підписали, та органам, що згідно з установленим порядком не є учасниками взаємозаліку, але контро­люють проведення розрахунків між бюджетами за його наслідками.

Довідку про суму недоїмки складає податкова адміністрація в трьох примірниках. Перший і другий примірники направляють ініціатору проведення взаємозаліку, третій — залишається в по­датковій адміністрації.

Акт звірки розрахунків складається в трьох примірниках уча­сниками взаємозаліку. Перший і другий примірники залишають­ся в учасників взаємозаліку, третій — передається з протоколом в орган, який приймає рішення про проведення взаємозаліку.Подальший документооборот пов'язаний з перерахуванням коштів на погашення заборгованості. Перерахування здійснюєть­ся на основі платіжних доручень. Проходження платіжних дору­чень аналогічно проходженню платіжних доручень при взаємних розрахунках з причини зміни відомчої підпорядкованості.

7. Практика вилучення коштів із місцевих бюджетів на користь Державного бюджету застосовується в Україні із 1994 року. Над­лишки коштів місцевих бюджетів визначаються при складанні міс­цевих бюджетів, суми яких затверджуються при прийнятті Закону про Державний бюджет на наступний бюджетний рік. Аналіз Зако­нів про Державний бюджет України дозволяє зробити висновок, що вилучення коштів здійснюється з бюджетів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Пол­тавської, Харківської областей, м. Києва. Мова йде про економічно розвинуті території із значним потенціалом. Вилучення коштів здійснюється протягом бюджетного року в процесі виконання бю­джету за допомогою платіжного доручення. Але не завжди суми, які затверджує Верховна Рада України, надходять до Державного бю­джету. Так, в 1994 р. до Державного бюджету надійшло 14,3% пла­нової суми, в 1995 р. — 69,2%, в 1996 р. — 68,5%, в 1997 р. — 76,5%. Цифри про суми, які не надійшли — 85,7%, 30,7%, 31,5%, 23,5% відповідно — свідчать про труднощі, які виникають у процесі виконання місцевих бюджетів. Недоодержані суми знаходять своє відображення у щорічній звітності Держказначейства.

Основні напрямки реформування Державного казначейства України і казначейської системи касового виконання Державного бюджету України

Створення Державного казначейства в Україні обумовлено необхідністю мати таку управлінську структуру органів, яка б дозволила уникнути затримки платежів, викривлення даних облі­ку і звітності з виконання бюджету та забезпечила ефективне ви­користання бюджетних коштів.

Згідно з концепцією розвитку органів казначейства досягнути цієї мети можна шляхом:

•консолідації коштів Державного бюджету на рахунках Дер­жавного казначейства, відкритих в установах Національного бан­ку України;

•цільового направлення бюджетних коштів тільки на підставі даних позабалансового казначейського обліку зобов'язань розпо­рядників;

•створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку на трансакційній основі, завдяки якій кожен платіж, кожна казна­чейська операція знаходять відображення в обліковій системі.

Виходячи з необхідності оптимізації процесу управління гро­шовими коштами Державного бюджету розроблено принципово нову модель функціонування Держказначейства, засновану на принципах, прийнятих для банківської системи. Вона дозволяє консолідувати бюджетні рахунки на єдиному казначейському ра­хунку, відкритому в НБУ, і, відповідно, позбавитись ризиків при зберіганні бюджетних коштів.

Вводиться кореспондентський рахунок, який буде виконувати ті ж функції, що і поточний рахунок підприємства, але із враху­ванням такої специфіки:

1) усі платежі, що здійснюються через кореспондентський ра­хунок Державного казначейства, є розрахунками тільки по опе­раціях з виконання бюджетів та управління бюджетними ресур­сами;

2) через кореспондентський рахунок також здійснюються пла­тежі по утриманню органів Державного казначейства та зберіга­ються їх залишки як звичайної бюджетної установи — розпоряд­ника коштів Державного бюджету України;

3) кількість кореспондентських рахунків, відкритих на ім'я органів Державного казначейства, залежить від концепції управ­ління коштами Державного бюджету і визначення юридичного статусу відповідних рівнів структури Державного казначейства України.

На сьогодні здійсненню ефективного управління бюджетними ресурсами заважає наявність великої кількості рахунків казна­чейства, розпорошених по уповноважених банках, а також те, що розподіл бюджетних коштів здійснюється без врахування зо­бов'язань розпорядників бюджетних коштів.

У Державному казначействі автоматизовані не всі процедури виконання Державного бюджету, в деяких випадках здійснюється ручна обробка банківських виписок, інших первинних бухгалтер­ських документів для отримання бухгалтерської, оперативної та статистичної звітності. Це унеможливлює оперативне складання звітності про виконання Державного бюджету, яка б забезпечу­вала прозорість бюджетного процесу та відповідала міжнародним стандартам.

