Розслідування нещасних випадків.

БІЛЕТ № 21

Туристська індустрія і її структура. Взаємодія в туристській індустрії.

Індустрія туризму - це міжгалузевий господарський комплекс, який спеціалізується на створенні тур продукту, здатного задовольняти потреби населення у проведенні дозвілля, у подорожах, відпо чинку та оздоровленні шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення.

Елементами туристичної індустрії є підприємства та установи, мета функціонування яких - задоволення певних туристичних по треб (мотиваційних, змістовних, комфортності, атракції (притягу вання) тощо).

Суб'єкти туристичної індустрії

-Виробники туристичних послуг

-Постачальники туристичних послуг

-Туристи

Індустрія туризму функціонує як міжгалузевий комплекс завдяки налагодженим зв’язкам із чи не усіма державними управліннями та службами України. Зокрема, існують зв’язки з такими структу рами, як правова (охоплює законодавчу та нормативну базу, митну та консульську служби), фінансово-економічна (системи оподаткування і страхування, фінансові взаємовідносини), кадрова (підго товка кадрів для туризму, наукові дослідження тощо). Державна політика полягає в стимулюванні потреб населення в послугах туризму, в протекціоналізми туристичної діяльності шляхом ство рення правових основ та нормативної бази, сприятливого фінансо вого механізму, проведення фінансово-економічного регулювання, спрощення туристичних формальностей, підготовки кадрів та проведення науково-дослідної роботи у сфері туризму.

Модель поведінки споживача туристських послуг

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

 Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності. Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

 Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

 Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Поведінка споживачів при здійсненні покупки розглядається в маркетингу як процес вирішення проблеми.

Можливі кроки, які могли б мати відношення до вирішення проблеми, включаються в процес закупки і групуються в п'ять стадій:

- Усвідомлення проблеми;

- Пошуку інформації;

 - Оцінки альтернатив;

- Рішення про купівлю,

 - Поведінки після здійснення покупки.

Дайте поняття юридичної відповідальності та назвіть і охарактеризуйте її види

Юридична відповідальність— це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Види юридичної відповідальності

Конституційна - настає за порушення норм Конституції України.

Маючи високий ступінь нормативної концентрації і ціннісної орієнтації, норми Конституції є нормами прямої дії. Питання про притягнення суб'єкта (фізичної або юридичної особи) до конституційно-правової відповідальності вирішується судом.

Адміністративна - накладається за адміністративні правопорушення органами державного управління (органами так званої адміністративної юрисдикції) до осіб, які не підпорядковані їм по службі. Заходи адміністративної відповідальності - попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) і т.ін.

Кримінальна – вид юридичної відповідальності, що становить собою вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також визначених вироком суду позбавлень і обмежень особистого, майнового чи іншого характеру.

Господарсько-правова– це майново-організаційні за змістом і юридичні за формою заходи впливу на економічні інтереси учасників господарських правовідносин у разі вчинення ними господарського правопорушення.

Цивільно-правова - настає з моменту правопорушення — невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правової проступку) або здоров'ю чи майну особи, її особливість полягає у добровільному виконанні правопорушником відповідальності без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.

Матеріальна - настає за вчинене майнове правопорушення, шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації робітниками й службовцями при виконанні ними своїх трудових обов'язків. Притягає до відповідальності адміністрація підприємства. Захід матеріальної відповідальності — грошове стягнення.

Дисциплінарна - накладається адміністрацією підприємств, установ, організацій (особою, яка має розпорядчо-дисциплінарну владу над конкретним працівником) внаслідок вчинення дисциплінарних проступків:

Засоби дисциплінарної відповідальності: догана, пониження в посаді, звільнення.

Розслідування нещасних випадків.

Власник повинен проводити розслідування і вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (ст. 22 Закону «Про охорону праці» і Положення, затвердженого Кабміном 21.08.01 № 1094). Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи й організації незалежно від форм власності.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов’язаний:

– терміново організувати подання першої медичної допомоги потерпілому, забезпечити у разі необхідності його доставку до лікувально-профілактичного закладу;

– повідомити про те, що сталося, роботодавця, керівника первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважену найманими працівниками особу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;

– зберегти до прибуття комісії з розслідування (комісії із спеціального розслідування) нещасного випадку обстановку на робочому місці та устаткований, у такому стані, в якому вони були на момент нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків. 

