Міжнародна політика. Україна в системі сучасних міжнародних відносин.

Міжнародні відносини – сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв’язків між державами та системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Міжнародні відносини формуються під впливом зовнішньої політики країн світу, регулюються міжнарод.нормами і цінностями. Елементом міжнар. відносин є політичні відносини, головним суб’єктом яких є держава.

Декларація про державний суверенітет України прийнята 16 липня 1990 р., стала першим документом, що визначав основні зовнішньополітичні засади У. Згідно Декларації Україна: = як суверенна держава розвивається на основі невід’ємного права на самовизначення = має недоторкану та неподільну територію = має право на власні Збройні Сили

= нейтральна держава, не бере участь у військових блоках (не приймає, не виробляє і не набуває ядерної зброї) = самостійно здійснює зовнішню політику= визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права

Згідно ст. 18 Конституції У. основою зовнішньої політики У. є: оборона країни, забезпечення націон. інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загаль­новизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Окремою постановою ВРУ, а також законом У. про національну безпеку визначаються основні засади зовнішньої політики, зокрема її багатовекторність та стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. З огляду на проведення конституційної реформи у ВРУ зареєстровано декілька проектів законів про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики У.   

Особа як об’єкт і суб’єкт політики.

Будь-яка політика стає зрозумілою, коли ясно хто її здійснює і на що вона спрямована. У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей, тому вони одночасно можуть бути і об’єктом і суб’єктом політики.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними група­ми робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інте­ресів, пасивна позиція — об'єктами політики. Тобто, характерною рисою суб’єкта є його активність.

Суб'єкти політики — це осо­би та соціальні спільноти, які беруть активну, свідому участь у завоюванні, захисті і використанні влади з метою задоволення певних інтересів. Бувають соціальні (нації, класи, соціальні групи..) та індивідуальні суб’єкти (політичні лідери, активні особи...).

Для активної позиції необхідні демократичні умови, індивідуальні якості особистості: тепрерамент,

сила волі, політична свідомість, політична культура.., соціальні риси: соціальний статус особи, статус сімї, місце в професійній ієрархії...

Об'єктами політики є всі явища політ. та суспіль­ного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політи­ки. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а та­кож соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх со­ціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політич­ного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія.

Суб’єктивне сприйняття політики людиною здійснюється шляхом таких форм її участі: = реакція на події, що відбуваються у політиці (може бути пасивна); = делегування повноважень шляхом виборів, референдумів, = участь у діяльності політичних і громадських організацій (партій, груп тиску, профспілок, молодіжних обєднань); = виконання політичних функцій в межах завдань держави (ЗМІ), = керівництво політичною діяльністю = участь у політичних рухах, акціях     

Формування громадянина в умовах становлення української державності (актуальні проблеми та перспективи).

Громадянин це член організованого суспільства. Основними ознаками громадянства є – 1. підданство (належність до певної країни), 2. законослухняність (згода і готовність поважати й дотримуватись існуючі суспільні норми) 3. правосуб’єктність

Політ.активність та міра участі в політиці залежить від політ.соціалізації, розвитку політ. культури. Людина свідомо стає громадянином засвоює знання про політику, набуває досвід політ. діяльності.

 Політична соціалізація – процес засвоєння особою продовж життя політ. знань, норм і цінностей суспільства до якого вона належить. На це впливає вік та особисті якості, соціальне середовище, політика органів влади, політичні партії, політична культура. Є також стихійні чинники, війни,

революції, кризи.

Формування громадянина, заохочення людини до політики має різні стадії. Воно починаєтьсяз дитинства, коли через сім’ю та ЗМІ набуваються перші знання про політику, правильну чи неправильну поведінку, там закладаються самі стійкі політ.норми та цінності на все життя. Політичне виховання та навчання продовжується у школі, набувається початковий досвід участі в шкільних дитячих організаціях. У 16 р. люди отримують паспорт, у 18 р. юридичне право на участь у політичній діяльності, здобувають ґрунтовні знання у суспільній сфері. З 40 до 60 р. на громадянина значно впливають життєвий досвід, позиції дорослих дітей, власний аналіз суспільно-політичних подій.

Конституція У. закріпила для громадян У. політичні права та свободи, якізабезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави, її участь в суспільно-політичному житті, у формуванні органів держ.влади та місцевого самоврядування. В Україні після Помаранчевої революції та в умовах конституційної реформи значно підвищена увага до політичних подій, демократизація суспільства, реальне народовладдя, відкриті політичні дискусії в ЗМІ сприяють формуванню активної політ.позиції громадян.