Існує також проблема з ідентифікацією надходжень власних коштів як частини спеціального фонду Державного бюджету для правильного віднесення їх на відповідні рахунки розпорядників коштів та врахування в дохідній частині Державного бюджету.

З метою консолідації коштів Державного бюджету в НБУ всі рахунки органів Держказначеиства мали бути переведені з уста­нов уповноважених банків до установ НБУ. Через відсутність в районах філій Національного банку України, рахунки, відкриті на ім'я районних та міських відділень Держказначеиства в комер­ційних банках, передбачалося перевести до обласних управлінь НБУ. Оскільки вищезгадане питання не було вирішене, виник­ла потреба пошуку нових підходів, одним з яких є перегляд ста­тусу Держказначейства по відношенню до банківської системи держави.

З цією метою прийнята спільна постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 15 вересня 1999 р. № 1721 “Про створення внутрішньої платіжної системи Держав­ного казначейства”, яка передбачає надання Держказначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ (СЕП НБУ) та створення Внутрішньої платіжної системи Держ­казначейства (ВПС ДК).

Діюча на сьогодні бухгалтерська модель казначейського ви­конання бюджету передбачає функціонування органів Держказначейства як клієнта банківської системи, на ім'я якого фізично та юридичне рахунки відкрито в установах уповноважених бан­ків. У свою чергу, органи Державного казначейства обслугову­ють клієнтів — розпорядників та отримувачів бюджетних коштів. Це обумовлює ведення внутрішнього обліку в органах Державно­го казначейства за реєстраційними рахунками розпорядників бю­джетних коштів після отримання банківської виписки. При цьому використовується план рахунків бухгалтерського обліку вико­нання державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Головного управління Державного казначейства України від 24.12.1997 № 137 з урахуванням змін та доповнень.

Нова модель бухгалтерського обліку (функціонування Єдино­го казначейського рахунка, створення Внутрішньої платіжної си­стеми Держказначейства) передбачає надання органам Держав­ного казначейства статусу учасників системи електронних плате­жів НБУ на загальних засадах і вимагає запровадження Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів, який від­повідатиме вимогам НБУ щодо структури рахунків та викорис­тання якого паралельно з планами рахунків НБУ та комерційних банків стане обов'язковим при здійсненні міжбанківських опера­цій через систему органів Державного казначейства.

Новий План рахунків має стати дійовим обліковим інструментом для щоденного формування балансу та складання достовірної звіт­ності щодо виконання бюджетів органами Державного казначейст­ва, що сприятиме ефективності управління коштами бюджетів.

Він враховуватиме особливості бухгалтерського обліку вико­нання бюджетів, буде оптимально зручним для використання бу­хгалтерами органів Держказначейства і місцевих фінансових ор­ганів, буде стабільним і змінюватиметься лише тоді, коли вноси­тимуться суттєві зміни у принципи побудови бюджетного проце­су держави.

Необхідною передумовою реформування бухгалтерського облі­ку виконання бюджетів в органах Державного казначейства є авто­матизація виконання казначейських функцій при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експ­луатації в реальних умовах при великих обсягах інформації.

Нова система технічного забезпечення казначейських функцій передбачає автоматичне формування балансу рахунків Державно­го казначейства за грошовими операціями на підставі даних (фай­лів відповідної структури з відповідними реквізитами), отриманих із СЕП НБУ. При цьому, за вимогами Національного банку, аналі­тичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунка за планом рахунків банківської установи, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу.

Детальна інформація про кожного контрагента, кожний з ра­хунків, відкритий в системі Державного казначейства, та про кожну операцію зокрема, забезпечується за допомогою аналітич­ного обліку. Для цього передбачаються аналітичні параметри;

довжина аналітичного рахунка становить від 6 до 14 знаків — для рахунків, що функціонують в СЕП НБУ, довжина рахунка може бути збільшена для рахунків, що застосовуються тільки у внутрішній платіжній системі Держказначейства.

Основним результатом еволюційного розвитку Державного казначейства України є поступове формування повнофункціональної системи Держказначейства, що працює за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та звітності, використовує сучасні технології. Це вплине на організаційну структуру цент­рального апарату та територіальних органів Державного казна­чейства, а також призведе до зміни їх юридичного статусу.

Реалізація концепції функціонування Державного казначей­ства України та Єдиного казначейського рахунка покращить якість обслуговування клієнтів, сприятиме скороченню казна­чейських функцій, що дублюються і, тим самим, в повній мірі оптимізує процес виконання Державного бюджету органами Держказначейства та забезпечить стабілізацію бюджетного про­цесу держави.