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок зобов’язаний утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку (далі – комісія) у складі не менше ніж три особи та організувати розслідування протягом доби

Комісія зобов’язана протягом трьох діб:

– обстежити місце нещасного випадку, одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо, опитати свідків нещасного випадку та причетних до нього осіб;                                                                                                                      

– визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;                  

– визначити, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом;

 – установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;                                                                                                                            

– скласти акт розслідування нещасного випадку і передати їх на затвердження роботодавцю;

– у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з виробництвом, крім Акта форми Н-1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання (отруєння) 

Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ) підписуються головою і всіма членами комісії. У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку, яка додається до

                                                                                         БІЛЕТ № 22

Фінансування-роботодавцем

Спеціальному розслідуванню підлягають: 

– нещасні випадки із смертельними наслідками;

– групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров’я;

– випадки смерті працівників на підприємстві;

– випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків;

– нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці).

             Спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків, під час якого загинуло п’ять і більше осіб або травмовано десять і більше осіб, проводиться спеціальною комісією, яка призначається наказом Держнаглядохоронпраці) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку (далі – спеціальна Державне управління охороною праці та організація охорони праці комісія), що призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за погодженням з органами, представники яких входять до її складу.

           Члени спеціальної комісії мають право одержувати письмові та усні пояснення від роботодавця, посадових осіб, працівників підприємства, а також проводити опитування потерпілих та інших осіб – свідків нещасного випадку.

Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом десяти робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

                                                                                         БІЛЕТ № 23

1.Структура регулювання сфери туризму. Система органів державного регулювання туристичної сфери має суттєві відмінності залежно від країни та ролі туризму в її економіці, зокрема наявності унікальних природних та культурних ресурсів, потенціалу національного туристичного ринку, доступності туристичних ресурсів для власних та іноземних туристів, ролі країни на міжнародному туристичному ринку, масштабів інвестицій в туристичну сферу. Сьогодні у світовій практиці державного регулювання туристичної сфери існує три основних моделі вирішення питання державного регулювання розвитку туризму Організаційний механізм вимагає чіткого розподілу повноважень на загальнодержавному та регіональному рівнях з метою забезпечення ефективної реалізації механізмів державного регулювання сфери рекреаційних послуг.  Структура управління сферою рекреаційних послуг в Україні має такий вигляд: - Верховна Рада України;  - Кабінет Міністрів України;  - Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим;  - Міністерство культури і туризму України;  - Державна служба туризму і курортів;  - місцеві державні адміністрації (в їх складі функціонують управління культури та туризму).

2.Туристично-рекреаційні ресурси України Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристичного продукту.        В Україні є значні запаси лікувальних грязей. В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.Значні поклади лікувальних торф’яних грязей є у Львівській, Івано-Франківській та інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльницьке, Шабалайське в Одеській області, Чокракське родовище в Криму.       Лікувальні ресурси лісів та ландшафтні ресурси. Площа українських лісів державного значення становить 6,9 мільйони гектарів, а тих, що можуть використовуватися для рекреаційної діяльності, - 4 мільйони гектарів.          Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце займають гори. Карпати – це середньовисотні гори з вологим теплим кліматом, вертикальною зональністю, значною лісистістю (40%), наявністю сприятливих перепадів висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоч тут менше сприятливих умов для розвитку зимових видів відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), наявність крутих оголених схилів Є добрим місцем для вправ скалолазів та любителів гострих відчуттів.              Морські рекреаційні ресурси. Пляжні ресурси зосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднанням сприятливих кліматично-бальнеологічних та ландшафтних ресурсів. Азовське узбережжя є також важливим у курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовано бази відпочинку, санаторії   Туристично-пізнавальні ресурси. До групи пізнавальних ресурсів відносяться пам'ятки історії, історико-архітектурні пам’ятники, пам’ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту, ремесла, пам’ятники фольклору тощо.       Україна багата пізнавальними ресурсами, хоч їх розміщення і структура дуже часто мають регіональну специфіку. Якщо Центральна і Східна Україна багаті на історичні пам’ятки , пов’язані з зародженням і розвитком української історії та культури, а південь є територією, ди виявлено чимало пам’яток античної культури, то західна частина України виділяється етнічними особливостями, пам’ятками фольклору, народної архітектури і т. п.        Заповідні території України. Сіверськодонецькій національний парк розташований у межах заплави та борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють Карпатський (50 тис. га) та Шацький (32 тис. га) національні парки. Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Чорноморський природний біосферний заповідник покликаний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України. Степові угрупування охороняються в системі Українського природного степового заповідника.

3.Особливості цивільно-правової відповідальності Цивільно-правова відповідальність- установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється у позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана із застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу або пені.            Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди( будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів ;у грошовому вираженні - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.               Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.    Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише при вині заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії.      Цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.   Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, тобто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).       Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цю протиправну дію.

4.Первинні засоби пожежогасіння

До первинних засобів пожежогасіння належать:

-вогнегасники;

-пожежні крани-комплекти, ручні насоси

-лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри;

-ящики з піском, бочки з водою;

-азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об'ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.

БІЛЕТ № 24

Перша допомога - це сукупність доцільних дій, які спрямовані на збереження життя і здоров'я потерпілого.

Порядок дій при наданні долікарняної допомоги такий:

-якщо є можливість і потреба, винести потерпілого з місця, детрапився нещасний випадок;

-оглянути ушкоджені місця тіла, оцінити стан потерпілого,

-при необхідності зупинити кровотечу, обробити ушкоджені місця;

-запобігти травматичному шоку.

Основними принципами, якими керуються при наданні першої долікарської допомоги, є:

-правильність і доцільність дій;

-швидкість та рішучість при виконанні дій;

-продуманість та спокій.

Людина, яка надає першу долікарняну допомогу, повинна знайти характерні ознаки порушення функцій організму потерпілого, загальні принципи надання першої долікарняної допомоги при отриманих ушкодженнях. Вона повинна вміти оцінити стан здоров'я потерпілого, визначити, яку допомогу він потребує, забезпечити прохідність повітря через верхні дихальні шляхи, виконати штучне дихання та зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, накласти пов'язку при пошкодженні, іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, надати допомогу при тепловому та сонячному ударах, отруєнні, враженні електричним струмом, опіках, користуватися аптечкою швидкої допомоги.

БІЛЕТ № 25

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час  прийняття на роботу і у процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця навчання та інструктаж з охорони праці.  Порядок проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці визначається Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (далі – Типове положення), затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р. № 15.

Працівники під час прийняття на роботу і у процесі роботи, а також учні, курсанти, слухачі та студенти під час трудового і професійного навчання проходять на підприємстві за рахунок роботодавця інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії. Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї роботи. 

Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний  мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки. 

БІЛЕТ № 26

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

— Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);

— Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

— органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

— органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і і підпорядкованими йому прокурорами.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

— безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію .з даних питань;

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі

охорони праці;

- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

Власник повинен безплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

                                                                                    БІЛЕТ № 27          

Створення та функціонування служби охорони праці обумовлені ст. 15 Закону України «Про охорону праці».

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і  більше осіб роботодавець створює службу охорони праці. 

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охороні праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку, а при кількості  працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти з охорони праці на договірних засадах.

Створюється служба охорони праці підприємства для організації і виконання працівниками підприємства правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.

Працівники служби охорони праці підприємства в своїй діяльності керуються законодавством України, нормативно-правовими актами з охорони праці, колективним договором та актами з охорони праці, що діють у межах підприємства.

До функцій служби охорони праці віднесені:

– розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів;

– підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд роботодавцю;

– складання звітності з охорони праці за встановленими формами;

– проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці; – ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди;

– забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі її до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком;

– інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, що діють у межах підприємства. 

БІЛЕТ № 28

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з:

– питань охорони праці;

– надання першої медичної допомоги;

– правил поведінки та дій при виникненні аварійної ситуації, пожеж і стихійних лих. 

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі – інструктажі) поділяються на:

– вступний; 

– первинний; 

– повторний; 

– позаплановий;

– цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з:

– усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

– працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

– учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

– екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

– новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

– який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

– який виконуватиме нову для нього роботу; – відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь  у виробничому процесі на підприємстві.

Проводиться також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

– до початку трудового або професійного навчання;

– перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.